Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення без розгляду позовної заяви
16 лютого 2026 року Справа №200/5551/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича ознайомившись з позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ),
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Єрьоміну Вікторію Анатоліївну, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військова частина НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01 липня 2022 року по 07 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 07 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
30 липня 2025 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Обґрунтовуючи означену ухвалу суд зазначив, що з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 25.07.2025 року, в спірних правовідносинах строк звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період до 18.07.2022 жодним строком не обмежено, натомість до позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 07.03.2023 року застосовується тримісячний строк звернення до суду, який станом на момент звернення до суду позивачем пропущено.
Відтак, строк звернення до суду із позовними вимогами за період з 19.07.2022 року по 07.03.2023 року (включно) закінчився 01.10.2023 року, з урахуванням п. 1 Глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпПУ.
При цьому, представником позивача було заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, обґрунтування якого зводиться до цитування висновків Верховного Суду, які тотожні висновкам суду покладеним в обґрунтування цієї ухвали, проте аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення позивачем всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, вказане клопотання не містить.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою.
11 серпня 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої представник позивача зазначив, що позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів 01 липня 2022 року по 07 березня 2023 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 01 липня 2022 року по 07 березня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Дослідивши доводи клопотання представника позивача суд дійшов висновку, що на стадії прийняття позовної заяви до провадження неможливо встановити, чи дійсно відповідач не ознайомлював позивача про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення, тому надання оцінки строку звернення до суду має бути здійснено під час розгляду справи з урахуванням позиції відповідача з цього питання.
18 серпня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено розгляду за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача письмові пояснення про наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
10 вересня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову та зазначив, що спірні правовідносини виникли з 12.03.2022 по 07.03.2023, позивач звернувся до суду позовом 14.05.2025, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Відтак, позивач знаючи про розмір посадового окладу, встановленого йому наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.03.2022 № 14 та будучи ознайомленим з грошовим атестатом 07.03.2023 пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду.
На обґрунтування доводів щодо пропуску строку звернення до суду відповідач надав до суду копію грошового атестату позивача від 07.03.2026 року посвідчену підписом позивача, що відповідає підпису у військовому квиту НОМЕР_3 , що міститься у матеріалах справи.
Грошовий атестат містить відомості про посадовий оклад та оклад за військовим званням, які виплачувались позивачу на дату звільнення, що охоплює спірний період, тобто на момент звільнення позивачу було повідомлено про їх розмір.
12 лютого 2026 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше п'яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Мотивуючи означену ухвалу суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах строк звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.07.2022 року по 18.07.2022 року жодним строком не обмежено, проте за період з 19.07.2022 року по 07.03.2023 року застосовується тримісячний строк звернення до суду, який станом на момент звернення до суду позивачем пропущено.
При цьому про ймовірне порушення своїх прав позивач мав дізнатись ознайомившись із грошовим атестатом 07.03.2023 року.
13 лютого 2026 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, в обґрунтування якої представник позивача зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а про порушення своїх прав позивач дізнався лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 24 травня 2025 року Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. Також представник позивача окликається на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Дослідивши доводи заяви позивача, яким судом раніше не надавалась оцінка, суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (Справа № 1-7/2024(337/24)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Водночас, ч. 2 резолютивної вказаного рішення встановлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, висновки Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11.12.2025 року, і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.
Ураховуючи викладене, з 11 грудня 2025 року ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, втратила чинність, та відновила дію попередня редакція цієї норми.
Відтак, у період з 19.07.2022 року по 10 грудня 2025 року, підлягає застосуванню ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Ураховуючи викладене, в спірних правовідносинах у період з 19.07.2022 року по 07.03.2023 року застосовується тримісячний строк звернення до суду, який станом на момент звернення до суду позивачем пропущено.
Щодо доводів сторони позивача відносно того, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом № 2352-IX, суд зазначає, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісячно, а отже правовідносини щодо її виплати виникають щомісяця.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відтак, згідно статті 233 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, законодавцем встановлено єдиний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору (окрім справ про звільнення) до суду, у тому числі для спорів щодо порушення законодавства про оплату праці - тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналізуючи питання дотримання строків звернення до суду в спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідно до п. 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпПУ (чинного на дату набрання чинності Законом № 2352-IX та подання адміністративного позову в даній справі), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено з 19 грудня 2020 р. по до 28 лютого 2021 р. карантин, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В подальшому вказаний карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України.
Востаннє Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 р. № 1236», карантин продовжено до 30 червня 2023 року.
З 01 липня 2023 року карантин не продовжено.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Відтак, у спірних правовідносинах строк звернення до суду за період з 19.07.2022 року по 07.03.2023року закінчився 01.10.2023 року.
Щодо доводів відносно того, що позивач не був належним чином ознайомлений із виплаченим йому грошовим забезпеченням та дізнався про його розміри тільки у 2025 році суд зазначає, що в постанові від 06 грудня 2024 року в справі № 400/5432/24 Верховний Суд визначив початок спливу строку звернення до суду у аналогічних спірних правовідносинах зазначивши, що позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права. Водночас суд дійшов висновку про безпідставність посилань касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
Клопотання позивача не містить інших доводів, які обґрунтовують поважність пропуску строку звернення до суду із позовною заявою у розумні найкоротші строки (перебування на лікуванні, в небезпечних умовах, ізольованому середовищі, без доступу до інфраструктурних об'єктів або правової допомоги тощо).
Відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.п. 7, 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 року по 07.03.2023 року.
Щодо іншої частини позовних вимог перешкоди для подальшого розгляду справи відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 07 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов'язання Військової частин НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 07 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Продовжити розгляд справи № 200/5551/25.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки http://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко