Справа № 128/3583/25
Іменем України
13.02.2026 м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,
секретар Манюк Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26.01.2007 між ним та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 15 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, перед укладанням даного договору, відповідачка ухилялася від його нотаріального посвідчення, посилаючись на відсутність фінансової можливості та нестачу часу. У зв'язку з цим, сторони дійшли згоди укласти договір купівлі-продажу у простій формі, без його нотаріального посвідчення, що суперечить вимогам чинного законодавства щодо форми правочину, але підтверджує фактичне волевиявлення сторін та перехід майна.
На виконання умов укладеного договору, позивачем було проведено з відповідачем повний розрахунок щодо вартості земельної ділянки у сумі 40 000, 00 грн, що підтверджується п. 4 договору, після чого позивач фактично вступив у володіння, користування та розпорядження даною земельною ділянкою та, відповідно, почав її обробляти і використовувати за цільовим призначенням і по даний час.
Позивач також наголошує, що між ним та відповідачкою було досягнуто всіх домовленостей щодо істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, зокрема: місцезнаходження (адреси) ділянки, її цільового призначення, площі, ціни (вартості), прав та обов'язків сторін, а також щодо відсутності будь-яких обтяжень, обмежень чи заборон стосовно вказаної земельної ділянки.
З метою підтвердження дійсності укладеного договору та оформлення права власності, позивач звернувся до Третейського суду. Рішенням Третейського суду від 09.02.2007 позовні вимоги було задоволено повністю, визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, укладений 26.01.2007 у простій формі, визнано за позивачем право власності на зазначену земельну ділянку та визнано земельну ділянку особистою власністю позивача. У п. 8 резолютивної частини даного рішення зазначено, що це рішення є підставою для видачі державного акту на право власності.
У зв'язку з юридичною необізнаністю та відсутністю відповідної правової допомоги, позивач не звернувся до суду загальної юрисдикції для затвердження рішення Третейського суду, унаслідок чого це рішення не набуло статусу виконавчого документа, а державна реєстрація права власності на земельну ділянку здійснена не була. Зіштовхнувшись із юридичними труднощами під час оформлення права власності на земельну ділянку, позивач вважає, що його право на належне оформлення права власності на земельну ділянку було порушено, оскільки, незважаючи на фактичне набуття, володіння та користування зазначеним майном, він не зміг реалізувати своє право на державну реєстрацію та нотаріальне посвідчення договору відповідно до вимог чинного законодавства.
Оскільки на момент придбання земельної ділянки, площею 0, 15 га кадастровий номер їй не було присвоєно, позивач звернувся із відповідною заявою до землевпорядної організації - ПП ЦЕП «Сервіс-Центр» - з метою виготовлення технічної документації із землеустрою для присвоєння кадастрового номера та внесення відповідних відомостей до автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру, технічна документація із землеустрою була виготовлена, відомості про земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру та позивач звернувся до органу державної реєстрації для отримання консультації щодо порядку реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Однак, позивача проінформували про те, що у державній реєстрації йому буде відмовлено на підставі того, що договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений, а рішення Третейського суду не було затверджено судом загальної юрисдикції, що є обов'язковою умовою.
Станом на день подання позову у позивача відсутній витяг з Державного реєстру речових прав про підтвердження права власності на земельну ділянку, що унеможливлює повноцінну реалізацію його права щодо розпорядження своїм майном.
За вказаних обставин позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між позивачем та відповідачкою 26.01.2007, що був оформлений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, а також визнати за позивачем право власності на земельну ділянку, площею 0, 15 га, кадастровий номер: 0520680500:02:001:0497, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 2 - 5).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22.09.2025 за результатами усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження (а.с. 97).
Відповідачка ОСОБА_2 , на підставі ст. 178 ЦПК України, подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає вимоги позивача обгрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню. Заперечень проти позову не має, просить позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 104 - 105).
Ухвалою суду від 09.12.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 114).
В судове засідання з розгляду справи по суті учасники судового розгляду не з'явилися.
Представник позивача, адвокат Степанюк Т.О., подала суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином і у встановленому законом порядку повідомлена судом про дату, час та місце проведення судового засідання. Клопотань про відкладення судового засідання або про проведення судового засідання за її відсутності до суду не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Згідно матеріалів справи 26.01.2007 між позивачем та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, розташованої в АДРЕСА_1 , в простій письмовій формі (а.с. 15).
При цьому зазначено, що земельна ділянка належить продавцю на підставі Рішення 14 сесії 21 скликання від 27.12.1993 року Бохоницької сільської ради Вінницького району про передачу земельної ділянки в приватну власність.
Рішенням третейського суду, утвореного для вирішення конкретного спору, від 09.02.2007 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 26.01.2007, дійсним та визнання права власності було визнано дійсним вищевказаний договір купівлі-продажу між сторонами та визнано право власності на відповідну земельну ділянку за цим договором за ОСОБА_1 (а.с. 16).
Відповідно до довідки Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 06.05.2025, земельна ділянка ОСОБА_1 , площею 0, 15 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: б/н, знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 17). Та підстава, за якою сільська рада вважає належною позивачу ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 0, 15 га, не вказана.
Згідно відповіді Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 19.08.2025 на адвокатський запит від 18.08.2025 адвоката Степанюк Т.О., відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:02:001:0497 відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.08.2025 (а.с. 19, 20). При цьому пошук здійснювався виключно за кадастровим номером земельної ділянки, який був присвоєний лише в 2025 році, без пошуку земельної ділянки в реєстрах за вказаною адресою земельної ділянки.
Також, судом досліджено копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 га - для ведення особистого селянського господарства (01.03), з кадастровим номером 0520680500:02:001:0497, виготовлену ПП ЦЕП «Сервіс-Центр» в 2025 році, та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:02:001:0497, від 07.07.2025, згідно якого відомості про власника земельної ділянки відсутні, державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі була здійснена на підставі вищевказаної технічної документації 07.07.2025 (а.с. 21 - 53, 54 - 59).
Відповідно до звіту про експерту грошову оцінку земельної ділянки, наданого ТОВ «Техбудвін» на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:02:001:0497, для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 1500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наданої на замовлення ОСОБА_1 , станом на 01.09.2025 ринкова вартість об'єкта оцінки становить 94 829, 00 грн (а.с. 60 - 77).
Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами законодавства.
Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Вирішуючи заявлені вимоги про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, станом на дату укладення договору купівлі-продажу 26.01.2007), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, станом на дату укладення договору купівлі-продажу 26.01.2007), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Так, дійсно, згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України, як в чинній на час укладення спірного договору 26.01.2007, так і на даний час, редакції, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Та згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України, як в чинній на час укладення спірного договору 26.01.2007 редакції, так і на даний час, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно ст. 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, станом на дату укладення договору купівлі-продажу 26.01.2007), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.07.2021 року, у справі № 2-323/2009, зроблено висновок, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. Крім цього, зазначено, що оскільки договір купівлі-продажу підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому він не може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених частиною другою статті 220 ЦК України.
Такий висновок релевантний обставинам даної справи, оскільки спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2007 на час його укладення підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, а тому він не може бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, на яку посилається позивач.
Крім цього, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження його наміру нотаріально посвідчити вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки, вжиття ним будь-яких заходів для такого посвідчення та в чому полягають дії відповідачки, яка у відзиві не заперечує проти заявлених позовних вимог, з ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки і що саме виключно такі дії відповідачки є перешкодою для нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу.
Таким чином, позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідачки від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити саме внаслідок такого ухилення, а не з інших підстав, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.04.2019 року, у справі № 2-4783/07, також зазначив, що при вирішенні вимог про визнання дійсними договорів купівлі-продажу на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України судам слід з'ясовувати, як питання чому саме спірний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна не було нотаріально посвідчено та чи дійсно відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення цього договору, та чи була втрачена така можливість, а також перевіряти, на якій правовій підставі відповідач володів спірним нерухомим майном та чи мав він право відчужувати це нерухоме майно.
Та суд зауважує, що в оспорюваному договорі купівлі-продажу зазначено про належність відповідачці земельної ділянки площею 0, 15 га, розташованої в АДРЕСА_1 , на підставі Рішення 14 сесії 21 скликання від 27.12.1993 року Бохоницької сільської ради Вінницького району про передачу земельної ділянки в приватну власність.
Копія вищевказаного рішення сільської ради 14 сесії 21 скликання від 27.12.1993 наявна в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак даним рішенням ОСОБА_2 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 23 га (в користування 0, 10 га), при цьому адреса місцязнаходження такої земельної ділянки не вказана взагалі, лише зазначено «в межах села», та дане рішення наявне не в повному обсязі без підпису уповноваженої особи, тобто фактично наявна документація містить лише початок рішення, без його завершення (а.с. 34 - 36).
Будь-яких інших доказів належності відповідачці станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, а саме в зазначеній площі 0, 15 га (а не 0, 23 га (в користування 0, 10 га), як зазначено в рішенні сільської ради), та за зазначеною адресою, та визначення її меж в натурі на місцевості, тобто що дана земельна ділянка мала визначені межі в розмірі 0, 15 га та дійсно знаходилася за адресою в АДРЕСА_1 , суду не надано.
Згідно вищевказаного рішення сільської ради, земельні ділянки надавалися у власність громадянам для ведення особистих підсобних господарств в обсягах, що числяться в земельно-кадастровій книзі в межах села, відповідно до Земельного Кодексу України та Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».
Так, згідно ст. 22 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття рішення про надання відповідачці у власність земельної ділянки, а саме, станом на 27.12.1993), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Та згідно п.п. 1, 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», було постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.
Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Згідно ч. 1 ст. 126, ч. 1, п. г ч. 2 ст. 132 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на дату укладення договору купівлі-продажу 26.01.2007), право власності на земелну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються та повинні містити, крім іншого, документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку.
Та передачі відповідачці у власність земельної ділянки за площею і адресою, вказаними в спірному договорі купівлі-продажу, та подальшу видачу їй державного акта на право приватної власності на землю щодо такої земельної ділянки, а отже набуття права власності на предмет спору в передбаченому законом порядку та, відповідно, права відповідачки розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, позивачем суду не доведено.
З наданих суду матеріалів вбачається, що встановлення меж земельної ділянки в натурі в зазначеній площі 0, 15 га вперше було здійснено лише при виготовленні позивачем наданої суду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в 2025 році (а.с. 21 - 53), та за адресою: АДРЕСА_1 , тобто без номеру «1А», як зазначено в спірному договорі купівлі-продажу, та на підставі не державного акта на право власності на земельну ділянку, а на підставі рішення сільської ради про передачу у власність відповідачки земельної ділянки іншого розміру та взагалі без встановлення адреси наданої земельної ділянки.
Іншого суду не доведено та в ході судового розгляду не встановлено, будь-яких клопотань про витребування чи долучення інших доказів сторонами в ході судового розгляду не заявлялося.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку є безпідставними та не доведеними, оскільки суду не доведено набуття відповідачкою в установлений законом спосіб права власності саме на спірну земельну ділянку та отримання відповідних правовстановлюючих документів, а отже, права на розпорядження нею при укладенні спірного договору купівлі-продажу та наявність перешкод для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу саме внаслідок ухилення відповідачки від такого нотаріального посвідчення, а не з інших підстав нікчемності правочину, суду також не доведено, крім цього, оскільки договір купівлі-продажу підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому він не може бути визнаний дійсним з підстав, передбачених частиною другою статті 220 ЦК України, та інших законних підстав для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку в судовому порядку судом не встановлено, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача слід залишити за позивачем.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 182, 210, 220, 638, 640, 657 ЦК України, ст.ст. 126, 132 ЗК України, ст.ст. 10, 23, 81, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 13.02.2026.
Суддя: