16 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 907/523/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1"
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження (у складі колегії суддів: Орищин Г.В. (головуючий), Галушко Н.А., Желіка М.Б.)
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1"
про визнання договору оренди укладеним,
27.01.2026 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" надійшла касаційна скарга на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі № 907/523/24, подана 26.01.2026 через систему "Електронний суд".
У касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" зазначено про те, що оскаржувана ухвала у цій справі прийнята з порушенням норм процесуального права, адже строк на апеляційне оскарження не було пропущено, а навіть якби і було пропущено - існували об'єктивні поважні причини для його поновлення, а тому апеляційне провадження слід було відкрити.
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, з огляду на те, що правильне застосування та відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 Господарського процесуального кодексу України, згідно з вимогами якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, яка звертається з відповідною заявою, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку.
При цьому, скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком на оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку також і в разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі.
Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне протягом тривалого часу, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 908/1450/13).
Частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає конкретного переліку обставин, що належать до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Колегія суддів зазначає, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24 позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено частково, зокрема, визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки площею 1,4500 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгороді по вул. Закарпатській, 33 (кадастровий номер 2110100000:51:001:0737) у редакції, визначеній судом.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради було задоволено частково: - рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24 у частині абзацу першого пункту 14, абзацу першого пункту 27 та абзацу першого пункту 33 договору оренди землі № 2376 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відповідні пункти договору викладено в новій редакції; - в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10.09.2025 касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено частково, змінено постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 та викладено абзац перший пункту 14 договору оренди землі у новій редакції.
У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що 27.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024, яка фактично надійшла до Західного апеляційного господарського суду лише 27.10.2025, у якій скаржник просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» залишено без руху, через недотримання скаржником статей 258, 259 Господарського процесуального кодексу України. Оскаржуваною ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" було обізнане про перебіг розгляду справи № 907/523/24 та про ухвалене Господарським судом Закарпатської області рішення від 10.12.2024.
Крім того, після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач неодноразово вчиняв активні процесуальні дії у межах цієї ж справи, що свідчить про його належну обізнаність зі змістом судового рішення та правовими наслідками його ухвалення. Так, відповідач подавав клопотання під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою позивача, звертався із заявами про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції (клопотання від 01.04.2025 та від 06.08.2025), подавав клопотання про виправлення описки від 18.03.2025, а також відзив на касаційну скаргу від 27.08.2025.
Колегія суддів апеляційної інстанції також звернула увагу, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" датована 27.12.2024, однак, надійшла до суду апеляційної інстанції лише 27.10.2025, при цьому жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість звернення до суду апеляційної інстанції у межах установленого процесуального строку, скаржником не надано.
Крім того, протягом періоду з грудня 2024 року по жовтень 2025 року скаржник, подавши апеляційну скаргу, жодного разу не подавав заяв чи клопотань, не вчиняв жодних процесуальних дій, спрямованих на з'ясування обставин прийняття до розгляду його апеляційної скарги.
Такий значний проміжок часу між нібито відправленням апеляційної скарги та її фактичним надходженням до суду, в сукупності з пасивною поведінкою скаржника, на погляд колегії суддів суду апеляційної інстанції, викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності наведених ним відомостей та свідчить про відсутність належної процесуальної зацікавленості у розгляді апеляційної скарги.
Також у оскаржуваній ухвалі зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" раніше неодноразово зверталося до судів різних інстанцій із процесуальними документами через підсистему "Електронний суд", зокрема подавало клопотання, відзиви та заяви, що підтверджує обізнаність скаржника з порядком електронного судочинства, наявність технічної можливості доступу до електронного кабінету та отримання інформації про рух справи. Однак, апеляційна скарга подана ним поштовим відправленням (простою кореспонденцією), а не через систему "Електронний суд".
Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржником раніше було подано касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 в межах цієї справи, щодо перегляду додаткового рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025. Касаційне провадження за цією скаргою було закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" апеляційної скарги після спливу значного часу з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції, за наявності обізнаності скаржника про перебіг розгляду справи, його активної участі в апеляційному та касаційному провадженнях за скаргами іншої сторони, а також фактичного повторного оскарження положень пункту 40 договору оренди землі, які вже були предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій і щодо яких ухвалено судові рішення, що набрали законної сили, свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку та зловживання своїми процесуальними правами. Така апеляційна скарга не спрямована на захист порушених прав, а має на меті повторний перегляд остаточно вирішеного спору, що є неприпустимим у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України.
В оскаржуваному судовому рішенні, суд апеляційної інстанції фактично зробив висновок про те, що скаржником не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що ним було подано апеляційну скаргу саме 27.12.2024 і що наведені обставини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними. Причинами такого висновку була сукупність наступних обставин:
1) доставка відправлення тривала аномально довго (10 місяців з моменту відправлення);
2) трек-номер відправлення апеляційної скарги відсутній;
3) скаржник брав активну участь під час розгляду апеляційної та касаційної скарги позивача у цій справі;
4) скаржник ініціював касаційний перегляд іншого судового рішення по цій справі;
5) скаржник неодноразово подавав процесуальні документи через систему "Електронний суд", а не засобами поштового зв'язку;
6) скаржником не додано жодного іншого доказу на підтвердження відправки апеляційної скарги саме 27.12.2024 (зокрема підтвердження прийняття відправлення поштовим оператором (квитанцію, чек, трек-номер або інші документи));
7) скаржник протягом тривалого періоду часу (10 місяців) не вчиняв жодних дій для отримання інформації щодо стану доставки або розгляду його апеляційної скарги.
Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що скаргу було подано у строк встановлений Господарським процесуальним кодексом України, а також, що наведені причини пропуску такого строку є поважними - саме відмова у відкритті апеляційного провадження (після залишення апеляційної скарги без руху) є правильною процесуальною дією суду за вказаних обставин. В цьому контексті правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" не містить належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду та апеляційного перегляду рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24, у зв'язку з чим, у поновленні строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження слід було відмовити.
Згідно зі статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку норм Господарського процесуального кодексу України.
Доступ до суду, як елемент права на справедливий судовий розгляд, не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів ("Diya 97 v. Ukraine", № 19164/04 § 47 ЄСПЛ від 21.10.2010).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані ("Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine" № 17160/06, № 35548/06 § 34 ЄСПЛ від 21.12.2010).
Відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (див. mutatis mutandis рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France) від 23.10.1996; № 21920/93, "Бруалья Гомез де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomes de la Torre v. Spain) від 19.12.1997, № 26737/95).
Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частині другій статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі № 907/523/24 і наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 234, 288, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі № 907/523/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко