65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1840/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від прокуратури: Капустін М.В.,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: адвокат Лещенко А.В., адвокат Кресюн В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1840/25
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вул. Італійська, № 3, м. Одеса, 65026) в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (вул. Куяльницька, № 26-А, с. Куяльник, Подільський р-н, Одеська обл., 66350)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича ( АДРЕСА_1 )
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
1. Суть спору.
1.1. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області до Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича, в якій просить суд:
- усунути перешкоди власнику - державі в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки (запис № 25038716 від 21.02.2018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1496051651229);
- усунути перешкоди Куяльницькій сільській раді Подільського району Одеської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом повернення ФОП Іваніловим В.І. земельної ділянки площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, що розташована за адресою: Куяльницька сільська рада Подільського району, в межах с. Коси разом з водним об'єктом - Косівське водосховище на р. Ягорлик.
1.2. Прокурором позов обґрунтований тим, що, на його переконання, відповідач користується спірною земельною ділянкою площею 142,4664 га (земля під водою) із земель водного фонду з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, право оренди на яку у нього не виникло у зв'язку з тим, що договір оренди землі, укладений 31.12.2010 між відповідачем та Котовською РДА не набув чинності, оскільки державна реєстрація вказаного договору у встановленому законом порядку не відбулася, у зв'язку із чим в силу приписів чинного законодавства, він є неукладеним.
1.3. Отже, відповідач безпідставно користується спірною земельною ділянкою, а тому з метою усунення перешкод Куяльницькій сільській раді у володінні та користуванні земельною ділянкою водного фонду у комплексі з водним об'єктом, що на ній знаходиться, право користування ФОП Іванілова В.І. земельною ділянкою з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 підлягає припиненню шляхом скасування державної реєстрації права оренди (запис № 25038716 від 21.02.2018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1496051651229), а земельна ділянка підлягає поверненню відповідачем її власнику.
Аргументи учасників справи.
2.1. Аргументи Прокурора.
2.1.1. Щодо неукладеності спірного договору оренди землі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор зазначає, що Котовською РДА було прийнято розпорядження № 853/10 від 21.12.2010 "Про надання в оренду земельної ділянки на території Косівської сільської ради", яким було вирішено передати ФОП Іванілову у короткострокову оренду терміном на 1 рік земельну ділянку загальною площею 170,8395 га (земля під водою) із земель водного фонду, на підставі якого 31.12.2010 між Котовською РДА та ФОП Іваніловим був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду була передана земельна ділянка загальною площею 170,8395 га, у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6759 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками.
При цьому Прокурор зауважує, що в супереч розпорядженню Котовської РДА № 853/10 від 21.12.2010 договір оренди землі був укладений сторонами строком на 25 років.
Прокурор також вказує, що у договорі оренди землі від 31.12.2010 зазначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, проте, з копії договору, наданої Подільською районною державною (військовою) адміністрацією разом із супровідним листом № 01-40/1/495 від 31.01.2025, вбачається відсутність відомостей (відмітки) про реєстрацію вказаного договору в Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" з відповідним записом в Державному реєстрі земель, що свідчить про те, що договір оренди землі від 31.12.2010, всупереч чинному на час його укладання законодавству, не пройшов державну реєстрацію.
Окрім наведеного, Прокурор також вказує, що на підставі розпорядження Котовської РДА № 847/10 від 21.12.2010 між Котовською РДА та ФОП Іваніловим В.І. 31.12.2010 був укладений договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик), відповідно до якого відповідачу був переданий в оренду водний об'єкт загальнодержавного значення - Косівське водосховище загальною площею 137,6731 га, що розташоване на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, строком на 25 років (з 31 грудня 2010 по 31 грудня 2035) для рибогосподарських потреб.
Проте, рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2015, вищезазначений договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення (Косівське водосховище на річці Ягорлик) був визнаний недійсним, визнано незаконним та скасовано розпорядження Котовської РДА від 21.12.2010 № 847/10 "Про надання згоди на передачу в оренду водного об'єкта загальнодержавного значення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради".
Прокурор зазначає, що під час розгляду справи № 916/3947/14 судом було встановлено, що Кабінет Міністрів України не надавав Котовській РДА повноважень щодо розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення, в тому числі спірним водний об'єктом - Косівським водосховищем, а отже остання діяла поза межами компетенції.
Отже Прокурор вважає, що логічним є твердження про те, що у зв'язку з відсутню у Котовської РДА станом на 31.12.2010 повноважень, визначених ст. 51 Водного кодексу України щодо розпорядження водним об'єктом загальнодержавного значення - Косівське водосховище на р. Ягорлик, остання також не мала повноважень щодо передачі в оренду ФОП Іванілову земельної ділянки під ним, оскільки згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції станом на 30.11.2010) районні державні адміністрації передавали земельні ділянки із земель державної власності у користування за межами населених пунктів для ведення водного господарства.
А оскільки спірна земельна ділянка, площею 170,8395 га, передавалась в оренду для рибогосподарських потреб, Прокурор вважає, що належним розпорядником земель державної власності водного фонду з вказаним цільовим призначення станом на 31.12.2010 була Одеська обласна державна адміністрація, згідно повноважень, визначених ч. 4 ст. 122 ЗК України.
Водночас, як стверджує Прокурор, належного розпорядження про передачу у оренду земельної ділянки відповідачу строком на 25 років, Одеською ОДА не приймалося.
Окрім того, Прокурор вказує, що з відомостей Державного земельного кадастру вбачається, що державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства в Котовському районі 24.04.2013 відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 площею 170,8395 га, яка має цільове призначення - для рибогосподарських потреб (запис № 001 від 24.04.2013), до Розділу 3 якої 28.02.2018 внесено запис № 006 про право державної власності на відповідну земельну ділянку в особі Подільської РДА (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25038615 від 21.02.2018), а в Розділ 4 внесений запис № 007 від 28.02.2018 про право оренди на спірну земельну ділянку ФОП Іванілова та зазначено, що датою реєстрації вказаного речового права на нерухоме майно є 21.02.2018, строк дії речового права - 25 років, орган державної реєстрації прав - Одеська обласна філія КП "Центр державної реєстрації".
При цьому Прокурор зазначає, що до 28.02.2018 відомості про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 в Поземельній книзі були відсутні.
Разом з тим, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" за № 39895107 від 27.02.2018, до реєстру був внесений запис № 25038716 про право оренди відповідача на земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, а підставою внесення запису зазначений спірний договір оренди землі від 31.12.2010, укладений між Котовською РДА та ФОП Іваніловим.
Прокурор також вказує, що розпорядженням Одеської ОДА № 358/А-2019 від 20.03.2019 Подільській РДА було доручено від імені Одеської ОДА укласти з ФОП Іваніловим Додаткову угоду до договору оренди землі від 31.12.2010, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.02.2018 (номер запису про інше речове право 25038716) для приведення його до вимог чинного законодавства, з урахуванням положень Типового договору оренди водних об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420, та вимог природоохоронного законодавства і 16.04.2019 між Подільською РДА та ФОП Іваніловим була укладена додаткова угода № 01/03-252 до договору оренди землі від 31.12.2010.
При цьому Прокурор зазначає, що вказана додаткова угода від 16.04.2019 № 01/03-252 не була погоджена Державним агентством водних ресурсів України у зв'язку з тим, що остання не відповідала змісту Типового договору оренди водного об'єкта, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013.
Також Прокурор зазначає, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права оренди ФОП Іванілова на водний об'єкт у комплексі з земельною ділянкою площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, відповідно до додаткової угоди № 01/03-252 від 16.04.2019, що суперечить приписам ст. 51 Водного кодексу України (в редакції станом на час укладання додаткової угоди).
Враховуючи відсутність факту погодження додаткової угоди № 01/03-252 від 16.04.2019 до договору оренди землі від 31.12.2010 з боку Держводагенства, а також реєстрації на його підставі права оренди ФОП Іванілова на водний об'єкт - Косівське водосховище на р. Ягорлик, Прокурор стверджує, що вказана додаткова угода є фактично неукладеною та не тягне для сторін жодних юридичних наслідків.
На підтвердження наведеного Прокурор посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19).
Прокурор зазначає, що на його переконання, розпорядження Одеської ОДА № 358/А-2019 від 20.03.2019 та додаткова угода № 01/03-252 від 16.04.2019 до договору оренди землі від 31.12.2010, фактично не тягнуть за собою юридичних наслідків, на які вони спрямовані, оскільки первинний договір оренди землі від 31.12.2010, як і додаткова угода до нього є неукладеними.
Також Прокурор звертає увагу на те, що новим власником спірної земельної ділянки - Куяльницькою сільрадою було прийнято рішення № 5129-VIII від 18.08.2023 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для рибогосподарських потреб", була затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ФОП Іванілову для рибогосподарських потреб на території: Одеська область, Подільський район, Куяльницька сільська рада, в межах с. Коси та змінено площу спірної земельної ділянки із 170,8395 га на площу 142,4664 га комунальної власності, кадастровий номер 5122983400:01:001:0505, цільове призначення якої - для рибогосподарських потреб.
Підсумовуючи вище викладене, Прокурор вказує, що у відповідача право оренди земельної ділянки площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 не виникло у зв'язку з тим, що договір оренди землі, укладений 31.12.2010 Іваніловим В.І. та Котовською районною державною адміністрацією, не набув чинності, оскільки державна реєстрація вказаного договору у встановленому законом порядку не проводилась, а державний реєстратор вніс до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію неіснуючого права оренди земельної ділянки.
2.1.2. Щодо незаконності державної реєстрації права оренди землі та підстав для її скасування.
Із посиланням на приписи ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладання договору оренди землі) та ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час укладання договору оренди землі) прокурор вказує, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, а укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до Закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Також Прокурор звертає увагу на те, що на момент підписання сторонами договору оренди земельної ділянки чинним був "Порядок державної реєстрації договорів оренди землі", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 (далі - Порядок № 2073), відповідно до якого державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок, а забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів.
Відповідно до норм Порядку № 2073 встановлено, що: державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок (п.2); забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів (п.4); для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів, зокрема, заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках) (п. 5); датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п.14).
З урахуванням зазначеного, Прокурор вказує, що чинним на момент укладення спірного договору оренди землі законодавством було передбачено, що право оренди виникає після державної реєстрації договору оренди землі.
Прокурор вказує, що з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.01.2025 за № 10-15-0.6-91/2-25 вбачається, що згідно даних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012, договір оренди між Котовською районною державною адміністрацією та Іваніловим В.І. не реєструвався.
Отже Прокурор стверджує, що оскільки 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до яких з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України та із Закону України "Про оренду землі" були виключені ст.ст. 18, 20, зокрема, були виключені положення щодо державної реєстрації правочинів та щодо обов'язкової державної реєстрації договорів оренди землі, відповідач починаючи з 01.01.2013 не міг зареєструвати спірний договір оренди земельної ділянки.
Згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 21.12.2010) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.
Прокурор зазначає, що відповідно до ст.124, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час укладення договору оренди землі) та ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" починаючи з 01.01.2013 та на день прийняття рішення державним реєстратором Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" № 39895107 від 27.02.2018, реєстрації підлягало саме право оренди відповідача, яке виникає на підставі договору оренди землі, зареєстрованого належним чином, а тому проведення 21.02.2018 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки відповідача на підставі договору оренди землі від 31.12.2010 не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), отже не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним між Котовською РДА та ФОП Іваніловим до 01.01.2013.
При цьому Прокурор посилається на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
Окрім того, із посиланням на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, Прокурор вказує, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, що права й обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди землі, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, на переконання Прокурора, оскільки договір оренди землі від 31.12.2010 не був зареєстрований сторонами у встановленому порядку, він чинності не набув, після 01.01.2013 тривалий час (більше ніж 5 років) за реєстрацією права оренди відповідач також не звертався, то відповідно останній не набув права оренди на спірну земельну ділянку та права орендаря за договором оренди земельної ділянки.
З урахування викладеного, Прокурор зазначає, що оскільки державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то державна реєстрація права оренди земельної ділянки площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, здійснена державним реєстратором 21.02.2018, не є самостійною підставою виникнення такого права у ФОП Іванілова.
Враховуючи факт неукладеності договору оренди землі від 31.12.2010 між Котовською РДА та ФОП Іваніловим, на переконання Прокурора, не підлягають застосуванню зобов'язальні (немайнові) способи захисту порушених інтересів держави, що передбачені Законом України "Про оренду землі".
Також Прокурор, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2020 по справі № 910/10987/18, стверджує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а наявність у Державному реєстрі прав на нерухоме майно лише запису про право особи на майно не підтверджує правомірність набуття такого права, а тому пункт 1 частини першої статті 2 та частина п'ята статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в контексті того, що відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом) не свідчать про необхідність ігнорування судом дослідження обставин правомірності набуття відповідного речового права особи на майно у спорі, який спрямований на захист такого права.
Із посиланням на норми Закону України "Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та на приписи "Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (в редакції станом на 09.12.2017), та відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 170,8395га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, Прокурор вказує, що у Державному земельному кадастрі відсутні дані про зареєстроване право оренди землі за ФОП Іваніловим на спірну земельну ділянку.
Окрім того Прокурор зауважує, що наведене також підтверджується відомостями, що містяться у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, яка відкрита 24.04.2013 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Котовському районі, згідно якої до 28.02.2018 (запис № 007) відомості про реєстрацію прав оренди за відповідачем були відсутні.
Враховуючи вищевикладене, Прокурор стверджує, що незаконна державна реєстрація права оренди ФОП Іванілова на земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 (запис № 25038716 від 21.02.2018) проведена державним реєстратором на підставі договору оренди землі від 31.12.2010, який є неукладеним, тобто на підставі документу, що не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, та фактично є перешкодою чинному власнику земельної ділянки - Куяльницькій сільській раді у вільному володінні та розпорядженні нею.
Таким чином, Прокурор вважає, що з метою усунення перешкод Куяльницькій сільській раді у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою водного фонду у комплексі з водним об'єктом, що на ній знаходиться, право користування ФОП Іванілова земельною ділянкою з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 підлягає припиненню шляхом скасування державної реєстрації права оренди (запис № 25038716 від 21.02.2018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1496051651229).
2.1.3. Щодо обраного способу захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанови Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 15.02.2023 у справі № 372/1859/20, від 23.10.2024 у справі № 707/3057/22).
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постави Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 545/1847/20, від 15.02.2023 у справі № 372/1859/20).
Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.
У даному спорі, на переконання Прокурора, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні комунальною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права територіальної громади Куяльницької сільської ради.
2.1.4. Щодо невідповідності спірного договору оренди землі вимогам Водного кодексу України та Закону України "Про аквакультуру" на момент державної реєстрації права оренди землі.
Посилаючись на приписи Водного кодексу України, Прокурор вказує, що станом на час реєстрації права оренди відповідачем (21.02.2018), надання водних об'єктів у користування на умовах оренди було можливе лише за наявності паспорту водного об'єкту, а порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлювався земельним законодавством.
Прокурор зауважує, що на час оформлення права оренди вже набув чинності Закон України "Про аквакультуру", яким визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених ЗК України; здійснення інших повноважень відповідно до закону, а також те, що рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.
Крім того, Прокурор звертає увагу на те, що відповідно до ст. 51 ВК України (в редакції станом на 21.02.2018) у договорі оренди водного об'єкта визначаються зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.
Також Прокурор вказує, що згідно з Типовим договором оренди водних об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013 (в редакції 2018 року), передбачено погодження договору оренди Держводагентством шляхом внесення відповідної відмітки до договору, а також визначення в договорі зобов'язань щодо експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених для них Держводагентством режимів роботи.
З огляду на зазначене Прокурор звертає увагу на те, що законодавством визначена різниця у користуванні рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використанням водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством станом на момент державної реєстрації права оренди відповідачем була не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об'єктами).
Отже Прокурор стверджує, що використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.
На підтвердження своєї правової позиції Прокурор посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20.
Разом з тим, Прокурор зазначає, що поданий відповідачем державному реєстратору Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" договір оренди землі від 31.12.2010, окрім того, що на переконання Прокурора, є неукладеним, він також не відповідав положенням ст.ст. 51, 85 ВК України, ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" та Типовому договору оренди водних об'єктів, затвердженому постановою КМУ № 420 від 29.05.2013 (в редакції 2018 року), оскільки не був розроблений та затверджений паспорт на водний об'єкт - Косівське водосховище на р. Ягорлик.
Також Прокурор звертає увагу на те, що в умовах спірного договору оренди від 31.12.2010 відсутні положення щодо оренди водного об'єкту - Косівського водосховища та умов оплати орендної плати за нього, а також відсутні зобов'язання орендаря щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.
Отже Прокурор вважає, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор повинен був відмовити відповідачу у державній реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку.
2.1.5. Щодо усунення перешкод у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою шляхом зобов'язання її повернути.
Посилаючись на норми ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України Прокурор визначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду, прибережної захисної смуги, а також водоохоронної зони всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.
Отже, зайняття земельної ділянки під водним об'єктом - Косівським водосховищем на річці Ягорлик з порушенням приписів ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
А тому Прокурор стверджує, що власник такої земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку, що відповідає сталій судовій практиці Великої Палати Верховного Суду, (постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Прокурор вказує, що з інформації, наданої уповноваженими державними органами вбачається, що земельна ділянка комунальної власності площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 перебуває у володінні ФОП Іванілова та використовується останнім як фізичною особою-підприємцем для вирощування продукції аквакультури, при цьому у період 2016-2018 років ФОП Іваніловим І.І. самостійно орендна плата за земельну ділянку площею 170,8395 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 не нараховувалась та не сплачувалась.
Враховуючи вищевикладене, на переконання Прокурора ефективним способом захисту порушених інтересів територіальної громади в особі Куяльницької сільської ради Подільського району буде позовна вимога про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою у комплексі з водним об'єктом шляхом зобов'язання ФОП Іванілова повернути земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 з водним об'єктом - Косівським водосховищем.
2.1.6. Щодо обґрунтування сумісності обраного Прокурором способу захисту порушеного права держави із гарантіями, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилаючись на положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталену практику Європейського суду з прав людини, Прокурор зазначає, що втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Як вказує Прокурор, право оренди на спірну земельну ділянку водного фонду зареєстровано за відповідачем в порушення земельного, водного законодавства та Закону України "Про оренду землі", оскільки договір оренди землі від 31.12.2010 є неукладеним.
За ствердженням Прокурора, відповідні приписи національного законодавства щодо порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є доступними, чіткими та передбачуваними.
Окрім того, Прокурор вважає, що відповідач, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом законодавства, отримавши правову допомогу перед процедурою державної реєстрації права оренди (через майже 8 років) на спірну земельну ділянку, міг та повинен був знати про те, що вказаний договір в силу відсутності відомостей про його державну реєстрацію, є неукладеним.
Більш того, Прокурор зауважує, що вказаний договір підписано як орендодавцем Котовською РДА, яка в силу приписів ст. 122 Земельного кодексу України не була уповноважена розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів для рибогосподарських потреб.
За таких обставин позов Одеської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, Прокурор вважає, що виступаючи ініціатором реєстрації права оренди на земельну ділянку водного фонду, ФОП Іванілов діяв не добросовісно і мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред'явлено вимогу про скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку з водним об'єктом.
Як зазначає Прокурор, скасування державної реєстрації права оренди має легітимну мету раціонального та ефективного використання водних ресурсів, захисту довкілля та земель територіальної громади, реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Прокурор вказує, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області 03.06.2022 за № 47004916 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, а відтак компетенцією із розпорядження водним об'єктом у комплексі з земельною ділянкою водного фонду комунальної власності належить Куяльницькій сільській раді.
А тому застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права Куяльницької сільради, на переконання Прокурора, не призведе до непропорційного втручання у права відповідача, оскільки у цьому випадку питання охорони земель та водних ресурсів, а також забезпечення надходжень за їх користування до місцевого бюджету, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб.
Таким чином, Прокурор вважає, що незаконна реєстрація права оренди ФОП Іванілова на земельну ділянку площею 142,4664 га (кадастровий номер 5122983400:01:001:0505), а також використання останньої у комплексі з водним об'єктом - Косівське водосховище на р. Ягорлик, без сплати орендної плати за водний об'єкт, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.
Вказане є підставою для захисту інтересів держави в особі Куяльницької сільської ради органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
2.2. Аргументи відповідача.
Відповідач заявляє, що він повністю не згодний з усіма обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги Прокурора, вважає, що позов є необґрунтованим та не відповідає вимогам закону, внаслідок чого слід відмовити у його задоволенні з наступних підстав.
2.2.1. Щодо фактичних обставин справи та різних предметів позовних вимог.
Як вказує відповідач, він почав володіти та користуватися земельною ділянкою, яка є предметом цього спору, ще у 2008 році, виконуючи належним чином свої обов'язки та права як орендар, внаслідок чого підпадає під захист ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує право на мирне володіння своїм майном.
Відповідач звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах слід відрізняти та не підміняти поняття "водний об'єкт" та "земельна ділянка", які є істотно різними, при цьому він посилається на ст. 79 ЗК України та ст. 1 ВК України.
Відповідач також звертає увагу на те, що 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем Іваніловим В.І. було укладено договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення. За цим договором Орендодавець надає у користування на умовах оренди, Орендар приймає в оренду водний об'єкт загальнодержавного значення - ставок (Косівське водосховище на Ягорлик), загальною площею водного дзеркала 137,6751 га, який розташований на землях Косівської сільської ради Котовською району Одеської області, який в подальшому на підставі рішень господарських судів був визнаний недійсним.
Проте, як зауважує відповідач, у цій справі Прокурор посилаючись по суті на рішення господарських судів в іншій справі, просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, яка не була предметом розгляду у справі в 2014 році.
Відповідач зазначає, що 31.12.2010 між Котовською РДА та ним був укладений договір оренди землі, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 170,8395 га, у тому числі 137,6731 га під водосховищем, 29, 8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень , 0,3157 га - під штучними водостоками, відповідно до умов п.43 якого визначено, що цей договір був укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", який, за ствердженням відповідача, провів державну реєстрацію спірного договору оренди землі.
Так відповідач вказує, що суперечливі дії з боку держави в особі Котовської РДА та невиконання обов'язків орендодавцем за своєю суттю не можуть завдавати шкоди правам орендаря, який належним чином виконує свої обов'язки за спірним договором.
Відповідач зазначає, що вказаний договір був зареєстрований в Книзі реєстрації, але цей факт Котовська РДА приховує та навмисно створює штучні підстави для задоволення позову та введення суду в оману, що на переконання відповідача підтверджується листом Котовської РДА від 10.04.2013, в якому було зазначено, що на виконання подання Котовського міжрайонного прокурора Одеської № (16-62)1171 від 04.04.2013 "Про усунення порушень земельного законодавства" Котовська РДА направила відповідачу угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 170,8395 га (землі водного фонду), яка знаходиться на території Косівської сільської ради, Котовського району, Одеської області, від 23.12.2011, зареєстрованого у книзі реєстрації за № 192.
Тобто, як стверджує відповідач, станом на 2013 рік спірний договір оренди землі був зареєстрований у книзі реєстрації за № 192, при цьому не відповідність дати договору, відповідач вважає опискою з боку виконавця.
При цьому, відповідач вказує, що у відповідь на пропозицію Котовської РДА розірвати договір оренди землі від 31.12.2010, у листі від 19.04.2013 року він відмовився від пропозиції, зазначивши, що діючим законодавством України розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається, а перераховані Котовською РДА підстави для розірвання договору, такі як подання прокурора, не є поважними. А щодо не оформлення проекту відводу, техдокументації, присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, відповідач звернув увагу Котовської РДА на те, що затримка в їх оформленні виникла не з його вини. Що, в свою чергу, свідчить про відсутність жодних навмисних дій з боку відповідача, а також про те, що саме внаслідок суперечливої поведінки органів влади відповідач зазнає збитків та не несе відповідальність за недотримання процедури з боку органів державної влади.
Посилаючись на норми ст. 640 ЦК України відповідач стверджує, що, передавши йому в оренду спірну земельну ділянку та підписавши договір оренди земельної ділянки від 31.12.2010, власник земельної ділянки жодного разу не зазначав про те, що договір оренди є неукладеним, ні яких дій з цього приводу не вчиняв, зокрема, не повертав сплачену відповідачем орендну плату, отже, держава своїми конклюдентними діями схвалила ці правовідносини, а тому на переконання відповідача, договір набув чинність.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що починаючи з 01.01.2013 набули чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України були виключені положення щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені ст.ст.18, 20 про обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі.
Отже, відповідач вважає, що прийняттям змін до вище зазначеного законодавства, держава сама надала легітимність та дійсність спірному договору оренди після 01.01.2013, а тому відповідач не зобов'язаний був реєструвати договір оренди землі після 01.01.2013.
Відповідач також зазначає, що він, будучи зацікавленим у належному оформленні документів для подальшого збереження права оренди на земельну ділянку, неодноразово подавав численні заяви та звернення до державних органів, у яких вказував на існуючі недоліки та просив виправити їх у найкоротші терміни.
Це підтверджується зверненням до Котовської РДА від 19.11.2013, зверненням до Одеської ОДА від 22.02.2015, заявами до Одеської ОДА від 04.03.2015, від 20.09.2018, від 04.01.2019 та від 05.01.2021, заявою до Подільської РДА від 26.03.2019, заявами до Куяльницької сільради від 22.04.2019, від 11.04.2022 та від 07.11.2024, заявою до Одеського обласного управління водних ресурсів від 08.05.2019.
Також відповідач звертає увагу на те, що 21.02.2018 за його заявою була здійснена державна реєстрація речового права на спірну земельну ділянку на підставі договору оренди земельної ділянки від 31.12.2010, внаслідок чого договір набув чинності і це беззаперечно, на думку відповідача, вказує на дійсність спірного договору оренди земельної ділянки.
Відповідач вказує, що 18.07.2018, на виконання вимог ст. 51 ВК України, він направив на адресу Одеської ОДА заяву про розробку та виготовлення паспорту водного об'єкту - Косівського водосховища площею 137,6733 га, що розташований на території Куяльницької сільської ради в Подільському районі Одеської області (за межами населених пунктів) і який в подальшому був розроблений та погоджений Державним агентством водних ресурсів України, та 21.12.2018 Департаментом економічної політики та стратегічного планування Одеської ОДА був направлений відповідачу.
Як зазначає відповідач, розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 20.03.2019 року № 358/А-2019 Подільську РДА було уповноважено укласти від імені Одеської обласної державної адміністрації з ФОП Іваніловим В.І. додаткову угоду до договору оренди землі від 31.12.2010.
Відповідач зауважує, що 16.04.2019 між Одеською ОДА в особі Подільської РДА, яка діяла на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 20.03.2019 за № 358/А-2019, та ФОП Іваніловим була укладена Додаткова угода № 01/03-22 до договору оренди землі від 31.12.2010, які він 08.05.2019 направив заяву до Одеського обласного управління водних ресурсів із проханням погодити додаткову угоду № 01/03-22, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України.
Проте, за ствердженням відповідача, з незалежних від нього обставин, додаткова угода до договору оренди землі від 31.12.2010 Одеським обласним управлінням водних ресурсів на час розгляду справи в суді не погоджена.
Як вказує відповідач, з моменту укладення додаткової угоди № 01/03-22 до договору оренди землі від 31.12.2010 і до сьогодні, саме він був головним ініціатором внесення змін до спірного договору оренди землі з метою приведення його у відповідність до норм чинного законодавства, постійно звертався із численними заявами у різні державні органи та служби, аби якнайшвидше усунути недоліки і зареєструвати укладену додаткову угоду, однак, відповідач зауважує, що в силу положень законодавства провідну роль в укладенні і належному оформленні додаткової угоди займали саме органи державної влади.
При цьому відповідач стверджує, що саме у орендодавця водного об'єкту, яким є Одеська ОДА і яка є належним суб'єктом звернення до Держводагенства стосовно погодження додаткової угоди № 01/03-22, є право та обов'язок погодити додаткову угоду, усунути недоліки, виявлені у додатковій угоді, та повторно направити її для погодження до Держводагенства, як того вимагає ст. 51 Водного кодексу України.
Крім того відповідач зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то на його переконання, моментом укладення договору оренди землі на час дії ч. 3 ст. 640 ЦК України (до 1 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01.01.2013.
Відповідач стверджує, що зареєструвавши 21.02.2018 право оренди земельної ділянки за його заявою та здійснивши державну реєстрацію речового права на земельну ділянку на підставі договору оренди земельної ділянки від 31.12.2010 до укладення додаткової угоди від 16.04.2019, спірний договір оренди земельної ділянки набув чинності, держава в особі державного реєстратора зареєструвала це речове право в Державному реєстрі нерухомого майна і визнала право оренди земельної ділянки за відповідачем, внаслідок чого немає підстав вважати його неукладеним, і відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку її власнику.
Відповідач також звертає увагу на те, що не існує жодної вимоги чи статті закону, за якими була б встановлена нікчемність правочину внаслідок його непогодження з боку Державного агентства водних ресурсів України, а тому, на переконання відповідача, такі вимоги є необґрунтованими.
Також відповідач зазначає, що Куяльницька сільрада також надала йому згоду на користування цією земельною ділянкою шляхом чинення конклюдентних дій у вигляді прийняття рішення "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для рибогосподарських потреб" № 5129-ІІІ від 18.08.2023" щодо відповідача.
