ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.02.2026Справа № 910/15099/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Національної поліції України
до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза»
про стягнення 580 083,25 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Національної поліції України до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» про стягнення 580 083,25 грн штрафних санкцій, у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором № 154НП про закупівлю футболок та сорочок від 19.06.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15099/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
Вказана ухвала була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про доставлення процесуального документа.
24.12.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
29.12.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
19.06.2024 між Національною поліцією України (надалі - позивач, покупець) та Приватним акціонерним товариством «Трикотажна фабрика «РОЗА» (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір № 154НП про закупівлю футболок та сорочок (сорочка трикотажна з короткими рукавами темно-синього кольору) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18330000-1) (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору постачальник зобов'язався поставити покупцю товар оборонного призначення - сорочки трикотажні з короткими рукавами темно-синього кольору (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18330000-1) (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим Договором.
Загальна кількість товару, що підлягає поставці та ціна товару визначається у Специфікації Товару (Додаток №1 до Договору) і Ростовці Товару (Додаток №2 до Договору) (п. 1.2. Договору).
Ціна Договору становить 10 289 160,00 грн, у тому числі ПДВ - 1 714 860,00 грн (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в термін до 16 липня 2024 року включно, за адресою покупця у місті Києві (конкретні реквізити, адреси поставки будуть повідомлені листом покупця на електронну пошту постачальника, зазначену у розділі XVII цього Договору безпосередньо перед поставкою товару).
Водночас, 04.10.2024 сторони уклали додаткову угоду до Договору № 1/252НП, якою продовжили строк поставки товару до 16 листопада 2024 року.
Датою поставки товару вважається дата отримання його покупцем і підписання уповноваженими особами сторін накладної (п. 5.2. Договору).
Пунктом 5.5. Договору визначено, що право власності покупця на переданий товар виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується підписом уповноваженої особи покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового знищення або пошкодження товару несе власник.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (п. 9.1. Договору).
За несвоєчасне виконання зобов'язання, передбаченого п. 5.1. цього Договору, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого п. 5.1. Договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього Договору (п. 9.2. Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п. 14.1. Договору).
На виконання Договору відповідач поставив позивачу товар партіями, а саме:
- 21.11.2024 поставлено товару загальною вартістю 2 136 225,60 грн з ПДВ, що підтверджується накладною № 12159;
- 02.12.2024 поставлено товару загальною вартістю 2 988 756,00 грн з ПДВ, що підтверджується накладною № 12638;
- 17.12.2024 поставлено товару загальною вартістю 5 164 178,40 грн з ПДВ, що підтверджується накладною № 13019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що відповідачем обумовлений товар за Договором було поставлено із порушенням визначеного п. 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 04.10.2024 № 1/252НП) строку, що є підставою для нарахування останньому штрафних санкцій згідно з п. 9.2. Договору.
Так, позивач звертався до відповідача із претензією від 02.01.2025 № 1/26/3-2025, у якій вимагав сплатити штрафні санкції (штраф та пеню) за порушення строків виконання зобов'язань з поставки товару у загальному розмірі 580 083,25 грн. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо обставин допущення ним порушення строку поставки товару не заперечив, однак зазначив, що таке прострочення було зумовлене незалежними від нього обставинами (відключеннями електроенергії), що призвели до простою виробничих потужностей відповідача. Також відповідач вказав на безпідставності нарахування позивачем штрафу по накладній від 17.12.2024 № 13019, вказавши, що прострочення за цією накладною не перевищує 30 календарних днів, тоді як день поставки не може рахуватися як прострочення, оскільки це суперечить нормам законодавства. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем вже було отримано кошти по банківській гарантії у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, а тому вважає, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій та забезпечення виконання Договору за одне й те ж порушення є подвійною відповідальністю відповідача, що суперечить принципам справедливості та пропорційності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до умов Договору та Специфікації (Додаток №1 до Договору) відповідачем було взято на себе зобов'язання поставити позивачу товар на загальну суму 10 289 160,00 грн з ПДВ.
