11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 522/24645/15
провадження № 61-3741св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тиквенко Анатолій Вікторович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козачишина Олега Вікторовичана рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та в процесі розгляду справи змінив позовні вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тиквенко А. В., про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування, визначення частки та припинення права власності на частку квартири, стягнення грошової компенсації за частку, визнання права приватної власності, витребування частки шляхом звільнення та виселення, анулювання (скасування) реєстрації права власності, вселення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день його смерті залишилось майно: 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , з яких 248/3000 належали померлому та 248/6000 часток належало бабі позивача - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та 248/3000 - діду ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем яких був батько позивача, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
Позивач вказав, що після смерті ОСОБА_5 . Перша одеська нотаріальна контора відкрила спадкову справу, однак він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, у зв'язку з чим звернуся до суду з позовом до ОСОБА_3 , як до особи, яка прийняла спадщину, та рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року у справі №522/15568/14-ц, яке набрало законної сили 26 травня 2015 року, йому був наданий додатковий строк (два місяці) для прийняття спадщини.
Після цього ОСОБА_1 звернувся до Першої одеської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, та, як зазначає позивач, він фактично прийняв спадщину, однак нотаріусом було відмовлено у видачі йому свідоцтва та рекомендовано звернутися до суду, оскільки ОСОБА_3 приховала від нотаріуса факт наявності у померлого спадкоємця першої черги - сина, і отримала 05 грудня 2011 року свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , а 27 грудня 2012 року подарувала цю частку ОСОБА_4 .
Позивач зазначив, що після смерті батька він є єдиним спадкоємцем першої черги, а тому видане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним.
З моменту відкриття спадщини спірна частина квартири перебувала у спільній частковій власності, а саме - 620/3000 часток квартири належала ОСОБА_1 , а 248/6000 - часток належала ОСОБА_3 згідно з окремим свідоцтвом (після смерті своєї матері). Оскільки фактична частка ОСОБА_3 складає 1/6 частину спірної частки квартири, яка є незначною, а спільне володіння і користування квартирою є неможливим, то позивач зазначив, що готовий компенсувати вартість цієї частки квартири згідно з експертизою.
Позивач вказував, що у нього відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, що є перешкодою для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім того, оскільки у позивача немає доступу до спірної квартири, тому він підлягає вселенню.
Враховуючи викладене, з урахуванням змінених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О. В. 05 грудня 2011 року та зареєстроване в реєстрі за № 7-2481;
- визнати недійсним договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який 27 грудня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 763;
- визначити частку ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 248/6000 часток;
- припинити право власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 ;
- в рахунок грошової компенсації на 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 35 235,83 грн;
- визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з 7 кімнат, загальною площею 296,2 кв. м, у тому числі житловою площею 178,8 кв. м;
- витребувати у ОСОБА_4 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити вказану квартиру та виселення;
- анулювати (скасувати) реєстрацію права власності на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;
- скасувати реєстрацію ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 ;
- усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом вселення ОСОБА_8 до квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 грудня 2011 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О. В., зареєстроване в реєстрі за № 7-2481, ОСОБА_3 на 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв. м, житловою площею 180,2 кв. м.
Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 27 грудня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 763, в частині дарування 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв. м, житловою площею 180,2 кв. м.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487,20 грн.
В іншій частині вимог щодо стягнення судового збору відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_3 була спадкоємцем лише другої черги, тому, зважаючи на правило черговості спадкування за законом, на відміну від позивача, не мала права на спадкування за законом. У зв'язку з цим суд вважав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане 05 грудня 2011 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О. В., зареєстроване в реєстрі за № 7-2481, ОСОБА_3 на 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв. м, житловою площею 180,2 кв. м.
Оскільки ОСОБА_3 не мала прав на зазначену частину майна, тобто і права на її відчуження, то суд вважав можливим задовольнити також вимогу про визнання недійним оспорюваного договору в частині дарування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 620/3000 часток зазначеної квартири.
Щодо позовних вимог про визначення частки ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 248/6000 часток, то суд першої інстанції вважав, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки така його частка, що була подарована ОСОБА_3 , ніким не оспорюється та залишається за ним згідно з договором дарування від 27 грудня 2020 року.
Враховуючи доводи представника відповідача про те, що частка ОСОБА_4 не є малозначною і припинення його права власності завдасть йому та його сім'ї істотної шкоди, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення права власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток спірної квартири та визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на всю спірну квартиру, а також стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів за 248/6000 часток спірної квартири.
Так як позивач має право на спадщину, але не заявляв позовних вимог про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на 620/3000 часток, то суд не вбачав за можливе задовольнити вимогу про його вселення.
З огляду на те, що ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_9 дві частки квартири, які їй належали їй на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом (після смерті своєї матері), та судом встановлено, що вона не мала права розпоряджатися спадщиною у розмірі 620/3000 часток, то суд не вбачав підстав для витребування у ОСОБА_9 будь-якої іншої частки, окрім 620/3000 частки. Однак позивачем заявлено вимогу про витребування іншої частки квартири (248/1000), тому суд не вбачав підстав для задоволення такої вимоги.
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 залишається власником іншої подарованої йому ОСОБА_3 248/6000 частки квартири, то не підлягає задоволенню вимога про звільнення цієї частки квартири та виселення, скасування його реєстрації в цій квартирі.
Враховуючи, що позивач ще не реалізував своє право на визнання за ним права на спадщину, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козачишина О. В. задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо припинення права власності, стягнення грошових коштів у рахунок компенсації, визнання права власності, витребування частки шляхом звільнення та виселення, а також вселення, ухваливши в цій частині нове рішення.
Припинено право власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 .
У рахунок грошової компенсації за 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 126 812 грн, що були внесені на відповідний рахунок Територіального управління ДСА в Одеській області.
Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано у ОСОБА_4 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання його звільнити вказану квартиру та виселення.
Усунуто перешкоди у здійсненні права власності шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що представник відповідача оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що обставини, встановлені при розгляді цивільної справи № 522/15568/14-ц, не можуть бути взяті за основу при вирішенні спору по суті в даній справі.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про преюдиційність обставин, встановлених рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року у справі № 522/15568/14-ц, оскільки цим рішенням визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини та визначено йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька. Тобто заявлені ОСОБА_1 в цій справі вимоги є похідними від вимог, що заявлені в рамках справи № 522/15568/14-ц.
В ході розгляду справи № 522/15568/14-ц судами апеляційної та касаційної інстанцій констатовано відсутність порушення прав та інтересів ОСОБА_4 , оскільки заявлені позовні вимоги стосувалися лише ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як спадкоємців ОСОБА_5 , а отже в рамках справи № 522/24645/15-ц процесуальна позиція сторони відповідача базується на спробі переглянути рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року, яке неодноразово були предметом оскарження в судах апеляційної та касаційної інстанцій, однак залишене в силі.
Встановивши порушення порядку черговості та, у зв'язку з цим відсутність у ОСОБА_3 права на спадкування 620/3000 частин спірної квартири після ОСОБА_5 , а отже і на відчуження цієї частки на користь ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та частково визнання договору дарування недійсним.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року у справі № 522/15568/14-ц було встановлено, що ОСОБА_1 не мав можливості подати у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщину у зв'язку з тим, що взагалі не знав про смерть батька, тобто з поважних причин. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом 08 грудня 2015 року, тобто через 9 місяців після ухвалення рішення у справі № 522/15568/14-ц, то посилання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 на пропуск позовної давності є помилковим.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Козачишин О. В. оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 та постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 372/931/19, а також з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_4 набув частку у спірному майні на підставі договору дарування, тобто на безоплатній основі, його частка є незначною та не може бути виділена в натурі, оскільки ОСОБА_4 на початку 2015 року разом із дружиною виїхав за межі України, перебуває у м. Тбілісі та з того часу на територію України не повертався, що свідчить про відсутність достатнього триваючого зв'язку особи з конкретним місцем проживання, як «житла», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд вважав, що вимога позивача про припинення права власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток квартири підлягає задоволенню, а завдана внаслідок такого припинення права власності шкода не буде істотною.
Посилаючись на те, що право ОСОБА_1 на набуття права власності на спірну квартиру не визнається та оспорюється відповідачем, що й стало підставою для заявлення ним позовної вимоги про визнання права власності на спірну квартиру, апеляційний суд дійшов висновку про те, що задоволення цієї вимоги фактично забезпечує досягнення мети поданого позову та призведе до вирішення спору між сторонами.
У зв'язку із задоволенням позовної вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток спірної квартири та враховуючи попередню сплату позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, на підставі частини другої статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний суд вважав за можливе в рахунок грошової компенсації за 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 126 812 грн, що були внесені на відповідний рахунок Територіального управління ДСА в Одеській області. При цьому вимога про усунення перешкоди у здійсненні права власності шляхом вселення ОСОБА_8 до спірної квартири підлягає задоволенню як похідна від вище розглянутих позовних вимог.
Щодо вимог про анулювання (скасування) реєстрації права власності за ОСОБА_4 на 248/1000 часток спірної квартири та про скасування реєстрації ОСОБА_4 у квартирі, то вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вирішуються в позасудовому порядку на підставі судового рішення за результатами розгляду спору по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козачишин О. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу нарішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 липня 2019 року у справі № 755/8062/13, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16, від 02 вересня 2020 року у справі № 522/19969/16, у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
26 травня 2025 року справа № 522/24645/15 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козачишина О. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що частина позовних вимог ОСОБА_1 підлягає задоволенню, однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про анулювання (скасуваня) реєстрації права власності на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та скасування реєстрації ОСОБА_4 у вказаній квартирі, не врахували правові висновки Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушеного права та про необхідність прийняття рішення, яким спір по суті повинен бути вичерпаний.
Визнавши недійсним договір дарування від 27 грудня 2012 року, суд першої інстанції визнав недійсним документ на підставі якого за відповідачем було зареєстровано право власності на спірне майно. Таким чином, згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» безумовно підлягала задоволенню і вимога позивача про анулювання (скасування) реєстрації права власності на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку з цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права. До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17.
У такій ситуації, задовольнивши вимоги про визнання права власності на спірну квартиру, витребування квартири з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення без надання іншого житла, суд дійшов висновку і про зняття з реєстрації відповідача (постанова Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №755/8062/13).
Таким чином, оскільки вимоги про позбавлення права власності на житлове приміщення були заявлені позивачем при розгляді цієї справи і вони були задоволені, а тому підлягали задоволенню і похідні від них вимоги позивача про скасування реєстрації відповідача у спірній квартирі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 і ОСОБА_11
ОСОБА_3 є сестрою ОСОБА_5 .
Згідно з дублікатом від 17 січня 2011 року свідоцтва про право власності від 14 грудня 1999 року, виданим управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, ОСОБА_5 та його батькам ОСОБА_6 і ОСОБА_12 в рівних частках на праві спільної часткової власності належить 248/1000 квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.104-106).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який проживав окремо від позивача ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_11 (т.1 а.с.79)
На момент смерті ОСОБА_5 йому належали 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , з яких 248/3000 часток належали ОСОБА_5 , 248/6000 часток належали ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 248/3000 часток належали ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем яких був їх син ОСОБА_5 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (т.1 а.с.110).
29 березня 2011 року до Першої одеської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини, в тому числі частки квартири АДРЕСА_1 , вказавши, що інших спадкоємців, передбачених законом, та пережившої дружини спадкодавець не має (т.1 а.с.78).
06 вересня 2011 року до Першої одеської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 з проханням оформити на неї майно після смерті її брата ОСОБА_5 із зазначенням, що інших родичів немає, і вона є спадкоємцем першої черги.
05 грудня 2011 року до Першої одеської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину після смерті її брата ОСОБА_5 із зазначенням, що інших спадкоємців за законом та пережившого подружжя померлого немає.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 грудня 2011 року спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сестра ОСОБА_3 (т.1 а.с.110)
Відповідно до договору дарування частки квартири від 27 грудня 2012 року ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .
В договорі зазначено, що 248/6000 частка квартири належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 грудня 2011 року № 7-2478, та 620/3000 частка квартири належать дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 грудня 2011 року № 7-2481 (т.1 а.с.22-24).
02 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори, яка надала йому письмову відповідь від 02 липня 2014 року, що він пропустив строк, встановлений статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, і може за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини, а також роз'яснено, що за позовом спадкодавця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може встановити йому додатковий строк для прийняття спадщини.
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив визнати причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними, визначити йому додатковий строк тривалістю в два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за законом, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 .
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 18 серпня 1992 року його мати ОСОБА_11 розлучилася з батьком ОСОБА_5 , після чого батько належним чином не виконував батьківських обов'язків щодо його утримання та піклування, уникав спілкування з ним і матір'ю, проживав окремо, востаннє він бачив батька на початку 2011 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що йому стало відомо лише у 2014 році. Він є єдиним спадкоємцем, оскільки інших дітей у ОСОБА_5 не було і він не був одружений.
Після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_3 звернулася до Першої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 05 грудня 2011 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 .
Строк для прийняття спадщини був пропущений у зв'язку з тим, що позивач був призваний та проходив військову службу у лавах Збройних Сил України і працював поза межами м. Одеси. Крім того, ОСОБА_3 , яка є його тіткою, приховала від нього факт смерті батька, що підтверджується її заявою про прийняття спадщини, в якій вона вказала, що є єдиним спадкоємцем.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано причини пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 поважними. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк протягом двох місяців, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який розраховувати з дня набрання рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі частини третьої статті 1272 ЦК України позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку та визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягають задоволенню, оскільки відповідач приховала від державного нотаріуса відомості про наявність у померлого спадкоємця першої черги - сина, тобто позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 , який не брав участі у справі, однак вважав, що оскаржуване рішення впливає на його права, 11 березня 2016 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 травня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, розглядаючи справу без залучення до участі у справі особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 , суди вирішили питання щодо його прав та обов'язків без його участі, чим порушили норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 грудня 2011 року, яка складається з 620/3000 часток квартири АДРЕСА_1 , отримала ОСОБА_3 , після чого на підставі договору дарування від 27 грудня 2012 року подарувала ОСОБА_4 .
Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_4 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , спір про поновлення строку та визначення додаткового строку для прийняття спадщини не стосується його прав та інтересів як спадкоємця. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить не лише спірна квартира, а і рухоме майно. Тож суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, фактично позбавив позивача права на частину майна, право власності на яке до ОСОБА_4 не перейшло.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за обставинами даної справи спір виник щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини між позивачем ОСОБА_1 , який є сином спадкодавця, та ОСОБА_3 , яка є сестрою спадкодавця. ОСОБА_4 , який на підставі договору дарування набув спірне майно, до участі в справі не залучався, не є спадкоємцем ОСОБА_5 . Фактично, поданням апеляційної скарги апелянт намагається запобігти витребування спірного майна, яке він набув безкоштовно внаслідок здійснення дарування.
Постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_10 як представника ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не приймала участі в розгляді справи - закриває апеляційне провадження, якщо навпаки - скасовує рішення суду першої інстанції лише з цих підстав та відмовляє в позові, оскільки норми ЦПК України в чинній на час постановлення оскаржуваної постанови апеляційного суду редакції не передбачали можливості залучення до участі в розгляді справи на стадії апеляційного провадження особи, яка не приймала участі в розгляді справи у суді першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , від імені якого діє представник ОСОБА_10 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року відмовлено.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд виходив з того, що касаційна скарга ОСОБА_4 , від імені якого діє представник ОСОБА_10 є необґрунтованою. Встановивши, що предметом позову в цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, а правовідносини у цій справі стосуються прав та обов'язків спадкоємців - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , судове рішення місцевого суду ухвалене у цій справі не містить вимог щодо визнання права власності на спірну квартиру, а отже, й висновків щодо прав та обов'язків ОСОБА_4 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що при вирішенні цього спору не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси або обов'язки заявника, а тому відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, за результатами розгляду справи № 522/15568/14-ц рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року, яким визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини та визначено йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька, залишено в силі.
Враховуючи обставини, встановлені вищевказаним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2015 року, що набрало законної сили, у справі, що переглядається суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 , тобто ближчого ступеня споріднення, ніж ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем другої черги.
Згідно з висновком експерта від 26 липня 2019 року № 02/19 ринкова вартість 248/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визначена станом на 26 липня 2019 року складає 29 819 доларів США або 760 871 грн. Лінійні розміри, площа і планування квартири АДРЕСА_1 , не дозволяють провести виділ 248/6000 часток квартири з організацією ізольованих квартир в складі житлових та підсобних приміщень кухні, ванної, туалету, які відповідали б нормативно-технічним вимогам ДБН В. 2.2.-15-2005 «Будівлі і споруди. Основні положення», що пред'являються до самостійних квартир. Ринкова вартість 248/6000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визначена станом на 26 липня 2019 року складає 4 970 доларів США або 126 812 грн (т.2 а.с.207-220).
Оскільки ОСОБА_4 отримав 248/6000 часток квартири на підставі договору дарування, який за своєю правовою природою є безоплатним, то обдаровуваний не мав перед дарувальником будь-якого зобов'язання матеріального характеру. При цьому, представником відповідача неодноразово повідомлялося суду, що ОСОБА_4 на початку 2015 року разом із дружиною виїхав за межі України, перебуває у м. Тбілісі та з того часу на територію України не повертався (т.1 а.с.139-142).
Враховуючи, що частка ОСОБА_4 є незначною і не може бути виділена в натурі, з огляду на відсутність триваючого зв'язку особи з конкретним місцем проживання, а також те, що частку у спірному майні ОСОБА_4 отримав на безоплатній основі, апеляційний суд вважав, що вимога позивача про припинення права власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток квартири підлягає задоволенню, оскільки, за встановлених обставин, завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що ухвалами Приморського районного суду міста Одеси від 26 квітня 2018 року та 07 грудня 2021 року заяву представника позивача і відповідача задоволено. Доручено Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Одеській області прийняти на депозитний рахунок Приморського районного суду міста Одеси грошові кошти від позивача ОСОБА_1 в сумі 35 235,83 грн (т.2 а.с.170-171) та в сумі 91576,17 грн (т.4 а.с.34).
Позивачем перераховано на депозитний рахунок Приморського районного суду міста Одеси грошові кошти 11 травня 2018 року в розмірі 35 235,85 грн (т.2 а.с.178-180) та 22 грудня 2021 року у розмірі 91 576,17 грн (т.4 а.с.36-37), тобто в загальному розмірі 126 812,02 грн, що відповідає визначеній у висновку експерта від 26 липня 2019 року № 02/19 ринковій вартості частки спірної квартири, що належить ОСОБА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козачишина О. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом касаційної скарги рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 року та постанова Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про анулювання (скасування) реєстрації права власності на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , скасування реєстрації ОСОБА_4 в цій квартирі,а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в зазначеній частині.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційного суду в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зробила висновок про те, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
У постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13 липня 2016 року, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було.
Згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Суди не можуть дозволяти, щоб їх використовували як інструмент нерівності й несправедливості.
Речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що в цій справі він не заперечував правомірності набуття ОСОБА_3 у власність 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 згідно з окремим свідоцтвом (після смерті своєї матері). Разом з цим, оскільки ОСОБА_3 подарувала зазначену частку квартири ОСОБА_4 , посилаючись на те, що ця частка є незначною, а спільне володіння і користування квартирою є неможливим, позивач просив припинити право власності ОСОБА_4 на 248/6000 часток квартири АДРЕСА_1 , в рахунок грошової компенсації стягнути з нього на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 35 235,83 грн, визнати за ним право особистої приватної власності на вказану частку квартири.
Тобто в цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені з наміром набути у власність належні відповідачу ОСОБА_4 248/6000 часток у праві власності на неподільну річ, шляхом внесення її вартості на депозитний рахунок суду.
Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб'єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).
Набуття права власності позивачем на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п'ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першої статті 15 та статтею 392 ЦК України.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на раніше належну відповідачу ОСОБА_4 незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про анулювання (скасування) реєстрації права власності за ОСОБА_4 на 248/1000 часток спірної квартири та про скасування реєстрації ОСОБА_4 в цій квартирі, оскільки такі вимоги вирішуються в позасудовому порядку на підставі судового рішення за результатами розгляду спору по суті, яким визнано право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 248/1000 часток квартири АДРЕСА_1 , а також витребувано у ОСОБА_4 цю частку шляхом зобов'язання його звільнити вказану квартиру та виселення.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 липня 2019 року у справі № 755/8062/13, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16, від 02 вересня 2020 року у справі № 522/19969/16, у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 є безпідставним.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваних частинах - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козачишина Олега Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2022 та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року в оскаржуваних частинахзалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович