16 лютого 2026 рокусправа № 380/7296/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- зобов'язати відповідача Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2020 по 14.03.2025 з урахуванням положень статті 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 18.04.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 14.03.2025 здійснивши виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2022 на виконання рішення суду у справі №380/18949/21. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення, а у разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа організація повинні, виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, для застосування наслідків порушення статті 116 зазначеного Кодексу необхідним є наявність між сторонами трудових правовідносин, в яких позивач мав би статус працівника, відповідач статус - роботодавця. Військова служба віднесена законодавцем до публічної служби, проте військовослужбовець який проходить військову службу не перебуває у трудових правовідносинах із військовою частиною. Правовідносини виникають у зв'язку із проходженням такої служби врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова частина НОМЕР_1 не повинна нести відповідальність за статтею 117 КЗпП України внаслідок відсутності у нього статусу власника (роботодавця) або уповноваженої ним органу. З прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 11.09.2018, що не заперечується сторонами у справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі №380/18949/21 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 11.09.2018 в повному обсязі. Зобов'язано Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 11.09.2018, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року, як місяців, для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базових» місяців), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідач здійснив 14.03.2025 нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 82370,85 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині 1 статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Приписами частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Надалі 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній на час звернення позивача до суду передбачає право працівника на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати, однак не більше як за 6 місяців.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Представник позивача вказує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасним нарахування та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 11.09.2018. Недоотриману частину грошового забезпечення (індексації) в сумі 82370,85 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 14.03.2025.
Так, положеннями статті 117 КЗпП України передбачено санкцію за невиплату працівнику всіх сум при звільненні.
Разом із тим, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас суд із даних системи «Діловодство спеціалізованого суду» та відомостей ЄДРСР встановив, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №380/8138/25, яке набрало законної сили 22.08.2025, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці в період з 01.03.2018 по 11.09.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 11.09.2018, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 4025,32 грн у загальному розмірі 25627,87 грн, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
Таким чином, на момент подання цього позову існував спір між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 про розмір належних сум, виплат та не проведено повного розрахунку, а тому, відсутні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.
За встановлених обставин справи, суд висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних сум грошового забезпечення (грошової компенсації).
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладена суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог. Тому, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України стягнення судових витрат на користь позивача, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович