13 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/145/26
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. №1920/26 від 11.02.2026) у справі №915/145/26 за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури (56501, м. Вознесенськ, провулок Костенка, 2) в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради (56500, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Вознесенськ, пл. Центральна, буд. 1; код ЄДРПОУ 38016400) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Кольцова, 57; код ЄДРПОУ 21284591) про стягнення коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 1970908,65 грн., -
Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» про стягнення на користь позивача безпідставно збережених коштів в сумі 1970908,65 грн. за користування земельною ділянкою з кадастровим номерам 4810200000:04:003:0010, площею 1,1 га, розташованою в межах Вознесенської міської ради Вознесенського району Миколаївської області.
В обґрунтування позову прокурор зазначає обставини щодо використання комунальної земельної ділянки на території м. Вознесенська Миколаївської області без оформлення належним чином права користування та сплати за таке використання. Як вказує прокурор, на підставі договору оренди землі № 433 від 26.09.2024, укладеного між Вознесенською міською радою та ТОВ «ДЭП», вказане товариство як власник об'єкту нерухомості користувалось комунальною земельною ділянкою з кадастровим номером 4810200000:04:003:0010 площею 1,1 га, та оскільки за період дії договору оренди землі ТОВ «ДЭП» систематично не сплачувало орендну плату, та з огляду на закінчення строку дії договору оренди землі № 433, право оренди TOВ«ДЭП» на земельну ділянку з кадастровим номером 4810200000:04:003:0010 припинено 01.11.2019 на підставі рішення Вознесенської міської ради № 36 від 18.10.2019. Разом з цим, прокурор, з посиланням на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначає, що з 17.10.2016 за ТОВ «ДЭП» було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості - громадський будинок у м. Вознесенськ по вул. Київська, 242-б, загальною площею, в подальшому право власності на зазначений об'єкт нерухомості набув відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2016 № 2458. За ствердженнями прокурора, відповідач по даний час не оформив документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою площею 1,100 га з кадастровим номером 4810200000:04:003:0010, на якій розміщені належні товариству об'єкти нерухомості, у зв'язку з чим місцевий бюджет упродовж тривалого часу недоотримує кошти у вигляді орендної плати за використання даної земельної ділянки за період з 01.11.2019 по 31.12.2025, що є підставою для стягнення коштів в загальній сумі 1970908,65 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.
Разом із позовною заявою керівником Вознесенської окружної прокуратури подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 19», а саме, на: літ. А-1 - виставковий центр з торгівельними площами та літ. Б-1- навіс загальною площею 4756,9 кв.м, що знаходиться в м. Вознесенську, вул. Київська, 242б. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1061917048102).
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що наявність у ТОВ «Пересувна механізована колона № 19» правомочностей власника майна вказує на його можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись нежитловими об'єктами на користь третіх осіб, у тому числі з метою ухилення від виконання рішення суду. Разом з цим, прокурор зазначає, що з огляду на значний розмір суми, яка заявлена до стягнення (1970908,65 грн.), у разі задоволення позову стягнення грошових коштів буде здійснюватися саме шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Розглянувши вказану заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 р. у справі № 917/1390/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення на користь Вознесенської міської ради з ТОВ «Пересувна механізована колона № 19» 1970908,65 грн, а саме безпідставно збережених коштів за використання спірної земельної ділянки комунальної власності за період з 01.11.2019 року по 31.12.2025 року відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України у зв'язку із використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
При цьому суд враховує те, що заявлена у даній справі сума боргу є значною.
Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок його відчуження власником.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
При цьому господарський суд вважає, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Крім того, як зазначається в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:
- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);
- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Необхідно відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів (пункт 24);
- накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (пункт 30);
- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).
Суд звертає увагу, що інформація щодо діяльності та фінансового стану відповідача (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки відповідача та проведені за ними операції) може бути обмеженою для позивача.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та обґрунтувати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не подати докази вчинення боржником дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів, розпорядження ними тощо, ураховуючи, що право власника на таке відчуження/розпорядження у будь-який момент, який (момент волевиявлення) неможливо ні передбачити, ні відстежити позивачем.
За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів), саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема, й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2022 року у справі № 905/446/22.
Так, Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19 зазначив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Також Верховний Суд зазначив, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують права відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки №463514991 від 10.02.2026 з Державного реєстру речових прав Товариству з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» належить нерухоме майно - громадський будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1061917048102) загальною площею 4756,9 кв.м, що розташований за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вулиця Київська (вулиця Жовтневої революції (стара назва вулиці Київська)), будинок 242б; додаткові відомості: А-1 - виставковий центр з торгівельними площами; Б-1 - навіс. Право власності на вказане нерухоме майно набуто відповідачем 03.11.2016 на підставі договору купівлі-продажу №2458 від 03.11.2016.
Так, як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу №2458 від 03.11.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЭП» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» (покупець), предметом договору є громадський будинок загальною площею 4756,9 кв.м, що розташований за адресою: Миколаївська область, місто Вознесенськ, вулиця Київська, будинок №242-б, який складається з виставкового центру з торгівельними площами літера «А-1», матеріал стін - «сандвіч» панелі, навісу літера «Б-1», та розташований на земельній ділянці площею 1,1000 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки 4810200000:04:003:0010, цільове призначення земельної ділянки: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1061917048102, далі - майно (п. 1.2 договору), при цьому продаж за домовленістю сторін вчиняться у розмірі 12560000,00 грн. (п. 2.1. договору). Також у вказаному договорі зазначено, що згідно звіту про оцінку майна станом на 27.10.2016 року його вартість складає 9528000,00 грн.
Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.
Адже інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (такої позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24).)
До того ж Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі N 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18.
Відтак, враховуючи усе вищенаведене, господарський суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказаний об'єкт нерухомого майна відповідача, у межах суми позову 1970908,65 грн. є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження вказаним майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту майно відповідача в межах суми позову, яка становить 1970908,65 грн.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім “право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання statusquo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені “правом на суд».
Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Так, ст. 141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі № 915/145/26 (вх. №1920/26 від 11.02.2026) задовольнити частково.
2. Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона № 19» (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Кольцова, 57; код ЄДРПОУ 21284591), а саме громадський будинок, що складається з: літ. А-1 - виставковий центр з торгівельними площами та літ. Б-1- навіс загальною площею 4756.9 кв.м, що знаходиться у м. Вознесенську Миколаївської області, вул. Київська, 242б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1061917048102), в межах суми позову 1970908/один мільйон дев'ятсот сімдесят тисяч дев'ятсот вісім/грн. 65 коп.
3. Стягувачем за цією ухвалою є Вознесенська окружна прокуратура (56501, Миколаївська область, м. Вознесенськ, провулок Костенка, 2).
4. Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована колона №19» (73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Кольцова, 57; код ЄДРПОУ 21284591).
Ухвала набирає чинності з дня її підписання.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її підписання.
Ухвалу підписано 13.02.2026 року.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Людмила Михайлівна Ільєва