Так, згідно з умовами п. 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 04.10.2024 № 1/252НП) товар мав бути поставлений відповідачем у строк до 16 листопада 2024 року.
Втім, як вбачається з матеріалів справи (накладних №№ 12638, 13019,12159), товар був поставлений відповідачем із простроченням, а саме:
по накладній № 12159 на 5 календарних днів;
по накладній № 12638 на 16 календарних днів;
по накладній № 13019 на 31 календарний день.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, сторони у п. 9.2. Договору передбачили, що за несвоєчасне виконання зобов'язання, передбаченого п. 5.1. цього Договору, з постачальника на користь покупця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого п. 5.1. Договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього Договору.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу за порушення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, суд встановив, що він відповідає умовам Договору, фактичним обставинам справи та є арифметично правильним, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 218 590,76 грн та штрафу у розмірі 361 492,49 грн (разом - 580 083,25 грн штрафних санкцій) є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Доводи відповідача щодо неправомірного врахування позивачем дня поставки товару та, як наслідок, нарахування штрафу за накладною від 17.12.2024 № 13019, судом відхиляються як безпідставні, оскільки сторонами в порядку вільного волевиявлення було погоджено у п. 9.2. Договору умову щодо врахування дня поставки в прострочення виконання зобов'язань з поставки товару у разі настання такого.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Із встановлених обставин справи вбачається, що Договір відповідач уклав в добровільному порядку, погодився на його умови та не оспорював їх в судовому порядку.
Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного Договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме Договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Так, суд при розгляді даної справи звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/5436/22 щодо розгляду спору між позивачем та іншим суб'єктом господарювання, у якій Суд висловив позицію стосовно тлумачення аналогічного за змістом договірного положення про врахування дня поставки в період нарахування штрафних санкцій: «у разі якщо сторони господарського договору, керуючись «принципом свободи договору» погодять умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушення строку також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, здійснення управленою стороною такого договору - покупцем нарахування постачальнику пені з урахуванням дня поставки товару буде вважатися правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме».
Таким чином, суд констатує, що позивачем при нарахуванні штрафних санкцій правомірно враховувались дні фактичної поставки товару відповідачем та, зокрема, правомірно нараховано штраф у розмірі 7% від вартості простроченого товару за накладною від 17.12.2024 № 13019.
Доводи відповідача про застосування до нього подвійної відповідальності внаслідок стягнення гарантії та штрафних санкцій суд також вважає безпідставними, оскільки стягнення пені та штрафу не залежить від реалізації права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.
Отже, незважаючи на те, що загальною фактичною підставою виникнення права кредитора на отримання коштів як господарської санкції та за банківською гарантією є порушення боржником своїх зобов'язань, неустойка і банківська гарантія вважаються різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.
Посилання відповідача на настання істотної зміни обставин не можуть бути враховані судом, оскільки це може бути підставою для зміни або розірвання Договору в силу приписів ст. 652 ЦК України, але ніяк не звільнення від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.
При цьому, у розділі ХІ Договору сторони погодили підстави звільнення від відповідальності, відповідно до п. 11.4. якого доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою Торгово-промисловою палатою України регіональною Торгово-промисловою палатою.
Втім, матеріали справи не містять належних доказів неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань у визначені строки, тоді як наданий останнім Висновок Торгово-промислової палати України не може бути взятий до уваги, оскільки вже був підставою для продовження сторонами строків поставки товару з 16 липня 2024 року до 16 листопада 2024 року, про що укладалась додаткова угода № 1/252НП від 04.10.2024. Водночас, підставою для звернення позивача із даним позовом до суду стало прострочення поставки після 16 листопада 2024 року.
Так, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача після укладення додаткової угоди № 1/252НП від 04.10.2024 із пропозиціями щодо продовження строку поставки товару.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» (вул. М. Грінченка, буд. 2/1, м. Київ, 03038; ідентифікаційний код 00307313) на користь Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 40108578) 580 083,25 грн штрафних санкцій (пені та штрафу) та 6961,00 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 16.02.2026.
Суддя Т. Ю. Трофименко