16 лютого 2026 рокусправа № 640/28687/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з припинення Верховного Суду України/ліквідаційної комісії Верховного Суду України в особі її Голови Соловйової Любові Володимирівни, про зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 11.10.2021 звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Комісії з припинення Верховного Суду України/ліквідаційної комісії Верховного Суду України в особі її Голови Соловйової Любові Володимирівни (далі - відповідач), в якому просить:
- зобов'язати Голову комісії з припинення Верховного Суду України/ліквідаційної комісії Верховного Суду України нараховувати заробітну плату у визначеному законом розмірі з 01.04.2019;
- зобов'язати Голову комісії з припинення Верховного Суду України/ліквідаційної комісії Верховного Суду України виплачувати заробітну плату з 01.04.2019 по день винесення рішення судом у цьому позові.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівської Н.А. від 17.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (в редакції Закону України від 16.07.2024 №3863-ІХ «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, за результатами якого справа №640/21706/21 передана на розгляд та вирішення Львівському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу авторозподілу судової справи між суддями Львівського окружного адміністративного суду таку передано для розгляду судді Кравціву О.Р.
Ухвалою суду від 14.02.2025 справу №640/28687/21 прийнято до провадження та вирішено здійснити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 22.01.2010 позивач працює у Верховному Суді України. Вже більше трьох років (з липня 2018 року) отримує заробітну плату у встановленому законом порядку попри підтвердження судами усіх інстанцій факту перебування у чинних трудових відносинах з Верховним Судом України. Вказує, що прийнятий головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. наказ від 13.07.2018 №127-к про звільнення позивача з займаної посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду, так і залишився нереалізованим. Також, зазначила, що юридична особа «Верховний Суд України» не припинена та не позбавлена можливості видавати документи, то видача довідки в.о. Голови Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці не суперечить чинному законодавству та може бути врахована ГУ ПФ України для перерахунку такого утримання.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що головою комісії з припинення Верховного Суду України видано наказ від 13.07.2018 №127-к про звільнення ОСОБА_2 з 16.07.2018 у зв'язку з припиненням діяльності ВСУ на підставі попередження про вивільнення, разом з повним розрахунком по заробітній платі з дотриманням вимог положень Закону України «Про державну службу». Позивач від ознайомлення із ознайомленням із наказом відмовилася. Факт повного розрахунку при звільненні підтверджується платіжними документами з установи «Райффайзен Банк Аваль». Нараховані у вересні 2020 року кошти в сумі 29386,42 грн є депонованою заробітною платою, нарахованою за час звільнення позивача, яку вона не отримала вчасно з незалежних від відповідача причин (через відмову від отримання коштів при звільненні). Вказує, що наказ №127-к від 13.07.2018 позивач не оскаржений та не скасований, отже позивач з 16.07.2018 не перебуває у трудових відносинах з ВСУ. Окрім цього, відповідач вказав про звернення позивача з іншими позовами щодо стягнення заробітної плати; справи №640/6432/19 та №640/27288/20). Вказує, що на день подання відзиву рішення у згаданих справах не набрали законної сили, оскільки оскаржені відповідачем та перебувають у провадженні Шостого апеляційного адміністративного суду. Також, зауважив, що надана позивачем довідка №175/0/21-21 від 28.09.2021, видана за підписом в.о. голови ВСУ про те, що позивача перебуває у трудових відносинах із ВСУ видана особою, яка не наділена такими повноваженнями, оскільки видача таких документів належить виключно до компетенції комісії з припинення ВСУ.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 відповідно довідки Верховного Суду України від 28.09.2021, яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І., працює у Верховному Суді України з 22.01.2010 по дату видачі довідки.
На виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з 21.06.2018 розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України.
Позивач наказом Верховного Суду України в особі голови Ліквідаційної комісії Сердюка В.В. від №127-К від 13.07.2018 звільнена з 16.07.2018 з займаної посади головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України.
Від ознайомлення із наказом №127-К від 13.07.2018 позивач відмовилась, що підтверджує актом про відмову працівника апарату Верховного Суду України від ознайомлення з наказом, який складений 16.07.2018.
Спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 №560/90-ОД «Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів» затверджено новий склад ліквідаційної комісії Верховного Суду України, головою якої визначено Соловйову Л.В.
Згідно з листом «Райффайзен Банк Аваль» від 15.02.2022 №81-21/54 ОСОБА_1 24.09.2020 відправлено безготівкові перекази коштів у сумі 12218,20 грн (за серпень 2018 року) та у сумі 17168,22 грн (за липень 2018 року). Загальна сума переказу 29368,42 грн.
Відповідно до довідки Верховного Суду України від 15.02.2022, яка підписана головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України, ОСОБА_1 звільнена 16.07.2018 із займаної посади відповідно до пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 №17/0/18-18 та наказу №127 від 13.07.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва рішенням від 19.05.2020 у справі №640/6432/19 позов ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено частково.
Стягнуто з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 174634,06 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №640/6432/19 апеляційну скаргу Голови комісії з припинення Верховного суду України Соловйової Любові Володимирівни залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №640/6432/19 касаційну скаргу Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В. задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №640/6432/19 скасувано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Любові Володимирівни, Верховного Суду України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державної казначейської служби України, про стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у розмірі 174634,06 грн та у цій частині справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №640/6432/19 залишено без змін.
За наслідками нового розгляду справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва рішенням від 29.11.2021 у справі №640/6432/19 за позовом ОСОБА_1 до Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Любові Володимирівни, Верховного Суду України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу задоволено частково.
Стягнуто з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 174634,06 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі №640/6432/19 апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Верховного Суду України задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №640/6432/19 скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення заборгованості із заробітної плати - відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 28.04.2023 у справі №640/6432/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі 640/6432/19 залишено без змін.
Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2021 у справі №640/27288/20 позов ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов'язки Голови Верховного Суду України Гуменюка В. І., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л. В., Державної казначейської служби, за участю третьої особи - Верховного Суду, про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов'язання вчинити дії, задовольнив частково.
Стягнуто з Верховного Суду України в особі Ліквідаційної комісії Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 370338,66 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі №640/27288/20 апеляційну скаргу Комісії з припинення Верховного Суду України задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2021 у справі №640/27288/20 скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України в особі виконуючого обов'язки Голови Верховного Суду України Гуменюка І.В., Комісії з припинення Верховного Суду України в особі Голови Соловйової Л.В., Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Верховний Суд, про стягнення заборгованості із заробітної плати, зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №640/27288/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пеліхоса Є.М. залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 у справі №640/272880/20 залишено без змін.
Позивач подала голові Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В. заяву від 26.08.2021 щодо виплати заробітної плати.
Листом від 25.08.2021 відповідач повідомив позивача про те, що на день розгляду заяви позивач не перебуває у трудових відносинах із Верховним Судом України. При звільненні позивачу нараховано та виплачено через систему «Валь-Експрес» заробітну плату за фактично відпрацьований час у липні 2018 року, грошову компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Враховуючи викладене, підстави для нарахування та виплати заробітної плати, здійснення будь-яких виплат відсутні.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до положень пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частинами 2-3 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Частиною 1 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону Закон №889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі
Частиною 3 згаданої статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Статтею 89 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
У разі якщо через невиконання обов'язку щодо передачі справ і майна створено істотну загрозу публічним інтересам, особа може бути притягнена до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до норм частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України припинення юридичної особи може відбуватися, зокрема, шляхом ліквідації.
За приписами частини 1 статті 124 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Частиною 5 статті 104 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до частини 1 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.
Згідно з частинами 3, 4 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно з частиною 5 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Частиною 10 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) встановлено, що для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи: 1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що ліквідація державного органу є однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. При цьому, ліквідаційна комісія (ліквідатор) здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, в якому передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади - Верховного Суду.
З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Таким чином, розпочато ліквідаційну процедуру щодо Верховного Суду України та 21.06.2018 до реєстраційної справи Верховного Суду України внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення щодо якого наразі не завершено.
Суд встановив, що наказом голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 13.07.2018 №127-К відповідно до частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 частини 1, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено ОСОБА_1 , головного консультанта відділу інтернет комунікацій управління комунікацій у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України 16.07.2018 із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Верховного Суду України.
Верховний Суду у постановах від 08.09.2022 у справі №640/27288/20 та від 28.04.2023 у справі №640/6432/19 зазначав, що у справі №640/6432/19 позивач одночасно з іншими позовними вимогами ставила питання щодо визнання дій голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В.В. щодо видання наказу про звільнення протиправними, а також, про скасування наказу від 13.07.2018 № 127-К про звільнення з посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020, в частині позовних вимог про скасування наказу від 13.07.2018 №127-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відмовлено. При цьому, до суду касаційної інстанції голова Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйова Л. В. звернулась з касаційною скаргою, в якій просила скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог, а саме: в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. За наслідками розгляду справи №640/6432/19 в суді касаційної інстанції Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, як це передбачено приписами частини 1 статті 341 КАС України, прийняв постанову від 13.07.2021, якою касаційну скаргу голови Комісії з припинення Верховного Суду України Соловйова Л. В. задовольнив.
Отже, у зазначеній частині існують такі, що набрали законної сили судові рішення, про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №640/6432/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 та постановою Верховного Суду від 13.07.2021.
У контексті викладеного слід зазначити, що суд касаційної інстанції не давав оцінки оскарженому наказу від 13.07.2018 №127-к про звільнення ОСОБА_1 , а також не аналізував, з яких підстав відмовлено в позові в частині цього наказу.
Отже, згаданий наказ оскаржений у судовому порядку, однак наявні такі, що набрали законної сили судові рішення, відповідно до яких цей наказ не скасований, а тому є чинним.
Таким чином, наказ про звільнення позивача з посади від 13.07.2018 №127-К є чинним та в судовому або іншому порядку не скасований, а тому, з 16.07.2018 позивач не перебуває в трудових відносинах з Верховним Судом України.
Враховуючи встановлені обставини суд висновує про відсутні підстави для нарахування позивачу заробітної плати.
Позивач же в обґрунтування позовних вимог покликається на довідку Верховного Суду України від 28.09.2021, яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І., відповідно до якої позивач працює у Верховному Суді України з 22.01.2010 по дату видачі довідки.
Проте слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 13.07.2021 у справі №640/6432/19 направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій, всупереч вимогам статей 74, 90 КАС України, не надано жодної оцінки твердженням Голови комісії з припинення Верховного Суду України Соловйової Л.В. щодо недопустимості як доказу довідки Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи ОСОБА_1 від 08.04.2019, якою підтверджено розмір спірної заборгованості та яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України.
Так, у цій справі позивач на підтвердження трудових відносин із Верховним Судом України надала довідку від 28.09.2021, яка підписана в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І.
При цьому, відповідач у відзиві вказав, що довідка №175/0/21-21 від 28.09.2021, видана за підписом в.о. голови Верховного Суду України про те, що позивача перебуває у трудових відносинах із Верховним Судом України видана особою, яка не наділена такими повноваженнями, оскільки видача таких документів належить виключно до компетенції комісії з припинення Верховного Суду України.
Щодо таких доводів сторін, суд зауважує на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №826/15959/18.
Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив Рішення №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України.
Зазначеним пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до визнання його неконституційним в частині передбачалось, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалюючи таке рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом №1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом №1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20.01.2016 №1-в/2016, від 30.01.2016 №2-в/2016.
Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України».
Конституційний Суд України вважає, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».
Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неконституційними не визнавались, зокрема, й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось. Отже, таким Конституційний Суд України фактично визнав, що припинення діяльності Верховного Суду України є конституційним, крім того, прямо вказав, що лише судді цього Суду мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, зрозуміло ж у складі Верховного Суду.
Також у резолютивній частині Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.
Згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта (Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 від 14.12.2000).
Таким чином, обов'язком Верховної Ради України згідно зі конституційно встановленою законодавчою процедурою для належної реалізації Закону необхідно внести відповідні зміни до нього у зв'язку з визнанням неконституційними його окремих положень.
Сама юридична сила рішень Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень закону зобов'язує органи державної влади вчинити дії, спрямовані на приведення законодавства у відповідність з новою редакцією «базового» закону. З метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України законодавець має визначити спосіб, який з метою забезпечення інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади повинен вирішити питання переходу суддів Верховного Суду України у Верховному Суді, а також визначитися щодо способу припинення юридичної особи Верховного Суду України.
Водночас наказ Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 №590/90-ОД «Про деякі питання, пов'язані з ліквідацією судів», яким утворено ліквідаційну комісію з метою забезпечення виконання рішення щодо припинення (ліквідації) та запобіганню неефективному використанню бюджетних коштів Верховного Суду України, не було скасовано.
Визнання положення пункту 7 розділу XII щодо слів «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не обумовлюють автоматично нелегітимність вказаного Наказу як індивідуально акту (рішення суб'єкта владних повноважень), дія якого вичерпується його виконанням (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Враховуючи мету створення ліквідаційної комісії, чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також, правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.
Питання інституційного дуалізму Верховного Суду України та Верховного Суду має бути вирішено парламентом шляхом прийняття відповідного закону, про що вже зазначалося.
Так, з 21.06.2018 згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис 10701100010024389), Верховний Суд України (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення.
Приписами статті 105 Цивільного кодексу України чітко визначено, що саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.
Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через комісію з припинення діяльності управління, а дії комісії розглядаються, як дії самої юридичної особи.
Таким чином, довідка №175/0/21-21 від 28.09.2021, видана за підписом в.о. голови Верховного Суду України, не може братись до уваги при вирішенні цього спору, оскільки саме Ліквідаційна комісія з припинення Верховного Суду України відповідно до прийнятих на себе зобов'язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду. При цьому розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень саме Ліквідаційної комісії.
Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом у постановах від 08.09.2022 у справі №640/27288/20 та від 28.04.2023 у справі №640/6432/19, позивачем в яких була ОСОБА_1 .
При цьому, у справі є довідка Верховного Суду України від 15.02.2022, яка підписана головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України, згідно з якою ОСОБА_1 звільнена 16.07.2018 із займаної посади відповідно до пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності Верховного Суду України шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 №17/0/18-18 та наказу №127 від 13.07.2018.
З огляду на викладене суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача та відсутність у відповідача підстав для нарахування позивачу заробітної плати починаючи з 01.04.2019.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляти.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволені позову відмовити повністю.
2. Судовий збір зі сторін не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (зі змінами та доповненнями) подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кравців Олег Романович