Додатково посилаючись на практику ЕСПЛ, зокрема, на рішення від 12.12.2024 року у справі "Одеська бутербродна компанія, ТОВ проти України" (заява № 59414/15), відповідач стверджує, що у цій справі має місце порушення принципу належного врядування, оскільки через помилки держави та недотримання нею власних процедур (в даному випадку це стосується Котовської (Подільської) районної державної адміністрації Одеської області, Одеської обласної державної адміністрації та інших державних органів) негативні наслідки несе виключно відповідач, що є порушенням статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Також відповідач посилається на правову позицію Верховного суду, за якою: цивільний оборот є основою економіки, сучасний розвиток економіки потребує швидкого і безпечного, а відтак ефективного і дешевого обороту, добросовісні учасники якого будуть захищеними і не страждатимуть від несподіваного виявлення обставин, які розумна і обачлива особа не могла передбачити, і не нестимуть збитки, пов'язані з такими обставинами. Отже, добросовісний набувач мас бути впевнений, що він не буде позбавлений свого права і воно не буде обмежене внаслідок існування іншого права чи обтяження, про яке добросовісний набувач не знав і не міг знати. За іншого підходу збитки добросовісного набувача негативно відіб'ються на вартості товарів, робіт, послуг та ефективності економіки загалом. Тому надзвичайно важливими є правила про набуття добросовісним набувачем прав на майно (так званий захист власності в динаміці) (постанова ВП ВС від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20).
2.2.2. Щодо неналежного способу захисту порушеного права та пропуск позовної давності.
Відповідач вказує, що він є орендарем земельної ділянки і жодним чином не чинить перешкоди власнику, адже він є належним орендарем земельної ділянки та не може виконати висунуту позовну вимогу і скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.
В частині позовної вимоги про повернення земельної ділянки відповідач зауважує на те, що Прокурор не заявляє вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди, внаслідок чого, на переконання відповідача, за презумпцією правомірності правочину договір оренди землі від 31.12.2010 є діючим і така вимога не підлягає задоволенню.
Також відповідач звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (Постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Таким чином, позовна заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області до фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою не підлягає задоволенню у зв'язку із неправильно обраним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Окрім того, відповідач вказує, що наведені Прокурором у позові доводи свідчать про те, що прокурор та позивач повинні були дізнатися про порушення прав власника земельної ділянки у момент укладення договору оренди землі від 31.12.2010, тобто більш 15 років тому або щонайменше більш ніж 7 років тому, після укладення 16.04.2019 додаткової угоди до договору оренди землі від 31.12.2010, а тому він вважає, що позивачем та прокурором пропущений строк позовної давності для звернення до суду, з підстав чого заявляє про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
2.2.3. Щодо забезпечення гарантій, передбачених статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач посилаючись на приписи ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та сталу практику ЄСПЛ, зокрема на рішення ЄСПЛ у справах "Компанія "Пайн Веллі Девелопменте" та інші проти Ірландії", "Прессос Компанія Нав'єра" та інші проти Бельгії", "Іатрідіс проти Греції", "Ятрідіс проти Греції" зазначає, що у цій справі відповідач є орендарем спірної земельної ділянки і за ці роки створив актив та певні майнові права, що складають майно в сенсі Конвенції, а тому у цій справі слід застосовувати статті 1 Протоколу 1 як з боку негативного зобов'язання, яке не забороняє арешт майна в рамках кримінального провадження, проте вимагає дотримання умов, визначених в ч. 2 статті 1, так і позитивного зобов'язання - захистити майно заявника.
Як вказує відповідач, втручання у право на мирне володіння майном у цій справі може мати місце наслідком припинення його права оренди спірною земельною ділянкою та ретроспективного позбавлення права на його майно.
Відповідач також вважає, що органи влади, подаючи позов, не дотрималися правомірності відповідно до ч. 2 п. 1-1 Першого протоколу, оскільки втручання відбувається не на підставі "визначеній законом", ці обмеження не переслідували легітимної мети та не було дотримання вимог пропорційності.
Відповідач прямо зазначає, що у цій справі втручання у формі контролю шляхом скасування реєстрації права оренди відповідача не забезпечить та не буде відповідати "справедливому балансу" між загальними інтересами суспільства та права на повагу до майна відповідача.
Відповідач зауважує, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, у випадку, коли виникає посягання на загальні інтереси, органи державної влади зобов'язані діяти своєчасно, належним чином та з максимальною послідовністю (див. Рішення у справі "Беєллер проти Італії"), проте Прокурор та позивач у цій справі здійснюють втручання без будь-якої можливості відповідачу отримати відшкодування шкоди. Так само відповідачу не було запропоновано ніякої компенсації чи альтернативи за зазначене втручання.
Зазначаючи про порушення Прокурором принципу "належного урядування", відповідач посилається на те, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онерїлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі"),
Відповідач вказує, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі").
При цьому відповідач зауважує, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки".
Як вказує відповідач, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії"), а ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", у справі "Трго проти Хорватії").
За ствердженням відповідача, у цій справі увесь тягар та негативні наслідки через помилки державних органів, які не дотрималися власних процедур під час надання відповідачу в оренду спірної земельної ділянки, покладаються виключно на відповідача з порушенням принципу "належного врядування".
Відповідач стверджує, що дії державних органів були нелогічні, оскільки ними не було вжито жодних заходів для усунення недоліків і належного оформлення та реєстрації додаткової угоди № 01/03-22 від 16.04.2019 до спірного договору оренди землі, в результаті чого протягом тривалого часу через їх бездіяльність відповідач не мав належним чином оформленого права оренди земельної ділянки, хоча і продовжував здійснювати свою підприємницьку діяльність та сплачувати передбачені договорами платежі.
2.2.4. Отже відповідач виснуває, що всі ризики, пов'язані із тривалим не оформленням відповідачем усіх документів на підтвердження його права оренди спірною земельною ділянкою має нести сама держава, адже не оформлення документів відбулось через допущені державними органами помилки, які можуть і повинні в силу вимог законодавства виправити тільки вони, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок ФОП Іванілова.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
09.05.2025 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Одеської області від Прокурора надійшла позовна заява (вх. № 1873/25), яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями того ж дня була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
14.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовна заява Прокурора (вх. № 1873/25 від 09.05.2025) була залишена без руху, та Прокурору був встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
20.05.2025 через систему "Електронний суд" Прокурор подав заяву (вх.№ 16120/25 від 21.05.2025) про усунення недоліків позовної заяви разом із відповідними доказами.
26.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовна заява (вх. № 1873/25 від 09.05.2025) прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1840/25. Постановлено справу № 916/1840/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12:00 год. 12.06.2025.
05.06.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав клопотання про розгляд справи № 916/1840/25 без участі його представника.
07.06.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача - адвоката Кресюн В.А. надійшло клопотання (вх. № 18110/25 від 09.06.2025) про надання йому доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, яке судом було задоволено.
09.06.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява (вх. № 18125/25) про проведення судових засідань в режимі відеоконференції та надання його представнику - адвокату Кресюн В.А. можливості приймати участь у судових засіданнях поза межами зали судових засідань із використанням власних засобів відеоконференцзв'язку.
10.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області у задоволені заяви відповідача (вх. № 18125/25 від 09.06.2025) було відмовлено у зв'язку із порушенням приписів ч.ч.1-4 ст. 197 ГПК України.
11.06.2025 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява (вх. № 18488/25), в якій він просив надати його представнику - адвокату Лещенко А.В. матеріали справи для ознайомлення та зняття копій, відкласти розгляд справи та продовжити відповідачу строк для надання відзиву на уточнену позовну заяву.
12.06.2025 у підготовчому засіданні, з урахуванням усного клопотання представника відповідача про відкладення, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у підготовчому засіданні до 10:30 год 26.06.2025.
16.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області заява ФОП Іванілова (вх. № 18488/25 від 11.06.2025) про надання матеріалів справи для ознайомлення та відкладення розгляду справи № 916/1840/25 була повернута відповідачу без розгляду у зв'язку із тим, що представник відповідача - адвокат Лещенко А.В. звернувся не у спосіб передбачений процесуальним законодавством, а саме, заява подана не з використанням електронного кабінету ЄСІТС, що протирічить приписам ч. 5-7 ст. 42 ГПК України.
13.06.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позов (вх. № 18843/25 від 16.06.2025) разом із письмовими доказами, які судом були долучені до матеріалів справи.
17.06.2025 через систему "Електронний суд" відповідач надав клопотання (вх.№ 19191/25) про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції та надання його представнику - адвокату Кресюну В.А. можливості приймати участь у судових засіданнях поза межами зали судових засідань із використанням власних засобів відеоконференцзв'язку.
18.06.2025 відповідач через канцелярію Господарського суду Одеської області повторно подав відзив на позов (вх. № 19309/25) разом із додатковими письмовими доказами.
20.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання відповідача (вх. № 19191/25 від 17.06.2025) було задоволено.
24.06.2025 через систему "Електронний суд" Прокурор надав відповідь на відзив, поданий представником відповідача - адвокатом Лещенко А.В. (вх.№ 19983/25), яка судом була долучена до матеріалів справи.
25.06.2025 через систему "Електронний суд" відповідачем було подане клопотання (вх. № 20189/25) про приєднання до матеріалів справи доказів разом із копіями відповідних доказів, а також заву про закриття провадження у справі (вх. № 20206/25 від 26.06.2025).
26.06.2025 через канцелярію Господарського суду Одеської області Прокурором була подана заява (вх. № 20208/25), в якій він просив долучити до матеріалів справи докази направлення відповіді на відзив, поданої представником відповідача - адвокатом Кресюном В.А.
Того ж дня у підготовчому засіданні судом до матеріалів справи була долучена відповідь на відзив відповідача (вх. № 19309/25 від 18.06.2025), розглянута та задоволена заява Прокурора про долучення до матеріалів справи доказів направлення учасникам справи відповіді на відзив (вх. № 20208/25 від 26.06.2025), окрім того судом залишені без розгляду клопотання відповідача (вх. № 20189/25 від 25.06.2025) та заява про закриття провадження у справі (вх. № 20206/25 від 26.06.2025), оскільки вони не відповідали нормам Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС та Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". З урахуванням усного клопотання представника відповідача, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у підготовчому засіданні до 10:40 год 08.07.2025
26.06.2025, після підготовчого засідання, через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшла відповідь на відзив, поданий представником відповідача - адвокатом Кресюном В.А. (вх.№ 20231/25), який судом був долучений до матеріалів справи, а до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі (вх. № 20202/25).
27.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
Того ж дня, через систему "Електронний суд" відповідач подав клопотання (вх. № 20448/25) про приєднання до матеріалів справи доказів разом із копіями відповідних доказів.
04.07.2025 через систему "Електронний суд" Прокурор подав заперечення проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі (вх.№ 21242/25), які судом були долучені до матеріалів справи.
04.07.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21303/25 від 07.07.2025), які судом долучені до матеріалів справи.
06.07.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 21313/25 від 07.07.2025) про приєднання до матеріалів справи доказів разом із копіями відповідних доказів.
08.07.2025 підготовче засідання не відбулось у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/1840/25 за ініціативою суду був продовжений на 30 днів та підготовче засідання у справі було призначено на 12:20 год 29.07.2025, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у системі "Електронний суд".
29.07.2025 відповідачем через систему "Електронний суд" було подане клопотання про приєднання доказів (вх. № 23842/25), в якому він просив приєднати до матеріалів справи додаткові докази, а також клопотання про долучення доказів (вх. № 23869/25), в якому він просив поновити строк на подання доказів та приєднати до матеріалів справи додаткові докази.
Того ж дня у підготовчому засіданні судом, після обговорення з учасниками справи, була постановлена протокольна ухвала, якою поданий відповідачем відзив на позов (вх. № 19309/25 від 18.06.2025) був залишений без розгляду, оскільки подання відповідачем другого відзиву на позов не відповідає приписам ст. 161, 165 ГПК України, також судом була постановлена протокольна ухвала про залишення клопотання відповідача (вх. № 20448/25 від 27.06.2025) про залучення доказів без розгляду, оскільки строк на їх подання відповідачем пропущений, а клопотання про поновлення строку не заявлене. У зв'язку із технічною несправністю у роботі ЄСІТС судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у підготовчому засіданні до 15:30 год 05.08.2025.
29.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
30.07.2025 відповідачем через систему "Електронний суд" була подана заява про відвід судді Цісельського О.В. (вх.№ 2-1210/25).
Того ж дня, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, подана відповідачем заява про відвід судді Цісельського О.В. (вх.№ 2-1210/25) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича (вх. №2-1210/25 від 30.07.2025) про відвід судді Цісельського О.В. від розгляду справи № 916/1840/25 визнано необґрунтованою та передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 3 ст. 32 ГПК України.
31.07.2025 розпорядженням в.о. керівника апарата суду за № 109 був призначений повторний автоматичний розподіл заяви про відвід судді вх. №2-1210/25 від 30.07.2025 у справі № 916/1840/25.
Того ж дня відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, розгляд заяви про відвід вх. №2-1210/25 від 30.07.2025 у справі № 916/1840/25 було передано судді Демченко Т.І.
04.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області у задоволенні заяви ФОП Іванілова (вх. №2-1210/25 від 30.07.2025) про відвід судді Цісельського О.В. від розгляду справи №916/1840/25 було відмовлено.
04.08.2025 відповідач подав клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату (вх. № 24485/25 від 05.08.2025).
05.08.2025 підготовче засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. на лікарняному.
06.08.2025 від відповідача до канцелярії Господарського суду Одеської області надійшло клопотання (вх. № 24625/25), в якому відповідач виклав свої заперечення проти позову та просив суд поновити строк для подачі доказів до суду та сторонам, і долучити надані докази до матеріалів справи.
08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/1840/25 було призначено на 11:20 год 19.08.2025, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у системі "Електронний суд".
15.08.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 25627/25 від 18.08.2025) у зв'язку із перебуванням його представника - адвоката Лещенка А.В. у відпустці з 04.08. по 29.09.2025.
18.08.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав заяву про розподіл судових витрат (вх. № 25690/25) з відповідними доказами, а також заяву (вх. № 25702/25) про застосування до позовних вимог позивача принципу "заборона суперечливої поведінки", які судом були долучені до матеріалів справи.
19.08.2025 у підготовчому засіданні судом були розглянуті: заява відповідача (вх. № 25627/25 від 18.08.2025) про відкладення розгляду справи та за результатами її розгляду з урахуванням того, що в засіданні присутній інший представник відповідача, судом була постановлена протокольна ухвала про відмову у її задоволені; клопотання відповідача (вх. № 21313/25 від 07.07.2025) про долучення доказів до матеріалів справи, вислухана думка присутніх учасників справи та постановлена протокольна ухвала про задоволення клопотання, подані докази долучені до матеріалів справи; клопотання відповідача (вх. № 23869/25 від 29.07.2025) про поновлення строку для подання доказів та їх залучення до матеріалів справи, вислухана думка присутніх учасників судового процесу та постановлена протокольна ухвала про його задоволення; клопотання відповідача (вх. № 24625/25 від 06.08.2025) про поновлення строку для подачі доказів до суду та сторонам і долучення наданих доказів до матеріалів справи, вислухана думка присутніх учасників справи та постановлена протокольна ухвала про часткове задоволення клопотання в частині поновлення строку та долучення доданих доказів до матеріалів справи, обґрунтування, викладені у клопотанні судом залишені без розгляду, оскільки, як зазначено представником відповідача, вони є відзивом на позов. Також судом запропоновано Прокурору надати до наступного засідання письмові пояснення щодо заяви відповідача (вх. № 25702/25 від 18.08.2025) про застосування до позовних вимог позивача принципу "заборона суперечливої поведінки". З урахуванням приписів ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини суд, у межах розумних строків, постановив протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 10:00 год 04.09.2025.
19.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного підготовчого засідання.
03.09.2025 Прокурором через систему "Електронний суд" були подані письмові пояснення (вх. № 27263/25) на заяву відповідача (вх. № 25702/25 від 18.08.2025) про застосування до позовних вимог позивача принципу "заборона суперечливої поведінки", які судом долучені до матеріалів справи.
Того ж дня відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 27287/25) у зв'язку із перебуванням його представника - адвоката Лещенка А.В. на лікарняному.
04.09.2025 у підготовчому засіданні, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1840/25 до судового розгляду по суті на 11:00 год 14.10.2025, а також визначена резервна дата судового засідання з розгляду справи по суті на 11:00 год 30.10.2025.
Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дати та час розгляду справи по суті.
14.10.2025, у зв'язку із проголошенням під час судового засідання системою цивільної оборони м. Одеса та Одеської області повітряної тривоги, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву в судовому засіданні до 14:20 год 11.11.2025.
15.10.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
Того ж дня відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 32383/25) про ознайомлення з матеріалами справи та надання можливості зняти з них копії (фотокопії).
10.11.2025 через систему "Електронний суд" відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності (вх.№ 35736/25), яка судом була долучена до матеріалів справи.
11.11.2025, у зв'язку із проголошенням під час судового засідання системою цивільної оборони м. Одеса та Одеської області повітряної тривоги, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву в судовому засіданні до 14:20 год 27.11.2025.
12.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
27.11.2025 в судовому засіданні з розгляду справи по суті, з'ясувавши думку представника Прокуратури, судом постановлена протокольна ухвала про розгляд справи по суті у межах розумних строків з урахуванням приписів ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та оголошення перерви в судовому засіданні до 11:00 год 16.12.2025.
Після судового засідання від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. № 37908/25 від 27.11.2025) про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю його представника - адвоката Лещенка А.В. в іншому судовому засіданні.
Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач та відповідач були повідомлені про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
15.12.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання (вх. № 40105/25) про залишення позову без розгляду.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2025 у справі № 916/1840/25 на 11:00 год 16.12.2025, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 15.12.2025 по 17.12.2025 включно у відпустці, пов'язаної із викликом на засідання ВРП.
18.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання з розгляду справи по суті було призначено на 11:00 год 08.01.2026, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у системі "Електронний суд".
08.01.2026 у судовому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача (вх. № 40105/25 від 15.12.2025) про залишення позову без розгляду, вислухавши думку учасників справи, судом була постановлена протокольна ухвала про відмову у його задоволенні. Оскільки завершити розгляд справи по суті у цьому судовому засіданні з об'єктивних підстав було не можливо, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14:40 год 13.01.2026.
Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
13.01.2026 відповідач через систему "Електронний суд" подав додаткові пояснення у справі (вх. № 981/26), в яких просив приєднати їх до матеріалів справи, поновити йому строк для подання доказів та приєднати додаткові докази до матеріалів справи.
Того ж дня у судовому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача (вх. № 981/26 від 13.01.2026) та постановлена протокольна ухвала, якою клопотання було залишено без розгляду, оскільки відповідачем був пропущений строк на подання додаткових доказів і належним чином не обґрунтовано поважність його пропуску. З урахуванням усного клопотання Прокурора, судом була постановлена протокольна ухвала про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14:40 год 21.01.2026.
14.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач був повідомлений про дату та час наступного судового засідання з розгляду справи по суті.
20.01.2026 відповідач через систему "Електронний суд" знову подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 2207/26) у зв'язку із перебуванням його представника - адвоката Лещенка А.В. на лікарняному.
21.01.2026 у судовому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача (вх. № 2027/26 від 20.01.2026), вислухана думка представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, та продовжений розгляд справи. В судовому засіданні судом були досліджені докази, наявні у матеріалах справи, і з урахуванням усного клопотання представника відповідача, з метою надання учасникам справи можливості підготуватись до судових дебатів, була постановлена протокольна ухвала про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 10:00 год 27.01.2026.
27.01.2026 відповідач надав до суду через систему "Електронний кабінет" письмовий виступ у дебатах (вх. № 3064/26), який судом долучений до справи.
Під час розгляду справи по суті присутні учасники справи виступили із вступними промовами та у судових дебатах, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
27.01.2026 в судовому засіданні судом був завершений розгляд справи по суті та повідомлено учасників справи про перехід до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого відбудеться об 12:00 год 06.02.2026.
