12 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 915/515/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - ОСОБА_1 (в порядку самопредставництва), ОСОБА_2. (в порядку самопредставництва),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Прім - адвоката Панченка С.В. (ордер ВЕ № 1147897 від 26.02.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2025 (суддя Мавродієва М.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 (головуючий суддя Таран С.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.)
у справі № 915/515/24
за позовом Військової частини
до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Прім" (далі - Товариство)
про визнання частково недійсними договору та додатків до нього, стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 530 422 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.08.2025 № 32.2-01/2082 у зв'язку із відпусткою судді Бенедисюка І.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 915/515/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Колос І.Б.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.01.2026 № 32.2-01/18 у зв'язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 915/515/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.02.2026 № 32.2-01/98 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Малашенкової Т.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 915/515/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Власов Ю.Л.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Військова частина звернулася до суду з позовом до Товариства про (з урахуванням заяви від 30.08.2024 про зміну предмету позову, прийнятої судом):
- визнання недійсним пункту 7 Державного контракту (договору) № 91/ВЗЗ-2023 на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення від 08.02.2023 (далі - Контракт), в частині включення до ціни Контракту, що становить 10 000 000,00 грн, - суми у розмірі 530 422,00 грн та в частині включення до суми єдиного податку, що становить 200 000,00 грн, - суми в розмірі 10 608,44 грн;
- визнати недійсним додаток № 1 до Контракту (специфікація) в частині включення до вартості Товару за одиницю труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 TRX), що становить 100,00 грн - суми у розмірі 5,30 грн та в частині включення до договірної ціни, що становить 10 000 000,00 грн, - суми у розмірі 530 422,00 грн;
- визнати недійсним додаток № 2 до Контракту (протокол погодження договірної ціни товару оборонного призначення від 08.02.2023) в частині включення до вартості Товару за одиницю труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 TРX), що становить 100,00 грн, - суми у розмірі 5,30 грн;
- стягнути з Товариства на корить Військової частини безпідставно набуті кошти в сумі 530 422,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у складі ціни Контракту отримав від позивача прибуток, завищений на суму 530 422,00 грн, при тому, що мав право на прибуток у розмірі 92 000,00 грн, який встановлений абзацом першим пункту 49 Порядку планування, формування, особливостей розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 363 "Питання оборонних закупівель" (далі - Порядок № 363), а тому наявні підстави для визнання недійсними пункту 7 Контракту, додатку № 1 до Контракту (специфікація) та додатку № 2 до Контракту (протокол погодження договірної ціни товару оборонного призначення) в частині включення до договірної ціни прибутку відповідача в сумі 530 422,00 грн та стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 530 422,00 грн на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законодавством.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 в задоволенні позову відмовлено.
За висновками судів попередніх інстанцій, включений до вартості прибуток є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки встановлюється (погоджується чи змінюється) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку, а тому зміна такої істотної умови Контракту, як ціна, після проведення повної поставки та оплати товару суперечитиме приписам законодавства, що виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Військова частина звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:
- посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статті 79 ГПК України без урахування висновків Верховного суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;
- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 та від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16 (скаржником помилково зазначено № 910/17984/16, яка відсутня у ЄДРСР, що з метою уникнення надмірного формалізму розцінюється Верховним Судом як описка) щодо застосування частини першої статті 76 ГПК України в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся;
- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 203 ЦК України у взаємозв'язку з пунктом 49 Порядку № 363 щодо визнання недійсним в частині умов договору за невідповідності його пунктів щодо ціни встановленим вимогам про граничний розмір прибутку виконавця за державним контрактом у сфері оборони на рівні не більше 1% та стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок завищення розміру прибутку. Враховуючи, що питання обрання способу захисту у випадку завищення розміру прибутку по державним контрактам в сфері оборони є актуальним не тільки для позивача, а для інших державних замовників у сфері оборони, та враховуючи відсутність правових висновків Верховного Суду з даних питань, скаржник вважає, що зазначене має фундаментальне значення для формування подальшої судової практики з даного питання.
Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Від Товариства 19.01.2026 також надійшли додаткові пояснення за наслідками прийняття об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС) постанови від 19.12.2025 у справі № 915/222/24, до закінчення розгляду якої зупинялося провадження у цій справі № 915/515/24.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.02.2023 Військова частина (замовник) і Товариство (виконавець) уклали Контракт, за умовами якого:
- виконавець зобов'язався у 2023 році виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 18310000-5 "Спідня білизна" Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі за Контрактом - Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком № 1 до Контракту і його невід'ємною частиною (далі за Контрактом - Специфікація), а замовник - оплатити та прийняти Товар (пункт 1);
- ціна такого контракту становить 10 000 000,00 грн без урахування ПДВ. Під час закупівлі товару за Контрактом застосовується єдиний податок 2% - 200 000,00 грн. Ціна товару визначена у специфікації та зафіксована у протоколі погодження договірної ціни одиниці товарів оборонного призначення від 08.02.2023 (додаток № 2 до Контракту) (пункти 7, 8);
- договірна ціна Товару за контрактом встановлена відповідно положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" та встановлена на підставі калькуляції виконавця. Відповідальність за правильність розрахунку ціни товару, обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець. Прибуток виконавця становить не більше 1% вартості купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій та 30% від виробничої собівартості продукції без урахування вартості купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій (пункт 10);
- одночасно з підписанням контракту виконавець надає замовнику калькуляцію витрат, сформовану відповідно до вимог пунктів 8 та 10 контракту (пункт 16);
- розрахунки за товар, що поставляється, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб виконавця та замовника на відповідній видатковій накладній (пункт 17);
- датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару за контрактом є дата підписання видаткової накладної (пункт 42).
У специфікації (додаток № 1 до Контракту) сторони визначили найменування Товару: труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ); загальний обсяг поставки - 100 000 штук; вартість товару за одиницю без урахування ПДВ - 100 грн. Усього без урахування ПДВ - 10 000 000,00 грн.
У протоколі від 08.02.2023 (додаток № 2 до Контракту) сторони погодили договірну ціну одиниці Товару оборонного призначення, що поставляється за Контрактом: найменування товару: труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ); ціна товару за 1 штуку без ПДВ - 100,00 грн.
Відповідно до виконаної Товариством калькуляції ціни Товару собівартість одиниці Товару (труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ) становить 91,00 грн, заробітна плата і нарахування - 0,07 грн, транспортні послуги - 0,90 грн, прибуток - 6,03 грн, ПДВ - 0,00 грн, єдиний податок 2% - 2,00 грн, ціна реалізації Товару, в т.ч. ПДВ 0% - 100,00 грн.
На виконання умов Контракту Товариство поставило обумовлений Товар (труси чоловічі вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ), а Військова частина прийняла його без жодних зауважень щодо якості та кількості, зокрема, відповідач:
- 03.04.2023 здійснив поставку у кількості 40 500 штук вартістю 4 050 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 9 від 03.04.2.023;
- 14.04.2023 здійснив поставку у кількості 31 800 штук вартістю 3 180 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 17 від 14.04.2023;
- 21.04.2023 здійснив поставку у кількості 27 700 штук вартістю 2 770 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 23 від 21.04.2023.
Військова частина, у свою чергу, повністю оплатила вартість поставленого Товариством по Контракту Товару, що підтверджується платіжними інструкціями № 382 від 14.04.2023 на суму 4 050 000,00 грн, № 1433 від 14.04.2023 на суму 3 180 000,00 грн та № 1613 від 21.04.2023 на суму 2 770 000,00 грн.
У подальшому, управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області (далі - Держаудитслужба) проведено ревізію окремих питань фінансово- господарської діяльності Військової частини за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, висновки якої викладені в акті ревізії № 040508-20/4 від 08.12.2023 (далі - Акт ревізії). В Акті ревізії, зокрема, зазначено наступне:
- з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку Військової частини, в ході ревізії управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області за зверненням управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області (лист від 07.11.2023 № 040508- 18/5469-2023) проведено зустрічну звірку у Товаристві;
- зустрічною звіркою встановлено, що Товариство не є виробником товарів (речового майна), а здійснювало придбання товарів у інших постачальників. З метою виконання господарських зобов'язань за укладеними з Військовою частиною державними контрактами, Товариство уклало договори на постачання товарів оборонного призначення із співвиконавцями - українськими виробниками, зокрема, договір № 2 від 01.03.2023 з ТОВ "Пром Сервис" на суму 85 188 400,00 грн, враховуючи єдиний податок (2%) 1 703 768,00 грн на поставку Товару, зокрема, труси чоловічі, вид 2 (кол. Pantone 19-0419 ТРХ) у кількості 100 000 шт., ціна за одиницю 91,00 грн, та виробниками республіки Туреччина;
- договірну ціну за одиницю товару визначено па підставі калькуляції Товариства, за змістом якої, ціна реалізації одиниці товару "Труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ)" у розмірі 100,00 грн складається з: собівартість товару - 91,00 грн (за даними зустрічної звірки - 93,00 грн, а було придбано Товариством за 91,0 грн); заробітна плата і нарахування - 0,07 грн; транспортні послуги - 0,90 грн; прибуток - 6,03 грн (6,15%) (за даними зустрічної звірки - 6,42%); ПДВ - 0,00 грн (за даними зустрічної звірки не наведено); єдиний податок - 2,00 грн (за даними зустрічної звірки не наведено);
- як вбачається з калькуляції ціни товарів Товариства, який не є виробником товарів, розмір прибутку від вартості купівельних виробів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій врахований в ціні товарів більший ніж 1%, чим не дотримано пункт 10 Контрактів від 08.02.2023 № 88/B33-2023 - № 92/B33-2023, частин першої, другої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (зокрема, і Контракту). Застосування розміру прибутку більше ніж 1% призвело до збільшення ціни товарів, загалом контрактів від 08.02.2023 № 88/B33-2023 - № 92/B33-2023 та втрат бюджетних кошів загального фонду за КПКВКДБ 1003020 "Забезпечення виконання завдань та функцій Національної гвардії України" КЕКВ 2210 за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 у загальній сумі 9 199 688,05 при закупівлі товарів по державним контрактам від 08.02.2023 № 88/B33-2023 - № 92/B33-2023 (зокрема, і по Контракту на суму 530 422,00 грн), чим завдано шкоду на цю суму. Розрахунок у Додатку 21 до Акта ревізії.
Щодо сум, зазначених в прохальній частині позовних вимог, Військова частина зазначає таке:
- сума безпідставно набутих коштів, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 530 422,00 грн, розрахована на підставі "Розрахунку калькуляції ціни товару по державним контрактам укладеним з ТОВ "Трейд-Прім", який є додатком до Акта ревізії Держаудитслужби;
- сума 530 422,00 грн є різницею сум 10 000 000,00 грн (вартість контракту) та 9 469 578,00 грн (сума Контракту, розрахованого з урахуванням прибутку постачальника на рівні 1%);
- сума 10 608,44 грн розрахована наступним чином: 9 469 578,00 грн (сума Контракту, розрахованого з урахуванням прибутку постачальника на рівні 1%) х 2% (єдиний податок) = 189 391,56 грн (сума єдиного податку з розрахункової вартості Контракту на рівні 1%). 200 000,00 грн (сума єдиного податку по Контракту) - 189 391,56 грн (сума єдиного податку розрахованого з прибутку постачальника на рівні 1%) = 10 608,44 грн;
- сума 5,30 грн розрахована наступним чином: 100,0 грн (вартість одиниці товару по контракту) - 94,70 (вартість одиниці товару згідно з розрахунком Держаудитслужби) = 5,30 грн.
Військова частина зазначає, що позовні вимоги полягають у визнанні недійсним Контракту в частині на сум, що становлять різницю між сумами, зазначеними в самому Контракті, і сумами Контракту розрахованими з урахуванням прибутку відповідача на рівні 1% витрат вітчизняного суб'єкта господарювання на придбання комплектувальних виробів (напівфабрикатів), спецобладнання (спецустаткування), робіт (послуг) в інших суб'єктів господарювання.
Суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову з огляду на таке.
Укладений між сторонами Контракт за своєю правовою природою є договором поставки.
Судами, зокрема, з'ясовано, що у оспорюваних:
- пункті 7 Контракту сторони погодили ціну Контракту;
- додатку № 1 до Контракту (специфікація) сторони визначили найменування Товару, загальний обсяг поставки, вартість товару за одиницю без урахування ПДВ та вартість усього Товару, що поставляється за Контрактом;
- додатку № 2 до Контракту (протокол погодження договірної ціни товару оборонного призначення від 08.02.2023) сторони погодили договірну ціну одиниці Товару, що поставляється за Контрактом: найменування Товару та ціну Товару за одну одиницю без ПДВ.
Зазначені у пункті 10 Контракту положення кореспондуються з приписами пункту 49 Порядку № 363, який визначає, що прибуток у складі ціни становить 1 відсоток витрат вітчизняного суб'єкта господарювання на придбання комплектувальних виробів (напівфабрикатів), спецобладнання (спецустаткування), робіт (послуг) в інших суб'єктів господарювання та ЗО відсотків решти витрат у складі виробничої собівартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення. У розрахунку прибутку не враховуються податки та збори.
Окрім того, підпункт 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" від 20.03.2022 № 335 (далі - Постанова № 335; яка була чинна станом на дату укладання Контракту, а в подальшому втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2023 № 736), передбачав на період воєнного стану, що ціна на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначається на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем державного контракту (договору). При цьому під час розрахунку ціни враховуються всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця, пов'язані з виготовленням товарів, виконанням робіт та наданням послуг. Істотні умови державного контракту (договору) не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім певних випадків, які, як з'ясовано судами, у цій справі не мають місця.
За висновками судів попередніх інстанцій, матеріали справи свідчать про те, що обидві сторони Контракту, при його укладанні, були обізнані стосовно запропонованої ціни Товару, її складових та порядку формування. Зазначені висновки обґрунтовані судами тим, що:
- у пункті 16 Контракту сторони визначили, що одночасно з його підписанням виконавець надає замовнику калькуляцію витрат, сформовану відповідно до вимог пунктів 8 та 10 Контракту;
- відповідно до виконаної Товариством як виконавцем калькуляції ціни товару собівартість одиниці Товару (труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ) становить 91,00 грн, заробітна плата і нарахування - 0,07 грн, транспортні послуги - 0,90 грн, прибуток - 6,03 грн, ПДВ - 0,00 грн, єдиний податок 2% - 2,00 грн, ціна реалізації товару, в т.ч. ПДВ 0% -100,0 грн.
- орієнтовними показниками, позначеними певною відміткою (*), Товариство визначило лише собівартість Товару та транспортні послуги. Визначений Товариством прибуток у ціні Товару становив 6,03 грн, тобто 6,56%;
- у подальшому сторони, у додатках №№ 1, 2 до Контракту, погодили договірну ціну одиниці товару (труси чоловічі, вид 2 (колір Pantone 19-0419 ТРХ) 100,0 грн за 1 штуку без ПДВ, а також загальний обсяг поставки товару у кількості 100 000 штук.
При цьому, доказів висловлення заперечень чи зауважень щодо викладених у калькуляції складових ціни реалізації Товару, Військовою частиною судам не надано.
Суди також зазначили, що:
- у пункті 10 Контракту сторони передбачили можливість зменшення його ціни, зазначеної у пункті 7, за згодою сторін у порядку, передбаченому пунктами 78, 79 Контракту;
- відповідно до пункту 61 Контракту, у випадку порушення виконавцем своїх зобов'язань, зокрема, відмови виконавця від зміни на обґрунтовану вимогу замовника істотних умов договору, замовник в односторонньому порядку, має право відмовитись від цього Контракту у повному обсязі або частковою.
Однак, доказів вчинення дій, передбачених пунктами 10 та 61 Контракту позивач судам також не надав.
За встановлених обставин суди виснували досягнення між сторонами Контракту домовленості щодо такої його істотної умови як ціна.
Заявлені ж Військовою частиною у цій справі вимоги полягають у визнанні недійсним Контракту в частині вартості одиниці Товару, яка формує загальну ціну договору, а саме щодо суми, яка визначені як різниця між сумою зазначеною в самому Контракті і сумою, розрахованою з урахуванням прибутку відповідача на рівні 1%, а вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 530 422,00 грн як набутих відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави, за висновком судів, фактично передбачає зменшення ціни Контракту.
Положеннями статті 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах встановлених договором або законом.
За висновком судів, у силу приписів частини третьої статті 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, а виконання договору повністю виключає в подальшому можливість зміни його ціни.
Суди зазначили, що оскільки ціна на будь-який товар складається з окремих елементів, основними з них є собівартість (закупівельна вартість) і прибуток, їх наявність в ціні є обов'язковою. Ціна, як економічна категорія, означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Таким чином, прибуток, включений до вартості товару, є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки встановлюється (погоджується чи змінюється) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
За таких обставин суди виснували, що зміна такої істотної умови Контракту, як ціна, в односторонньому порядку, без узгодження сторонами, та після проведення оплати та поставки Товару в повному обсязі, суперечитиме приписам частини третьої статті 632 ЦК України.
На підтвердження своєї позиції, суди послалися на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, а також постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справах № 910/20141/20, № 910/20139/20 та від 10.09.2020 у справі № 908/3227/19.
Водночас суди погодилися з позицією Товариства про те, що:
- наданий Військовою частиною на підтвердження факту порушення Товариством чинного законодавства при укладанні Контракту, сам по собі не є беззаперечним доказом, оскільки акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялась, натомість вказаний документ виступає лише носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог фінансового законодавства суб'єктами господарювання, тобто документом, на підставі якого, в подальшому, можуть прийматись відповідні рішення контролюючого органу;
- акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними видатковими накладними на поставку товару;
- акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин), яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
За висновками судів, виявлені контролюючим органом порушення не впливають на правовідносини сторін за Контрактом і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками Акт ревізії у цьому випадку фіксує виключно факт порушення фінансової дисципліни учасників правовідносин, фінансово- господарська діяльність яких перевірялась. Акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
На підтвердження своєї позиції в цій частині, суди послалися на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 та від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16 (судами також помилково зазначено № 910/17984/16, що розцінюється Верховним Судом як описка з метою уникнення надмірного формалізму).
Суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що положення статті 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" у взаємозв'язку із підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 335 та пунктом 49 Порядку № 363, свідчать про те, що у разі перевищення виконавцем граничного рівня прибутку, встановленого на момент укладення контракту за неконкурентною процедурою закупівель, останній може бути притягнутий до відповідальності у вигляді відшкодування державному замовнику завданих цим збитків, а тому належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах має бути позовна вимога про стягнення збитків.
Натомість Військова частина не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій норми статті 79 ГПК України (без урахування висновків Верховного суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц) та норми частини першої статті 76 ГПК України (за необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 та від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, щодо застосування цієї норми в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся).
Стверджує про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 203 ЦК України у взаємозв'язку з пунктом 49 Порядку № 363 щодо визнання недійсним в частині умов договору за невідповідності його пунктів щодо ціни встановленим вимогам про граничний розмір прибутку виконавця за державним контрактом у сфері оборони на рівні не більше 1% та стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок завищення розміру прибутку.
Так, за доводами скаржника, враховуючи, що питання обрання способу захисту у випадку завищення розміру прибутку по державним контрактам в сфері оборони є актуальним не тільки для позивача, а для інших державних замовників у сфері оборони, та враховуючи відсутність правових висновків Верховного Суду з даних питань зазначене має фундаментальне значення для формування подальшої судової практики з даного питання.
Надаючи оцінку доводами скаржника Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутнють неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час дослідження матеріалів касаційної скарги Військової частини, підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень та доводів скаржника, наведених в обґрунтування цих підстав, колегією суддів було з'ясовано, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 915/222/24 за участі тих самих осіб та за подібного предмета спору що і у справі № 915/515/24 (але з різними підставами та предметом позову; у справі № 915/222/24 предметом позову є стягнення збитків) ухвалою від 14.04.2025 передав справу № 915/222/24 на розгляд ОП КГС ВС.
Так, ОП КГС ВС у зазначеній справі № 915/222/24, розглядала питання відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, щодо:
1) застосування частини першої статті 76 ГПК України в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся;
2) застосування статті 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" у взаємозв'язку з підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 335 та пункту 49 Порядку № 363 про те, що відповідальність виконавця у виді відшкодування державному замовнику збитків за перевищення виконавцем граничного рівня прибутку, встановленого КМУ на момент укладення контракту за неконкурентною процедурою закупівель законодавчо була запроваджена лише з 16.03.2024, оскільки покладення такої відповідальності передбачено як у Законі України "Про оборонні закупівлі", так і Постанові № 335 та пункті 49 Порядку № 363 (який встановлює можливий розмір прибутку виконавця за державними контрактами у сфері оборони).
З огляду на те, що справи № 915/515/24 та № 915/222/24, виходячи з правовідносин, які склалися між Військовою частиною і Товариством, мали єдину підставу виникнення юридичного конфлікту (Контракт), а предметом оцінки як у справі, яка розглядається, так і у справі № 915/222/24, зокрема, є правильність обраного позивачем способу захисту в контексті застосування судами статті 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" у взаємозв'язку з підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 335 та пунктом 49 Порядку № 363, а також висновку судів попередніх інстанцій щодо Акта ревізії, Верховний Суд ухвалою від 04.09.2025 зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою Військової частини на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 915/515/24 до закінчення розгляду ОП КГС ВС справи № 915/222/24.
Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2026, враховуючи, що ОП КГС ВС 19.12.2025 прийняла постанову у справі № 915/222/24, касаційне провадження у справі № 915/515/24 поновлено.
За наслідками розгляду справи № 915/222/24 ОП КГС ВС у постанові від 19.12.2025, надаючи відповідь на поставлене перед нею питання щодо застосування частини першої статті 76 ГПК України в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся, зокрема, зазначила таке:
"8.12. Відповідно до статті 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
8.13. Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 (зі змінами) (далі - Порядок № 550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
8.14. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 10 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
8.15. У пункті 50 Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
8.16. Об'єднана палата зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.04.2018 у справі № 826/3902/15 дійшов висновку про те, що акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб'єкта інспектування, але є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для "законної вимоги" контролюючого органу на адресу підконтрольного суб'єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави.
8.17. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17, від 22.05.2018 у справі № 826/18946/14, від 20.06.2018 у справі № 826/5608/17, від 26.03.2020 у справі № 2040/6730/18.
8.18. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
8.19. У контексті зазначеного об'єднана палата конкретизує, що акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).
8.20. Щодо відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24 (див. підпункт 1 пункту 7.2 цієї постанови), об'єднана палата зазначає, що Суд у контексті конкретних обставин справи погодився з висновками судів попередніх інстанцій, за змістом яких акт ревізії сам собою не є належним доказом того, що відповідач не є виробником. Водночас формулювання "неналежний доказ" було наведене саме в контексті оцінки доказів, зокрема у їх сукупності, а не як правовий висновок Верховного Суду. Суд зазначив, що матеріали справи не містять інших доказів (первинних документів), які підтверджували б обставини, на які посилався позивач. Відповідно, Суд не позбавив акта ревізії статусу письмового доказу (стаття 91 ГПК України), тобто не зазначав про це, а тому підстави для відступу у цьому випадку відсутні…
… 8.77. З огляду на викладене у пунктах 8.16- 8.17 та 8.19 цієї постанови акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для "законної вимоги" контролюючого органу на адресу підконтрольного суб'єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави".
ОП КГС ВС у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 також виснувала, що у спірних правовідносинах у визначенні ціни державного контракту у сфері оборони сторони повинні керуватися імперативними нормами щодо граничного рівня прибутку, встановленими КМУ в пункті 49 Порядку № 363, з огляду на таке:
"8.35. Відповідно до статті 30 Закону України "Про оборонні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення державного контракту від 08.02.2023) особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану визначаються КМУ із забезпеченням захищеності державних замовників від воєнних загроз.
8.36. Згідно з частинами другою та третьою статті 19 Закону України "Про оборонні закупівлі" під час застосування неконкурентної процедури закупівлі в єдиного виконавця при укладенні державних контрактів (договорів) застосовується розрахункова очікувана вартість у єдиного виконавця. Порядок формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, визначається КМУ.
8.37. Рівень прибутку у складі очікуваної вартості при укладенні контракту (договору) з оборонних закупівель під час застосування неконкурентної процедури може бути збільшений державним замовником, але не більше ніж визначив КМУ, у разі надання вітчизняним виробником плану розвитку виробництва із зобов'язанням такого виробника знизити ціну товарів, робіт і послуг оборонного призначення для подальших закупівель. Умови та порядок формування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг встановлюються КМУ (частини п'ята та шоста статті 19 Закону України "Про оборонні закупівлі").
8.38. Стаття 4 Закону України "Про оборонні закупівлі" передбачає повноваження КМУ у сфері оборонних закупівель, до яких віднесено, зокрема, визначення критеріїв та методик оцінювання найбільш економічно вигідної пропозиції учасника закупівлі, порядку формування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, порядку планування, формування, особливості розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі тощо.
8.39. Тобто цим законом КМУ делегує повноваження щодо нормативного регулювання низки питань у сфері оборонних закупівель, у тому числі, й визначення особливостей їх здійснення на період дії правового режиму воєнного стану. На основі цього КМУ прийняв низку постанов, якими врегульовує питання оборонних закупівель (зокрема, Постанова від 20.03.2022 № 335, Порядок від 03.03.2021 № 363, Особливості від 11.11.2022 № 1275, Порядок від 17.03.2021 № 309).
8.40. Так, Порядок формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2021 № 309 "Про затвердження Порядку формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою" (далі - Порядок № 309).
8.41. Однак, під час розрахунку та встановлення цін положення щодо визначення ціни на основі розрахунково-калькуляційних матеріалів, встановлені Порядком формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, та умови договорів, укладених відповідно до цього Порядку, не застосовуються, про що зазначено у постанові КМУ № 335.
8.42. За змістом підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № 335 (чинної до 20.07.2023, тобто на час укладення та виконання сторонами державного контракту від 08.02.2023) на період воєнного стану ціна на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначається на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем державного контракту (договору). Крім цього під час розрахунку ціни враховуються всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця, пов'язані з виготовленням товарів, виконанням робіт та наданням послуг. Відповідальність за неправильність розрахунку, необґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець державного контракту (договору).
8.43. Як зазначено у пункті 3 постанови КМУ № 335, дія цієї постанови поширюється, зокрема, на чинні договори (контракти) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України, які укладені до набрання чинності цією постановою, але продовжують виконуватися.
8.44. Згідно з положеннями пункту 49 Порядку № 363, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2021, прибуток у складі ціни становить 1 відсоток витрат вітчизняного суб'єкта господарювання на придбання комплектувальних виробів (напівфабрикатів), спецобладнання (спецустатковання), робіт (послуг) в інших суб'єктів господарювання та 30 відсотків решти витрат у складі виробничої собівартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення. У розрахунку прибутку не враховуються податки та збори. У разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом через вітчизняних суб'єктів господарювання, яким в установленому порядку надані повноваження щодо здійснення імпорту відповідних видів товарів, робіт і послуг оборонного призначення, в тому числі із залученням кредитів під державні гарантії для фінансування програм, пов'язаних з підвищенням обороноздатності і безпеки держави, прибуток (постачальницька винагорода) становить 3 відсотки вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення за зовнішньоекономічним договором (контрактом).
8.45. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оборонні закупівлі" щодо удосконалення правового регулювання ціноутворення в оборонних закупівлях під час дії правового режиму воєнного стану від 22.02.2024 № 3589-ІХ (далі - Закон України № 3589-ІХ), який набрав чинності 16.03.2024, статтю 30 Закону України "Про оборонні закупівлі" доповнив частиною третьою, в якій передбачено, що особливості формування ціни державного контракту (договору) з оборонних закупівель, який укладається під час дії правового режиму воєнного стану:
- у складі ціни державного контракту (договору) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони враховуються витрати, зокрема податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, і прибуток виконавця;
- у разі якщо придбання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони під час дії правового режиму воєнного стану здійснюється за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, рівень прибутку у складі ціни державного контракту (договору) не може перевищувати рівень прибутку (граничний рівень прибутку), встановлений КМУ на момент укладення відповідного державного контракту (договору);
- у разі невстановлення КМУ рівня прибутку (граничного рівня прибутку), визначеного цією частиною, ціна товарів, робіт і послуг визначається державним контрактом (договором), що укладається за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, відповідно до пропозиції виконавця з урахуванням прибутку такого виконавця.
8.46. Також Закон України № 3589-ІХ Розділ XI "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про оборонні закупівлі" доповнив пункт 8-1, згідно з яким положення частини третьої статті 30 цього Закону застосовуються до державних контрактів (договорів) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України, які укладені за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, та/або виконувалися (виконуються) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX".
Погоджуючись із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, про те що засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України та не можуть бути предметом регулювання підзаконних нормативно-правових актів, ОП КГС ВС водночас виснувала необхідність уточнення висновку, наведеного в означеній постанові з урахуванням такого:
"8.51. Стаття 30 Закону України "Про оборонні закупівлі" не регулює питань відповідальності виконавця за державним контрактом. Такі питання регулюються статтею 38 цього Закону, яка не зазнала жодних змін від часу прийняття Закону України "Про оборонні закупівлі" і діє в первісній редакції дотепер. Хоча стаття 30 Закону України "Про оборонні закупівлі" (у редакції, чинній на момент укладення контракту) не містила положень щодо граничного рівня прибутку в ціні державного контракту, такі норми були передбачені підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, затвердженим постановою КМУ від 03.03.2021 № 363. Крім того, пункт 8-1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оборонні закупівлі" надає частині третій статті 30 (у редакції Закону № 3589-ІХ) зворотну дію в часі, оскільки ним (пунктом) передбачено застосування частини третьої статті 30 цього Закону до тих державних контрактів (договорів) у сфері забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, які, зокрема, виконувалися під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Відповідно, обмеження рівня прибутку у складі ціни державного контракту, встановлені КМУ, застосовуються і до укладеного сторонами спору контракту.
8.52. У статті 38 Закону "Про оборонні закупівлі" передбачено, в тому числі те, що у разі невиконання або неналежного виконання державного контракту (договору) виконавець відшкодовує державному замовнику завдані ним збитки в порядку, визначеному законом.
8.53. Тобто стаття 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" передбачає відшкодування збитків, завданих державному замовникові саме внаслідок невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавцем. Однак суди попередніх інстанцій встановили, що договірні зобов'язання за контрактом виконавець виконав належним чином. Тому в цьому випадку не може йтися про відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків за порушення договірного зобов'язання в розумінні статей 611, 623 ЦК України.
8.54. Ключовим є наявність/відсутність неправомірної поведінки виконавця в процесі укладення контракту з метою його укладення із завищеною ціною (наприклад, подання завідомо неправильної калькуляції, неправдивої інформації про те, що він є виробником продукції тощо), оскільки це може мати наслідком переддоговірну відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків, завданих замовникові…
…8.74. Об'єднана палата висновує, що майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства. Такі збитки підлягають відшкодуванню за умови доведення замовником їх наявності і розміру, неправомірної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірною поведінкою і збитками, а також за наявності вини виконавця".
Отже, за висновками ОП КГС ВС, викладеними у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24, які підлягають урахуванню у розгляді цієї справи № 915/515/24:
- у подібних правовідносинах при визначенні ціни державного контракту у сфері оборони сторони повинні керуватися імперативними нормами щодо граничного рівня прибутку, встановленими КМУ в пункті 49 Порядку № 363;
- майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства. Такі збитки підлягають відшкодуванню за умови доведення замовником їх наявності і розміру, неправомірної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірною поведінкою і збитками, а також за наявності вини виконавця;
- акт ревізії управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для "законної вимоги" контролюючого органу на адресу підконтрольного суб'єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави. Акт ревізії, якщо він складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).
З огляду на наведене колегією суддів відхиляються доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо способу захисту у випадку завищення розміру прибутку по державним контрактам в сфері оборони та необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування статті 203 ЦК України у взаємозв'язку з пунктом 49 Порядку № 363 щодо визнання недійсним в частині умов договору за невідповідності його пунктів щодо ціни встановленим вимогам про граничний розмір прибутку виконавця за державним контрактом у сфері оборони на рівні не більше 1% та стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок завищення розміру прибутку.
ОП КГС ВС за наслідками розгляду відповідного питання у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 виснувала, що майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства, які підлягають відшкодуванню за умови доведення замовником їх наявності і розміру, неправомірної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірною поведінкою і збитками, а також за наявності вини виконавця.
Отже, відмовляючи у позові у цій справі № 915/515/24 з мотивів того, що зміна такої істотної умови Контракту, як ціна, в односторонньому порядку, без узгодження сторонами, та після проведення оплати та поставки Товару в повному обсязі, суперечитиме приписам частини третьої статті 632 ЦК України, зокрема, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що положення статті 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" у взаємозв'язку із підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 335 та пунктом 49 Порядку № 363, свідчать про те, що у разі перевищення виконавцем граничного рівня прибутку, встановленого на момент укладення контракту за неконкурентною процедурою закупівель, останній може бути притягнутий до відповідальності у вигляді відшкодування державному замовнику завданих цим збитків, а тому належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах має бути позовна вимога про стягнення збитків.
Зазначені висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками ОП КГС ВС, викладеними у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24, від яких колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для відступу.
За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин норми статті 203 ЦК України у взаємозв'язку з пунктом 49 Порядку № 363 у контексті, про який зазначає скаржник, а відтак і не вбачає підстав для формування висновку про який він просить.
Відтак, визначена Військовою частиною підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Як зазначалось, скаржник у касаційній скарзі також просить відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 та від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, щодо застосування норми частини першої статті 76 ГПК України в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся.
Стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм статті 79 ГПК України, зокрема, без урахування висновків Верховного суду щодо застосування цієї норми, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Надаючи оцінку доводам скаржника в цій частині, Верховний Суд звертає увагу на таке.
Так, у постанові від 18.02.2025 у справі № 910/7984/16 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16 та від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19).
У постанові від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Водночас, як вже зазначалося, питання застосування норми частини першої статті 76 ГПК України у подібних правовідносинах в аспекті того, чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся, вже було предметом оцінки ОП КГС ВС у справі № 915/222/24, за наслідками якої (оцінки), ОП КГС ВС у постанові від 19.12.2025 конкретизувала, що акт ревізії управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).
Отже, ОП КГС ВС, у контексті та з мотивів, схожих із наведеними скаржником у цій справі № 915/515/24, вже відступила від схожих висновків, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16 та від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, шляхом їх конкретизації.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
Аналогічно незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ОП КГС ВС (схожий висновок викладено у постановах ОП КГС ВС від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23).
Отже, за висновками ОП КГС ВС, акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби може бути належним доказом того, що сторона договору не є виробником товару, що за ним поставлявся. Якщо акт ревізії складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, він може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов'язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).
Окрім того, за висновками Верховного суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (на неврахування яких посилається скаржник), принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний суд зазначає, що наведені висновки щодо застосування норм господарського процесуального права у контексті змагальності сторін як одного з основних принципів (засади) господарського судочинства, підлягають урахуванню господарськими судами у розгляді спорів безвідносно до обставин конкретної справи, а тому, у питанні того чи є сторона договору виробником товару, що за ним поставлявся, Акт ревізії управління Держаудитслужби, у сукупності з іншими доказами, підлягає оцінці судами з урахуванням наведених висновків Верховного Суду.
Водночас, з огляду на висновки ОП КГС ВС, викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24, про те, що у такій категорії спорів майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства, які підлягають відшкодуванню за умови доведення наявності усіх елементів складу відповідного цивільного правопорушення, з'ясування обставин щодо: дотримання виконавцем при визначенні ціни державного контракту у сфері оборони граничного рівня свого прибутку; чи є сторона договору виробником товару тощо, та надання оцінки наданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень доказів, у тому числі Акту ревізії управління Держаудитслужби, має здійснюватися судами у межах спору про стягнення збитків, а не заявленого у цій справі № 915/515/24 спору про визнання частково недійсним правочину та стягнення коштів в порядку статті 1212 ЦК України.
Отже, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження, а мотиви касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження. Підстави для скасування рішення і постанови судів попередніх інстанцій відсутні.
Верховний Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у додаткових поясненнях від 19.01.2026, а також у відзиві Товариства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 915/515/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов