12 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 706/757/25
Провадження № 22-ц/821/354/26
Категорія: 313000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представник ОСОБА_3 : адвокат Гонда Олег Юрійович
третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представникаОСОБА_3 - адвоката Гонди Олега Юрійовича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2025 року(ухваленого у приміщенні Христинівського районного суду Черкаської області під головуванням судді Орендарчука М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна, про зняття арешту з майна, -
Короткий зміст позовних вимог
02 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. про зняття арешту з майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.10.2020 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за умовами якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,9999 га., з кадастровим номером 7124682200:01:002:0232, розташовану за адресою: Черкаська обл., Христинівський р.н., в адмінмежах Зорянської сільської ради. Даний договір було укладено строком на 7 років.
Вказує, що уклала договір оренди землі з ОСОБА_2 , виходячи з особистої довіри саме до цієї особи та її добропорядності як орендаря, оскільки умови оренди повністю задовольняли власника землі.
27.03.2025 між сторонами договору було укладено Додаткову угоду про дострокове розірвання Договору оренди землі від 22.10.2020, згідно якої сторони дійшли згоди щодо розірвання згаданого Договору оренди землі, враховуючи істотні зміни обставин, які унеможливлюють його виконання на первісних умовах, керуючись частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України; на підтвердження факту повернення земельної ділянки Орендарем та її прийняття Орендодавцем, сторони підписали Акт приймання-передачі земельної ділянки від 27.03.2025 у, який є додатком до даної Додаткової угоди; ця Додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання Сторонами та є невід'ємною частиною Договору оренди землі від 22.10.2020 року. Укладення додаткової угоди є реалізацією їхнього законного права на припинення договірних відносин за взаємною домовленістю.
Вказує, що здійснити реєстрацію припинення права оренди вона не має можливості у зв'язку з тим, що за інформацією державного реєстратора на земельну ділянку накладено обтяження приватним виконавцем по виконавчому провадженню щодо ОСОБА_2 .
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 28.03.2025 було накладено арешт права оренди земельної ділянки . Підставою накладення арешту є Постанова про арешт майна боржника від 28 березня 2025 року приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни, у виконавчому провадженні № 77593269.
Вважає, що договір оренди між нею та ОСОБА_2 є розірваним за згодою сторін, тому право оренди на земельну ділянку не належить ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для арешту.
На підставі вищевикладеного позивач просила суд зняти арешт з її майна, що накладений постановою про арешт майна боржника № 77593269 від 28.03.2025 приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни, а саме - з права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124682200:01:002:0232, розташованої за адресою; Черкаська обл., Христинівський р., в адмінмежах Зорянської сільської ради та стягнути з відповідачів солідарно на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2025 року позов задоволено.
Знято арешт з нерухомого майна, накладеного згідно з Постановою про арешт майна боржника № 77593269 від 28.03.2025 приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59233971 від 28.03.2025), а саме - з права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124682200:01:002:0232, розташованої за адресою: Черкаська область, Уманський район, в адмінмежах Зорянської сільської ради, яка належить ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, по 605,60 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що оскільки право оренди земельної ділянки, що перебуває у приватній власності позивача, не може відчужуватися орендарем, так як таке право належить лише власнику земельної ділянки, то, відповідно дане право не може бути відчужене в процесі виконавчого провадження, де боржником є орендар а не власник земельної ділянки, а тому продаж права орендаря на оренду земельної ділянки на електронних торгах в рамках виконавчого провадження , є таким, що не відповідає вимогам закону та порушує права позивача.
Додаткова угода про дострокове розірвання договору оренди землі від 22.10.2020 року є чинною, підписана сторонами договору і сторонами договору не заперечується про розірвання договору оренди, тому доводи відповідача, що додаткова угода є фраудаторним правочином, укладеним з метою нанесення шкоди кредитору, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.
Суд констатував, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на право оренди земельних ділянок боржника орендаря (не власника земельної ділянки) та застосовувати такий захід примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки шляхом проведення електронних торгів, оскільки під час виконання рішення суду арештованими та реалізованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику. Також суд зазначив, що договір оренди, в рамках якого накладено арешт на право оренди земельних ділянок боржника (орендаря), розірвано, тому наявні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 16 грудня 2025 року, представник ОСОБА_3 - адвокат Гонда О.Ю., вважаючи рішення суду першої інстанції необгрунтованим, постановленим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що висновок суду, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у даній справі.
Відтак, посилання суду першої інстанції на неможливість накладення арешту приватним виконавцем на право оренди є помилковим.
Вказує, що позивач добровільно передала майнове право оренди боржнику і саме це право стало предметом арешту, оскільки є майновим активом боржника, який підлягає стягненню згідно із законом.
Додаткова угода про розірвання договору оренди не має зворотньої сили, оскільки була укладена до дати арешту, однак, державна реєстрація припинення права оренди не була здійснена. Таким чином, у публічному реєстрі залишається чинною інформація про належність права оренди ФОП ОСОБА_2 , що давало підстави для його арешту в межах відкритого виконавчого провадження.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам ОСОБА_3 щодо фіктивності дій позивача і ОСОБА_2 .
Вважає, що додаткова угода від 27.03.2025 про дострокове розірвання до договору оренди є фраудаторним правочином, тобто укладеним з метою нанести шкоду кредитору.
Вказує, що ФОП ОСОБА_2 мав в оренді декілька земельних ділянок, і по всіх земельних ділянках були укладені додаткові угоди про дострокове розірвання в період з 13.02.2025 по 27.03.2025, тобто, в момент після набрання рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1467/22 законної сили і до моменту накладення арешту на майно в рамках відкритого виконавчого провадження.
Звертає увагу суду, що в провадженні Христинівського районного суду Черкаської області перебуває ряд цивільних справ, в яких усі договори оренди були розірвані на підставі додаткових угоди про дострокове розірвання на підставі істотних змін обставин.
На переконання скаржника, ФОП ОСОБА_2 вирішив уникнути відповідальності та не виконувати рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1462/22, шляхом фіктивного розірвання реальних договорів оренди земельних ділянок.
Вважає, що додаткові угоди про дострокове розірвання договорів оренди містять ознаки підробки та були укладені «заднім числом», щоб створити картинку, нібито , порушеного права позивача.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 у справі №925/1467/22 стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 - 8 116 490,00 грн боргу, 121 747,35 грн судових витрат.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі №925/1467/22 заяву ФОП ОСОБА_3 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 100 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 31 067,40 грн витрат на проведення експертизи.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 задоволено частково.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 року у справі №925/1467/22 залишено без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі №925/1467/22 скасовано в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В решті додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2024 у справі №925/1467/22 в частині стягнення 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 31 067,40 грн витрат на проведення експертизи залишено без змін.
20 березня 2025 року Господарським судом Черкаської області було видано Накази і того ж дня, 20 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. відкрито виконавче провадження № 77593269.
28.03.2025 року приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. винесла постанову про арешт майна боржника № 77593269 та прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59233971 від 28.03.2025, якою арештовано право оренди та в, послідуючому, виставлено на земельні торги.
Між тим, 22.10.2020 було укладено Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Сторонами договору виступили: Орендодавець - ОСОБА_1 та орендар - ФОП ОСОБА_2 .
Згідно з умовами договору, Орендодавець надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,9999 га., з кадастровим номером 7124682200:01:002:0232, розташовану за адресою: Черкаська обл., Христинівський р., в адмінмежах Зорянської сільської ради. Даний договір було укладено строком на 7 років.
27.03.2025 сторонами договору було укладено Додаткову угоду про дострокове розірвання Договору оренди землі від 22.10.2020.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, мотивувала позов тим, що вона є власником земельної ділянки, яка була передана у оренду ОСОБА_2 , проте, в подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду про дострокове розірвання договору, проте, вона не може здійснити реєстрацію припинення права оренди, оскільки на земельну ділянку накладено приватним виконавцем обтяження по виконавчому провадженню щодо ОСОБА_2 , а перебування майна під обтяженням порушує її права, як власника земельної ділянки.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу.
Захист цього права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ч.1, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Арешт може бути знятий за рішенням суду.
Встановлено, що власником земельної ділянки загальною площею 1,9999 га, з кадастровим номером 7124682200:01:002:0232, розташованої за адресою: Черкаська обл., Христинівський р., в адмінмежах Зорянської сільської ради, є позивач, яка уклала 22.10.2020 договір оренди, сторонами якого є: орендодавець - ОСОБА_1 та орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_2
27.03.2025 сторонами договору було укладено Додаткову угоду про дострокове розірвання Договору оренди землі від 22.10.2020.
Здійснити державну реєстрацію припинення права оренди позивач ОСОБА_1 не змогла, оскільки 28.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. винесено постанову про арешт майна боржника № 77593269 та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59233971 від 28.03.2025, якою арештовано право оренди та в, послідуючому, виставлено на земельні торги.
Постанову про арешт майна боржника було прийнято приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження №77593269 про стягнення боргу з ФОП ОСОБА_2 за рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2024 у справі № 925/1467/22.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні, заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем та інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, зокрема, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно з частинами 1, 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (із змінами та доповненнями) визначено, що державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки є речовим правом, відмінним від права власності на земельну ділянку, та відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» таке речове право відноситься до об'єктів звернення для стягнення при примусовому виконанні судових рішень.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом (ч. 5 ст. 93 ЗК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 135 ЗК України передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02.05.2023 № 3065-IX ч. 5 ст. 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Наведеними змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
Із договору оренди земельної ділянки від 22.10.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 вбачається, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін ( п. 33 договору).
Додатковою угодою від 27.03.2025, укладеною між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , сторони дійшли згоди розірвати Договір оренди землі від 22.10.2020 ( п.6 додаткової угоди).
Також Додатковою угодою сторони узгодили, що у сторін відсутні претензії один до одного по умовах виконання зобов'язань за даним договором і орендар повернув, а орендодавець прийняв земельну ділянку , про що сторони підписали акт прийому-передачі ( п. 8, 9 Додаткової угоди).
Акт приймання-передачі земельної ділянки від 27.03.2025 долучений до матеріалів справи, що свідчить про виконання Додаткової угоди.
Отже, встановивши, що Додаткова угода від 27.03.2025 про дострокове розірвання договору оренди землі є чинною, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на право оренди земельної ділянки боржника орендаря (не власника земельної ділянки) та застосовувати такий захід примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки шляхом проведення електронних торгів, оскільки під час виконання рішення суду арештованими та реалізованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику. Також суд правильно зазначив, що договір оренди, в рамках якого накладено арешт на право оренди земельної ділянки боржника (орендаря) - розірвано.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договір оренди земельної ділянки було укладено 22.10.2020, умовами якого сторони визначили, що орендар не має права передавати право оренди земельної ділянки у заставу, вносити до статутного фонду або іншим шляхом відчужувати згідно з чинним законодавством України ( п. 27 Договору).
Пунктом 3.1 Договору оренди сторони визначили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
Додаткових угод щодо зміни умов договору оренди сторонами не укладалось.
Орендар-боржник згідно із змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, проте, договір оренди був укладений 22.10.2020, тобто до внесення зазначених змін до ч. 5 ст. 93 ЗК України, тому, враховуючи вищенаведене та обсяг прав орендаря у даній справі, орендар не набув права відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, тому у приватного виконавця були відсутні підстави для накладення арешту на право оренди.
Доводи апеляційної скарги, що додаткова угода від 27.03.2025 про дострокове розірвання до договору оренди є фраудаторним правочином, тобто укладеним з метою нанести шкоду кредитору, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд, за взаємною згодою прийняли рішення про розірвання договору оренди землі, а скаржник не довів наявності у спірних правовідносинах підстав недійсності Додаткової угоди від 27.03.2025 про дострокове розірвання договору оренди землі та не надав доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення сторін на укладення цієї угоди, її підроблення або підписання неуповноваженою особою.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Із позовом про визнання Додаткової угоди від 27.03.2025 недійсною ОСОБА_3 до суду не звертався.
Є необгрунтованими доводи скаржника, що позивач добровільно передала майнове право оренди боржнику і саме це право стало предметом арешту, оскільки на момент накладення приватним виконавцем арешту на право оренди, у боржника було відсутнє право оренди за укладеною додатковою угодою про розірвання договору оренди, яка є чинною.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Щодо посилання в апеляційній скарзі про помилковість застосування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, колегія суддів вважає їх слушними, проте, вказані посилання не свідчать про порушення норм процесуального права , які відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна, про зняття арешту з майна - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлений 16 лютого 2026 року/