Прокурор у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Представники відповідача у своїх вступних промовах та виступі у судових дебатах проти позову заперечували повністю, з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях
Позивач про час та дату розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу (копій ухвал суду) до його електронного кабінету у системі "Електронний суд", проте, своєї позиції щодо позовних вимог Прокурора суду не навів, а надав суду клопотання (вх. № 17897/25 від 05.06.2025) про розгляд справи без участі його представника.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Позивач - Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПУ України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, позивача суд належним чином повідомляв про дату, час та місце розгляду справи у розумінні норм ГПК України, оскільки судом вжито достатніх заходів для належного сповіщення зазначеного учасника справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС у своїй постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.
Враховуючи належне повідомлення позивача про час, дату та місце судових засідань, а також враховуючи розумні строки розгляду справи, суд дійшов висновку про його належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності його представника.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
06.02.2026 судом, відповідно до ч.1 ст.219 та ст. 240 ГПК України, в присутності представників учасників справи було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
4.Фактичні обставини, встановлені судом.
09.12.2010 розпорядженням Котовської районної державної адміністрації № 790/10 (т.с.3, а.с. 83) ФОП Іванілову був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 170,8395 га для рибогосподарських потреб для отримання в оренду строком на 25 років, яка розташована на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, із земель водного фонду.
16.12.2010 ФОП Іванілов звернувся до Котовської РДА із заявою (т.с.1, а.с 27), відповідно до якої просив укласти довгостроковий договір оренди на водне дзеркало (Косівське водосховище) загальною площею 137, 8395 га (Косівське водосховище), загальнодержавного значення строком на 25 років для риборозведення на території Косівської сільської ради за межами села.
Того ж дня ФОП Іванілов звернувся до Котовської РДА із заявою (т.с.1, а.с 43), відповідно до якої просив укласти тимчасовий договір оренди на земельну ділянку під водним об'єктом загальною площею 170, 6731 га (Косівське водосховище), розташоване на території Косівської сільської ради за межами села.
21.12.2010 Котовською РДА були прийняті розпорядження № 847/10 (т.с.1, а.с 28), відповідно до якого ФОП Іванілову була надана згода на передачу в оренду водного об'єкту загальнодержавного значення - Косівського водосховища загальною площею 137, 6731 га, що розташований на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, терміном на 25 років для рибогосподарських потреб та зобов'язано провести узгодження договору оренди водного об'єкту з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству та Управлінням охорони навколишнього природного середовища, та розпорядження № 853/10 (т.с.1, а.с 26), відповідно до якого ФОП Іванілову була передана у короткострокову оренду терміном на один рік земельна ділянка загальною площею 170,6731 га (земля під водою) із земель водного фонду, які не перебувають у користуванні та не передані на правах оренди на території Косівської сільської ради (згідно схеми викопіювання), та встановлена орендна плата за користування земельною ділянкою в розмірі 25625,93 грн на рік із розрахунку 150 грн за один га, яка підлягає щомісячному перерахуванню рівними частинами на бюджетний рахунок УДК у Котовському районі ГУ ДКУ в Одеській області.
25.12.2010 на підставі Акту приймання-передачі земельної ділянки (т.с.1, зворотна сторона а.с 47), Котовською РДА була передана, а ФОП Іваніловим прийнята земельна ділянка, яка знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, загальною площею 170,8395 га у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками.
31.12.2010 між Котовською РДА (орендодавець) та ФОП Іваніловим (орендар) був укладений Договір оренди водного об'єкту загальнодержавного значення (Косівське водосховище р. Ягорлик) (т.с.1, а.с. 29,30), відповідно до п.1.1. якого орендодавець надає в користування на умовах оренди, а орендар приймає в оренду водний об'єкт загальнодержавного значення - ставок (Косівське водосховище на р. Ягорлик) загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.
Водний об'єкт загальнодержавного значення надається на умовах оренди терміном на 25 (двадцять п'ять) років для рибогосподарських потреб.
Договір погоджено з Державним управлянням охорони навколишнього природного середовища Одеської області 11.10.2011 та Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству 03.10.2011, про що містяться відповідні відмітки.
Того ж дня між Котовською РДА (орендодавець) та ФОП Іваніловим (орендар) був укладений Договір оренди землі (т.с.1, а.с. 44-47), за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (землі водного фонду), яка знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.
Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 170, 8395 га, у тому числі: 137, 6731 га - під водосховищем, 29, 8465 га - сухі відкриті землі, 0, 3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1, 6759 га - під гідротехнічними спорудами, 0, 9817 га - інших зелених насаджень, 0, 3157 га - під штучними водостоками.
У п. 3 договору зазначено, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна - Косівське водосховище на р. Ягорлик.
Відповідно до п. 5 договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки відсутня.
Пунктом 8 договору визначено, що він укладений на 25 (двадцять п'ять) років і після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк.
Згідно з п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 150 грн за один га. Загальна сума орендної плати складає 25 625,93 грн на рік.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п.10 договору).
Пунктами 15, 16 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб, цільове призначення - для рибогосподарських потреб.
Умовами п.36 договору встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Пунктом 37 договору визначені умови його припинення, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викуп земельної ділянки для суспільних потреб або її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності, в порядку, встановленому законом; ліквідації орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 38 договору його дія також припиняється шляхом його розірвання за згодою сторін; на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, тощо.
Згідно з п. 43 договору, останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
На останньому аркуші договору оренди землі відсутня інформація щодо його реєстрації у Котовському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" шляхом внесення запису до Державного реєстру земель (т.с.1, а.с.47).
23.12.2012 Котовською РДА було прийнято розпорядження № 1147/12 (т.с.3, а.с.87), відповідно до якого: була затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ФОП Іванілову для рибогосподарських потреб в довгострокову оренду терміном на 25 років на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області (п.1); передано ФОП Іванілову земельну ділянку площею 170,8395 га, з яких: прибережна захисна смуга -32,8506 га (в тому числі по угіддям: сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом - 29,8464 га, для водозабезпечення та очистки стічних вод - 0,3475 га, під гідротехнічними спорудами - 1,6750 га, інших захисних насаджень - 0,9817 га), внутрішні води - 137,9889 га (в тому числі по угіддям: під ставками - 137,6732 га, під штучними водотоками - 0,3157 га) в оренду на 25 років для рибогосподарських потреб на території Косівської сільської ради (за межами населеного пункту) Котовського району Одеської області (п.2); зобов'язано ФОП Іванілова укласти з Котовською РДА договір оренди на земельну ділянку, вказану у п. 2 розпорядження та зареєструвати його у встановленому законом порядку (п.3.1.).
01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України № 1878-VI від 11.02.2010 "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України були виключені положення щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені ст.18 та 20 про обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі.
10.04.2013 Котовська РДА звернулась до ФОП Іванілова з листом за № 01-31/150 (т.с.2, а.с 20), разом із яким направила два примірника додаткової угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 170,8395 га (землі водного фонду), яка знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області від 23.12.2011, зареєстрованого у книзі за № 192.
19.04.2013 ФОП Іванілов у відповіді на пропозицію Котовської РДА щодо розірвання договору оренди землі від 10.04.2013 (т.с.2, зворотна сторона а.с. 20), зазначив про свою незгоду із розірванням договору, що відповідно до діючого законодавства розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається. А також повідомив, що затримка у виготовленні проекту відводу, технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру виникла не з його вини, що проект відводу та технічна документація знаходяться в управлінні Держгеокадастру у Котовському районі та питання реєстрації договору оренди землі вирішиться найближчим часом.
24.04.2013 Управлінням Держземагенства у Котовському районі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої Кооперативом "Інжпроект", була здійснена реєстрація земельної ділянки водного фонду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, видом використання - для експлуатації та обслуговування водосховища та риборозведення на р. Ягорлик, площею 170,8395 га із місцем розташування - Одеська область, Котовський район, Косівська сільська рада, із присвоєнням кадастрового номеру земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 (т.с.1, а.с 58).
Того ж дня державним реєстратором Управління Держземагенства у Котовському районі відкрита Поземельна книга на земельну ділянку площею 170,8395 га із місцем розташування - Одеська область, Котовський район, Косівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 (т.с.1, а.с 120-162).
У вересні 2014 Котовський міжрайонний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та Одеського обласного управління водних ресурсів звернувся з позовом до відповідачів: Котовської районної державної адміністрації та фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича про визнання недійсним договору оренди водного об'єкта загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик), загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, укладеного 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем Іваніловим Володимиром Івановичем; про визнання незаконним та скасування розпорядження Котовської районної державної адміністрації №847/10 від 21.12.2010 "Про надання згоди на передачу в оренду водного об'єкту загальнодержавного призначення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради", а також про зобов'язання фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича звільнити водний об'єкт загальнодержавного значення, загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 (т.с. 1, а.с 31-33) позов Прокурора був задоволений частково, визнано недійсним договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення (Косівське водосховище на річці Ягорлик) загальною площею водного дзеркала 137,67 га, визнано незаконним та скасовано розпорядження Котовської РДА від 21.12.2010 № 847/10 "Про надання згоди на передачу в оренду водного об'єкта загальнодержавного значення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради". В решті позову було відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 (т.с. 1, а.с 34-37), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2015 (т.с. 1, а.с 38-40), рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 було частково скасовано, позов Котовського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та Одеського обласного управління водних ресурсів був задоволений повністю та зобов'язано ФОП Іванілова звільнити водний об'єкт загальнодержавного значення, загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.
21.02.2018 ФОП Іванілов з метою проведення державної реєстрації права оренди звернувся із відповідною заявою до Обласної філії КП "Центр державної реєстрації".
27.02.2018 державним реєстратором Обласної філії КП "Центр державної реєстрації" було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39895107 (т.с. 1, а.с. 56) на земельну ділянку, що розташована Одеська область, Подільський район, Косівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 51229834:0001:001:0505 за суб'єктом: Держава в особі Подільської районної державної адміністрації та Іваніловим В.І. Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 115591672 від 28.02.2018 (т.с.1, а.с 57) за Іваніловим В.І. зареєстроване право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 51229834:0001:001:0505, площею 170,8395 га на підставі договору оренди землі від 31.12.2010.
