ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2026Справа № 910/11766/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд»
до Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
про визнання недійсним правочину та стягнення 201750,00 грн. Представники учасників справи:
від позивача: Шульженко Д.Ю.; Балицький О.П.;
від відповідача: Кохан В.О.;
від третьої особи: не з'явився.
19.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» з вимогами до Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення 201750,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач неправомірно та безпідставно в односторонньому порядку відмовився від Договору №26 від 10.01.2025 та стягнув банківську гарантію у сумі 201750,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 (суддя Алєєва І.В.) відкрито провадження у справі №910/11766/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.11.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
17.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» систематично порушувало умови Договору №26 від 10.01.2025, у зв'язку з чим відповідач правомірно відмовився від договору.
23.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 задоволено самовідвід судді Алєєвої І.В. від розгляду справи №910/11766/25, матеріали справи передані на повторний автоматичний розподіл, в результаті якого справу №910/11766/25 передано на розгляд судді Спичака О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 суддею Спичаком О.М. прийнято до свого провадження справу №910/11766/25, підготовче засідання призначено на 10.12.2025.
У підготовчому засіданні 10.12.2025 суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»; постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 16.01.2026.
У підготовчому засіданні 16.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляд по суті на 04.02.2026.
Представники позивача у судовому засіданні 04.02.2026 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 04.02.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
Представник третьої особи у судове засідання 04.02.2026 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті.
У судовому засіданні 04.02.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.01.2025 між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації(замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» (постачальник) укладено Договір №26 про закупівлю за державні кошти ДК 021:2015 код 03210000-6 «Зернові культури та картопля» (картопля столова пізня), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується з дня укладання договору та до 31 грудня 2025 року поставні Замовнику товар ДК 021:2015 код 03210000-6 «Зернові культури та картопля» (картопля столова пізня) для закладів освіти у кількості та за цінами, що зазначені в специфікації, що є невід'ємно частиною даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити такий товар на умова визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору №26 від 10.01.2025 найменування товару та кількість: згідно специфікації (Додаток №1).
Згідно з п. 2.1 Договору №26 від 10.01.2025 Постачальник повинен поставити Замовнику товар, якість якого відповідає технічним вимога Замовника.
Відповідно до п. 2.2 Договору №26 від 10.01.2025 товар повинен мати необхідні супроводжуючі документи щодо якості та безпеки товару відносно та його категорій для яких вони передбачені згідно чинного законодавства. Маркування на упаковці товар, що передається у заклади освіти, повинно відповідати супроводжувальним документам.
Товар передається Замовнику в упаковці з маркуванням, яка відповідає характеру товару, забезпечує цілісність товару та збереження його якості під час перевезення та зберігання (п. 2.3 Договору №26 від 10.01.2025).
Згідно з п. 2.4 Договору №26 від 10.01.2025 постачальник гарантує якість товару, що поставляється Замовнику за цим Договором. Гарантія якості діє протягом строку, встановленого виробником товару, та вказаного на упаковці.
Якщо протягом гарантійного терміну товар виявиться неякісним або таким, що не відповідає умовам цього Договору, Постачальник зобов'язаний замінити цей товар. Всі витрати, пов'язані із заміною товар неналежної якості (транспортні витрати, тощо) несе Постачальник (п. 2.5 Договору №26 від 10.01.2025).
Сума цього Договору становить: 4035000,00 грн, без ПДВ. Специфікація ціни додається (Додаток №1). Остаточна сума Договору визначається за підсумком заявок, поданих і оплачених Замовником Постачальнику протягом строку дії цього Договору (п. 3.1 Договору №26 від 10.01.2025).
При встановлені неякісності товару Замовник має право оповістити про це Постачальника протягом 3-х днів з моменту надання закладом освіти акта про неналежну якість товару Замовнику (п. 5.2.7 Договору №26 від 10.01.2025).
Відповідно до п. 5.3.2 Договору №26 від 10.01.2025 Постачальник зобов'язаний своєчасно забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.
Згідно з п. 5.3.3 Договору №26 від 10.01.2025 Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II цього Договору.
