вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06 лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1357/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Свалявської міської ради, м. Свалява Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018", м.Свалява Закарпатської області
про стягнення 128 957,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Свалявська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Свалява ЛХЗ-2018" про стягнення 128 957,00 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024, площею 0,8512 га за період з березня 2024 року по травень 2025 рік.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1357/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що вказана справа за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, суд доходить висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.12.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 08.12.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 09.12.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018" придбало нежитлові будівлі оцтово-кислотного цеху під літ. Д1, Ж1, побутові приміщення під літ. З1 за адресою: м. Свалява, вул. Менделеєва, 1, Закарпатської області.
Ці нежитлові будівлі оцтово-кислотного цеху під літ. Д1, Ж1, побутові приміщення під літ. З1 знаходяться на земельній ділянці площею 0,8512 га, кадастровий номер 2124010100:02:042:0024.
Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018" на вище вказане нерухоме майно також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
За доводами позивача, з моменту набуття права приватної власності на нерухоме майно, яке знаходиться на землях комунальної власності з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024, відповідачем плата за користування земельною ділянкою встановленому законодавством у розмірі не здійснювалось, за виключенням періоду з березня 2021 року по лютий 2024 року включно, за який було стягнуто суми безпідставно збережених коштів згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2024 у справі №907/351/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025.
Також судом встановлено, що Виконавчим комітетом Свалявської міської ради прийнято рішення від 15.06.2022 № 132 "Про створення комісії з визначення розміру збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам" (зі змінами від 10.04.2025 №75) з метою захисту майнових прав Свалявської міської ради від несумлінних землекористувачів, що ухиляються від вчасного укладання договорів оренди, недопущення безоплатного використання земельних ділянок комунальної власності, що призводить до втрат місцевого бюджету, визначення та відшкодування збитків, завданих Свалявській міській раді.
За результатами роботи комісії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" складено акт № 5 від 19.06.2025 Комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачів та 30.07.2025 затверджено акт № 5 рішенням Виконавчого комітету Свалявської міської ради № 199 "Про затвердження акту №5 Комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам".
Відповідно до вказаного акта Комісією розраховано суму неотриманого власником земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024 - Свалявською міською радою доходу від використання вказаної земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018" за період з березня 2024 року по травень 2025 року та який складає 128 957,01 грн.
Зазначена сума безпідставно збережених відповідачем коштів за використання спірної земельної ділянки розрахована позивачем виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка у 2024 році складала 1 984 240,93 грн відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № НВ-9937284802024 від 18.04.2024, у 2025 році - 2 221 454,70 грн (витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № НВ-9954068532025 від 19.03.2025) та на підставі рішення Свалявської міської ради № 809 від 13.12.2013, яким встановлено розмір орендної плати за використання земельної ділянки з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості 5 % від нормативної грошової оцінки.
Таким чином, позивач стверджує, що станом на момент подачі позову сума безпідставно збережених коштів за використання зазначеної земельної ділянки комунальної форми власності становить 128 957,01 грн.
У зв'язку з наведеними обставинами, Свалявська міська рада зверталась до відповідача з листом-претензію № 02-13/3403 від 31.07.2025 з пропозицією добровільно сплатити кошти в сумі 128 957,01 грн на користь Свалявської міської ради, однак вимоги щодо добровільної сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення Свалявської міської ради до Господарського суду Закарпатської області.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельний податок є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття та суб'єктний склад платників земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, отже єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Судом, відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, встановлено відсутність укладеного в даній справі у спірний період між Свалявською міською радою та відповідачем договору оренди землі та зареєстрованого права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024 за відповідачем.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також судом встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024 площею 0,8512 га є Свалявська міська рада.
Згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Тобто, в межах даної справи суду необхідно дослідити наявність таких підстав для стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як встановлено судом, з 25.10.2018 власником нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі оцтово-кислотного цеху під літ. Д1, Ж1, побутові приміщення під літ. З1, розташованого на земельній ділянці площею 0,8512 га, кадастровий номер 2124010100:02:042:0024 за адресою: м. Свалява, вул. Менделєєва, 1, Закарпатської області є Товариство з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018".
Позивачем в межах даної справи заявлено до стягнення суму безпідставно збережених коштів за користування даною земельною ділянкою у період з березня 2024 року по травень 2025 року. Нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці станом на момент ухвалення судового рішення із власності відповідача не вибувало.
Факт використання земельної ділянки без достатньої правової підстави у спірний період відповідачем не заперечений та не спростований, доказів сплати за користування земельною ділянкою суду не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховуються за володіння і користування спірною земельною ділянкою, саме за рахунок позивача - власника земельної ділянки.
Відсутність договору оренди земельної ділянки зумовило володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати, у зв'язку з чим до даних правовідносин слід застосувати наслідки, передбачені статтею 1214 ЦК України.
Заявлена сума безпідставно збережених коштів в розмірі 128 957,01 грн позивачем розрахована із застосуванням відповідного відсоткового розміру ставки (5%) річної орендної плати за землю, яка діяла у відповідний рік, за який розраховувалась сума безпідставно збережених коштів, які були затверджені рішеннями Свалявської міської ради № 809 від 13.12.2013, а також на підставі витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № НВ-9937284802024 від 18.04.2024, № НВ-9954068532025 від 19.03.2025, відповідно до яких нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:042:0024 у 2024 році склала 1 984 240,93 грн, у 2025 році - 2 221 454,70 грн відповідно.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
Відтак, суд доходить висновку, що надані позивачем докази щодо підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2024-2025 роках є належними та допустимими доказами в розумінні статті 77 ГПК України та правомірно покладені в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у відповідний період повинен був заплатити за користування нею.
Здійснивши розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд зазначає, що такий є арифметично вірним, містить всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), отже є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих прокурором доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються судом відповідача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Свалява ЛХЗ-2018" (89300, Закарпатська обл., м. Свалява, вул. Менделеєва, буд. 1, код ЄДРПОУ 42522738) на користь Свалявської міської ради Закарпатської області (89300, Закарпатська обл., м. Свалява, пл. Головна, буд. 1, код ЄДРПОУ 04053884) безпідставно збережені кошти в сумі 128 957,01 грн (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 01 коп.), а також 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено та підписано 16.02.2026.
Суддя Д. Є. Мірошниченко