20.09.2019 Одеською ОДА було винесено розпорядження № 358/А-2019, яким Подільській РДА було доручено від імені Одеської ОДА укласти з ФОП Іваніловим додаткову угоду до договору оренди землі від 31.12.2010, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.02.2019 (номер запису про інше речове право 25038716) для приведення його до вимог чинного законодавства з урахуванням положень Типового договору водних об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 та вимог природоохоронного законодавства.
16.04.2019 між Одеською ОДА в особі Подільської РДА, що діє на підставі розпорядження Одеської ОДА № 358/А-2019 від 20.03.2019, (орендодавець) та ФОП Іваніловим (орендар) була укладена додаткова угода № 01/03-252 до договору оренди землі від 31.12.2010, відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди щодо внесення змін до договору оренди землі від 31.12.2010, укладеного між Котовською РДА та Іваніловим І.В. (номер запису про інше речове право: 25038716 від 21.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), шляхом викладення Договору оренди земельної ділянки у новій редакції, з урахуванням положень Типового договору оренди водних об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 - Договір оренди водного об'єкта №1 (т.с. 2, а.с. 29-32).
Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб - Косівське водосховище, який розташований на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.
Пунктом 2.1 договору визначено, що об'єктом оренди є:
- вода (водний простір) водного об'єкта - Косівського водосховища площею 137,6731 га;
- земельна ділянка під водним об'єктом загальною площею 170,8395 га (кадастровий номер 5122983400:01:001:0505).
У пункті 2.2 договору зазначено, що у межах об'єкта оренди розміщені наступні гідротехнічні споруди: проїзна гребля (дамба), загальною площею 1,675 га, з них: 0,5281 га полотно дороги (тіло греблі є насипом територіальної автомобільної дороги місцевого значення (Т-1612) та водоскидна споруда (паводковий водоскид та водозабірна споруда).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2019 рік становить 4 061 586,00 грн (п.2.3. договору).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що він укладений на 25 років.
Згідно п. 4.1 договору орендна плата обчислюється відповідно до вимог чинного законодавства та вноситься орендарем:
- за воду (водний простір) у розмірі 63865,21 грн. за кожен рік оренди на рахунок обласного бюджету Одеської області;
- за земельну ділянку за місцем її розташування на рахунок Куяльницької сільської ради у розмірі 5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 203079,30 грн. за кожен рік оренди та складає 16923,28 грн. за один місяць.
Результати перегляду орендної плати оформлюються сторонами у вигляді додаткової угоди до договору (п.4.4. договору).
Відповідно до п.6.1. договору передача об'єкту оренди в оренду здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта, погодженого Державним агентством водних ресурсів України.
У п.6.3. договору зазначено, що об'єкт оренди вважається переданим орендодавцем орендарю з моменту здійснення державної реєстрації права оренди.
Відповідно до п.12.2. договору його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання іншою стороною передбачених договором обов'язків, тощо, а також з інших підстав, визначених законом.
У відповідності до п.14.1. договору, його невід'ємною частиною є: кадастровий план земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку та паспорт водного об'єкту.
22.04.2019 ФОП Іванілов разом із супровідним листом (т.с. 2, а.с 33) направив до Куяльницької сільради додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019, якою договір оренди землі від 31.12.2010 викладений у нової редакції - Договір оренди водного об'єкту № 1 разом із витягом з Державного реєстру речових прав.
08.05.2019 ФОП Іванілов направив до Одеського обласного управління водних ресурсів на погодження додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019 до договору оренди землі від 31.12.2010 (т.с. 2, зворотна сторона а.с. 33).
23.12.2019 Одеська ОДА листом за № І-25646-вап-03-2646 (т.с.2, а.с 34) повідомила ФОП Іванілова, що додаткову угоду № 01/03-252 від 16.04.2019, якою договір оренди землі від 31.12.2010 викладений у нової редакції - Договір оренди водного об'єкту № 1 направлено до сектору в Одеській області Державного агентства водних ресурсів України.
15.01.2020 Державне агентство водних ресурсів України листом за № 8/ОД/21-20 повернуло Одеській ОДА Договір оренди водного об'єкту № 1 від 16.04.2019 на доопрацювання у зв'язку із його невідповідністю Типовому договору оренди водних об'єктів, затвердженому постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 (т.с.2, а.с.35).
29.10.2020 Департамент економічної політики та стратегічного планування Одеської ОДА за актом прийому-передачі (т.с.3, а.с 127) передав ФОП Іванілову пакет документів до якого, зокрема, був включений погоджений 12.12.2018 Державним агентством водних ресурсів України Паспорт водного об'єкта "Косівське водосховище" площею 137,6731 га, розташованого на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області (за межами населених пунктів).
05.01.2021 ФОП Іванілов звернувся до Одеської ОДА з листом (т.с.2, а.с 37-39), в якому просив дати вказівку відповідним службам Одеської ОДА завершити погодження додаткової угоди в секторі в Одеській області Державного агентства водних ресурсів України на водний об'єкт - Косівське водосховище, загальнодержавного значення, який знаходиться на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області та передачі його в оренду відповідно до вимог п.6.3. додаткової угоди до договору оренди від 31.12.2010.
10.02.2021 Державне агентство водних ресурсів України листом за № 36/ОД/21-21 (т.с.2, а.с 40) повідомило Одеську ОДА про те, що станом на 10.02.2021 звернень від орендодавця після повернення Договору оренди водного об'єкту № 1 від 16.04.2019 на доопрацювання більше не було, а також про те, що звернення від Подільської РДА щодо розгляду та погодження зазначеної додаткової угоди (Договору оренди водного об'єкту № 1 від 16.04.2019) жодного разу не надходили.
03.06.2022 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 142,4664 га з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (запис у реєстрі № 47004916).
18.08.2023 рішенням Куяльницької сільської ради № 5129-VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для рибогосподарських потреб" (т.с.1, а.с. 54) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ФОП Іванілову для рибогосподарських потреб на території Одеської області, Подільського району, Куяльницької сільської ради, в межах с. Коси, а також змінено площу земельної ділянки із 170,8395 га на площу 142,4664 га комунальної власності кадастровий номер 5122983400:01:001:0505 цільове призначення якої - для рибогосподарських потреб та доручено представнику ради звернутись до органів державної реєстрації для здійснення процедури внесення змін до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На підставі зазначеного рішення Куяльницької сільської ради державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни щодо розміру земельної ділянки із кадастровим номером 5122983400:01:001:0505 (т.с. 1, а.с. 53).
Відповідно до інформації, викладеної у листі Головного управління ДПС в Одеській області № 22399/5/15-32-24-11-05 від 21.10.2024 (т.с.1, а.с61), у ФОП Іванілова заборгованість по орендній платі з фізичних осіб відсутня.
У 2025 на замовлення Куяльницької сільради фізичною особою-підприємцем Єгоращенко В.Б. був розроблений Паспорт водного об'єкта - Косівського водосховища площею 139,4502 га, розташованого на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області (в межах населених пунктів) (т.с.2, а.с 43-52).
Прокурор вважаючи, що відповідач, користуючись спірною земельною ділянкою на підставі неукладеного договору оренди землі від 31.12.2010, не сплачуючи орендну плату за використання водного об'єкту, порушує права держави в особі Куяльницької сільради як власника землі, у зв'язку із чим звернувся із відповідним позовом до Господарського суду.
5. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.
Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Так, питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Тому, Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, Прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для його звернення до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив на тому, що Прокурор насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Як встановлено судом, Одеська обласна прокуратура 15.11.2024 листом №15/1/1-1831ВИХ-24 (т.с.1, а.с.107-109) повідомила Куяльницьку сільраду про обставини незаконного вибуття із власності держави на підставі договору оренди землі від 31.12.2010 земельної ділянки водного фонду, який не набув чинності та водного об'єкта загальнодержавного значення - Косівського водосховища, а також про те, що додаткова угода до договору оренди спірної земельної ділянки, укладена між Одеською ОДА та ФОП Іваніловим 16.04.2018, не погоджена Держводагентством України у зв'язку із її невідповідністю Типовому договору оренди водного об'єкта, а також про те, що державним реєстратором була здійснена реєстрація не існуючого права оренди відповідача на спірну земельну ділянку, яка розташована на території Куяльницької сільради Подільського району Одеської області, та просила надати наяву у ради інформацію з метою встановлення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
В свою чергу, Куяльницька сільрада своїм листом від 19.02.2025 за №02-36/564 (т.с.1, а.с 119) повідомила Прокурора про те, що 28.07.2021 Подільська РДА за актом приймання-передачі довгострокових договорів оренди водних об'єктів передала копії укладених Котовською РДА договорів оренди водних об'єктів, зокрема, і копію договору оренди земельної ділянки від 31.12.2010 з ФОП Іваніловим, кадастровий номер земельної ділянки 5122983400:01:001:0505; про те, що радою не вивчалось питання законності реєстрації права оренди ФОП Іванілова на спірну земельну ділянку водного фонду; про те, що дії ради спрямовувалися на приведення договору оренди землі водного фонду, укладеного з ФОП Іваніловим, до вимог чинного законодавства, з урахуванням положень Типового договору оренди водних об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 та про те, що заходи щодо захисту інтересів держави за фактом державної реєстрації неіснуючого права оренди ФОП Іванілова на спірну земельну ділянку радою не здійснювалися.
Листом від 05.05.2025 №15/1/1-681ВИХ-25 (т.с.1, а.с.165) Одеська обласна повідомила Куяльницьку сільську раду про те, що нею підготовлена позовна заява для захисту інтересів держави в особі Куяльницької сільради, яка найближчим часом буде скерована до суду для розгляду по суті.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що Прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для його участі у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо належного способу захисту суд зазначає наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор стверджує, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок того, що Котовською РДА всупереч приписам ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції станом на 30.11.2010), з перевищенням своїх повноважень 21.12.2010 було прийняте рішення № 853/10 про передачу відповідачу спірної земельної ділянки водного фонду в оренду, відповідач користується спірною земельною ділянкою площею 142,4664 га (земля під водою) із земель водного фонду з кадастровим номером 5122983400:01:001:0505, право оренди на яку у нього не виникло у зв'язку з тим, що договір оренди землі, укладений 31.12.2010 між відповідачем та Котовською РДА, не набув чинності, оскільки державна реєстрація вказаного договору у встановленому законом порядку не відбулася, у зв'язку із чим в силу приписів чинного законодавства, він є неукладеним, а також внаслідок того, що державний реєстратор вніс до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію неіснуючого права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine" (заява № 38722/02, § 75)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).
Дослідивши предмет та підстави позову у даній справі, а також мету останнього через призму доводів Прокурора, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги фактично спрямовані на повернення державі в особі Куяльницької сільської ради земельної ділянки водного фонду загальною площею 142,4664, кадастровий номер 5122983400:01:001:0505, яка, за твердженням Прокурора, протиправно знаходиться у користуванні на умовах оренди у відповідача.
Суд виходить з того, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.
Так, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
За обставинами справи, що розглядається, 31.12.2010 між Котовською РДА та відповідачем був укладений договір оренди землі, який не був зареєстрований у строк до 01.01.2013.
В свою чергу, 21.02.2018 державний реєстратор на підставі спірного договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно провів державну реєстрацію права оренди за відповідачем.
Прокурор обґрунтовує свій позов тим, що оскільки договір оренди землі від 31.12.2010 не був зареєстрований до 01.01.2013, а було лише зареєстровано речове право оренди по цьому договору, то такий договір чинності не набрав, а тому є неукладеним і, відповідно, відповідач не набув прав орендаря за спірним договором оренди землі, оскільки проведення 21.02.2018 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі, підписаного сторонами 31.12.2010, не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проведення після 01.01.2013 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013.
Виходячи з наведених висновків, зроблених ВП ВС, Прокурор вважає, що оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі, договір між Котовською РДА та відповідачем чинності не набрав і, відповідно відповідач не набув прав орендаря за спірним договором оренди землі".
Суд, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, враховуючи приписи ч.ч. 5, 6 статті 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 4 ст. 236 ГПУ України щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду та виходячи із фактичних обставин цієї справи, вважає за важливе зазначити наступне.
ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) від 18.01.2001 наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
При цьому Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку № 20 (2017) зазначила (пункт 30), що забезпечення рівності, єдиного тлумачення й застосування закону не повинні призводити до негнучкості закону та виникненню перешкод для його розвитку, вимога "подібні справи мають розглядатися подібно" не повинна сприйматися як абсолютна. Зміни в суспільстві можуть викликати необхідність нового тлумачення закону і, таким чином, призвести до відмови від прецеденту, який вже існує. При цьому така відмова має бути обґрунтована в рішенні (пункт 31).
У країнах континентального права (до яких відноситься Україна) конституційні гарантії незалежності суддів розуміються, окрім іншого, так що судді під час прийняття судового рішення обмежені (лише) Конституцією, міжнародними договорами та законами, але не судовими рішеннями, які були ухвалені в подібних справах ієрархічно вищими судами, а тому відхилення суддів нижчого рівня від сталої судової практики є прийнятним (пункт 34)
Як зазначає КРЄС у Висновку № 20 (2017), важливо щоб при відході від сталої судової практики, яка вже встановлена судами вищих інстанцій, суди нижчих інстанцій повністю виконували вимоги щодо обґрунтування свого рішення. Обов'язок щодо мотивування відходу від прецеденту, встановленого вищим судом, покладається на суд нижчої інстанції, який вирішив відійти від прецеденту. У сторін має бути право оскаржити таке судове рішення. Якщо вищий суд погоджується з аргументацією нижчого, відповідна судова практика має бути змінена (пункт 35).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
З урахуванням наведеного суд зазначає наступне.
Серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вирізняє, зокрема, договори.
За змістом ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків стосується саме сторін договору й пов'язується з моментом його укладення.
Приписами ч.1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
У частині першій статті 640 ЦК України передбачено загальне правило щодо визначення моменту, з якого договір уважається укладеним. Так, у цій нормі права вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
При цьому у ч.2 цієї ж статті також зазначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України були виключені посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 відповідач не мав можливості зареєструвати спірний договір оренди землі.
Отже, державній реєстрації відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (у редакції від 01.01.2013) підлягає право оренди земельної ділянки, а не сам договір оренди.
Якщо Закон містить вимогу державної реєстрації договору як умову набуття ним чинності, то договір набуває чинності з моменту його відповідної реєстрації.
На переконання суду, якщо зміни, внесені в законодавство, передбачають скасування державної реєстрації договору як обов'язкової умови набуття ним чинності, але вводять обов'язкову умову реєстрації права, щодо набуття якого такий договір укладається, то за умови невиконання вимоги щодо державної реєстрації такого договору на момент набрання чинності зазначеними змінами в законодавство, такий договір набуває чинності з моменту реєстрації відповідного права за умови відсутності явно виражених заперечень контрагента на момент відповідної реєстрації.
Як встановлено судом під час розгляду справи, жодним із органів влади (Котовською РДА, Подільською РДА, Одеською ОДА та Куяльницькою сільрадою) заперечення щодо реєстрації ФОП Іваніловим права оренди спірної земельної ділянки відповідачу не висувалися.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, вказаним Законом передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державне реєстрацію правочинів, що діяла у сфері земельних правовідносин до 01.01.2013. Таким чином, законодавець пов'язує правове регулювання державної реєстрації з моментом виникнення права оренди земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що після набрання чинності змін до ЦК України та Закону України "Про оренду землі", внесених Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI, а саме, скасування законодавчої вимоги про необхідність реєстрації договору оренди та введення вимоги щодо реєстрації права оренди, ФОП Іванілов відповідне право зареєстрував, тобто, його право оренди визнано та підтверджене державою.
Поза тим, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містить підстав чи заборон для орендаря зареєструвати право оренди за незареєстрованим договором (вочевидь у разі наявності зареєстрованого договору оренди, орендар вочевидь, не зобов'язаний повторно реєструвати право оренди разом із реєстрацією договору).
Таким чином, неможливість зареєструвати спірний договір оренди після 01.01.2013, призводить до того, що, на відміну від ситуації, яка існувала у цій сфері до 01.01.2013, відповідач взагалі позбавлений можливості вчинити дії, від яких залежить чинність договору оренди землі (незалежно від його добросовісної поведінки) і змушений повторно врегульовувати орендні відносини. Водночас його зареєстроване і підтверджене державою право оренди ставиться під сумнів за відсутності законодавчих заборон чи перешкод для такої реєстрації.
При цьому сталою та послідовною практикою Верховного Суду визначено, що у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі і не заперечував проти користування орендарем об'єктом оренди), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначає, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, надаючи тлумачення п. 6 ст. 3 ЦК України зазначив, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що орендар, який належним чином зареєстрував своє право оренди на земельну ділянку (після 01.01.2013) на підставі договору оренди (укладеного до 2013 року), користувався цією земельною ділянкою, сплачував за неї відповідну плату, мав правомірні очікування того, що право оренди на цю земельну ділянку в нього все ж таки виникло.
Інший підхід створює правову невизначеність в контексті правовідносин, що виникають між сторонами спірного договору оренди землі, з одного боку договір оренди виконується упродовж тривалого строку і цього сторони не заперечують, а з іншого - право оренди відсутнє.
У зв'язку з викладеним, на думку суду, проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі спірного договору оренди землі, підписаного сторонами до 01.01.2013, хоч не може підмінити собою державну реєстрацію самого договору (оскільки державна реєстрація речового права не є тотожною державній реєстрації договору оренди землі), проте подальша реєстрація права оренди за цим договором та виконання сторонами такого незареєстрованого договору протягом тривалого періоду є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права оренди у сторони такого договору на земельну ділянку.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що договір оренди землі від 31.12.2010 є укладеним, а у відповідача виникло право оренди на спірну земельну ділянку, а тому відповідач, за яким зареєстроване право оренди на об'єкт оренди - спірну земельну ділянку водного фонду, за принципом реєстраційного підтвердження володіння, є законним володільцем такого об'єкта.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння майном, є віндикаційний позов.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19.
Оскільки Прокурором з метою захисту інтересів держави поданий негаторний позов, який обґрунтований відсутністю у відповідача законних прав на користування спірною земельною ділянкою, так як спірний договір оренди не набув чинності, а тому за ствердженням Прокурора, є неукладений, а матеріалами справи встановлене протилежне, суд вважає, що права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до не володіючого не власника.
Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна (спірної земельної ділянки) з чужого володіння в порядку віндикації, а тому Прокурором обраний неналежний спосіб захисту інтересів держави.
Обрання Прокурором неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
При цьому, суд зазначає, що беручи до уваги те, що заявлені Прокурором у цій справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).
Враховуючи вище викладене, що є самостійною підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку не давати відповідь на кожен аргумент учасників справи з огляду на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки в такому разі прийняття рішення про відмову в задоволенні позову не залежить від інших встановлених судом обставин.
Разом з цим, стосовно посилання Прокурора на висновки ВП ВС у справі № 696/1693/15-ц від 23.06.2020, суд звертає увагу на те, що передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених нею у вище наведеній справі, колегія суддів КГС ВС у своїй ухвалі від 16.04.2025 у справі № 925/632/19, обґрунтовуючи потребу відступу, навела правове обґрунтування, тотожне викладеному судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду вважаючи мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу колегією суддів КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 925/632/19, обґрунтованими, прийняла справу до свого розгляду. На час розгляду цієї справи остаточна постанова ВП ВС у справі № 925/632/19 відсутня.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").
Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені Прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту у спірних правовідносинах, що є окремою підставою для відмови у позові, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі саме з цих підстав.
Даний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012, від 18.05.2022 у справі №914/1191/20 та від 29.05.2025 у справі №918/938/23.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на Одеську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати по справі № 916/1840/25 покласти на Одеську обласну прокуратуру.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повне рішення складено 16 лютого 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський