16 лютого 2026 рокусправа № 380/18869/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, про стягнення коштів.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просить:
- стягнути з Служби безпеки України середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 420600,18 грн (чотириста двадцять тисяч шістсот гривень 18 копійок).
Ухвалою суду від 29.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 20.08.2025 здійснивши виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 19.12.2024 на виконання рішення суду у справі №380/2824/25. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що з аналізу положень статті 117 КЗпП України можна однозначно ствердити, що статтею 117 КЗпП України регулюються два випадки: невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір або невиплата належних звільненому працівникові сум при наявності спору про їх розміри. Оскільки виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширений за рішенням суду. Отже, правилами статті 117 КЗпП України не регулюються правовідносини, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні. Спір стосовно розміру належних працівникові для виплати сум і спір щодо права працівника на виплату йому певних сум не є тотожними, оскільки в першому випадку право працівника на певну категорію виплати (надбавка, компенсація, допомога) не оспорюється, а спірним є лише питання розміру такої виплати. У другому ж випадку спірним є питання, чи має право особа взагалі на певну виплату, а розмір такої зазвичай не є спірним, оскільки нарахування цієї виплати взагалі ще не здійснювалось. З огляду на наведене, виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за наявності спору про право такого працівника на певні виплати при звільненні, нормою статті 117 КЗпП України не передбачено. Окрім цього, відповідач просив звернути увагу на те, що позивачем ініційовані і інші спори між сторонами, які розглядаються судом і станом на час складення цього відзиву не вирішені (тривають апеляційні провадження). Таким чином, означене беззаперечно вказує на існування спору з питань здійснення належних до виплати коштів при звільненні позивача з військової служби, тобто остаточного розрахунку станом на час розгляду справи №380/18869/25 відповідача із позивачем не проведено, що у свою чергу суперечить обґрунтуванню підстав звернення позивача із вимогами у даній справі в частині застосування статей 116, 117 КЗпП України та вказує на їх передчасність з огляду на вищенаведені фактичні обстави.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України до 19.12.2024, що не заперечується сторонами.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №380/2824/25 позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 19.12.2024 у належному розмірі. Зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 19.12.2024 у загальній сумі 307888,82 (триста сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 82 коп.) гривень відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Службу безпеки України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільненні з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 19.12.2024 відповідно до приписів абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідач здійснив 20.08.2025 нарахування індексації грошового забезпечення, грошової допомоги у разі звільненні з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням індексації грошового забезпечення, в сумі 307532,46 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення та грошових компенсації, з урахуванням сум індексації, відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині 1 статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Приписами частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Надалі 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній на час звернення позивача до суду передбачає право працівника на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати, однак не більше як за 6 місяців.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Представник позивача вказує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасним нарахування та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення та грошових компенсації, з урахуванням сум індексації.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу Служби Безпеки України та усіх видів забезпечення з 19.12.2024. Недоотриману частину грошового забезпечення (індексації та грошових компенсації) в сумі 307532,65 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 20.08.2025.
Так, положеннями статті 117 КЗпП України передбачено санкцію за невиплату працівнику всіх сум при звільненні.
Разом із тим, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас відповідач зауважив на наявності ініційованих позивачем спорів між сторонами, які розглядаються судом і станом на час складення відзиву не вирішенні (тривають апеляційні провадження).
Суд із долучених відповідачем доказів та даних системи «Діловодство спеціалізованого суду», відомостей ЄДРСР встановив, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №380/5144/25 позов ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, обчислених виходячи з грошового забезпечення за посадою начальника відділу, з урахуванням у його складі премії у розмірі 91% від посадового окладу.
Зобов'язано Службу безпеки України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, обчислених виходячи з грошового забезпечення за посадою начальника відділу, з урахуванням у його складі премії відповідно до наказу Центрального управління Служби Безпеки України від 06.10.2023 №385/ДСК «Про упорядкування грошового забезпечення військовослужбовців СБУ з 01.10.2023», із врахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження в адміністративній справі №380/5144/25.
Також, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 у справі №380/2750/25 позов ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу (базового місяця) для обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2025 відкрито апеляційне провадження в адміністративній справі №380/2750/25.
Таким чином, на момент подання цього позову існували спори між ОСОБА_1 та Службою Безпеки України про розмір належних сум, виплат та не проведено повного розрахунку, а тому, відсутні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.
За встановлених обставин справи, суд висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних сум грошового забезпечення (грошової компенсації).
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладена суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог. Тому, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України стягнення судових витрат на користь позивача, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович