16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 385/1592/24
провадження № 61-1395ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення до житлового приміщення, що перебуває у спільній власності та визначення порядку користування житлом,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 , кв. АДРЕСА_1 , шляхом вселення його в квартиру та зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні житлом, визначити порядок користування кв. АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_2 в користування кімнату площею 7,48 кв. м згідно технічного паспорту на квартиру та виділити в користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 кімнату площею 16,83 кв. м, залишивши у спільному користуванні власників квартири кухню - 9,94 кв. м, ванну кімнату - 3,06 кв. м, вбиральню - 1,36 кв. м, коридор 1 - 3,64 кв. м, коридор 2 - 3,72 кв. м, вбудовану шафу 1 - 0,45 кв. м, вбудовану шафу 2 - 0,87 кв. м, лоджію - 9,0 кв. м.
Гайворонський районний суд Кіровоградської області заочним рішенням від 21 березня 2025 року, яке залишив без змінКропивницький апеляційний суд постановою від 18 грудня 2025 року, задовольнив частково позов.
Усунув перешкоди у користуванні ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_2 у кв. АДРЕСА_1 .
Зобов'язав ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення до житлового приміщення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що право користування належною позивачеві на праві спільної часткової власності квартирою порушене, у зв'язку з чим вважав, що наявні передбачені законом підстави для захисту порушеного права шляхом примусового вселення ОСОБА_2 до квартири.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про порядок користування спірною квартирою, суд зазначив, що ні позивач, ні відповідачі не ставили питання щодо визначення часток в квартирі та порядку користування цієї квартирою, відповідно до їх часток, а саме питання про призначення відповідної експертизи, яка б встановила ці обставини, а без вирішення цих питань не можливо визначити порядок користування спірною квартирою. Крім того, суд звернув увагу, що доказів того, що позивач та відповідачі не можуть домовитись щодо такого порядку користування квартирою, матеріали справи не містять.
28 січня 2026 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у вказаній вище справі.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд установив, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 , яке видане виконавчим комітетом Гайворонської міської Ради народних депутатів квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_2 та членам його сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в рівних долях. Загальна площа квартири становить 51,85 кв. м.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації 27 грудня 2000 року.
Згідно із домовою книгою для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у кв. АДРЕСА_1 зазначені особи, які зареєстровані (були зареєстровані) у квартирі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , яка змінила прізвище із ОСОБА_6 .
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав (постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 388/700/16-ц, провадження № 61-35950св18, від 25 березня 2021 року у справі № 738/1054/19, провадження № 61-9422св20, від 24 травня 2023 року у справі № 752/27110/21, провадження № 61-358св23).
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Згідно зі статтею 7 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під майном також розуміються майнові права.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
У цій справі встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2 та членам його сім'ї в рівних долях належить спірна квартира.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання в спірній квартирі.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначав про те, що восени 2022 року ОСОБА_1 змінила замки від вхідних дверей належної йому на праві власності квартири і повністю позбавила позивача права користування квартирою, перебування та користування житлом, а також не допускає його до квартири. Позивач також зазначав, що неодноразово звертався до відповідача з проханням та пропозицією щодо спільного користування квартирою, але вона відмовляється і взагалі ігнорує всі його прохання та пропозиції.
Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю (див. постанови Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23).
Отже, встановивши, що спірна квартира належить сторонам у справі на праві спільної власності, однак відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні цим майном, що порушує його право на житло, суд першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод позивачу у користуванні квартирою шляхом його вселення до зазначеного житлового приміщення.
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17, у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 642/6181/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 688/3712/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 19 січня 2022 року у справі № 727/10631/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 522/4183/21, від 07 лютого 2024 року у справі № 204/3106/22, від 04 квітня 2024 року у справі № 757/42718/21-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом вказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення до житлового приміщення, що перебуває у спільній власності та визначення порядку користування житлом.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров