21 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/753/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Галюр Н.В.,
Відділу освіти Трускавецької міської ради Львівської області - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» -Бориса В.Ю.,
Денька М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 (у складі колегії суддів: Орищин Г.В. (головуючий), Галушко Н.А., Желік М.Б.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2024 (суддя Березняк Н.Є.)
у справі № 914/753/24
за позовом Керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Трускавецької міської ради Львівської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут»
про визнання недійсною додаткової угоди від 19.02.2022 № 2 та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 96 707,25 грн,
У березні 2024 року Керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Трускавецької міської ради Львівської області (далі - Відділ освіти Трускавецької міської ради) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (далі - ТОВ «Львівенергозбут») про визнання додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 до договору постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2022 № 5 (далі договір - від 12.01.2022 № 5) недійсною та стягнення 96 707,25 грн безпідставно отриманих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постачальником під час укладення оспорюваної додаткової угоди до договору всупереч вимог пункту 2 частини 5 статі 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшено ціну електричної енергії більше ніж на 10 відсотків без належного підтвердження наявності коливання ціни на електричну енергію як на момент звернення відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору, так і на момент підписання оспорюваної додаткової угоди, що є підставою для визнання додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 недійсною з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025, позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 19.09.2022 № 2 до договору від 12.01.2022 № 5, укладену між ТОВ «Львівенергозбут» та Відділом освіти Трускавецької міської ради. Стягнуто з ТОВ «Львівенергозбут» на користь Відділу освіти, молоді та спорту Трускавецької міської ради безпідставно отримані кошти в сумі 96 707,25 грн. Стягнуто з ТОВ «Львівенергозбут» на користь Львівської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 6 056,00 грн.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2025 року ТОВ «Львівенергозбут» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням доповнень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 914/753/24 за касаційною скаргою ТОВ «Львівенергозбут» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.04.2025.
ТОВ «Львівенергозбут» через систему «Електронний суд» подало клопотання про зупинення касаційного провадження у справі № 914/753/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Прокурор та Відділ освіти Трускавецької міської ради у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
24.03.2025 ТОВ «Львівенергозбут» через систему «Електронний суд» подало додаткові пояснення.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.03.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 914/753/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 920/19/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.12.2025 поновлено касаційне провадження у справі № 914/753/24 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.01.2026.
Відділ освіти Трускавецької міської ради Львівської області в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяви позивача щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов'язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ТОВ «Львівенергозбут», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Відділом освіти Трускавецької міської ради проведено відкриті торги за номером UA-2021-11-18-006167-bIaa898b74ee64b49830621c964a7f50f щодо постачання електричної енергії ДК 021:2015:09310000-5 на загальну суму 3 539 625,00 грн, 943900 кВт*год. Джерело фінансування - місцевий бюджет.
12.01.2022 між Відділом освіти Трускавецької міської ради (споживач) та переможцем торгів ТОВ «Львівенергозбут» (остачальник) укладено договір про постачання електричної енергії № 5 на суму 3 533 961,60 грн з терміном дії до 31.12.2022, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати електричну енергію за ціною, визначеною в його тендерній пропозиції, яка є для нього економічно вигідною, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цю електричну енергію на умовах цього договору (пункти 2.1, 15.1 договору).
Ціна за 1 кВт год. електричної енергії становить 3,12 грн. без ПДВ, ПДВ - 0,624 грн, ціна за 1 кВт з ПДВ стане 3,744 грн (пункт 5.2 договору).
За змістом пунктів 5.3., 5.4, 5.4.2 договору умови цього договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. У разі коливання ціни товару на ринку, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни ціни за одиницю товару в межах до 10 % від ціни за одиницю товару. Факт коливання електричної енергії на ринку підтверджується довідкою (ми) або листом (ми) (завіреними копіями цих довідки (ок) або листа (ів)) відповідних органів або організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію, щодо коливання ціни товару на ринку. Інформація у довідках повинна бути складена з використанням даних про середньозважену ціну на електричну енергію на ринку, оприлюднених за результатами моніторингу ринку електроенергії. До розрахунку береться інформація про середньозважену ціну на електроенергію на ринку за 10 днів місяця/20 днів місяця/місяць, оприлюдненої відповідними підприємствамиустановамиорганізаціями, які уповноважені оприлюднювати відповідну інформацію, щодо ціни товару на ринку.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.5 договору).
Відповідно до пунктів 6.4, 6.5 договору пропозиції щодо внесення змін мають містити обґрунтування необхідності внесення таких змін до договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування.
У серпні та вересні 2022 року між Відділом освіти Трускавецької міської ради та ТОВ «Львівенергозбут» було укладено дві додаткові угоди до договору від 12.01.2022 № 5, якими збільшено ціну електричної енергії з одночасним зменшенням обсягу її постачання.
Так, додатковою угодою № 1 від 10.08.2022 (яка вступає в силу з 10.08.2022 і діє протягом терміну дії договору) внесено зміни до договору, зокрема, пункт 5.2 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт год. електричної енергії за цим договором становить 3,20562 грн без ПДВ, ПДВ -0,64112 грн, разом з ПДВ - 3,84675 грн.
Додатковою угодою за № 1 ціну товару було збільшено на 2,7 % від ціни зазначеної в договорі.
Додаткову угоду № 1 від 10.08.2022 укладено на підставі листа ТОВ «Львівенергозбут» № 922-2022-3735/4 від 05.08.2022, в якому зазначено, що відповідно до довідки, виданої Львівською торгово-промисловою палатою № 19-09/365 від 04.08.2022, ціна на електричну енергію зросла, зокрема, у довідці вказано, що за результатами, отриманими з сайту ДП «Оператор ринку», на ринку «на добу наперед» (торгова зона БуОс РДН), без ПДВ, станом на січень 2022 - 2561,40 грн/МВт*год, на лютий 2022 - 2572.28 грн/МВт*год та на липень 2022 - 2640,45 грн/МВт*год. Тобто є підтвердженим факт коливання ціни такого товару на ринку в період з початку дії договору (12.01.2022) до дати початку дії додаткової угоди № 1 (10.08.2022), оскільки містить інформацію про ціни на ринку «на добу наперед» (торгова зона БуОс РДН), що входять у вищевказаний період та у відсотковому співвідношенні становить 2,65 %.
19.09.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2, якою внесено зміни до договору, зокрема, пункт 5.2 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт год. електричної енергії за цим договором становить 3,48876 грн без ПДВ, ПДВ - 0,69775 грн, разом з ПДВ - 4,18651 грн; угода вступає в силу з 01.09.2022. Інші умови договору залишились без змін.
Додаткову угоду № 2 сторони уклали на підставі листа-повідомлення ТОВ «Львівенергозбут» від 15.09.2022 за № 922-2022-4288/4, в якому йшлося про збільшення ціни на електричну енергію, що зафіксовано у довідці, виданій Львівською торгово-промисловою палатою від 14.09.2022 №19-09/480.
Цінова довідка Львівської торгово-промислової палати містить інформацію про середньозважені ціни на електричну енергію за результатами, отриманими з сайту ДП «Оператор ринку», на ринку «на добу наперед» (торгова зона БуОс РДН), без ПДВ, станом I декаду вересня 2022 - 3303,4 грн/МВт*год та січень 2022 - 2561,4 грн/МВт*год, на ринку «на добу наперед» (торгова зона ОЕС РДН), без ПДВ, станом 1 декаду вересня 2022 - 3303,4 грн/МВт*год, лютий 2022 - 2127,23 грн/МВт*год, березень 2022 - 2299,33 грн/МВт*год та січень 2022 - 2855,07 грн/МВт*год, на ринку «на добу наперед» (торгова зона РДН), без ПДВ, станом 1 декаду вересня 2022 - 3303,4 грн/МВт*год, серпень 2022 - 2993,06 грн/МВт*год, та січень 2022 - 2818,8 грн/МВт* год.
За результатами укладення оспорюваної додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 ціну товару було збільшено на 9,1 % від ціни за попередньою додатковою угодою № 1, тоді як від первісної ціни за результатами торгів та договору від 12.01.2022 № 5 - на 11,8 %.
У листі Відділу освіти Трускавецької міської ради від 13.02.2024 № 06-36/69 та розрахунку зазначено, що після укладення додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 ТОВ «Львівенергозбуту» перераховано 1 191 623,09 грн за поставлену електричну енергію в обсязі 284 634 кВт/год.
Різниця між сумою коштів, яка перерахована ТОВ «Львівенергозбуту» за отриману електроенергію по ціні, визначеній з урахуванням додаткової угоди від 19.09.2022 № 2, та сумою, яку позивач мав сплатити за отриману електроенергію по ціні, зазначеній у додатковій угоді від 10.08.2022 № 1, становить 96 707,25 грн з ПДВ.
Прокурор зазначає, що додаткова угода від 10.08.2022 № 1 до договору від 12.01.2022 № 5 укладена відповідно до норм чинного законодавства та умов цього договору. Натомість укладення оспорюваної додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 до договору від 12.01.2022 № 5 про зміну істотних умов договору закупівлі шляхом збільшення ціни на електроенергію призвело до збільшення ціни на одиницю товару на 11,8 % від первісної ціни. Під час вивчення інформації, яка розміщена на офіційному веб-порталі публічних закупівель «Prozorro.gov.ua», Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області встановлено факти безпідставного укладення додаткової угоди до договору постачання продукції, якими збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до неефективного використання бюджетних коштів, та слугувало підставою для звернення прокурора до суду з позовом про визнання додаткової угоди недійсною, як такої, що укладена з порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та стягнення надміру сплачених коштів за електричну енергію.
Як свідчить інформація з офіційного веб-порталу «Судова влада України» та листа № 06- 36/700 від 18.12.2023, Відділ освіти Трускавецької міської ради є виконавчим органом Трускавецької міської ради та стороною договору від 12.01.2022 № 5 й усіх додаткових угод до нього; з вимогами про визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди та повернення зайво сплачених коштів до суду не звертався.
На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» окружна прокуратура на адресу Відділу освіти Трускавецької міської ради 01.03.2024 надіслала повідомлення про порушення вимог законодавства при укладенні додаткової угоди до договору про закупівлю. Проте Відділ освіти Трускавецької міської ради не вчинив відповідних дій і до суду з позовом за захистом порушеного права не звернувся.
Отже, прокуратурою повідомлено відділ освіти Трускавецької міської ради про виявлені порушення, однак, вказаний орган самостійно не звернувся до суду з позовом, що стало підставою для звернення Керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Трускавецької міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про визнання додаткової угоди № 2 від 19.02.2022 недійсною та стягнення 96707,25 грн безпідставно отриманих коштів.
При вирішенні спору суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та мотивував своє рішення тим, що ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета, визначена Законом України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції у цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а надалі, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
За встановлених у справі обставин, додаткова угода № 2 до договору про постачання електричної енергії від 12.01.2022 № 5 суперечать вимогам частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що є підставою для визнання такої угоди недійсною.
Разом із тим суд дійшов висновку, що різниця між сумою коштів, яка перерахована ТОВ «Львівенергозбут» за отриману електроенергію за ціною, визначеною з урахуванням додаткової угоди від 19.09.2022 № 2, та сумою, яку мали сплатити за отриману електроенергію по ціні, зазначеній у додатковій угоді від 10.08.2022 № 1, становить 96 707,25 грн з ПДВ.
Внаслідок укладення сторонами додаткової угоди, що суперечить вимогам законодавства, відбулося збільшення ціни за одиницю товару і позивачем з місцевого бюджету безпідставно та надмірно сплачено відповідачу бюджетні кошти у сумі 96 707,25 грн, які підлягають поверненню в бюджет.
У поданій касаційній скарзі, з урахуванням доповнень до неї, ТОВ «Львівенергозбут» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні пору неправильно застосували положення статей 11, 204, 629 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а саме у справах за позовами органів прокуратури про визнання недійсними додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару внаслідок коливання ціни на ринку до договорів про закупівлю електричної енергії у питанні, чи законним є збільшення ціни понад 10 % у випадку, коли в пункті договору про закупівлю прямо передбачено право сторін укладати додаткові угоди про збільшення ціни через коливання ціни на ринку декілька разів, але не більше ніж 10 % кожного разу, який не визнаний судом недійсним і є правомірним в порядку статті 204 ЦК.
Суди попередніх інстанцій, за доводами скаржника, в порушення статті 86 ГПК помилково не застосували пункт 5.4.2 договору, який передбачає право підняття ціни договору не більше ніж на 10 % кожного разу.
Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 11 ГПК, рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Щокін проти України (заява № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51), від 24.06.2003 (заява № 44277/98), у справі «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії», постанов Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18-а, від 02.07.2019 у справі №48/340, постанови Верховного Суду у справі № 913/308/18, № 918/778/23, судовими рішеннями у справі № 420/17618/21, рішень Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019, від 06.06.2019 № 3-р/2019, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 23.01.2020 № 1-р/2020, офіційних роз'яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за № № 3302-06/34307-06 від 27.10.2016, пункту 3 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 459 від 20.08.2014, з урахуванням фізичної характеристики товару - електроенергії, яку не можна купити заздалегідь та зберігати на складі (на відміну від газу, бензину, дизпалива, який можна зберігати на складі) з метою продажу замовнику по договору про закупівлю електроенергії по законтрактованій ціні.
Крім того, скаржник посилається на те, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди (2022 рік) позивач та відповідач згідно зі статтею 8 Конституції України, зазначених рішень Конституційного Суду України, постанов Верховного Суду, офіційного роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, пункту 5.4.2 договору мали право на легітимне очікування законності своїх дій щодо підняття ціни за одиницю товару по договору про закупівлю електричної енергії через коливання кілька разів, але не більше ніж 10 % кожного разу. Відповідно, такі дії сторін у 2022 році, зважаючи на вказаний правовий принцип, не можуть вважатися незаконними в момент укладення оспорюваної додаткової угоди, а відтак, у спірних правовідносинах порушено право сторін на легітимне очікування законності своїх дій щодо укладення такої угоди.
У доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначає, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.10.2024 у справі № 910/9383/23 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, щодо залучення до участі у справі як відповідачів усіх учасників оспорюваного правочину.
Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 58 Конституції України, правового висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, рішень ЄСПЛ та принципів юридичної визначеності, легітимних очікувань, - а саме, чи має висновок Великої Палати Верховного Суду України від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 ретроспективну (тобто зворотну) дію в часі.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження у справі № 914/753/24, що розглядається, зупинялося до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 920/19/24.
За результатами розгляду зазначеної справи № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 висловила правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК підлягають урахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.
З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 920/19/24 та у справі № 914/753/24, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і далі - в редакції, на час укладення договору про закупівлю та оспорюваної додаткової угоди до цього договору).
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов'язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», частиною 1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (частина 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 наведено висновки щодо застосування у подібних правовідносинах частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» як у редакції Закону України від 19.09.2019 № 114-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» (далі - Закон № 114-ІХ) так і у редакції Закону України від 03.06.2021 № 1530-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель» (далі - Закон № 1530-IX).
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 цієї постанови Великої Палати Верховного Суду наведено висновки про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: - збільшення ціни за одиницю товару до 10 %; - збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку; - така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; - така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; -обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція «не частіше ніж один раз на 90 днів» фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.
Законом № 1530-IX внесено зміни до Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини 5 статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».
Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Зміни та доповнення до пункту 22 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції, викладеній Законом № 114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-IX, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 1530-IX не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Філологічне тлумачення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10 %.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Узагальнюючи наведені у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
- норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України «Про публічні закупівлі»;
- інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої;
- укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі»;
- збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі;
- застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників;
- з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та з огляду на усталену та послідовну судову практику, зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності;
- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що договір про закупівлю та додаткові угоди до нього, у тому числі оспорювана додаткова угода, були укладені у період дії положень норм частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 1530-IX.
Прокурор стверджує, що оскаржувана додаткова угода від 19.09.2022 № 2 до договору постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2022 № 5 укладена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки за її умовами ціна за одинцю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 11,8 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі. З огляду на викладене прокурор просить оспорювану додаткову угоду визнати недійсною та повернути на користь позивача сплачені за цією угодою кошти.
Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що внаслідок укладення оспорюваної додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 до договору від 12.01.2022 № 5 ціну товару було збільшено на 9,1 % від ціни за попередньою додатковою угодою № 1, тоді як від первісної ціни за результатами торгів та договору від 12.01.2022 № 5 - на 11,8 %, чим перевищено максимальний ліміт щодо зміни ціни на 10 %, який передбачений пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та зазначений в договорі про закупівлю, у зв'язку із чим ціна 1 кВт/год електричної енергії збільшилася, а обсяг поставки електричної енергії за договором істотно зменшився. Водночас, внаслідок укладення сторонами оспорюваної угоди з порушенням вимог закону, було безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, з огляду на що, позивачем з місцевого бюджету безпідставно та надмірно сплачено відповідачу бюджетні кошти у сумі 96 707,25 грн.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваної додаткової угоди від 19.09.2022 № 2 до договору від 12.01.2022 № 5 недійсною, оскільки нею передбачено підвищення ціни на електричну енергію на 11,8 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Оскільки зазначена додаткова угода від 19.09.2022 № 2 до договору від 12.01.2022 № 5 є недійсною та не породжує правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у цій додатковій угоді ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК, у заявленому розмірі ТОВ «Львівенергозбут» має повернути, і суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача цих коштів.
Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у справі № 914/753/24, що розглядається.
Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Як у пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, так і в пункті 6.66 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.
Суд касаційної інстанції вважає, що наразі під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при вирішенні спорів про визнання угод недійсними, яку (правову позицію) чітко сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, чим спростовуються доводи скаржника, які ґрунтуються на врахуванні правових позицій, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 912/1580/18, № 913/308/18.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором підстав для визнання оспорюваної додаткової угоди до договору про закупівлю недійсною, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24, яка наведена вище та яка врахована судом касаційної інстанції в силу частини 4 статті 300 ГПК.
Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 11, 204, 629 ЦК, пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Щодо доводів скаржника про те, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди сторони керувалися офіційним роз'ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України необхідно зазначити таке.
Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого випливає, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
За приписами статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду відхилила як необґрунтований аналогічний довід скаржника щодо наявності неоднакового праворозуміння пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, роз'яснення Міністерства економіки України, та зазначила, що оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов'язків щодо дотримання визначеної у них інформації (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).
Надання Міністерством економіки України листів або роз'яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, а у цьому випадку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону України «Про публічні закупівлі» (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 922/2497/23).
Доводи скаржника про те, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди позивач мав право на «легітимне очікування» законності своїх дій щодо підняття ціни за одиницю товару по договору про закупівлю електричної енергії через коливання кілька разів, але не більше ніж 10 % кожного разу, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки, зокрема, легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства). Обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
У даному випадку скаржник помилково оцінює норми права, а саме положення Закону України «Про публічні закупівлі» в контексті можливості збільшення ціни в договорі про закупівлю з наведених ним мотивів, оскільки таки мотиви не ґрунтуються на правових нормах, а застосування цього принципу у даному спорі не може підміняти основних вимог Закону щодо підстав для зміни істотних умов договору про закупівлю.
При цьому необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово викладав правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» як імперативної норми, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю, про що у тому числі зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 з посиланням на відповідну практику Верховного Суду з цього питання.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, щодо залучення до участі у справі як відповідачів усіх учасників оспорюваного правочину.
У постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позов, який пред'являється особою, що не була учасником правочину, про визнання правочину недійсним, повинен бути пред'явлений до всіх учасників такого правочину. Однак у наведеній скаржником справі позов був пред'явлений не стороною правочину, а відповідачами були визначені не всі учасники правочину.
Натомість у справі, що розглядається, позов пред'явлений прокурором в інтересах держави в особі Відділу освіти Трускавецької міської ради, який є стороною оспорюваного правочину та розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах, а тому набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК, що свідчить про необґрунтованість посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.
Аналогічні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2024 у справі № 914/753/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко