11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 607/8070/25
провадження № 61-1073ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого
діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя
та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою власністю,
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, у якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_2 , у якому просив визнати квартиру
АДРЕСА_1 , його особистою приватною власністю.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 08 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 січня 2026 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності
на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання нерухомого майна особистою власністю.
22 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 07 січня 2026 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня
2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 січня 2026 року
і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності
й стабільності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі
№ 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначено, що «майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці».
Предметом позову у цій справі за первісним позовом є поділ майна подружжя
та за зустрічним позовом визнання нерухомого майна, а саме квартири, особистою власністю одного з подружжя.
Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 придбав двокімнатну квартиру за адресою:
АДРЕСА_2 , загальною площею 49,0 кв. м. Відповідно до пункту 4 договору продаж вчинено за 469 040,00 грн.
Отже, ціна позову в загальному розмірі становить 469 040,00 грн, тому ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 =
832 000,00 грн).
Таким чином, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявницею
у касаційній скарзі не наведено.
Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, Верховним Судом
у цій справі не встановлено.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судові рішенні, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з положеннями ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня
2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 січня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою власністю, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська