пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 лютого 2026 року Справа № 903/1134/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Несмянович Олесі Олександрівни
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп»
про стягнення 57414 грн,
за участі представників-учасників справи:
від позивача: Шваліковська В.О., адвокат, ордер серія АС№1166043 від 04.12.2025;
від відповідача: н/з.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Суть спору: 08.12.2025 через систему «Електронний суд» фізична особа-підприємець Несмянович Олеся Олександрівна звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» про стягнення 57414 грн заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що сторонами укладено двосторонню, за взаємною згодою сторін угоду про розірвання договору суборенди № Б-169 від 16 липня 2024 року, проте відповідач не повернув після розірвання договору суборенди №Б-169 від 16.07.2024 сплачені нею авансові платежі на загальну суму 57414 грн. Крім того, зазначає, що ФОП Несмянович Олесею Олександрівною належним чином здійснювалась експлуатація приміщення. Позивач зверталась із листами до ТОВ «Порт Сіті Груп», однак, усі листи залишилися без відповіді. Позивач вважає, що дана додаткова угода є двосторонньою, укладеною за взаємною згодою сторін, а тому відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених п.9.8.1 договору суборенди щодо неповернення авансових платежів.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування доказів у якому просив суд витребувати у відповідача рахунки бухгалтерського обліку - розрахунки з іншими дебіторами (рахунок №361 або №371) та рахунок визнаних штрафів/неустойки № 948, копії актів звіряння взаєморозрахунків та копії повідомлень про нарахування штрафних санкцій, рахунки-фактури для сплати штрафних санкцій, за період дії Договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024.
Ухвалою суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.01.2026. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази - в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу. У задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Несмянович Олесі Олександрівни про витребування доказів відмовлено.
30.12.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву у якому просить суд відмовити у позові. При цьому зазначає, що згідно з п. 9.8. Договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024, авансовий платіж є одночасно забезпеченням виконання суборендарем зобов'язань. Пунктом 9.8.1 Договору прямо передбачено, що у разі дострокового розірвання Договору з ініціативи орендаря у зв'язку з неналежним виконанням суборендарем своїх зобов'язань, авансові платежі суборендарю не повертаються, а залишаються в орендаря в якості неустойки (штрафної санкції). Розірвання спірного договору відбулося в односторонньому порядку за ініціативи орендаря, саме з вини позивача, про що позивача було повідомлено листом №22/07/25-1 від 22 липня 2025 року, сума у розмірі 57 414,00 грн була правомірно зарахована відповідачем як штрафна санкція. Твердження позивача про те, що Договір припинено за взаємною згодою сторін без претензій, не відповідає дійсності. Підставою для розірвання стали систематичні порушення суборендарем умов Договору та Правил Торгового центру (які є невід'ємною частиною Договору згідно з Додатком №3 ), а саме: порушення режиму роботи: неодноразове недотримання обов'язку забезпечувати функціонування приміщення у встановлені години роботи ТЦ. Належне функціонування магазину протягом годин роботи ТЦ є обов'язком суборендаря. Порушення правил логістики: здійснення доставки товарів через центральні входи у робочий час ТЦ, що заборонено п. 7.2 Правил, про що свідчать численні Акти про порушення. Порушення цих норм, згідно з п. 9.8. Договору, надає орендарю право утримувати кошти для покриття штрафних санкцій та як неустойку. Позивач неодноразово намагався змінити встановлений порядок та час доставки товарів (пункти 7.1, 7.2 Правил), що підтверджується власними листами позивача. Відповідач зазначає, що стверджуючи у позовній заяві про «належне виконання умов Договору», позивач вводить суд в оману, оскільки факти порушень не лише зафіксовані Актами відповідача, але й визнані самим позивачем шляхом добровільної сплати штрафних санкцій. 30 липня 2025 року ФОП Несмянович О.О. здійснила оплату на користь ТОВ «Порт Сіті Груп» у розмірі 7 920,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1996. Ця сума була сплачена згідно з виставленими рахунками за порушення умов Договору (п. 12.4 Договору). Фактична сплата штрафу свідчить про те, що позивач погодився з виявленими порушеннями, визнав свою вину та правомірність застосування до нього фінансових санкцій. Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач заперечує проти стягнення суми та вважає її неспівмірною та необґрунтованою. Даний відзив на позовну заяву суд долучив до матеріалів справи.
12.01.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подав клопотання у якому просить суд призначити підготовче судове засідання у справі на іншу дату у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Клопотання обґрунтоване тим, що представник позивача не має змоги прийняти участь в судовому засіданні, у зв'язку з зайнятістю у судовому засіданні у Волинському апеляційному суді. Дане клопотання суд долучив до матеріалів справи.
13.01.2026 суд ухвалив на місці відкласти підготовче засідання в межах строку передбаченого ГПК України на 28.01.2026.
28.01.2026 представники позивача та відповідача вказали, що не заперечують проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
28.01.2026 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.02.2026.
29.01.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подала клопотання до якого долучила знімок екрану щодо договору ФОП Несмянович, примірник угоди від 22.08.2025 про розірвання договору суборенди №Б-169 від 16 липня 2024 року та акт передачі-приймання (повернення) приміщення з суборенди від 22.08.2025. Дане клопотання з додатками долучене до матеріалів справи.
05.02.2026 у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити останні у повному обсязі. Додатково повідомила, що не заперечують факту одержання від відповідача листа №22/07/25-1 від 22 липня 2025 року про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.
05.02.2026 представник відповідача заперечив щодо позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
05.02.2026 судом постановлено на місці оголосити перерву для оголошення вступної та резолютивної частини рішення на 09.02.2026.
09.02.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
16.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» (орендар, відповідач) та фізичною особою - підприємцем Несмянович Олесею Олександрівною (суборендар, позивач) було укладено договір суборенди № Б-169 (далі - договір).
За цим договором орендар зобов'язується передати суборендарю в тимчасове платне користування приміщення в будівлі торгового центру, а суборендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендарю на умовах визначених цим Договором(п.2.1 договору).
Згідно п.3.1. договору, приміщенням є частина будівлі, яка знаходиться на першому поверсі Гіпермаркету, секція № Б-169 за адресою: м.Луцьк, пр.Соборності,43.
Відповідно до п. 7.1 договору строк дії договору починає обчислюватись з 01.08.2024, становить 2 роки 11 місяців і закінчується 30.06.2027 - підписанням акту приймання-передачі (повернення) приміщення з суборенди.
Розділом 9 договору суборенди № Б-169 передбачено порядок платежів:
Пунктом 9.1. договору передбачено, що суборендар зобов'язаний сплачувати суборендну плату за користування приміщенням в розмірах і в терміни, визначені цим договором.
Пунктом 9.6. договору, протягом 5 банківських днів з дати підписання цього договору суборендар зобов'язаний сплатити орендареві авансові платежі за передостанній місяць суборенди в сумі 28 707,00 грн та останній місяць суборенди в сумі 28 707,00 грн.
За змістом п. 9.7. договору, в разі, якщо фактично нарахований розмір суборендної плати за останній місяць строку договору перевищуватиме суму авансового платежу, суборендар повинен сплатити частину суборендної плати, якої не вистачає, в загальному порядку та в строки, передбачені цим договором для оплати суборендної плати за відповідний місяць строку договору.
Пунктом 9.8 договору передбачено, що авансовий платіж є одночасно забезпеченням виконання суборендарем зобов'язань, що виникають з цього Договору, а саме з суми авансового платежу орендар має право зарахувати, утримати суми грошових вимог до суборендаря, зокрема: по оплаті несплаченої суборендарем суборендної плати, експлуатаційних витрат, несплачених штрафів і пені, неустойки; сум, необхідних для усунення пошкоджень приміщення або системи забезпечення, заподіяних з вини суборендаря; інших дійсних вимог.
Пунктом 9.8.1. договору встановлено, що при належному виконанні Суборендарем своїх зобов'язань по договору, авансові платежі зараховуються в якості суборендної плати та інших платежів, передбачених даним Договором за відповідні місяці суборенди. В разі дострокового розірвання в односторонньому порядку цього договору з ініціативи орендаря у зв'язку з неналежним виконанням суборендарем своїх зобов'язань по договору та дострокового розірвання в односторонньому порядку цього Договору з ініціативи суборендаря згідно з пунктом 30.5 договору, авансові платежі в рахунок оплати суборенди за відповідні місяці строку договору не зараховуються, суборендареві не повертаються та залишаються в орендаря в якості неустойки за дострокове розірвання (припинення) дії договору. В усіх інших випадках авансові платежі, у разі якщо вони не були зараховані в якості суборендної плати та інших платежів, повинні бути повернуті на рахунок суборендаря.
Розділом 4 договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 року та додатком № 3 до договору № Б-169 від 16.07.2024 року, передбачено Правила Торгового центру (Правила внутрішнього трудового розпорядку для суборендарів).
Пунктом 12.3. договору передбачено, що сторони погоджуються з тим, що орендар має право вносити зміни до Правил Торгового центру, за умови обов'язкової подачі суборендареві за 7 (сім) днів до моменту внесення змін попереднього письмового повідомлення про такі зміни.
Пунктом 12.4. договору визначено, що суборендар зобов'язаний незмінно дотримуватися Правил Торгового центру, включаючи всі внесені зміни і поправки. За кожен випадок порушення суборендарем Правил Торгового центру суборендар сплачує орендареві штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від розміру орендної плати за місяць дії строку договору.
Статтями 7.1-7.2 Правил Торгового центру, усі суборендарі зобов'язані організовувати поставки товару та навчання персоналу таким чином, щоб забезпечувати повне або безперервне функціонування їх магазинів у торговому центрі протягом годин, визначених у даному документі. Вантажівки постачальників можуть в'їжджати на територію торгового центру виключно через пости, визначені управляючим менеджером до території для машин постачальників. Доставка товарів може здійснюватись виключно поза годинами роботи торгового центру за винятком ситуації, якщо крамниця суборендаря має окремий та незалежний вхід/вихід і така поставка не спричинить жодних труднощів для функціонування крамниці. Управляючий менеджер має видати відповідні накази та правила стосовно поставок. Після закінчення прийому та відвантаження, вантажівки постачальників та їх персонал може перебувати на території торгового центру виключно у місцях, визначених управляючим менеджером, та дотримуючись при цьому усіх правил та наказів стосовно організації поставок.
Статтею 20 Правил Торгового центру визначено, що у разі порушення суборендарем вимог дійсних Правил Торгового Центру, орендар має право використовувати та застосовувати штрафні санкції передбачені договором суборенди.
Пунктом 14.2.1 договору визначено, що у випадку систематичного порушення (два і більше разів протягом одного року) суборендарем режиму роботи орендар має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це письмово суборендаря не менше ніж за один місяць до бажаної дати припинення дії договору. У такому разі дата вказана у повідомленні є останнім днем дії договору.
Згідно п.30.1 - 30.2 договору, цей договір може бути розірваний або припинений відповідно до договору або законодавства України. У разі розірвання, припинення, визнання недійсним договору, не припиняються і залишаються в силі ті умови і положення договору, які стосуються наслідків його розірвання, припинення, сплати заборгованостей, сум неустойки і збитків.
У відповідності до п. 30.4. договору, орендар має право на дострокове розірвання цього договору в односторонньому порядку, про що зобов'язаний письмово повідомити суборендаря не менше ніж за один місяць до бажаної дати припинення дії договору. У такому разі дата вказана у повідомленні є останнім днем дії договору. У випадку, якщо повідомлення було отримано стороною менш ніж за один місяць до бажаної дати припинення дії договору, договір припиняє свою дію на наступний день після спливу одномісячного строку з моменту отримання повідомлення.
За змістом п. 30.10 договору, сторони дійшли згоди, що розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи орендаря, не вимагає підписання сторонами двосторонньої угоди про розірвання договору, крім випадків, якщо така угода про розірвання буде передбачена діючим на момент розірвання договору законодавством.
Договір та додатки до нього підписані сторонами без будь-яких зауважень.
На виконання умов п. 9.6 ФОП Несмянович О.О. було сплачено два платежі по 28 707,00 грн кожен, що підтверджується платіжними інструкціями № 1793 від 27.11.2024 та № 1896 від 31.03.2025 (а.с. 28-29).
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Частинами 1, 2 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У ч. 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що між сторонами укладено договір суборенди № Б-169 з додатками 1-9 до останнього.
Суд зазначає, що правова природа сплачених позивачем авансованих платежів, умови їх повернення та підстави для розірвання договору, визначені безпосередньо положеннями договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024.
Пунктом 9.8 договору передбачено, що авансовий платіж є одночасно забезпеченням виконання суборендарем зобов'язань, що виникають з цього Договору, а саме з суми авансового платежу орендар має право зарахувати, утримати суми грошових вимог до суборендаря, зокрема: по оплаті несплаченої суборендарем суборендної плати, експлуатаційних витрат, несплачених штрафів і пені, неустойки; сум, необхідних для усунення пошкоджень приміщення або системи забезпечення, заподіяних з вини суборендаря; інших дійсних вимог.
Пунктом 9.8.1 договору встановлено, що при належному виконанні Суборендарем своїх зобов'язань по договору, авансові платежі зараховуються в якості суборендної плати та інших платежів, передбачених даним Договором за відповідні місяці суборенди. В разі дострокового розірвання в односторонньому порядку цього договору з ініціативи орендаря у зв'язку з неналежним виконанням суборендарем своїх зобов'язань по договору та дострокового розірвання в односторонньому порядку цього Договору з ініціативи суборендаря згідно з пунктом 30.5 договору, авансові платежі в рахунок оплати суборенди за відповідні місяці строку договору не зараховуються, суборендареві не повертаються та залишаються в орендаря в якості неустойки за дострокове розірвання (припинення) дії договору. В усіх інших випадках авансові платежі, у разі якщо вони не були зараховані в якості суборендної плати та інших платежів, повинні бути повернуті на рахунок суборендаря.
Частиною 1,2 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У статті 570 ЦК України передбачено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути.
Основна функція завдатку - на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Гарантійний платіж (завдаток) - платіж, що забезпечує (гарантує) виконання зобов'язань за договором (відповідно до ст. ст. 546 і 560 ЦК України). Зокрема, під час укладання договору оренди гарантійний платіж може мати ознаки завдатку (ст. 570 ЦКУ), застави (ст. 572 ЦКУ), а також неустойки за порушення договірних зобов'язань.
У постанові у справі №308/5537/22 від 06.11.2014 Касаційний цивільний суд сформував наступний висновок: «Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17; постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 , провадження N 12-42гс20).
Суд погоджується з твердженням позивача про правову природу сплаченого позивачем авансу та тлумачить його як завдаток, оскільки у відповідності до п.9.8 договору функцією цього платежу є забезпечення виконання суборендарем зобов'язань, що виникають з цього Договору, а саме з суми авансового платежу орендар має право зарахувати, утримати та неповертати суми грошових вимог до суборендаря, зокрема неустойки, яка передбачена у п.9.8.1 договору за дострокове розірвання в односторонньому порядку цього договору з ініціативи орендаря у зв'язку з неналежним виконанням(систематичне порушення (два і більше разів протягом одного року)) суборендарем своїх зобов'язань по договору.
На підставі наведеного, суд встановив, що здійснені ФОП Несмянович О.О. платежі в сумі 57414 грн слід вважати саме завдатком, а не передоплатою (авансом), оскільки такий платіж виконує забезпечувальну функцію у правовідносинах між сторонами та є способом забезпечення належного виконання позивачем зобов'язань за договором.
У відповідності до п. 30.4 договору, орендар має право на дострокове розірвання цього договору в односторонньому порядку, про що зобов'язаний письмово повідомити суборендаря не менше ніж за один місяць до бажаної дати припинення дії договору. У такому разі дата вказана у повідомленні є останнім днем дії договору. У випадку, якщо повідомлення було отримано стороною менш ніж за один місяць до бажаної дати припинення дії договору, договір припиняє свою дію на наступний день після спливу одномісячного строку з моменту отримання повідомлення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на припинення між сторонами договірних відносин за договором за згодою сторін на підставі угоди про розірвання договору від 22.08.2025 та в подальшому зазначає, що позивачем до позову не було долучено копію угоди про розірвання договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 року у зв'язку з відсутністю у позивача підписаної угоди.
