ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2026Справа № 910/14543/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 47, кв. 3, ідентифікаційний код 34772175)
до 1) Держави України в особі Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051);
2) Держави України в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ідентифікаційний код 37567646)
про відшкодування 3 000 000, 00 грн,
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: Косова О.А.
від відповідача-2: не з'явився
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" (далі - позивач) з позовом до Держави України: в особі Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про відшкодування 3 000 000, 00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 07.01.2025 звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою №7-01 про вчинення суддею Господарського суду Миколаївської області Семенчук Н.О. та суддями Південно-західного апеляційного господарського суду Ярош А.І., Дібровим Г.І. і Принцевської Н.М. злочину, передбаченого ч. 3 ст. 206 і ч. 4 ст. 382 КК України, а також кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 366 КК України, однак станом на 14.11.2025 уповноважена особа Офісу Генерального прокурора не внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання вказаної заяви, в результаті чого позивачу було завдано моральної шкоди у розмірі 3 000 000, 00 грн, які підлягають стягненню з Державної казначейської служби України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14543/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.12.2025.
10.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Державною казначейською службою України подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що відповідно до статті 170 ЦК України Державну Україна у даній справі має представляти Офіс Генерального прокурора, у той час як участь Казначейства у ній не є обов'язковою у статусі відповідача, оскільки останнє є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України; при цьому стягнення моральної шкоди з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України є неналежним способом захисту прав позивача; в той же час, на думку Казначейства? позивач не надає на підтвердження своїх позовних вимог жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність або незаконність дій уповноважених Офісу Генерального прокурора по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач.
16.12.2025 від Офісу Генерального прокурора через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 зазначає про безпідставність позову, оскільки реєстрації в ЄРДР підлягають лише заяви чи повідомлення, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення; натомість наведені позивачем у заяві про вчинення кримінального правопорушення доводи фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями у господарській справі №615/999/24; разом з тим, реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи; позивачем не доведено факт протиправності дій чи бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора у справі, не надано жодних доказів приниження його ділової репутації та причинного зв'язку між вказаними негативними наслідками та протиправними діяннями заподіювачів, як і не обґрунтовано розміру шкоди - 3 000 000 грн.
У підготовчому засіданні 17.12.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 21.01.2026.
У підготовчому засіданні 21.01.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу №910/14543/25 до розгляду по суті на 04.02.2026.
30.01.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
У судовому засіданні 04.02.2026 представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити, в свою чергу представники позивача та відповідача-2, у засідання не прибули, про дату, час та місце засідання повідомлялися належним чином.
У судовому засіданні 04.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" звернулося до Офісу Генерального прокурора із заявою вих. №7-01 від 07.01.2025 про вчинення суддею Господарського суду Ми колаївської області Семенчук Н.О. та суддями Південно-західного апеляційного господарського суду Ярош A.І, Дібровим Г.І. і Принцевською Н.М. тяжкого злочину, перед баченого ч. 3 ст. 206 і ч. 4 ст. 382 КК України, а також кримінальних правопорушень, передбаче них ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 366 КК України.
Вказана заява надійшла на адресу Офісу Генерального прокурора 25.01.2025, що підтверджується відомостями з офіційного сайту АТ "Укрпошта" (трекінг поштового відправлення).
Оскільки станом на дату звернення до суду з даним позовом відповідні відомості, наведені у заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" вих. №7-01 від 07.01.2025, не були внесені уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора до Єдиного реєстру досудових розслідувань у відповідності вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, позивач зазначає про завдання йому моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач-1, в свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що наведені в обґрунтування позовної заяви доводи не свідчать про наявність складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди, оскільки вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України зобов'язують прокурора реєструвати лише ті заяви, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, однак наведені позивачем у заяві про вчинення кримінального правопорушення доводи фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями у господарській справі №615/999/24; реалізація такого механізму, як оскарження дій (бездіяльності) службових осіб не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи; позивачем не доведено факт протиправності дій чи бездіяльності уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора у справі, не надано жодних доказів приниження його ділової репутації та причинного зв'язку між вказаними негативними наслідками та протиправними діяннями заподіювачів, як і не обґрунтовано розміру шкоди - 3 000 000 грн.
Відповідач-2 також стверджує про недоведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення, додатково зауваживши, що не є належним відповідачем у дайні справі, оскільки Казначейство є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
За загальним правилом, згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 цього ж Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Так, приписами частини 1 ст. 214 унормовано, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
При цьому, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Пунктом 1. частини 1 ст. 303 КПК України визначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
У постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 зазначено, що: "суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою".
Разом із цим, позивачем не доведено та матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких можна встановити, що в ході розгляду заяви вих. №7-01 від 07.01.2025 посадовими особами Офісу Генерального прокурора допущені порушення норм кримінально-процесуального права, які призвели до спричинення позивачеві моральної шкоди.
Суд звертає увагу на те, що встановлення незаконності/неправомірності дій органів досудового розслідування не віднесено до компетенції господарських судів.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 січня 2024 року в справі № 910/479/21.
Однак, звертаючись з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння Товариству з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс", як юридичній особі, немайнової шкоди в зв'язку з приниженням його ділової репутації.
Разом із цим, у позові взагалі не зазначено й не надано будь-яких доказів прийняття Казначейством рішень, вчинення дій чи бездіяльності, внаслідок яких позивачу було завдано моральну шкоду.
У свою чергу, залучення Казначейства як співвідповідача є необхідним виключно у разі, якщо останнє є її безпосереднім заподіювачем шкоди.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2022 року в справі № 641/4272/19.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повного складу цивільного правопорушення в діях Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України для застосування відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 16.02.2026
Суддя Л.Г. Пукшин