Постачальник зобов'язаний замінити неякісний товар протягом 1 (одного) робочого дня з моменту одержання усного повідомлення про виявлену неналежну якість товару за рахунок власних коштів (п. 5.3.4 Договору №26 від 10.01.2025).
У п. 7.7 Договору №26 від 10.01.2025 визначено, що факт невиконання або неналежного виконання Постачальником своїх зобов'язань за договором підтверджується документами («Заявка на продукти» закладу освіти роздрукована з електронної пошти та акт складений закладом освіти про відсутність поставленого товару (завезеного в заклад) згідно «Заявки на продукти»), невідповідність декларації якості маркуванню на тарі з товаром, невідповідність виробника визначеного цим Договором), що свідчить про недотримання Постачальником умов договору.
Відповідно до п. 7.9 Договору №26 від 10.01.2025 Замовник направляє лист-вимогу Банку або іншій фінансовій установі про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії про забезпечення виконання Договору та Постачальнику про неповернення забезпечення виконання договору.
Цей Договір набирає чинності з дня укладання договору та до 31 грудня 2025 року, та до повного погашення фінансових зобов'язань (п. 10.1 Договору №26 від 10.01.2025).
Виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» за Договором №26 від 10.01.2025 були забезпечені банківською гарантіє Приватного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на суму 201750,00 грн.
Листом від 02.06.2025 вих. №101/36-1236 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» не виконує належним чином умови Договору №26 від 10.01.2025.
Зокрема, відповідач повідомив, що позивач не завозив товар згідно з умовами Договору №26 від 10.01.2025 у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 до всіх закладів дошкільної освіти (заявки не виконані).
Крім того, у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 до закладів дошкільної освіти Постачальником завезено неякісну картоплю; у період з 10.03.2025 по 14.03.2025 Постачальником знову завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти; у період з 24.03.2025 - 28.03.2025 Постачальником завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти та відносно одного закладу не дотримано графіку завезення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позивач не виконує умови Договору №26 від 10.01.2025, не дотримується умов та строків поставки товару, визначених у договорі, завозить неякісний товар, не замінює неякісний товар у строки, визначені у договорі, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що розриває Договір №26 від 10.01.2025 в односторонньому порядку з 31.05.2025.
Також, листом від 27.06.2025 вих. №101/36-1483 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» не виконує належним чином умови Договору №26 від 10.01.2025.
Зокрема, відповідач повідомив, що позивач не завозив товар згідно з умовами Договору №26 від 10.01.2025 у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 до всіх закладів дошкільної освіти (заявки не виконані).
Крім того, у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 до закладів дошкільної освіти Постачальником завезено неякісну картоплю; у період з 10.03.2025 по 14.03.2025 Постачальником знову завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти; у період з 24.03.2025 - 28.03.2025 Постачальником завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти та відносно одного закладу не дотримано графіку завезення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позивач не виконує умови Договору №26 від 10.01.2025, не дотримується умов та строків поставки товару, визначених у договорі, завозить неякісний товар, не замінює неякісний товар у строки, визначені у договорі, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що розриває Договір №26 від 10.01.2025 в односторонньому порядку з 02.07.2025.
Зважаючи на одностороннє розірвання Договору №26 від 10.01.2025 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до Приватного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» з вимогою здійснити виплату по банківській гарантії, якою забезпечувалось виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» за Договором №26 від 10.01.2025.
Вказана вимога бенефіціара була задоволена банком-гарантом, у зв'язку з чим на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації були сплачені кошти у сумі 201750,00 грн (банківська гарантія).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним не були порушені умови Договору №26 від 10.01.2025, оскільки договір не містить додатку, який би визначав конкретний графік поставок, а отже конкретні строки здійснення поставок товарів мають бути зазначені у заявках, поданих Замовником до Постачальника. Однак, умова про заявки подання зі сторони Замовника не виконувалася протягом дії Договору поставки. Жодна заявка у відповідності до умов Договору на електронну пошту позивача не надходила. Погодження усіх поставок здійснювалося у спрощеним спосіб шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій. Впродовж виконання Договору №26 від 10.01.2025 між Сторонами були тривалі конклюдентні (погоджувальні) відносини, які свідчать про виконання Договору №26 з постачання товару, а саме: Постачальником здійснювались поставки по факту отримання товару, відбувалися виставлення рахунків, Замовник здійснював оплати.
