вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" лютого 2026 р. м. Київ Справа № 911/3977/25
За позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Маловільшанської сільської ради;
2) Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 117 339, 21 грн,
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Білоцерківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі: Маловільшанської сільської ради (далі - позивач-1), Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач-2) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач) про стягнення 117 339, 21 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону та збереження лісового фонду, оскільки на підвідомчій йому території, в кварталі 105 виділі 2 Томилівського лісництва, заповідного урочища «Малишки» допустив самовільний поруб 30 дерев.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує щодо позову, та, зокрема зазначає, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у даній справі, крім цього, матеріали справи не містять доказів неправомірності поведінки відповідача, прокурором не вказано, які саме дії відповідач повинен був вчинити з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив. Відповідач вчасно і в повній мірі здійснював комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до вимог чинного законодавства, лісове господарство несе відповідальність лише у разі вчинення ним самими незаконної рубки або в разі допущення порушення вимог щодо ведення лісового господарства. Позивач-2 не здійснював заходи державного нагляду (контролю) в частині перевірки відповідача на предмет наявності незаконної рубки дерев та не оформляв у встановленому порядку результати перевірки. Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №11 від 11.09.2023 має бути додатком до акта перевірки планового чи позапланового заходу, який проведений не був, тому вказаний акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства не може бути належним доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.01.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
06.01.2026 від Білоцерківської окружної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків разом із новою редакцією позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/3977/25 та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
16.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.01.2026 від Білоцерківської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Рішенням 16 сесії XXI скликання Київської обласної ради від 10.03.1994 оголошено заповідне урочище «Малишки».
Згідно з п.1.2. Положення про Заповідне урочище «Малишки», затвердженого начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області (далі - Положення) Урочище входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Відповідно до п.1.3. Положення Урочище загальною площею 142,0 га розташоване на землях Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» Томилівського лісництва - кв. 102-106 (входять всі виділи), в адміністративних межах Биково-Греблянської сільської ради Білоцерківскього району (земекористувач).
Пунктом 3.1. Положення встановлено, що відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території Урочища забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміні їх первісного стану та суперечить меті і завданню Урочища, передбаченим Положенням, у тому числі, але не виключно, рубки головного користування та прохідні рубки.
Також Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області 08.11.2012 видано охоронне зобов'язання щодо Заповідного урочища «Малишки».
Адміністративні межі села Бикова Гребля увійшли до Маловільшанської територіальної громади.
Як убачається з акта огляду місця вчинення порушення лісового законодавства №11 від 11.09.2023 провідним інженером з охорони та захисту лісу Хоменком О.Ю., за участю майстра лісу Томилівського лісництва Запорізького Я.В., 10.09.2023 о 09 год 00 хв у 105 кварталі 2 виділу Томилівського лісництва заповідне урочище «Малишки» було виявлено незаконну порубку 30 дерев.
До вказаного акта додано детальну матеріально-грошову оцінку лісосіки, польову перелікову відомість, перевід пнів на висоту, а також розрахунок шкоди, нанесеній державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 105 виділі 2 Томилівського лісництва (заповідне урочище «Малишки»).
Відповідно до вказаного розрахунку розмір збитків, завданих навколишньому природному середовищу, становить 117 422, 50 грн.
Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулась до Білоцерківського районного управління ГУ НП України в Київській області із заявою щодо вчинення злочину за вих.№1431 від 11.09.2023 по факту зазначеної вище незаконної порубки дерев.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що Білоцерківським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Київській області 11.09.2023 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023111030004341.
Згідно із інформацією філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за вих. №20049/40.1.9-2025 від 22.09.2025 стосовно незаконної порубки, виявленої 10.09.2023 на території Томилівського лісництва, який відноситься до Маловільшанської сільської територіальної громади, службове розслідування не проводилось.
Як убачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.04.2024 Державне підприємство "Білоцерківське лісове господарство" припинило свою діяльність шляхом реорганізації, правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Згідно з пп.3.1., 3.2. статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за № 102 «Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища» та наказу Державної екологічної інспекції України від 01.10.2018 за № 187 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу», датою початку здійснення повноважень Державною екологічною інспекцією Столичного округу визначено 01.10.2018.
Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Положення).
Повноваження Інспекції поширюються на територію міста Києва та Київську область. Основним завданням Інспекції є відповідно реалізація повноважень Держекоінспекції у межах міста Києва та Київської області.
Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Також статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Незаконна порубка була здійснена в адміністративних межах Маловільшанської сельської ради.
Враховуючи викладене вище, позивачі - уповноважені органи на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтею 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 ЛК України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЛК України).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Приписами статей 16, 17 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною 2 статті 19 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Рішенням 16 сесії XXI скликання Київської обласної ради від 10.03.1994 оголошено заповідне урочище «Малишки».
Згідно з п.1.2. Положення про Заповідне урочище «Малишки», затвердженого начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області (далі - Положення) Урочище входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Відповідно до п.1.3. Положення Урочище загальною площею 142,0 га розташоване на території Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
Статтею 100 ЛК України визначено, що порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
За приписами ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до ч. 6 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Частиною 2 ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.
Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
Отже, відповідач як постійний лісокористувач, який здійснює свою діяльність на території Заповідного урочища «Малишки», зобов'язаний був забезпечити охорону лісових насаджень на території об'єкта природно-заповідного фонду відповідно до оформленого охоронного зобов'язання.
Як убачається з акта огляду місця вчинення порушення лісового законодавства №11 від 11.09.2023 провідним інженером з охорони та захисту лісу Хоменком О.Ю., за участю майстра лісу Томилівського лісництва Запорізького Я.В., 10.09.2023 о 09 год 00 хв у 105 кварталі 2 виділу Томилівського лісництва заповідне урочище «Малишки» було виявлено незаконну порубку 30 дерев.
Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулась до Білоцерківського районного управління ГУ НП України в Київській області із заявою щодо вчинення злочину за вих.№1431 від 11.09.2023 по факту зазначеної вище незаконної порубки дерев.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що Білоцерківським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Київській області 11.09.2023 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12023111030004341.
Згідно зі ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у: нецільовому використанні територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушенні режимів територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також проектів створення та організації територій об'єктів природно-заповідного фонду; здійсненні в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон заборонених господарської та інших видів діяльності; організації на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього здійснення оцінки впливу на довкілля або з порушенням оцінці впливу на довкілля; невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду; порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду; порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду; псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу; самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб. Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.
Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, зокрема, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників (стаття 105 ЛК України).
Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивачів покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Згідно з пп.3.1., 3.2. статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Отже, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, дотримання заповідного режиму і вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду та природно-заповідного фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на території заповідного урочища місцевого значення відповідачем.
Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну порубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Враховуючи викладені вищи обставини, матеріалами справи підтверджена протиправна поведінка відповідача, яка полягає в незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Так, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території, а отже діяв неправомірно, що призвело до незаконної порубки.
Саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та, як наслідок заподіяння шкоди.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність здійснених відповідачем заходів по організації охорони лісу та недопущення самовільних і незаконних рубок та про наявність відповідної вини.
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків
У правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі N 909/1111/16 та у постанові від 20.02.2020 у справі N 920/1106/17, зазначено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.
За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з'ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.
Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
У п. 88 постанови від 13.05.2020 у справі N 9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст. 19, ст. ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року та 19 вересня 2018 року у справах N 909/976/17, N 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Отже, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі N 922/2317/21, від 28.09.2023 у справі N 927/32/23, від 27.03.2024 у справі N 908/65/23, від 12.09.2024 у справі N 907/181/22, від 30.01.2025 у справі N 907/48/24 та від 12.03.2025 у справі N 909/131/24.
Наведеним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності в нього обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції, оскільки факт порушення природоохоронного законодавства може підтверджуватися не тільки результатами перевірки Державної екологічної інспекції, а й іншими доказами.
У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі N 907/181/22, викладено висновок, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність цього акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Відповідно до Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» від 10.05.2022 №575, відповідачем проведено розрахунок розміру збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, який становить 117 422, 50 грн.
Білоцерківською окружною прокуратурою заявлено до стягнення 117 339, 21 грн збитків.
Враховуючи положення ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Згідно ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п.7 ч.3 ст.29, п.4 ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Шкоду заподіяно в адміністративних межах Маловільшанської сільської ради, тому заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на сільську раду, згідно коду бюджетної класифікації, в даному випадку це «грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності», код класифікації доходів 24062100.
Даний рахунок відкритий за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевим бюджетами. Вся сума стягується на один рахунок сільської ради, а потім відбувається автоматичний відсотковий розподіл між рівнями бюджету відповідно до п.4 ч.1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України.
Оскільки місце заподіяння шкоди знаходяться в адміністративних межах Маловільшанської сільської ради, то відповідно до ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» надходження грошових коштів на спеціальний рахунок Маловільшанської сільської ради є правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
Щодо наявності в Білоцерківської окружної прокуратури повноважень представляти інтереси держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Маловільшанської сільської ради в межах даного спору, суд зазначає таке.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на адресу Маловільшанської сільської ради направлено листа від 03.10.2025 за №50-91356вих-21 та на адресу Держаної екологічної інспекції Столичного округу направлено лист від 21.11.2025 №50-10813вих25, в яких повідомлено, про незаконну порубку дерев.
Держана екологічна інспекція Столичного округу надала прокуратурі відповідь від 25.11.2025 за вих. №9/6/2-30/3659, також у матеріалах справи наявна відповідь прокуратурі Маловільшанської сільської ради від 09.10.2025 вих. №1518/07-12.
Білоцерківська окружною прокуратурою повідомленням від 29.12.2025 за №50-11975вих-25 повідомила Держану екологічну інспекцію Столичного округу та Маловільшанську сільську раду про пред'явлення позову.
Враховуючи обізнаність Маловільшанської сільської ради та Держаної екологічної інспекції Столичного округу про порушення і беручи до уваги невжиття вказаними органами заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідні компетентні органи бездіють протягом тривалого часу.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів держави, однак не звертались до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачами своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачами, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача-1 шкоди в розмірі 117 339, 21 грн.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Маловільшанської сільської ради; 2) Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 117 339, 21 грн задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, ідентифікаційний код 44768034) на користь Маловільшанської сільської ради (09175, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Мала Вільшанка, вул. Перемоги, буд. 24, ідентифікаційний код 04358619, код класифікації доходів: 24062100) 117 339 (сто сімнадцять тисяч триста тридцять дев'ять) грн 21 коп. шкоди.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, ідентифікаційний код 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, будинок 9, ідентифікаційний код 02909996) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова