Справа № 991/1242/26
Провадження 1-кс/991/1248/26
13 лютого 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши матеріали заяви ОСОБА_2 про відвід прокурорів у кримінальному провадженні № 12025042130000844 від 13.06.2025,
До Вищого антикорупційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про відвід прокурорів (далі - Заява) у кримінальному провадженні № 12025042130000844 від 13.06.2025 (далі - Кримінальне провадження), в якій він просить:
- усунути прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 від участі у Кримінальному провадженні.
Заява мотивована тим, що вказані прокурори, які здійснюють процесуальне керівництво у Кримінальному провадженні, вчинили бездіяльність щодо нерозгляду клопотань ОСОБА_2 , не контролюють дії слідчої у Кримінальному провадженні, чим порушують права ОСОБА_2 .
Розглянувши матеріали Заяви слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 80 КПК України, заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Таким чином, відвід заявляється у кримінальному провадженні.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, який саме суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо злочинів, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст.216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються:
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
- кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369- 2 КК України.
Пунктами 1-3 частини п'ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме:
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем'єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»;
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;
суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;
особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;
військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;
керівником суб'єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у п'ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 33-1 КПК України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК України визначено, що у випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК України, на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов'язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК України дає підстави зробити висновок про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 КПК України та п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що Вищим антикорупційним судом може бути вирішено питання про відвід прокурора у кримінальному провадженні стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Як вбачається зі змісту Заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_2 заявляє відвід прокурорам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які здійснюють процесуальне керівництво у Кримінальному провадженні, від участі у такому провадженні, досудове розслідування у якому здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України є корупційним кримінальним правопорушенням, а також за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366, 367 КК України, що згідно вимог ст. 33- 1 КПК України та примітки до ст. 45 КК України не є корупційними кримінальними правопорушеннями та не підсудні Вищому антикорупційному суду.
Відповідно до змісту пункту 20-2 Перехідних положень Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, у разі об'єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Разом з тим, згідно змісту Заяви та доданих до неї матеріалів, у рамках Кримінального провадження здійснюється досудове розслідування за фактом можливого вчинення, зокрема, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, слідчими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Так, у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України вказано перелік суб'єктів можливого вчинення корупційного кримінального правопорушення, за умови наявності якого склад злочину відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
До переліку таких суб'єктів, передбачених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, враховуючи інформацію, яка міститься у Скарзі та доданих до неї матеріалах, за жодною з ознак не входять слідчі ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Пункт 2 ч. 5 ст. 216 КПК України містить наступний критерій, за яким визначається підсудність справ Вищому антикорупційному суду: розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у п'ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб'єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).
Таким чином, для визначення предметної підсудності Вищому антикорупційному суду за п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України необхідним є визначення розміру предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях.
Так, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України, є злочином із матеріальним складом, тобто кваліфікація за вказаною статтею Кримінального кодексу України можлива лише за умови заподіяння кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди.
Зі змісту доданих до Заяви матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 зазначає про завдання йому лише моральної шкоди.
Таким чином, хоча заявник вказує про можливе вчинення злочину, передбаченого ст. 364 КК України, службовими особами правоохоронного органу (слідчими), однак не зазначає розмір предмета кримінального правопорушення або розміру завданої шкоди (матеріальної) у кримінальному правопорушенні, що позбавляє слідчого суддю можливості встановити відповідність Заяви ознаці, визначеній п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Що стосується умови, що міститься у п. 3 ч. 1 ст. 216 КПК України, то ОСОБА_2 не зазначає про здійснення досудового розслідування у Кримінальному провадженні за ознаками ст. 369 КК України, що виключає відповідність Заяви ознаці, визначеній вказаним пунктом.
За такого, виходячи зі змісту поданої Заяви та доданих до неї документів, Заява, не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням положень п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної Заяви та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою Заявою.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України, беручи до уваги, що досудове розслідування у Кримінальному провадженні здійснюється Третім слідчим відділом (з дислокацією у місті Дніпро) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду заяв про відвід, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом та які не віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, Заява має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування - Шевченківський районний суд міста Дніпра.
Оскільки Заява не підсудна Вищому антикорупційному суду, згідно з ч. 6 ст. 9, п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, вона підлягає поверненню особі, яка з нею звернулась.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, п. 1-3 ч. 5 ст. 216, ст. 80, ч. 6 ст. 9, п. 2 ч. 2 ст. 304, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Заяву ОСОБА_2 про відвід прокурорів у кримінальному провадженні № 12025042130000844 від 13.06.2025 повернути ОСОБА_2 .
Копію ухвали про повернення заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії такої ухвали.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_16