16 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/3871/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3, під., 2, м. Харків, Харківська область, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Бочкор Івана Васильовича (далі - представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), яким просить:
1) визнати протиправним дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року, щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії по втраті годувальника - батька ОСОБА_3 ;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інваліду 1 групи з дитинства по втраті годувальника - батька ОСОБА_3 ;
3) розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що особа з інвалідністю з дитинства або дитина з інвалідністю, яка отримує державну соціальну допомогу в органах соціального захисту населення, може одночасно отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника за наявності такого права.
21 травня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
05 червня 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , вважаючи позов є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Як вказано у відзиві, 19.02.2025 року ОСОБА_2 (дитина з інвалідністю) звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника (за померлого батька) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Харківській області згідно з пунктом 4.2 Порядку, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, та рішенням від 26.02.2025 № 084350006058 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Обґрунтовуючи відмову, відповідач посилається на статтю 36 Закону № 1058-IV, відповідно до якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого, які перебували на його утриманні, за умови наявності у годувальника необхідного страхового стажу. Зазначено, що страховий стаж померлого годувальника становив 35 років 18 днів, що формально відповідає вимогам закону. Водночас відповідач наголошує, що для призначення пенсії необхідне документальне підтвердження статусу непрацездатного члена сім'ї, зокрема у разі встановлення інвалідності.
Відповідач посилається на пункт 2.18 Порядку № 22-1, яким визначено перелік документів, що підтверджують факт визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (виписка з акта огляду МСЕК, медичний висновок, посвідчення одержувача допомоги тощо). Зазначено, що у випадку встановлення інвалідності після досягнення шестирічного чи вісімнадцятирічного віку необхідно додатково надати висновок лікарсько-консультаційної комісії щодо наявності медичних показань до встановлення інвалідності у відповідному віці. Оскільки позивачем не надано жодного з передбачених документів на підтвердження відповідних обставин, рішенням від 26.02.2025 року було правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Також у відзиві зазначено, що позивач на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з цим позовом через те, що її донька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю І групи з дитинства довічно, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу №69 від 20.01.2025 року, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду у зв'язку з інвалідністю І групи внаслідок психічного розладу.
Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 27.05.2008 року ОСОБА_2 , як інваліда з дитинства І групи, визнано недієздатною.
Інвалід з дитинства ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, пенсійна справа № 084350006058.
Позивач зазначає, що годувальником ОСОБА_2 був її батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав разом із сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 . У зв'язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України сім'я була змушена переміститися та взята на облік як внутрішньо переміщені особи у м. Виноградів Берегівського району Закарпатської області, що підтверджується відповідними довідками від 07.10.2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.01.2025 року, актовий запис №2. На день смерті він був ветераном праці (з 06.09.2006 року), отримував пенсію за віком відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 , призначену з 02.02.1994 року, а його страховий стаж становив 35 років 18 днів.
Позивач зазначає, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» № 2109-III від 16.11.2000 року, особа з інвалідністю з дитинства, яка отримує державну соціальну допомогу, має право одночасно отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника за наявності такого права. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого, зокрема особам з інвалідністю з дитинства, які перебували на його утриманні.
При цьому у випадку, якщо померлий годувальник був пенсіонером, право на призначення такої пенсії виникає незалежно від тривалості його страхового стажу. ОСОБА_2 , як дочка померлого, що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_5 , постійно проживала разом із батьком та перебувала на його утриманні, а отримувана від нього допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
Незважаючи на зазначені обставини, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Позивач вважає таке рішення безпідставним та таким, що порушує право інваліда з дитинства І групи на належне пенсійне забезпечення, гарантоване чинним законодавством України, оскільки всі передбачені законом умови для призначення відповідної пенсії у даному випадку наявні та підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Порядок призначення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника в солідарній системі врегульований Розділом V Закону №1058-IV.
Так, абзацами 1, 2 частини першої статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Частиною третьою статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Отже, право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника мають діти померлого годувальника, які не досягли 18 років, а також повнолітні діти померлого годувальника за умови, що вони набули статус особи з інвалідністю до моменту досягнення ними 18 років.
Пунктом 2.3 Розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі - Порядок №22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений перелік документів, який додається до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, до такої заяви крім документів померлого годувальника, перелічених у підпунктах 2, 3 пункту 2.1 Розділу II Порядку №22-1, подаються, зокрема: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника; свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 Розділу II Порядку №22-1, якій призначається пенсія; документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником; свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника.
Абзацом 1 пункту 2.18 Розділу II Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Зміст наведеного вище пункту 2.18 Розділу II Порядку №22-1 вказує на те, що факт наявності у дитини померлого годувальника статусу особи, яка набула інвалідність до досягнення 18-річного віку, вважається підтвердженим за умови подання до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактично, на відсутності саме такого документа і наголошувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, у зв'язку з чим ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Між тим, суд звертає увагу на таке.
15 листопада 2024 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1338 (далі Постанова №1338 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якою затверджено: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності (пункт 1 Постанови).
Пунктом 2 Постанови №1338 установлено, що до введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»: з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Абзацом 9 пункту 3 Постанови №1338 визначено, що у разі коли актами законодавства передбачається підтвердження тих чи інших фактів або обставин, у тому числі рішеннями, довідками та/або результатами медико-соціальних експертиз, до приведення зазначених актів у відповідність з вимогами цієї постанови, для підтвердження цих фактів, зокрема для встановлення або продовження надання особам і дітям статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, застосовуються рішення, витяги, інші документи, видані за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, за умови, що такі документи підтверджують зазначені факти.
Отже, з огляду на те, що згідно з нормами Порядку №22-1 для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на повнолітню дитину померлого годувальника, яка набула статус особи з інвалідністю до моменту досягнення 18 років, покладається обов'язок надати пенсійному органу висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення вісімнадцятирічного віку, однак у зв'язку з набранням чинності Постанови №1338, якою з 01 січня 2025 року повноваження зі встановлення особі інвалідності передано експертним командам з оцінювання повсякденного функціонування особи, то до моменту приведення норм Порядку №22-1 у відповідність із положеннями Постанови №1338 факт наявності в особи інвалідності (у тому числі такої, що набута в дитинстві) може підтверджуватися рішенням/витягом/іншими документами експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд зауважує, що в матеріалах даної справи наявна копія посвідчення серії НОМЕР_2 , довідка серії ВТЄ-26 №089355 та висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №69, виданої КНП «Виноградівська міська лікарня» від 20.01.2025 року, якими установлено ОСОБА_2 І групу інвалідності з дитинства, та які подавалися разом із заявою про призначення пенсії до пенсійного органу, що не заперечувалося відповідачем.
Вказані обставини відповідачем у ході судового розгляду цієї справи не спростовані.
Проте, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не звернуло уваги на вказані документи, належної оцінки їм не надало.
Поданий відповідачем відзив на позовну заяву також не містить жодних доводів щодо мотивів не врахування вказаних документів в сукупності з іншими, поданими заявником до заяви від 05 серпня 2025 року.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 призначено соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства І групи.
Таким чином, вказаними вище документами підтверджується те, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства, до 18-ти років.
При цьому, формулювання «стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров'я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 р. у справі №759/6651/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 р. у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 р. у справі №759/6651/16-а зазначив, що встановлення категорії «інвалідність з дитинства» МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно відмовило ОСОБА_2 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, із посиланням на відсутність документів, які підтверджують факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку, що свідчить про невідповідність спірного рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3, під., 2, м. Харків, Харківська область, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року, щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії по втраті годувальника - батька ОСОБА_3 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інваліду І групи з дитинства по втраті годувальника - батька ОСОБА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець