ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2026Справа № 910/1145/26
За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури
в інтересах держави в особі
Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіон ЛТД Плюс",
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача державний реєстратор на нерухоме майно Аврамченко Сніжана Сергіївна
про усунення перешкод в користуванні майном
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галіон ЛТД Плюс" про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по вул. Набережно-Корчуватська, 37 у Голосіївському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:90:019:0149 шляхом:
1.1 Скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Аврамченко С.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2015 індексний номер 21848068 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Галіон ЛТД Плюс" (вул. Набережно-Корчуватська, 37, м. Київ, 03045, ЄДРПОУ 39411022) на нежитлову будівлю по вул. Набережно-Корчуватська, 37 у Голосіївському районі міста Києва, з одночасним припиненням права власності ТОВ "Галіон ЛТД Плюс" на нього (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 521748080000).
1.2 Закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 256,7 кв.м по вул. Набережно-Корчуватська, 37 у Голосіївському районі міста Києва з реєстраційним номером 521748080000, відомості про відкриття якого внесено до Реєстру на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Аврамченко С.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 08.12.2014 індексний номер 17799224.
1.3 Зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Галіон ЛТД Плюс" (вул. Набережно-Корчуватська, 37, м. Київ, 03045, ЄДРПОУ 39411022) знести за власний рахунок об'єкти самочинного будівництва на земельній ділянці по вул. Набережно-Корчуватська, 37 у Голосіївському районі міста Києва, право власності на які зареєстровано за товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 521748080000), зокрема нежитлові будівлі загальною площею 265,7 кв.м (літ. "А" площею 156,5 кв.м та літ."Б" площею 109,2 кв.м).
1.4 Зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Галіон ЛТД Плюс" (вул. Набережно-Корчуватська, 37, м. Київ, 03045, ЄДРПОУ 39411022) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,000 га, кадастровий номер 8000000000:90:019:0149, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 37, від тимчасових споруд: 5 дерев'яних малих архітектурних форм (бесідки).
В обгрунтування заявлених вимог прокуратура зазначає, що незаконна реєстрація права власності на майно на комунальній земельній ділянці, а також розташування самочинно побудованого майна на ній, беззаперечно порушує інтереси держави, з огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та екосистеми, розташована в межах прибережної захисної смуги затоки р. Дніпро "Галерна". Спірна земельна ділянка має особливий статус, природну цінність і правовий режим використання.
Ухвалою суду від 11.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2026. Залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача державного реєстратора на нерухоме майно Аврамченко Сніжану Сергіївну.
13.02.2026 від прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить: - накласти арешт на об'єкт нерухомості: нежитлові будівлі загальною площею 265,7 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 521748080000) по вул. Набережно-Корчуватській, 37 у Голосіївському районі міста Києва, до складу яких належить 2 об'єкти: літ. «А» площею 156,5 кв.м та літ. «Б» площею 109,2 кв.м; - заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об'єкта нерухомого майна: нежитлові будівлі загальною площею 265,7 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 521748080000) по вул. Набережно-Корчуватській, 37 у Голосіївському районі міста Києва, до складу яких належить 2 об'єкти: літ. «А» площею 156,5 кв.м та літ. «Б» площею 109,2 кв.м.
Обґрунтовуючи подану заяву, прокурор зазначає, що первинна реєстрація права власності на нерухоме майно по вул. Набережно-Корчуватській, 37 у Голосіївському районі міста Києва, та реєстрація права власності на нерухомість за відповідачем, здійснені на підставі неіснуючого свідоцтва про право власності, вчинені щодо самочинно побудованого нерухомого майна, з порушенням вимог законодавства, що свідчить про ризик можливої зміни вказаного майна та подальшого його відчуження на користь третіх осіб, або його обтяження іншим чином. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову та може призвести до того, що позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Державна реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ «Галіон ЛТД Плюс», у разі відсутності забезпечення позову, дає йому право здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна та вчиняти інші дії, а саме вільно ним розпоряджатись, у тому числі, відчужувати його третім особам (як фізичним так і юридичним), що в подальшому призведе до нових звернень власників на отримання земельної ділянки в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, у зв'язку з набуттям права власності на майно. У такому разі, для належного захисту та поновлення порушених прав, позивач буде змушений вживати додаткових заходів, зокрема вирішити питання щодо збільшення позовних вимог, визначити підсудність вказаного спору та заміни неналежного відповідача у справі, що згідно вимог чинного законодавства можливо лише на стадії підготовчого провадження. Крім того, відсутність на даний час будь-яких дій відповідача, що могли би підтвердити наміри відчужити нежитлову будівлю, не спростовують наявність у відповідача як в одноособового власника можливості вільно розпорядитися нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Таким чином, на думку прокурора, заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню з огляду на наступне: між сторонами дійсно виник спір; існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора; обсяг позовних вимог стосується спірного майна в цілому, а не його частки, а тому згідно ч. 3 ст. 137 ГПК України забезпечення позову являється співмірним із заявленими позивачем вимогами; відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Як зазначає прокурор, враховуючи вищезазначені обставини справи, доводи та обґрунтування, вбачається, що невжиття заявленого заходу забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. (ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Подана в даній справі заява про вжиття заходів забезпечення позову, не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Тобто прокурором не надано докази, які підтверджують вчинення відповідачем будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду та й не зазначено про вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі.
Суд відзначає, що забезпечення позову покликане убезпечити заявника від недобросовісних дій відповідача, проте, прокурор не надав суду жодних доказів в підтвердження вчинення відповідачем дій, з метою уникнення виконання рішення в даній справі, за умови задоволення позовних вимог.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/48318, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Водночас обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Суд наголошує, що стала судова практика Верховного Суду передбачає саме обов'язок заявника довести обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а не перекладає тягар доказування на боржника. Вказана позиція, крім зазначених вище постанов, також викладена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 18.05.2021 № 914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 № 915/577/22, від 13.02.2023 № 922/1737/22.
Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.09.2023 у справі № 917/453/23).
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.10.2023 р. у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 р. у справі № 916/3599/23.
У той же час заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до тверджень про наявність у відповідача необмеженої можливості розпорядження своїм майном.
Отже заявником не надано суду доказів в підтвердження наміру відповідача не виконувати рішення суду у даній справі, а є лише теоретичне припущення заявника, яке не свідчить про вчинення відповідачем будь-яких умисних дій.
Таким чином, заява прокурора про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття визначених у заяві заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки, заявником не було надано доказів на підтвердження того, що невжиття, визначених ним заходів, забезпечення позову порушить права позивача та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст.129 ГПК України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 ГПК України, суд, -
У задоволенні заяви заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову в справі № 910/1145/26 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя І.В.Усатенко