Справа № 201/15895/25
Провадження № 2/201/1692/2026
05 лютого 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого - судді Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Парімончіка Б.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з 12.01.2008 року він перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі, який був зареєстрований Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 12. Позивач зазначав, що від спільного подружнього життя вони з ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з відповідачкою. Вказував, що тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, фактично сім'я припинила своє існування. На даний час сторони проживають окремо, спільного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Майнового спору між сторонами немає, шлюб сторони розривають вперше, перебування у шлюбу суперечить інтересам позивача. З наведених підстав просив шлюб розірвати, розгляд справи провести без участі сторони позивача, судові витрати залишити за позивачем.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025 року дана цивільна справа передана для розгляду судді Куць О.О.
Ухвалою судді від 23.12.2025 року було відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено проведення судового засідання для розгляду справи по суті.
Представник відповідача - адвокат Годько І.О. надала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач з позовними вимоги не погоджується, з огляду на те, що фактично сумісне проживання їх сім'єю було припинено вимушено наприкінці червня 2025 року, оскільки у м. Дніпрі, де проживала сім'я почастішали обстріли в районі міста, де вони проживали. З метою знайти безпечніше місце для їх спільної дитини та уникнути стресу від війни було вирішено поїхати за кордон до Чехії. Вказувала, що сімейні відносини між сторонами не припинені остаточно, а доводи позивача про неможливість подальшого спільного життя є суб'єктивними, голослівними та не підтверджені доказами. Крім того, розірвання шлюбу між батьками також впливає на психоемоційний їх спільної дитини, порушує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини. Також, майновий спір між сторонами існує, зокрема щодо поділу нерухомого майна. Отже, сторона відповідача вважає, що позивачем не доведено наявність обставин, передбачених ст.111-112 СК України, та суд, відповідно до принципів змагальності та диспозитивності, не може ґрунтувати рішення виключно на формальному бажанні однієї зі сторін без урахування інтересів дітей та фактичних сімейних відносин, позовна заява є передчасною, не враховує реальний стан сімейних відносин. У підсумку просила надати сторонам час для примирення відповідно до ст.111 СК України.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому вказував, що відповідач стверджує, що припинення спільного проживання у червні 2025 року було вимушеним кроком через безпекову ситуацію. Проте, фактичний розпад сім'ї відбувся значно раніше та зумовлений повною втратою почуття любові, поваги та взаєморозуміння. Виїзд відповідача за кордон лише остаточно підтвердив неможливість збереження шлюбу, оскільки з того часу не ведеться спільне господарство, сторони не мають спільного бюджету та не підтримують шлюбних стосунків. Крім того, позивач категорично заперечує проти надання строку для примирення. Шлюб ґрунтується на добровільній згоді, його рішення про розірвання шлюбу є остаточним і зваженим. Будь-які заходи щодо примирення будуть формальними та лише призведуть до необґрунтованого затягування судового процесу, що порушує право позивача на розірвання шлюбу, який фактично вже не існує. Вказував, що твердження про те, що розірвання шлюбу порушує інтереси дитини, є безпідставними. Розірвання шлюбу між батьками не припиняє його прав та обов'язків щодо виховання та утримання їх сина. Щодо згадки про майновий спір у відзиві наголошував, що наявність таких спорів згідно із законом не є перешкодою для припинення шлюбних відносин, спір має вирішуватися у порядку окремого провадження. Відтак, просив відмовити у задоволення клопотання про надання строку на примирення, позовні вимоги про розірвання шлюбу посив задовольнити у повному обсязі.
Сторони у судове засідання не з'явились.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач та відповідач з 12.01.2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №12.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, батьками в якому вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 25 СК України визначено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Щодо вимог ОСОБА_2 про надання строку на примирення, суд зауважує наступне.
Згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (частина п'ята статті 191 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень(далі - ЦПК України 2004 року)).
Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30 травня 2019 року у справі 442/6319/16-ц, у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, тощо.
В ході розгляду справи встановлено, що позивач висловив чітке бажання розірвання шлюбу з відповідачем, вказував, що збереження шлюбу суперечитиме його інтересам.
Слід зазначити, що дана справа перебуває у суді з грудня 2025 року та за цей період сторони не примирились.
Доводи відповідача про наявність між ним та відповідачем спору щодо нерухомого майна, не можуть бути взяті судом до уваги як підстави для надання строку на примирення, зокрема, вказані аргументи не відносяться до предмету даного спору про розірвання шлюбу та можуть бути вирішені сторонами у встановлений Законом спосіб.
Крім того, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що розірвання шлюбу не порушує інтереси їх сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки розірвання шлюбу між батьками не припиняє прав та обов'язків батька щодо виховання, утримання дитини.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що надання сторонам строку для примирення не є доцільним. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, примушення до шлюбу неприпустимо. Суд не має права примушувати позивача до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин з відповідачем, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.
Частиною 2 ст. 112 СК України унормовано, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, відповідно до ст. 10 ЦК України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Стаття 8 Конвенції декларує, що кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. За ч. 2 вказаної статті, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспiльствi в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.
Як проголошено положеннями ст. 12 Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права, так і безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу, через призму зокрема ст.ст. 5, 8 вказаного міжнародного договору.
Враховуючи вказані норми закону та обставини справи, засади добровільності шлюбу та інтереси сторін, суд вважає, що вимоги про розірвання шлюбу обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 13, 81, 130, 141, 223, 247, 263-266, 274, 354, 355 ЦПК України суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 12 січня 2008 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 12, - розірвати.
Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Куць