21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 504/2864/13-ц
провадження № 61-9373св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (наразі - Одеської районної державної адміністрації Одеської області),
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Комінтернівського району Одеської області (наразі - Визирська сільська рада Одеського району Одеської області),
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року під головуванням судді Рудніцького В. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Карташова О. Ю., Заїкіна А. П., та касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у справі за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Комінтернівського району Одеської області, про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та повернення земельної ділянки,
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2013 року прокурор Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області (далі - ГУ Держземагентства в Одеській області) та Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Комінтернівська РДА Одеської області) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати недійсним протокол від 14 листопада 2003 року № 2/2, згідно з яким переможцем аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 33,6638 га визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2» (далі - ТОВ «Енерго Продукт-2»);
- визнати недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14 листопада 2003 року Комінтернівською РДА Одеської області з ТОВ «Енерго Продукт-2», та договір міни, укладений 13 грудня 2003 року ТОВ «Енерго Продукт-2» з ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.
В обґрунтування вимог вказував, що 30 вересня 2003 року голова Комінтернівської РДА Одеської області видав розпорядження № 741, яким погодив продаж земельних ділянок, які перебувають на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, та затвердив Положення про порядок проведення земельних торгів у Комінтернівському районі Одеської області (далі - Положення).
10 жовтня 2003 року голова Комінтернівської РДА Одеської області видав розпорядження № 765, яким затвердив проєкти відведення виставлених на аукціон земельних ділянок, що знаходяться на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, затвердив висновки про їх експертну грошову оцінку та склад аукціонної комісії і призначив проведення аукціону з продажу цих земельних ділянок.
Підготовку та проведення торгів проводило Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональне відділення з продажу земель» (далі - TOB «Регіональне відділення з продажу земель»).
Згідно з протоколом переможцем аукціону з продажу земельної ділянки визнано ТОВ «Енерго Продукт-2», з яким 14 листопада 2003 року Комінтернівська РДА Одеської області уклала договір купівлі-продажу.
13 грудня 2003 року за договором міни ТОВ «Енерго Продукт-2» передало ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, а ОСОБА_1 передав ТОВ «Енерго Продукт-2» іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 42,94 га, розташовану на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
Під час проведення земельних торгів з продажу земельної ділянки були допущені порушення вимог земельного законодавства, оскільки Положення не регламентувало порядок продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а крім того, земельна ділянка на час продажу перебувала у межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману.
Земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог законодавства.
Про порушення під час проведення аукціону та продажу земельної ділянки прокурор дізнався лише після проведення перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Одеській області 28 січня 2013 року, а тому не пропустив позовну давність.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась неодноразово.
Комінтернівський районний суд Одеської області рішенням від 21 травня 2014 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що доводи прокурора про перебування земельної ділянки в момент продажу у межах прибережної захисної смуги Григорівського лиману не підтверджені.
Прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права, а поважних причин пропуску цього строку не вказав.
Комінтернівській РДА Одеської області як стороні правочину відомо про відчуження земельної ділянки, однак лише у 2013 році, тобто більш ніж через 10 років з моменту її відчуження, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Комінтернівської РДА Одеської області.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року змінив, виключив з мотивувальної частини висновок суду щодо пропуску позовної давності.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши недоведеність позовних вимог, помилково відмовив у задоволенні позову одночасно і з цієї підстави, і через пропуск позовної давності.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнив частково.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд зазначив, що суди не звернули увагу на те, що до земель водного фонду (щодо яких установлена заборона на передання у власність) віднесені землі, які розташовані у межах двокілометрової зони від урізу води. Через це, передаючи у власність земельні ділянки навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проєкту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів має досягатися шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених законодавством.
Вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження землями державної власності та передання їх у власність громадянам. А тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області в частині позову прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області до ТОВ «Енерго Продукт-2» про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів та договору купівлі-продажу земельної ділянки задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року в частині позову прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області до ТОВ «Енерго Продукт-2» про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів та договору купівлі-продажу земельної ділянки скасував, а провадження у справі в цій частині закрив.
Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що пред'явлені до ТОВ «Енерго Продукт-2» позовні вимоги неправомірно розглянуті за правилами цивільного судочинства. Вважав, що ці вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки прокурор пред'явив позов до юридичної особи (ТОВ «Енерго Продукт-2») в інтересах іншої юридичної особи (Комінтернівської РДА Одеської області).
Апеляційний суд Одеської області рішенням від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області в частині позову про визнання недійсним договору міни та повернення земельної ділянки задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року в частині позову про визнання недійсним договору міни та повернення земельної ділянки скасував, у задоволенні позову прокурора в зазначеній частині відмовив.
Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині через пропуск позовної давності, встановивши, що позов є необґрунтованим. Саме через необґрунтованість необхідно відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсним договору міни та про повернення земельної ділянки.
Відсутність землевпорядної документації не змінює правового режиму прибережної захисної смуги, а тому передання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у такій смузі, суперечить вимогам законодавства.
Договір міни укладений після договору купівлі-продажу, а тому застосування до договору міни наслідків недійсності правочину не призводить до поновлення прав держави в особі Комінтернівської РДА Одеської області та не дає підстав для задоволення позову прокурора про повернення земельної ділянки у власність держави.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом цивільного права, майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, проте у визначений законом спосіб. А віндикаційного позову прокурор не подав.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнила частково.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що прокурор заявив однорідні вимоги щодо земельної ділянки з метою повернути її державі від кінцевого набувача - фізичної особи. Тому Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами прокурора та вважала, що всі позовні вимоги взаємопов'язані і спрямовані на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача.
Отже, спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, за всіма заявленими вимогами є приватноправовим і за суб'єктним складом його сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства (див. також пункт 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, пункт 34 постанови від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16 та пункт 40 постанови від 4 липня 2018 року у справі
№ 361/3009/16-ц). А висновки апеляційного суду щодо необхідності розгляду вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу за правилами господарського судочинства є помилковими.
З огляду на приписи частин першої та третьої статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду не має можливості переоцінити встановлені судами факти та вважала, що з урахуванням приписів законодавства, висновків Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 18 листопада 2003 року № 360, Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України від 18 листопада 2003 року № 13-04-2611 і Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Комінтернівської РДА Одеської області від 18 листопада 2003 року № 858, апеляційний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права, встановивши належність земельної ділянки до прибережної захисної смуги Григорівського лиману та вважаючи помилковим висновок суду першої інстанції про те, що прокурор не довів факту віднесення земельної ділянки до земель водного фонду через відсутність проєкту землеустрою про встановлення прибережної захисної смуги.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. також висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов'язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
З огляду на наведене правильним є висновок апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни.
Однак такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві (ТОВ «Енерго Продукт-2») і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив.
Оскільки всі пред'явлені прокурором вимоги є взаємопов'язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача ( ОСОБА_1 ), і їх слід розглядати разом за правилами цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду вважала висновки суду апеляційної інстанції неповними та такими, що не враховують усіх суттєвих обставин справи.
Одеський апеляційний суд постановою від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагенства в Одеській області та Комінтернівської РДА Одеської області задовольнив частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
В іншій частині судове рішення залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до прибережної захисної смуги Григорівського лиману, та незважаючи на відсутність проєкту землеустрою про встановлення прибережної захисної смуги, відноситься до земель водного фонду.
У цій справі TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 заявили у суді першої інстанції про сплив позовної давності за звернутими до них позовними вимогами до ухвалення судового рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органи державної влади достеменно знали як про порушення своїх прав, так і про особу, яка їх порушила, а також зобов'язані були знати про стан власності, оскільки мали доступ до земельного кадастру та зобов'язані були співпрацювати з відповідними державними органами, які мали відповідні підрозділи на рівні області та району.
Відповідно, доведеним є той факт, що у ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської (Лиманської) РДА Одеської області була об'єктивна можливість знати про відчуження земельної ділянки відповідачам ще у 2003 році - з часу виникнення спірних правовідносин, при цьому до суду першої інстанції з даним позовом прокурор звернувся через 10 років, лише у 2013 році, тобто пропустив передбачений законом трирічний строк для звернення із позовом до суду.
У даному випадку, прокурор у позові заявив позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, яку не можна вважати такою, що направлена на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов).
У разі пред'явлення у цій справі негаторного позову, то відповідачем у такому разі мав бути покупець за договором купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 33,6638 га від 14 листопада 2003 року TOB «Енерго Продукт-2».
Однак, пред'явлення позову до вказаної особи не могло відновити порушене право позивача, оскільки 13 грудня 2003 року TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 уклали договір міни, згідно з яким TOB «Енерго Продукт-2» передало у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку площею 33,6638 га.
Тому, пред'являючи до ОСОБА_1 вимогу про повернення земельної ділянки, прокурором фактично заявлено вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
З огляду на зміст позовної заяви, її вимог та встановлених судами обставин справи, колегія суддів врахувала висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, висловлені у цій справі, в частині того, що поданий прокурором позов у частині вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку є віндикаційним позовом на підставі статей 387, 388 ЦК України, незважаючи на те, що прокурор не обґрунтовував своїх вимог цими нормами. Крім того, в окремій думці судді Великої Палати Верховного Суду вважали помилковими висновки, що позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Отже, приймаючи до увагу ту обставину, що ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівська (Лиманська) РДА Одеської області об'єктивно знали про відчуження спірної земельної ділянки у 2003 році, колегія суддів, з урахування всіх встановлених обставин справи, дійшла висновку про пропуск прокурором позовної давності за позовною вимогою про повернення (фактичного витребування у третьої особи, не сторони договору) земельної ділянки.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг
У червні 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 21 травня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 04 серпня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (у справі, яка переглядається).
Протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду або державна реєстрація права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Апеляційний суд не врахував, що прокурор звернувся з негаторним позовом щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою, а тому позовна давність для звернення до суду не пропущена.
Оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги та є землею водного фонду, позовні вимоги прокурора є правильним способом захисту інтересів держави щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду та прокурором пред'явлено саме негаторний, а не віндикаційний позов.
Крім того, апеляційний суд помилково врахував висновки, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду, оскільки окрема думка не може вважатися постановою Верховного Суду та висновки, викладені в ній не можуть застосовуватись при ухваленні постанови відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.
У липні та серпні 2024 року ТОВ «Енерго Продукт-2» і ОСОБА_1 , подали касаційні скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в яких просять оскаржене судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Наведені в касаційних скаргах доводи містять підстави, визначені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
ТОВ «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 зазначають, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у цій справі, який застосований судом апеляційної інстанції у своїй постанові.
Протягом усього судового процесу прокурор не надав жодного об'єктивного доказу місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги або взагалі водоохоронної зони, або в межах двохкілометрової зони від узбережжя Григорівського лиману. Також відсутні будь-які відомості стосовно розроблення проєкту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів поблизу спірної земельної ділянки.
Разом з тим, поданий прокурором позов у частині вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку є віндикаційним позовом на підставі статей 387, 388 ЦК України, незважаючи на те, що прокурор не обґрунтовував свої вимоги цими нормами.
Органи державної влади у сфері земельних правовідносин знали про порушення своїх прав, а також зобов'язані були знати про стан власності, оскільки мали доступ до земельного кадастру та зобов'язані були співпрацювати з відповідними державними органами, які мали відповідні підрозділи на рівні області та району.
ГУ Держземагентства в Одеській області та Комінтернівська (Лиманська) РДА Одеської області об'єктивно знали про відчуження спірної земельної ділянки у 2003 році, тому прокурор пропустив позовну давність за пред'явленим позовом.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2024 року повернув ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 липня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури у цій справі та витребував справу із Комінтернівського районного суду Одеської області.
Верховний Суд ухвалою від 27 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1
29 серпня 2024 року цивільна справа № 504/2864/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 04 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Розпорядженням голови Комінтернівської РДА Одеської області від 30 вересня 2003 року № 741 погоджено продаж земельних ділянок, які перебувають на території Визирської сільської ради, що знаходяться за межами населеного пункту та затверджено Положення про порядок проведення земельних торгів у Комінтернівському районі Одеської області.
Розпорядженням голови Комінтернівської РДА Одеської області від 10 жовтня 2003 року № 765 затверджено проєкти відведення земельних ділянок, які виносяться на аукціон, затверджено висновки про експертну грошову оцінку земель, затверджено аукціонну комісію та призначено проведення аукціону з продажу земельних ділянок, які перебувають на території Визирської сільської ради.
Так, згідно з вказаним розпорядженням, на аукціоні 14 листопада 2003 року підлягали продажу:
- земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 56,3079 га;
- земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 33,6638 га;
- земельна ділянка комерційного призначення площею 2,1680 га.
На підставі угоди, укладеної між Комінтернівською РДА Одеської області та TOB «Регіональне відділення з продажу земель», підготовку та проведення торгів покладено на підприємство.
Згідно з протоколом від 14 листопада 2003 року № 2/2 переможцем аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 33,6638 га, визнано ТОВ «Енерго Продукт-2».
На підставі цього протоколу та розпорядження голови Комінтернівської РДА Одеської області від 30 вересня 2003 року № 741, 14 листопада 2003 року Комінтернівська РДА Одеської області та TOB «Енерго Продукт-2» уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 33,6638 га. Продаж вчинено за 410 000 грн.
13 грудня 2003 року TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 уклали договір міни, згідно з яким TOB «Енерго Продукт-2» передало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 33,6638 га, призначену для ведення підсобного сільського господарства, а ОСОБА_1 передав у власність TOB «Енерго Продукт-2» земельну ділянку площею 42,94 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
Згідно з договором міни від 13 грудня 2003 року земельна ділянка площею 33,6638 га, призначена для ведення підсобного сільського господарства, належала TOB «Енерго Продукт-2» на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ОД № 040447, виданого Комінтернівською РДА Одеської області 27 листопада 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 25.
Земельна ділянка площею 42,94 га належала ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія 111-ОД № 037223, виданого Сичавською сільською радою Комінтернівського району Одеської області 17 травня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 1.
З висновків Визирської сільської ради від 18 листопада 2003 року, висновку Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України від 18 листопада 2003 року, висновку Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Комінтернівської РДА Одеської області від 18 листопада 2003 року вбачається, що категорія земельної ділянки, згідно з Українським класифікатором цільового використання землі - 2.4, тобто для ведення підсобного сільського господарства. Також зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на території прибережно-захисної смуги, і відповідно до статті 60 ЗК України, має обмеження у використанні згідно з частиною першою статті 62 ЗК України, а тому запропоновано земельну ділянку використовувати відповідно до вимог статті 96 ЗК України (т. 1 а. с. 39-41).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а касаційній скарги ТОВ «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час продажу земельної ділянки) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
Відповідно до положень частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують захисні функції.
Згідно з приписами статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1 ВК України).
Розміри прибережних захисних смуг визначені статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. (частини друга та третя статей 60 ЗК України, 88 ВК України).
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
У статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть їх передавати у користування громадян.
Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
За змістом частини четвертої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Відповідно до частини п'ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
У частині шостій статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі
№ 6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону. Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).
За відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги під час надання земельної ділянки необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, та орієнтовними розмирами і межами водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які розташовані у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
Вказана судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.
Отже, враховуючи викладене, доводи касаційних скарг відповідачів про те, що відсутні будь-які відомості стосовно розроблення проєкту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів поблизу спірної земельної ділянки не приймаються до уваги.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 78 ЦПК України)
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Григорівського лиману та належить до земель водного фонду, а суд касаційної інстанції не переоцінює досліджені судами докази (частина перша статті 400 ЦПК України), неприйнятними є аргументи касаційних скарг TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 про те, що прокурор не довів факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Окрім цього, вказані доводи спростовуються матеріалами справи (т. 1 а. с. 39-41).
Щодо визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів
Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов'язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 45-47).
Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід належить застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). Таким чином, вимоги позивача про визнання недійсним та скасування протоколу про проведені електронні торги, є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 753/9025/20 (провадження № 61-4723св24)).
За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу від 14 листопада 2003 року № 2/2 з підстав пропуску позовної давності, оскільки в даному випадку вказана вимога є неналежним та неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.
Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов - повернення земельної ділянки.
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна, в тому числі і повернення земельної ділянки, саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.
Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, постанова Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 748/29/23).
Аналогічний висновок стосується і вимог позивача, зокрема, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та міни.
За встановленими у справі обставинами, відповідач ОСОБА_1 є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, тому доводи касаційної скарги прокурора з цього приводу не приймаються до уваги.
Ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога про повернення спірної земельної ділянки (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 748/2090/22 та від 15 січня 2025 року у справі № 748/3383/23, від 07 травня 2025 року у справі № 748/3395/23.
Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що зазначені вимоги за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці правочини створюють відповідні перешкоди.
У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконними договорів купівлі-продажу та міни не є належними й ефективними способами захисту прав позивача.
Таким чином, апеляційний суд зазначені висновки, викладені Верховним Судом не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.
Щодо повернення земельної ділянки
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20.
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3,00 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, керуючись тим, що на підставі зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Якщо за жодних умов у особи не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3,00 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц , від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі
№ 372/1684/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц зроблено висновок: «Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19))».
Висновки апеляційного суду про те, що вимога прокурора про повернення земельної ділянки пред'являється шляхом подання віндикаційного позову і є вимогою про витребування майна, є помилковими, оскільки власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, повернути таку ділянку (негаторний позов).
Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.
Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги ухвалює постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 35 ЦПК України передбачено, що питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Окрема думка судді є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ'я, повного та всебічного розгляду справи. Окрема думка є висловленням власної позиції судді, який не погодився з думкою більшості, є похідною від правової позиції, яка покладена в основу рішення суду і жодним чином не змінює та не впливає на набуття законної сили судовим рішенням.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, апеляційний суд, посилаючись на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду, не звернув уваги на норми частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Оскільки спірна земельна ділянка належать до земель водного фонду, то ефективним способом захисту прав позивача є пред'явлення негаторного позову, а не віндикаційного.
Крім того, з огляду на те, що заявлений позов є негаторним, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тому на таку вимогу не поширюється позовна давність. У зв'язку з цим, посилання в касаційних скаргах TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 на те, що прокурор пропустив позовну давність за вимогою про повернення земельної ділянки є безпідставними.
Доводи касаційних скарг TOB «Енерго Продукт-2» та ОСОБА_1 про те, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у цій справі, є необґрунтованим з огляду на наступне.
Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов'язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20).
Оскільки у ході розгляду цієї справи, Верховний Суд не встановив обставин, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у цій справі, тому підстави для відступу від правової позиції, викладеної у зазначеній постанові відсутні.
З урахуванням наведеного, постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки необхідно скасувати та апеляційному суду при новому розгляді справи слід вирішити питання щодо цієї позовної вимоги, з'ясувати чи переслідує втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою легітимну мету, здійснили перевірку добросовісності/недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки колегія суддів встановила порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині вирішення питання щодо позовних вимог про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни, судове рішення в цій частині слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права в частині позовної вимоги про повернення земельної ділянки, оскаржене судове рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що судове рішення в частині позовних вимог змінено тільки в наведених судом апеляційної інстанції мотивів, а в іншій частині справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Комінтернівського району Одеської області, про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни, змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в частині позовної вимоги прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт-2», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональне відділення з продажу земель», Визирська сільська рада Комінтернівського району Одеської області, про повернення земельної ділянки скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Сердюк