16 лютого 2026 рокусправа № 380/311/26
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2023 року по 24 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 172792 (сто сімдесят дві тисячі сімсот дев'яносто дві) грн. 56 коп.;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2023 року по 24 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 172792 (сто сімдесят дві тисячі сімсот дев'яносто дві) грн. 56 коп.
В обґрунтування позову зазначає, що на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних сум у розмірі 3190,38 грн., які виплатив 24 грудня 2025 року, тобто позивачу було виплачено частину недоотриманого грошового забезпечення лише 24 грудня 2025 року. Проте, відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 03 липня 2023 року (дата звільнення) по 24 грудня 2025 року (по час повного розрахунку). З вини відповідача при звільненні, невиплачені належні позивачу суми грошового забезпечення у строки визначені ст. 116 КЗпП України, а тому у відповідача виник обов'язок щодо нарахування та виплати середнього заробітку за шість місяців у сумі 172792,56 грн., який останнім не виконаний, тим самим допущена протиправна бездіяльність.
Відповідач у відзиві вказав, що Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах у частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських. З огляду на викладене, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Ухвалою суду від 13.01.2026 року справу прийнято до провадження.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Листом відповідача від 22.07.2025 року підтверджується те, що наказом від 28.06.2023 року №19/48 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 03.07.2023 року.
Відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року у справі №380/16592/25 було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 3190 грн. 38 коп.
Відповідач листом від 29.12.2025 року повідомив представника позивача, що рішення суду від 01.12.2025 року у справі №380/16592/25 виконано та позивачу нараховано індексацію за період 07.11.2015 по 31.10.2017 в сумі 3375,17 грн., виплачено - 3206,41 грн. (за мінусом військового збору 5% - 168,76 грн.).
Змістом спірних правовідносин є відповідність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2023 року по 24 грудня 2025 року, критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначені наступні правові висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов'язок у повній мірі лише 24.12.2025 року.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині ненарахування та невиплати відповідачем середнього заробітку за період з 03.07.2023 року по 24.12.2025 року - 906 днів (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 03.07.2023 року по 03.01.2024 року).
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 03.07.2023 року по 03.01.2024 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 185 календарних днів, з урахуванням обмеження визначеного ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.
Згідно із довідкою про доходи позивача №276/68 від 29.12.2025 року, яка наявна в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у травні 2023 року склав 28642 грн. 00 коп., у червні 2023 року - 28642 грн. 34 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 939 грн. 09 коп. (57284 грн. 34 коп. (розмір грошового забезпечення у травні та червні 2023 року / 61 (кількість календарних днів у травні та червні 2023 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 173731 грн. 65 коп. (939 грн. 09 коп. * 185 календарних днів).
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Вказана правова позиція підтримана також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Відтак, у даному випадку, з урахуванням вказаної практики Верховного Суду, сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку у розмірі 173731 грн. 65 коп. є непропорційною виплаченій заборгованості - 3190 грн. 38 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 24.12.2025 року, що сторонами не заперечується.
Період затримки виплати складає 185 календарних днів.
Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день звільнення позивача становила 25% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 404 грн. 26 коп. (3190 грн. 38 коп.*25% / 365*185). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача з приводу нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як наслідок, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 404 грн. 26 коп.
В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню зі сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2023 року по 24 грудня 2025 року у сумі 404 грн. 26 коп.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл.Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 липня 2023 року по 24 грудня 2025 року у сумі 404 (чотириста чотири) грн. 26 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович