16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 755/22930/14-к
провадження № 51 - 168 ск 26
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду
Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року щодо нього,
встановила:
За вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року ОСОБА_4 судимого: 1) вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 1999 року за ч. 3 ст. 81, ч. 1 ст. 89, ч. 2 ст. 140 КК 1960 року на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна; 2) вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2006 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК на 5 років позбавлення волі; 3) вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 березня 2012 року за ч. 2 ст. 186 КК, із застосуванням ст.69 КК, ст.395 КК на 1 рік 6 місяців позбавлення волі; 4) вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року за ч. 1 ст. 185 КК до штрафу в розмірі 1 020 грн; 5) вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК на 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 6) вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року за ч. 3 ст. 185 КК на 4 роки позбавлення волі; 7) вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2024 року за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 357 КК на підставі ч. 4 ст. 70 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням положень ст. 72 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення більш суворим покаранням, призначеним вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2024 року у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, менш суворих покарань, призначених цим вироком, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією майна, вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року у виді позбавлення волі строком на 4 роки, ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, а покарання у виді штрафу в сумі 1 020 грн, призначене вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року, суд ухвалив виконувати самостійно.
Строк покарання ОСОБА_4 вказано обчислювати у даному кримінальному провадженні, з моменту постановлення вироку у даній справі, а саме з 05 травня 2025 року.
Зараховано у строк остаточно призначеного покарання ОСОБА_4 час попереднього ув'язнення у даному кримінальному провадженні з 07 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року та час, на який він затримувався у зв'язку із розшуком, зокрема з 01 серпня 2019 року по 02 серпня 2019 року та з 15 травня 2020 року по 16 травня 2025 року. Крім того, зараховано у строк остаточного покарання термін попереднього ув'язнення за попередніми вироками Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року з 07 жовтня 2017 року по 07 січня 2018 року, з 04 листопада 2020 року по 30 січня 2023 року, Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року з 02 червня 2023 року по 11 липня 2023 року, а також Збаразького районного суду Тернопільської області з 21 серпня 2023 року до набрання цим вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року, з урахуванням положень ст.5 КК України, зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_4 термін його попереднього ув'язнення у даному кримінальному провадженні з 07 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року, виходячи із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року вирок місцевого суду змінено.
Зараховано ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк переднього ув'язнення у цьому кримінальному провадженні з 7 квітня 2014 року по 4 липня 2014 року, з 1 серпня 2019 року по 2 серпня 2019 року, з 15 травня 2020 року по 16 травня 2020 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Зараховано у строк остаточного покарання строк попереднього ув'язнення за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року з 7 жовтня 2017 року по 7 січня 2018 року, з 4 листопада 2020 року по 30 січня 2023 року, за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року з 2 червня 2023 року по 11 липня 2023 року, за вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2024 року з 21 серпня 2023 року по 4 травня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, засуджений ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу апеляційного суду та зарахувати йому у строк покарання увесь строк його попереднього ув'язнення до набрання вироку законної сили - 10 грудня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Вказує на те, що оскільки з у вищезазначені періоди він перебував під вартою, тому до нього необхідно застосувати вимоги ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838 - VIII від 26 листопада 2015 року).
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, висновки суду про доведеність винуватості, кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК, а також вид і розмір призначеного покарання ним не оспорюється.
Що стосується доводів засудженого про неправильне застосування положень
ч. 5 ст. 72 КК, то, на думку Суду, вони є безпідставними.
Згідно ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Згідно з ч. 3 ст. 4 КК часом вчинення злочину визнається час вчинення особою дії або бездіяльності, передбаченої законом про кримінальну відповідальність.
Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, положення ч. 5 ст. 72 КК щодо правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 цього Кодексу. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (далі - Закон № 838-VIII) на підставі як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), і до неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» (далі - Закон № 2046-VIII), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі він має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки його зворотна дія як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК не допускається.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням положень ст. 72 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення більш суворим покаранням, призначеним вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2024 року у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, менш суворих покарань, призначених цим вироком, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією майна, вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року у виді позбавлення волі строком на 4 роки, ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, а покарання у виді штрафу в сумі 1 020 грн, призначене вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року, суд ухвалив виконувати самостійно.
Строк покарання ОСОБА_4 вказано обчислювати у даному кримінальному провадженні, з моменту постановлення вироку у даній справі, а саме з 05 травня 2025 року.
Зараховано у строк остаточно призначеного покарання ОСОБА_4 час попереднього ув'язнення у даному кримінальному провадженні з 07 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року та час, на який він затримувався у зв'язку із розшуком, зокрема з 01 серпня 2019 року по 02 серпня 2019 року та з 15 травня 2020 року по 16 травня 2025 року. Крім того, зараховано у строк остаточного покарання термін попереднього ув'язнення за попередніми вироками Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року з 07 жовтня 2017 року по 07 січня 2018 року, з 04 листопада 2020 року по 30 січня 2023 року, Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року з 02 червня 2023 року по 11 липня 2023 року, а також Збаразького районного суду Тернопільської області з 21 серпня 2023 року до набрання цим вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року, з урахуванням положень ст.5 КК України, зарахувано в строк відбування покарання ОСОБА_4 термін його попереднього ув'язнення у даному кримінальному провадженні з 07 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року, виходячи із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення, засуджений подав апеляційну скаргу, в якій просив зарахувати йому у строк покарання увесь строк перебування його під вартою до дня набрання останнім вироком законної сили - 10 грудня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого, частково погодився з доводами ОСОБА_4 про неправильне застосування місцевим судом вимог ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838 - VIII від 26 листопада 2015 року) та зарахував йому в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 7 квітня 2014 року по 4 липня 2014 року, з 1 серпня 2019 року по 2 серпня 2019 року, з 15 травня 2020 року по 16 травня 2020 року на підставі ч.5 ст.72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В обґрунтування свого рішення апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_4 у строк відбування покарання слід врахувати строк попереднього ув'язнення в межах цього кримінального провадження з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а саме, строк затримання в порядку, передбаченому ст.208 КПК України, строк тримання під вартою на підставі ухвали суду з 07 квітня 2014 року по 04 липня 2014 року, і строк затримання на підставі ухвал суду про дозвіл на затримання з 01 серпня 2019 року по 02 серпня 2019 року, з 15 травня 2020 року по 16 травня 2020 року.
Що стосується вимог про зарахування у строк відбування покарання всього часу перебування в установах попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі в кримінальних провадженнях, в яких ухвалені вироки Збаразького районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2024 року, Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року, апеляційний суд визнав їх такими, що не підлягають задоволенню. Кримінальні правопорушення, за які ОСОБА_4 засуджений цими вироками, вчинені ним після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII від 18 травня 2017 року, ч.5 ст.72 КК України,
Відтак, з врахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зарахування ОСОБА_4 в строк покарання строк його попереднього ув'язнення за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року з 7 жовтня 2017 року по 7 січня 2018 року, з 4 листопада 2020 року по 30 січня 2023 року, за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2023 року з 2 червня 2023 року по 11 липня 2023 року, за вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2024 року з 21 серпня 2023 року по 4 травня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 399, 419 КПК, є належним чином вмотивованими та обґрунтованими.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування ухвали апеляційного суду, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Крім того, слід зазначити, що засуджений не позбавлений можливості відповідно до приписів ч. 1 ст. 539 КПК звернутися до суду з клопотанням для вирішення питань, які виникають під час та після виконання вироку.
Що стосується вимоги засудженого про передачу даного кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно до ч. 1 ст. 434-2 КПК, питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Положеннями ч. 2 ст. 434-1 КПК, визначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати.
Таким чином, зі змісту статей 434-1, 434-2 КПК вбачається, що вирішення такого питання можливе лише після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
постановила:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3