Крім того, жодних доказів на підтвердження обставин постачання позивачем неякісного товару Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надано не було.
Отже, позивач вважає дії Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо одностороннього розірвання Договору №26 від 10.01.2025 та стягнення банківської гарантії необгрунтованими, у зв'язку з чим просить суд:
1) визнати недійсним вчинений Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації односторонній правочин у формі повідомлення (листа) №101/36-1483 від 27.06.2025 про розірвання Договору №26 від 10 січня 2025 року про закупівлю за державні кошти ДК 021:2015 код 03210000-6 «Зернові культури та картопля» (картопля столова пізня), укладеного між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд», в односторонньому порядку з 02.07.2025;
2) стягнути з Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» 201750,00 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на такі обставини.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як встановив суд, листом від 27.06.2025 вих. №101/36-1483 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відмовилось в односторонньому порядку від Договору №26 від 10.01.2025.
Така відмова від договірних відносин є правочином, а отже може бути визнана недійсною в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17).
За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.
Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 Цивільного кодексу України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
У постанові від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.
У п. 5.2.1 Договору №26 від 10.01.2025 сторони визначили, що Замовник має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань Постачальником достроково розірвати договір, в односторонньому порядку (ч. 3 ст.651 Цивільного Кодексу України, ч. 1 ст. 188 Господарського Кодексу України), повідомивши про це Постачальника не менше ніж за 5 календарних днів до дня розірвання Договору (порушення терміну поставки товару згідно заявок Замовника; порушення графіку; заміни постачання товару іншого виробника без погодження з Замовником, постачання неякісного товару, товару іншої сортності та розфасовки товару без маркування, невиконання зобов'язання Постачальником що передбачено п.3.15 цього Договору).
Як встановив суд, листом від 27.06.2025 вих. №101/36-1483 Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» не виконує належним чином умови Договору №26 від 10.01.2025.
Зокрема, відповідач повідомив, що позивач не завозив товар згідно з умовами Договору №26 від 10.01.2025 у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 до всіх закладів дошкільної освіти (заявки не виконані).
Крім того, у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 до закладів дошкільної освіти Постачальником завезено неякісну картоплю; у період з 10.03.2025 по 14.03.2025 Постачальником знову завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти; у період з 24.03.2025 - 28.03.2025 Постачальником завезено неякісну картоплю до закладів дошкільної освіти та відносно одного закладу не дотримано графіку завезення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позивач не виконує умови Договору №26 від 10.01.2025, не дотримується умов та строків поставки товару, визначених у договорі, завозить неякісний товар, не замінює неякісний товар у строки, визначені у договорі, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що розриває Договір №26 від 10.01.2025 в односторонньому порядку з 02.07.2025.
Отже, причинами розірвання Договору №26 від 10.01.2025 є:
1) поставка неякісної продукції та
2) непоставка продукції.
Відповідно до п. 4.1 Договору №26 від 10.01.2025 постачальник здійснює поставку товару: з дня укладання договору та до 31 грудня 2025 року на підставі заявок поданих навчальними закладами, 2 рази на тиждень.
У п. 4.2 Договору №26 від 10.01.2025 вказано, що місце та час поставки (призначення) товару - заклади освіти Дарницького району міста Києва відповідно до Дислокації (Додаток № 3), що є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до п. 4.4 Договору №26 від 10.01.2025 датою поставки товару є дата, коли товар був переданий у власність Замовника в місці поставки (призначення), що підтверджується відповідними документами (товарно-транспортними накладними, видатковими накладними).
Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність Замовника у місці поставки та підписання видаткових накладних (п. 4.6 Договору №26 від 10.01.2025).
Згідно з п. 4.7 Договору №26 від 10.01.2025 постачання товару здійснюється на підставі графіку, затвердженого Замовником. Недотримання графіку поставки товару є неналежним виконання умов договору.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів поставки продукції по Договору №26 від 10.01.2025 у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 (відповідних накладних, актів приймання-передачі, тощо), тоді як у вказаний період позивач повинен був двічі поставити продукцію (п. 4.1 Договору №26 від 10.01.2025).
При цьому, відповідач долучив до матеріалів справи копії актів, складених закладами освіти, про те що у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 продукція Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» не постачалась.
Позивач у позовній заяві пояснив, що договір не містить додатку, який би визначав конкретний графік поставок, а отже конкретні строки здійснення поставок товарів мають бути зазначені у заявках, поданих Замовником до Постачальника. Однак, умова про заявки подання зі сторони Замовника не виконувалася протягом дії Договору поставки. Жодна заявка у відповідності до умов Договору на електронну пошту позивача не надходила. Погодження усіх поставок здійснювалося у спрощеним спосіб шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій. Впродовж виконання Договору №26 від 10.01.2025 між Сторонами були тривалі конклюдентні (погоджувальні) відносини, які свідчать про виконання Договору №26 з постачання товару, а саме: Постачальником здійснювались поставки по факту отримання товару, відбувалися виставлення рахунків, Замовник здійснював оплати.
Суд зазначає, що матеріали справи містять копії листів між сторонами щодо спроби погодити графік постачання продукції. Зокрема, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації наполягало на тому, щоб позивач постачав продукцію у понеділок та вівторок, тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» пропонувало поставляти продукцію у середу та четвер.
Між сторонами не було досягнуто згоди щодо конкретних днів постачання продукції.
Втім, це не означає, що слід нехтувати умовами п. 4.1 Договору №26 від 10.01.2025, де встановлений обов'язок позивача постачати продукцію двічі на тиждень (навіть зважаючи на пояснення позивача, яким чином реально здійснювалась поставка товару).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач порушив умови Договору №26 від 10.01.2025 щодо поставки продукції, зокрема не поставив двічі у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 продукції до закладів освіти.
Що стосується поставки неякісної продукції, суд зазначає, що відповідно до п. 7.8 Договору №26 від 10.01.2025 при встановленні недоброякісності продукту комісією закладу з бракеражу продуктів харчування і продовольчої сировини складається акт бракеражу у 3-х примірниках. Недоброякісна продукція разом із актом, що підтверджує недоброякісність, повертається Постачальнику. При невиконанні заявки на продукти харчування, при надходженні продуктів низької якості, закладом до Замовника та/або Постачальника надсилається акт бракеражної комісії. У акті вказуються вага продуктів, нестачу яких встановлено, перелік продуктів, які не завезено, або наводяться відомості щодо продуктів низької якості.
Відповідачем долучені до матеріалів справи копії Актів про встановлення недоброякісності продуктів харчування та продовольчої сировини.
Однак, ті акти, копії яких долучені відповідачем, складені у пізніші періоди, ніж ті, про які йде мова відповідачем у листі про відмову від договору.
Так, у листі про відмову від договору відповідач вказував про поставку позивачем неякісної продукції у період з 03.03.2025 по 07.03.2025, з 10.03.2025 по 14.03.2025 та з 24.03.2025 по 28.03.2025.
Однак, належних та допустимих доказів (якими відповідно до умов договору є акти бракеражу) на підтвердження поставки позивачем неякісної продукції саме у ті періоди, про які йшла мова у листах про відмову від договору (від 02.06.2025 вих. №101/36-1236 та від 27.06.2025 вих. №101/36-1483) відповідачем суду не надано.
Втім, оскільки однією з підстав розірвання Договору №26 від 10.01.2025 шляхом односторонньої відмови від нього було непоставка товару у період з 17.03.2025 по 21.03.2025 (що підтверджується вище встановленими обставинами справами не спростовано позивачем належними та допустимими доказами), суд дійшов висновку, що Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації правомірно та обгрунтовано відмовилось від Договору №26 від 10.01.2025 (з підстав непоставки товару).
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав як для задоволення позову в частині визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання Договору №26 від 10.01.2025, так і задоволення позову в частині стягнення сплачених грошових коштів за банківською гарантією у сумі 201750,00 грн (так як задоволення такої позовної вимог нерозривно пов'язане із задоволенням позовної вимоги про визнання одностороннього правочину недійсним).
Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроовоч трейд» не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із відмову у задоволенні позову (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.02.2026.
Суддя О.М. Спичак