16 лютого 2026 року Справа № 280/10923/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., перевіривши матеріали адміністративної справи
за позовом - ОСОБА_1
до - Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
10 грудня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рапорту від 29 довтня 2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 29 жовтня 2025 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що 29 жовтня 2025 року позивач звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення зі служби, в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи. 02 грудня 2025 року командиром військової часини НОМЕР_1 не погоджено рапорт останнього. А на скаргу матері Позивача надано письмову відповідь - відмову за № 03-19/13156 від 02.12.2025. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки при поданні рапорту про звільнення його з військової служби, була дотримана процедура подання ним відповідного рапорту та необхідних документів на підтвердження того факту, що він має право бути звільненим з військової служби у зв'язку з необхідністю ним здійснення постійного догляду за батьком з наявною у нього інвалідністю 2 групи. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 15.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
31.12.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що в ході розгляду рапорту встановлено, що долучені позивачем до рапорту документи не містять достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень підпункту «г» п. 2 ч. 4, абзацу 13 пункту 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: згідно акту від 10.10.2025 року № 9730 про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 персоналу, Позивач має особу першого чи другого ступеня споріднення - рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У позовній заяві Позивач зазначив, що його рідний брат згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 151166 є інвалідом другої групи (безстроково), в той же час, документи, які б підтверджували його потребу у постійному догляді відсутні, до рапорту про звільнення та позовної заяви вони не додавались. Отже звільнення з військової служби згідно положень підпункту «г» п. 2 ч. 4, абзацу 13 пункту 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , якого було мобілізовано.
29 жовтня 2025 року Позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме - необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи, до якого додано перелік завірених належним чином документів, а саме:
1. Завірена копія паспорта громадянина України.
2. Завірена копія РНОКПП.
3. Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження серії.
4. Нотаріально завірена копія паспорта громадянина України.
5. Нотаріально завірена копія РНОКПП.
6. Нотаріально завірена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.
7. Нотаріально завірена копія витягу № 52/25/5700/В про наявність порушення функцій організму.
8. Нотаріально завірена копія свідоцтва про смерть.
9. Нотаріально завірена копія документів брата Позивача.
10. Акт обстеження житлово - побутових умов проживання військовослужбовця.
02 грудня 2025 року командиром військової часини НОМЕР_1 не погоджено рапорт останнього. А на скаргу матері Позивача надано письмову відповідь - відмову за № 03-19/13156 від 02.12.2025.
При цьому суд зазначає, що жодного рішення за результатами розгляду рапорту прийнято не було і про результати розгляду рапорту позивача не повідомлено. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024 і від 14.01.2025 № 26/2025 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб та з 08.02.2025 на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ (далі - Указ № 65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ, Указом Президента України від 23.07.2024 № 470/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3892-ІХ, Указом Президента України від 28.10.2024 №741/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 №4025-ІХ, та Указом Президента України від 14.01.2025 № 27/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4221-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб, з 14.05.2024 на 90 діб, з 12.08.2024 на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб та з 08.02.2025 на 90 діб.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ за наявності одночасно таких обставин:
1) один з його батьків чи батьків дружини (чоловіка), є особами з інвалідністю І чи ІІ групи, і вони потребують постійного догляду;
2) відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За наявності вказаних обставин військова частина зобов'язана звільнити військовослужбовця з військової служби при подані ним відповідного рапорту. Такі повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційними.
Водночас Закон № 2232-ХІІ у чинній редакції не встановлює, яким документом підтверджується факт потреби постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
При цьому, брат військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який згідно довідки СМЕК № 151166 є інвалідом другої групи (безстроково), та якому заборонено фізичні та психоемоційні навантаження, нічні зміни. Може виконувати легкі види фізичної праці за індивідуальним графіком.
Підпунктом 1 пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132, затверджені форма первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкція щодо її заповнення (далі - Інструкція щодо заповнення форми № 080-4/о).
Пунктом 2 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о встановлено, що Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (пункт 3 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о).
Згідно з пунктом 4 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о).
Таким чином, у висновку фори № 080-4/о безпосередньо не зазначаються відомості про те, якого саме догляду потребує відповідна особа: постійного, тимчасового тощо.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» базовими є такі соціальні послуги, зокрема, як догляд вдома, денний догляд.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Державного стандарту догляду вдома, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2013 за № 1990/24522 (далі - Державний стандарт № 760), цей Державний стандарт застосовується для: організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами; особам з інвалідністю, у тому числі з психічними та поведінковими розладами (крім осіб, які страждають на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння та отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку за рішенням суду), дітям з інвалідністю віком від трьох до 18 років, особам з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (далі особи похилого віку та особи з інвалідністю); моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги догляду вдома; визначення тарифу на платну соціальну послугу догляду вдома.
Соціальна послуга догляду вдома (далі - соціальна послуга) - заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавача соціальної послуги і полягають у наданні допомоги в самообслуговуванні особам, які частково або повністю втратили / не набули здатності до самообслуговування (абзац сьомий пункту 1.4 розділу І Державного стандарту № 760).
Згідно з пунктом 6.3 Державного стандарту № 760 соціальна послуга догляду вдома може надаватись постійно (для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю з фізичними та/або сенсорними порушеннями III групи рухової активності - 1-2 рази на тиждень (за необхідності), IV групи рухової активності (5 ступінь індивідуальної потреби) - 2 рази на тиждень, IV групи рухової активності (6, 7 ступені індивідуальної потреби) - 3 рази на тиждень; V групи рухової активності - 5 разів на тиждень, для осіб з інвалідністю І групи підгрупи А - 6-7 разів на тиждень (за потреби)), для осіб з когнітивними розладами при базовому рівні (від 112 до 142 балів) - потреба у відвідуванні становить 5 разів на тиждень, при задовільному рівні (від 143 до 244 балів) - 4-3 рази на тиждень, при доброму рівні (від 245 до 314 балів) - 3-2 рази на тиждень; при відмінному рівні (від 315 до 345 балів) - 1 раз на тиждень; періодично (2 рази на місяць для осіб з когнітивними розладами, для осіб з інвалідністю з психічними та поведінковими розладами - 2-4 рази на місяць), тимчасово (визначений у договорі період), для дітей з інвалідністю віком від трьох до 18 років при ступені індивідуальних потреб дитини «періодичний догляд» - 2 рази на тиждень; «постійний догляд» - 4-3 рази на тиждень; «інтенсивний догляд» - 5 разів на тиждень.
Кількість разів надання соціальної послуги догляду вдома може зменшуватись за бажанням (ініціативою) отримувача соціальної послуги.
Соціальна послуга може надаватись постійно або тимчасово (протягом визначеного у договорі періоду).
Строки надання соціальної послуги узгоджуються з отримувачем соціальної послуги та/або його законним представником з урахуванням визначеного ступеня індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги.
З вищевикладеного слідує, що отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи може полягати як в постійному, так і в тимчасовому (протягом визначеного періоду) догляді.
За висновком, матері позивача, яка проживає в місті Запоріжжя, рекомендовані соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, при цьому батькові позивача визначена 6 ступінь IV групи рухової активності (сума балів 46,5).
Згідно показників, Державного стандарту № 760 6 ступеню IV групи рухової активності (43-53 бали) властиві такі характеристики:
- Потребує постійного стороннього догляду та отримання соціальних послуг на непрофесійній основі, яка не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись, без сторонньої допомоги та супроводу.
Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження відповідача, про те, що для підтвердження факту необхідності постійного догляду за хворим батьком позивач повинен був подати відповідний висновок МСЕК.
Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які встановлено ІІ групу інвалідності та потребу в постійному сторонньому догляді. Батько позивача помер. Братові позивача встановлена ІІ група інвалідності, з обмеженням фізичних та психоемоційних навантажень.
За таких обставин суд приходить до висновує, що позивач до рапорту надав належні документи, які достеменно підтверджують факт, що його мати, як особа з інвалідністю ІІ групи потребує саме постійного догляду.
Таким чином суд вважає хибним та необґрунтованим твердження відповідача, зазначене у відзиві, щодо відсутності належним чином оформленого документу, яким підтверджується потреба ОСОБА_4 у постійному сторонньому догляді.
Разом з тим суд зазначає, що Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі. (пункт 1).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Відповідно до пункту 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав, звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735).
Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
З наведеного слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби або надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Відтак, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Судом встановлено, що 29 жовтня 2025 позивач звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме через необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи, до якого додано перелік завірених належним чином документів, проте жодного рішення (наказ про звільнення або обґрунтоване рішення про відмову у задоволені рапорту) за результатами розгляду рапорту прийнято не було.
Докази іншого матеріали справи не містять.
Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 затверджено «Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).
Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку № 531).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).
Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлено, що забороняється:
1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:
подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;
недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;
наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;
2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо;
3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;
4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу (пункт 8 розділу ІІІ Порядку № 531).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Проте, як вже було встановлено судом, відповідач у встановлені строки рішення за наслідками розгляду рапорту позивача не прийняв, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
В зв'язку з відсутністю вмотивованого рішення за результатами розгляду рапорту позивача, суд вважає передчасною його вимогу про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно підпункту «Г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Інші доводи сторін висновків суду не спростовують та не потребують детальних відповідей.
При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов'язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов'язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не прийняття рішення щодо звільнення за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 29 жовтня 2025 про звільнення з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 згідно поданого рапорту від 29 жовтня 2025 про звільнення з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 16.02.2026.
Суддя Р.В. Сацький