Файл із угодою в форматі word було надіслано відповідачем на електронну пошту позивача "lansvit7@ukr.net", з якої здійснювалось офіційне листування. Позивачем наданий знімок екрану з електронної пошти, де зазначено повідомлення відповідача: « 1. Надсилаємо додаткову угоду про розірвання. Роздрукуйте в 2 екз (односторонній друк), підпишіть два примірника, скан угоди направите на електронну пошту orenda@portcity.com ua Оригінали в 2 екз. надішліть нам за адресою: м. Луцьк, відділення Укрпошти 43021 а/с 8. 2. Згідно ст. 9.8.1 договору суборенди гарантійні платежі не будуть повернуті в зв'язку з неналежним виконання зобов'язань, що підтверджується надісланими Вам листами.».
Представник позивача у судовому засіданні та клопотанні про долучення доказів зазначає, що ФОП Несмянович О.О. враховуючи вищезазначений електронний лист було надіслано відповідачу підписані 2 примірники угоди, однак, ТОВ "Порт Сіті Груп" не повернули примірник із підписами, а тому у позивача відсутній екземпляр угоди про розірвання договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 із підписами.
Суд дослідив обставини щодо укладення(підписання/не підписання сторонами) між сторонами долученої до матеріалів справи угоди про розірвання договору на підставі спільної згоди від 22.08.2025(а.с.128) та встановив, що докази підписання останньої сторонами у матеріалах справи відсутні.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази надіслання на адресу відповідача двох підписаних примірників угод, про які стверджує позивач.
Отже, суд прийшов висновку, що наявна у матеріалах справи угода на підставі спільної згоди від 22.08.2025 не укладена між сторонами. Інших належних та допустимих доказів досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору (за взаємною згодою) не надано, а відтак зазначені обставини не свідчать про припинення договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 за взаємною згодою сторін.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, 22.08.2025 о 12:00 відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано лист №22/07/25-1 від 22 липня 2025 року у якому, відповідно до п.30.4. договору, повідомлено ФОП Несмянович Олесю Олександрівну про дострокове розірвання договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 в односторонньому порядку з 22.08.2025 року. (а.с. 95).
Як зазначено у листі, підставою для одностороннього розірвання договору відповідачем стали систематичні порушення суборендарем (позивачем) умов договору та Правил Торгового центру в частині режиму роботи, поставки товару до магазину позивача у години роботи ТРЦ та продажу товарів, що не відповідають передбаченому цільовому призначенню.
При цьому, суд звертає увагу, що факт отримання вищезазначеного листа про одностороннє розірвання договору не заперечується позивачем та визнано представником позивача у судовому засіданні 05.02.2026.
Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; розірвання договору.
Частина перша статті 615 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
Частина третя статті 651 ЦК України передбачає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У відповідності до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд враховує, що вищезазначені поняття (одностороння відмова від зобов'язання, одностороння відмова від договору, розірвання договору в односторонньому порядку) є самостійними правовими категоріями, які пов'язані між собою можливостями однієї зі сторін договору припинити дію договору. Проте, вони відрізняються наступним:
- одностороння відмова від зобов'язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов'язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов'язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов'язання за відповідний вид порушення;
- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений на припинення дії договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;
- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, зокрема у постанові від 07.03.2023 у справі №909/1199/21 (пункт 34).
Як вже зазначив суд вище, зі змісту п.30.4. договору вбачається, що сторони погодили у договорі право орендаря на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.
Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність у відповідача такого права або зловживання таким правом.
При цьому, суд звертає увагу, що у п. 30.10 договору, сторони дійшли згоди, що розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи орендаря, не вимагає підписання сторонами двосторонньої угоди про розірвання договору, крім випадків, якщо така угода про розірвання буде передбачена діючим на момент розірвання договору законодавством.
Враховуючи наведене, суд прийшов висновку, що договір суборенди № Б-169 від 16.07.2024 було припинено з 22.08.2025 шляхом його розірвання (направлення листа про дострокове розірвання договору відповідачем) з ініціативи відповідача в односторонньому порядку, а не за згодою сторін, як стверджує позивач шляхом укладення угоди про розірвання договору.
У відповідності до ч.1-3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Водночас, суд звертає увагу на суперечливу поведінку позивача в частині тверджень про те, що ФОП Несмянович Олесею Олександрівною належним чином здійснювалась експлуатація орендованого приміщення, а відтак (авансовий платіж/завдаток) має бути повернутий відповідачем у відповідності до п.9.8.1 договору.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов п.12.4 договору, зокрема Правил Торгового центру (в частині режиму роботи, поставки товару до магазину позивача у години роботи ТРЦ та продажу товарів, що не відповідають передбаченому цільовому призначенню) на останнього (квітковий магазин «Peonia») уповноваженими працівниками ТРЦ «Порт Сіті Груп» складено наступні акти про порушення (а.с. 66-94): №7/12 від 02.12.2024, №27/12 від 06.12.2024, №58/12 від 13.12.2024, №20/01 від 06.01.2025, №24/01 від 08.01.2025, №35/01 від 10.01.2025, №52/01 від 14.01.2025, №3/02 від 01.02.2025, №110/02 від 28.02.2025, №85/02 від 21.02.2025, №15/04 від 04.04.2025, №40/04 від 11.04.2025, №107/03 від 28.03.2025, №93/04 від 25.04.2025, №6/05 від 02.05.2025, №8/05 від 02.05.2025, №44/05 від 13.05.2025, №59/05 від 16.05.2025, №21/06 від 06.06.2025, №12/07 від 04.07.2025, №67/07 від 18.07.2025, №4107 від 11.07.2025.
При цьому, факти порушень визнані самим позивачем шляхом добровільної сплати штрафних санкцій на підставі виставлених відповідачем рахунків фактур №УТППСГ05288 від 29.08.2024 на суму 3960 грн та №УТППСГ05253 від 22.08.2024 на суму 3690 грн.
Так, 30.07.2025 ФОП Несмянович О.О. здійснила оплату на користь ТОВ «Порт Сіті Груп» у розмірі 7920 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1996 (а.с. 98).
Враховуючи аналіз ст. 11, 202 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати, змінюватися або припинятися, зокрема внаслідок дій осіб, що свідчать про їх волю до настання відповідних правових наслідків.
На думку суду, добровільна сплата позивачем штрафних санкцій свідчить про визнання ним факту неналежного виконання умов договору та прийняття передбачених п.12.4 договору правових наслідків таких порушень, що додатково також підтверджує правомірність реалізації відповідачем права на одностороннє розірвання договору.
Пунктом 9.8.1 договору передбачено, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи орендаря у зв'язку з неналежним виконанням суборендарем своїх зобов'язань, авансові платежі суборендарю не повертаються, а залишаються в орендаря в якості неустойки (штрафної санкції).
Отже, договір суборенди припинено внаслідок неналежного виконання позивачем зобов'язань згідно договору та реалізації відповідачем передбаченого п. 30.4. договору права на його одностороннє розірвання.
Водночас у п. 9.8.1 договору сторони прямо погодили правові наслідки такого розірвання, а саме неповернення авансових платежів у разі припинення договору в односторонньому порядку з підстав неналежного виконання суборендарем умов договору.
За наведених обставин, суд прийшов висновку про відсутність правових підстав для повернення позивачу авансових платежів у розмірі 57414 грн, оскільки їх неповернення у даному випадку є погодженим сторонами наслідком реалізації відповідачем права на одностороннє розірвання договору суборенди № Б-169 від 16.07.2024 з підстав неналежного виконання суборендарем умов договору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Крім того, слід врахувати, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 р. у справі № 924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Судом враховується, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях. з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України. № 63566/00, § 23. ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення 57414 грн за безпідставністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати з огляду на відмову у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
У позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 16.02.2026
Суддя А. С. Вороняк