Справа № 344/22736/25
Провадження № 2/344/2405/26
12 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Польської М.В.,
секретаря судового засідання Соляник Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернулась до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов мотивувала тим, що вона, позивач, з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 23.05.2015 року. Від спільного подружнього життя народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони не змогли створити міцної сім'ї, у позивача та відповідача різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Між сторонами неприязні стосунки, а систематичні конфлікти і непорозуміння призвели до припинення подружніх відносин. Вважає, що надання строку на примирення не виправить стан відносин позивача та відповідача, а спроби примирення між сторонами не приносять жодних результатів. Спір з приводу майна набутого за час перебування у шлюбу, яке належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, на момент звернення з цим позовом - відсутній. За наведених обставин просить шлюб розірвати, а малолітніх дітей залишити на проживання разом з матір'ю.
Позивач у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задоволити позов.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, за змістом якої позовні вимоги визнав у повному обсязі, розгляд справи просив проводити без його участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 23.05.2015 року, сторони зареєстрували шлюб 23.05.2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м.Києві, про що складено відповідний актовий запис №868.
У шлюбі народились син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями Свідоцтв про народження від 25.11.2016 року та від 08.04.2020 року.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з вимогами ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Як вбачається з ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з матір'ю. Дані обставини сторонами не оспорюються та доказуванню не підлягають.
Позивач підтвердила поданою заявою, що стосунки, які існують між сторонами виключають можливість збереження сім'ї, миритись не бажає, шлюб їх існує формально, а тому зберігати його не доцільно.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами слід розірвати, малолітніх дітей залишити на проживання з матір'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до частини п'ятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
На підставі наведеного, пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 104, 110, 112 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 89, 141, 206, 263-265, 268 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -
Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 травня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м.Києві, про що складено відповідний актовий запис №868.
Малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити на проживання з матір'ю ОСОБА_1 .
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 16 лютого 2026 року.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА