16 лютого 2026 року Справа № 280/10065/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
14.11.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 084150005946 від 14.05.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до мого страхового стажу періоди роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 11.07.1990, з 12.07.1990 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 06.05.2025 з урахуванням зазначених періодів та висновків суду;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу згідно записів трудової книжки не зараховано періоди роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 11.07.1990, з 12.07.1990 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007, із посиланням на наявність недоліків в трудовій книжці. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згодна, вважає, що відповідальність за правильність записів трудової книжки, так само, як і тягар доведення правильності чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, не може бути перекладена на працівника. Крім того, позивач вважає, що допущені порушення у заповненні трудової книжки є несуттєвими, а незначні недоліки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Також, позивач зазначає, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
04.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 06.05.2025 позивач звернувся до територіального органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Заява була опрацьована за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області. Після перевірки матеріалів електронної пенсійної справи рішенням № 084150005946 від 15.05.2025 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до 26 Закону № 1058-IV з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 30 років. За наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж становить 12 років 09 місяців 03 дні. Відсутні підстави зарахувати періоди: роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу, не засвідчене належним чином; роботи з 01.02.1989 по 04.01.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи; роботи з 10.05.1995 по 08.05.2007, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи та з 01.07.2000 в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутні нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Для зарахування спірних періодів роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007 по 01.07.2000 позивачу необхідно надати уточнюючі довідки, відповідно до Порядку № 637, видані на підставі первинних документів (особових карток, табелів обліку робочого часу, наказів, особових справ), які містять повні анкетні дані особи (прізвище, ім'я, по батькові без скорочень) та підтверджують факт роботи у зазначений період. Враховуючи на викладені обставини в їх сукупності, вважаємо, що дії відповідача є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз'яснювальних листах органів Пенсійного фонду, а відтак позовна заява є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Просить відмовити в задоволенні позову.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.05.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Заява позивача від 06.05.2025 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Одеській області.
Рішенням від 14.05.2025 № 084150005946, прийнятим ГУ ПФУ в Одеській області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 30 років. Аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 12 років 09 місяців 03 дні, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано періоди: роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу, не засвідчене належним чином; роботи з 01.02.1989 по 04.01.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи; роботи з 10.05.1995 по 08.05.2007, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи та з 01.07.2000 в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутні нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Довідка від 23.03.2023 № 23 потребує перевірки достовірності та обґрунтованості відомостей, зазначених в наданій для призначення пенсії довідці, управлінням контрольно - перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Враховуючи вищезазначене, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що відсутній необхідний страховий стаж - 30 років.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У даній справі спірним є питання щодо наявності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі-Інструкція № 162), яка була чинною в частині спірного періоду.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 16.07.1980, не зараховані з таких підстав:
з 09.08.1983 по 11.10.1983, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу, не засвідчене належним чином;
з 01.02.1989 по 04.01.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи;
з 10.05.1995 по 08.05.2007, оскільки в трудовій книжці відсутні підстави прийняття та звільнення з роботи.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 16.07.1980, відповідно до якої позивача:
- з 09.08.1983 прийнято до радгоспу «Першотравневий» дояркою на підставі наказу № 130-к від 08.08.1983 та звільнено 11.10.1983 на підставі ст. 38 КЗпП Української PCP згідно наказу № 163-к від 11.10.1983 р. (записи № 4, № 5);
- з 01.02.1989 прийнято маляром-штукатуром 4 розряду до кооперативу «Славутич» та звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпГІ України 11.07.1990. В графі «на підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» зазначено: «зроблено запис у книзі». Записи засвідчені підписом голови кооперативу та скріплені печаткою кооперативу (записи № 10, № 11);
- з 12.07.1990 прийнято маляром-штукатуром 4 розряду до кооперативу «Конкурент» та звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпГІ Української PCP 04.01.1991. В графі «на підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» зазначено: «зроблено запис у книзі». Записи засвідчені підписом голови кооперативу та скріплені печаткою кооперативу (записи № 12, № 13);
- з 10.05.1995 прийнято на посаду інженера по агрохімікатам садово - городнього обслуговуючого кооперативу «Абразивник-2», про що зроблено запис в книзі № 238, та звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України 08.05.2007 (зроблено запис в книзі № 976). Записи засвідчені підписом голови кооперативу та скріплені печаткою кооперативу (записи па сторінках 12-15).
Крім того, архівною довідкою № 274 від 02.05.2025, підтверджено стаж роботи позивача у радгоспі «Першотравневий» з 09.08.1983 по 11.10.1983 (зараховано в радгосп дояркою МТФ до відділення № 1 на підставі наказу № 130-к від 08.08.1983, звільнено за ст. 38 КЗпП УPCP за власним бажанням на підставі наказу № 163-к від 11.10.1983.
Також, довідкою Садово-городньої обслуговуючого кооперативу «Абразивник-2» № 21 від 23.03.2023, підтверджується прийняття позивача на роботу до СГОК «Абразивник-2» з 10.05.1995 згідно наказу № 238 та звільнення з роботи 08.05.2007 на підставі наказу про звільнення № 976.
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржувані періоди, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять відомості на підставі яких такі бути внесені, засвідчені печаткою та підписом особи, яка здійснила такий запис та не містять виправлень або дописів.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.
Крім того, як визначено ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не може бути підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».
Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 11.07.1990, з 12.07.1990 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.07.1980, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення № 084150005946 від 14.05.2025 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком з цих підстав є протиправним та підлягає скасуванню, відповідний стаж роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи та встановлювати його достатності для призначення пенсії.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, періодів роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 11.07.1990, з 12.07.1990 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.07.1980, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду слід зазначити наступне.
Як передбачає частина перша статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч. 5 ст. 362 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Частинами першою-третьою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, в т.ч. числі приписи ч. 5 ст. 362 КАС України, зважаючи на те, що предметом спору є відмова в призначенні пенсії за віком, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. При цьому, строк 10 днів з дня набрання рішенням законної сили суд вважає достатнім строком для подання звіту про виконання судового рішення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245, 250, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 084150005946 від 14.05.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.08.1983 по 11.10.1983, з 01.02.1989 по 11.07.1990, з 12.07.1990 по 04.01.1991, з 10.05.1995 по 08.05.2007, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.07.1980.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 06.05.2025, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 280/10065/25 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом 10 (десяти) днів з дня набрання ним законної сили.
Роз'яснити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, що за правилами ч. 3 ст. 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 16.02.2026.
Суддя Р.В. Сацький