Справа № 143/144/26
про залишення позовної заяви без руху
13.02.2026 року м. Погребище
Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Тітова Т. Л., ознайомившись з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кучер Ганна Миколаївна, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні, -
установила:
12.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Кучер Г. М. до суду надійшла позовна заява про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію у розмірі 145 095 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168 грн, а також середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні у розмірі 99 166 грн 34 коп.
Ознайомившись із матеріалами справи та доданими до неї документами, суддя, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, дійшла висновку про залишення позовної заяви без руху з огляду на таке.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 175, 177 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня поточного року становить 3 328 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено такі ставки судового збору: за позовну вимогу майнового характеру, яку заявила фізична особа - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за позовну вимогу немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013, зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до п.1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18.
Відповідно до ч. 4 ст. 175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Разом з тим, представником позивачки не зазначено підстав звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат.
Оскільки, представником позивачки заявлено, зокрема, вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки виплат належних їй сум при звільненні у розмірі 99 166 грн 34 коп (ціна позову), то судовий збір має бути сплачений при поданні позову до суду в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Рахунок для сплати судового збору: отримувач коштів ГУК у Вінницькій області/ м.Погребище/22030101, код отримувача 37979858, МФО 899998, рахунок отримувача UA638999980313161206000002892, код класифікації доходів 22030101, призначення платежу Погребищенський районний суд Вінницької області.
Спосіб усунення недоліку позовної заяви полягає в наданні оригіналу квитанції щодо сплати судового збору за вимогу майнового характеру або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з частиною 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, вважаю за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачці/її представнику строку для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 175-177, 185, 260-261, 353 ЦПК України, суддя -
ухвалила:
Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кучер Ганна Миколаївна, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні - залишити без руху.
Надати позивачці чи її представнику строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення викладених у мотивувальній частині недоліків.
У разі невиконання позивачем вимог ухвали суду щодо усунення недоліків у повному обсязі в установлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною та підлягатиме поверненню позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачці та її представнику.
Ухвала в частині визначення розміру судових витрат щодо сплати судового збору може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області.
Суддя