13 лютого 2026 року м. Київ №320/14091/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262140012549 від 15.03.2024, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до страхового стажу період трудової діяльності саме з 03.06.1991-01.01.1992 р.р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період навчання згідно диплому НОМЕР_2 та призначити пенсію з 08.03.2024 за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначенні йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На думку позивача, відповідачами безпідставно не враховано до страхового стажу період його трудової діяльності з 03.06.1991 по 01.01.1992 згідно із записами трудової книжки, а також період навчання, підтверджений дипломом, що призвело до неправильного визначення його страхового стажу та, як наслідок, до незаконної відмови у призначенні пенсії з 08.03.2024.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком оскільки за доданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 р.р. згідно трудової книжки НОМЕР_3 , бо відсутні номер та дата на прийняття. Крім того, до страхового стажу не зараховано період навчання, згідно диплому, оскільки він перетинається з роботою та періодом проходження військовою службою, згідно військового квитка.
Відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві, також надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що спірне рішення є правомірним, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Відповідно до воєнного квитка позивач проходив строкову службу в період з 27.06.1985 по 12.05.1987.
Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
08.03.2024 позивач звернувся через вебпортал до органів Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком було зареєстровано ГУ ПФУ в м. Києві та відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (із змінами, внесеними постановою Правління Пенсійного фонду України від 12.12.2020 № 25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України"), передано за екстериторіальним принципом для розгляду до ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Рішенням від 15.03.2024 за №262140012549 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовлено у призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус: і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У вказаному рішення зазначено про те, що вік заявника 60 років, страховий стаж особи становить 27 років 09 місяці 17 днів. За доданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу до страхового стажу заявника не зараховано: період роботи 03.06.1991-01.01.1992 р.р. згідно трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки відсутній номер та дата на прийняття; період навчання згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки він перетинається з роботою та період проходження військовою службою згідно військового квитка НОМЕР_5 . Також у заявника відсутнє право й на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відсутні будь-які дані про перебування в зоні відчуження.
Позивач, вважаючи рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі статті 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі по тексту - Закон №1058-IV)
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком
За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Частинами 1 - 2 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п. 8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Тож, трудова книжка заповнюється роботодавцем і на працівника не покладено обов'язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні номер та дата на прийняття.
В свою чергу, судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить відомості про те, що позивач: з 03.06.1991 до 01.01.1992 (період, з якого ГУ ПФУ в Вінницькій області не зарахувало трудовий стаж позивачу) працював аварійним комісаром у представництві «Інгосстрах».
При вказані записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 зроблені відповідно до пунктів 2.4., 2.14, 4.1 Інструкції № 58 та скріплені підписом відповідальної особи і печаткою підприємства.
Щодо відсутності дати та номеру накази на прийняття на роботу з 03.06.1991, суд зазначає про те, що пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно з пунктом 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, підстави для не зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача у відповідача відсутні.
Підсумовуючи суд зазначає, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 03.06.1991 по 01.01.1992 є протиправною, оскільки цей період роботи підтверджується трудовою книжкою позивача, а недолік, на який послався відповідач в оскаржуваному рішенні, носить формальний характер.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 , оскільки він перетинається з періодом роботи та проходження військової служби, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Отже період навчання зараховується до стажу роботи та такий період підтверджується, зокрема, дипломами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Період навчання особи у закладах вищої освіти зараховується до періоду роботи, яка слідує одразу за закінченням такого навчання.
Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1988 ОСОБА_1 навчався у Київському державному інституті фізичної культури.
Також, трудова книжка позивача містить запис про навчання позивача у період з 01.09.1982 до 01.07.1988 у Київському державному інституті фізичної культури.
Суд зазначає, що якщо періоди роботи (служби) особи співпадають з періодом її навчання на денній формі, то такі періоди і навчання і роботи (служби) повинні бути зараховані до страхового стажу позивача, проте не у подвійному, а в одинарному розмірі, оскільки норми законодавства України не містять заборони для зарахування періоду навчання за денною формо у випадку, коли особа працювала (проходила службу).
Відповідач у спірному рішенні не надав оцінки вказаним фактам, не порівнював періоди навчання позивача за денною формою, які перетинаються або не перетинаються з періодами його роботи (служби), а взагалі не зарахував період з 01.09.1982 по 01.07.1988 та протиправно заперечив право позивача на таке зарахування.
При цьому, суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо навчання позивача та відомості, які містяться у дипломі про навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988.
Суд зазначає, що рішення відповідача не містить його незгоду з тим, що позивач навчався за формою навчання відмінної від денної, а так само не містить будь-яких інших підстав для не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, окрім як перетинання періодів навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988 з роботою та військовою службою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що період навчання позивача з 01.09.1982 по 01.07.1988 вказаний у його трудовій книжці, мають бути зараховані до страхового стажу.
З огляду на викладене, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від №262140012549 від 15.03.2024.
Щодо вимоги позивача про призначення пенсії з 08.03.2024 за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає таке.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
За приписами частини першої статті 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів,- зменшення віку - 10 років.
Статтею 9 Закону №796 встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, а саме: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
1) які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів мають право на зниження пенсійного віку на 10 років;
2) які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів мають право на зниження пенсійного віку на 8 років;
3) які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році мають право на зниження пенсійного віку на 5 років.
З аналізу викладеного вбачається, що обов'язковою умовою для призначення пільгової пенсії відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт роботи в зоні відчуження протягом певного часу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №280/1162/16-а.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону № 796 особа має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Водночас, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, застосований законодавцем в абзаці 9 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 розділовий сполучник «або» вказує на альтернативність можливих підтверджуючих документів, надання яких має наслідком засвідчення особливого статусу особи. Тобто, використання розділового сполучника «або» вказує на те, що наслідок настає за умови надання хоча б одного з перелічених документів.
Згідно статті 65 Закону № 796 документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.
Зокрема, відповідно до пункту 5 Порядку № 51 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення зеленого кольору, серія А.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
З наведеного випливає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №552/3456/17.
Отже, при встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії та видачі відповідного посвідчення вже було підтверджено та встановлено факт перебування позивача у відповідний період у зоні відчуження, оскільки в іншому випадку підстави для видачі йому посвідчення 2 категорії були б відсутні.
Судом встановлено, що згідно з посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_6 від 17.01.1994 ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорія 2.
При цьому, надання позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 2 категорії не є спірним з огляду на документування його відповідним посвідченням.
Таким чином, у позивача наявне право на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Однак, суд звертає увагу на те, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому дострокової пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення ій пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Тому з метою належного та ефективного захисту порушеного права, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (орган, який приймав спірне рішення) повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у даній справі.
При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м.Києві, оскільки даний суб'єкт владних повноважень не приймав рішення відносно позивача та не порушував його прав.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262140012549 від 15.03.2024, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, вул.Зодчих, буд.22, м.Вінниця, 21005) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 та період навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.