ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 лютого 2026 року Справа № 902/1155/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Мельник О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир
на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.11.2025
(ухвалене о 15:14 год. у м. Вінниці, повний текст складено 17.11.2025)
у справі № 902/1155/25 (суддя Виноградський О.Є.)
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспец Монтаж"
про стягнення 58 089 грн 90 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимир звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспец Монтаж" про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно Договору № 6 від 30.11.2022 щодо відшкодування вартості спожитої електричної енергії.
Також позивач нарахував та заявив до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 12.11.2025 у справі № 902/1155/25 в позові відмовив.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт споживання відповідачем обсягу електричної енергії з урахуванням якого було здійснено розрахунок її вартості, зазначеного в позовній заяві, а також суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності інформації щодо показників приладу обліку спожитої електричної енергії позивач не довів вартість спожитої відповідачем електричної енергії.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 509, 526, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимир, у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 12.11.2025 у справі № 902/1155/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
У відповідності до умов укладеного Договору №6 про відшкодування вартості спожитої електричної енергії від 30.11.2022, умови якого повністю погоджені Сторонами спору, саме рахунок є підставою для проведення оплати відповідачем.
Представником відповідача у ході судового розгляду повністю підтверджений факт отримання відповідачем рахунку №104 від 24.03.2023 на суму 30 678 грн 76 коп. (що частково сплачений у розмірі 610 грн 53 коп.).
Жодних належних та допустимих доказів щодо спростування обсягу спожитої електричної енергії відповідачем у ході судового розгляду не надано. Натомість представником відповідача у судовому засіданні стверджувалось про неотримання відповідачем претензій вих. №21/2445 від 15.11.2023 на суму 83 068 грн 23 коп. та вих. №21/1226 від 27.05.2024 на суму 63 068 грн 23 коп., що повністю спростувалось матеріалами справи (виписками з рахунка КЕВ м. Володимир за 24.11.2023, 07.06.2024, 04.07.2024).
Оцінюючи надані стороною позивача докази, враховуючи норми законодавства, застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, суд не зауважив, що факт споживання електричної енергії у заявленому позивачем обсязі, скоріше був, а ніж не мав місце.
Відповідачем у період з листопада 2022 року по лютий 2023 року було спожито електричну енергію загальною вартістю 83 068 грн 23 коп. Вказана заборгованість частково погашена відповідачем у розмірі 53 000 грн шляхом задоволення поданих позивачем претензій вих. №21/2445 від 15.11.2023 на суму 83 068 грн 23 коп. та вих. №21/1226 від 27.05.2024 на суму 63 068 грн 23 коп. На момент звернення до суду за відповідачем залишилась непогашеною заборгованість 30 068 грн 23 коп. за рахунком №104 від 24.03.2023. Стягнення даної заборгованості належить до позовних вимог у цій справі.
Крім того, позивачем стверджується про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 860 грн 26 коп., 3% річних у розмірі 2 014 грн. та пені у розмірі 19 147 грн 41 коп., нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором у період з 24.12.2023 по 20.08.2025.
За наведеного скаржник вважає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, крім цього, рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вказує таке.
Протягом дії Договору №6 від 30.11.2022, сторони повинні фіксувати факт споживання електричної енергії відповідачем, саме з цього фіксування споживання електричної енергії нараховується відповідна сума до оплати.
Фіксування споживання електричної енергії відповідачем із залученням позивача не відбувалося, а сума яка виставлялася до оплати відповідачу не відповідає фактичному споживанню електричної енергії. Крім того позивачем не зазначено з якого саме лічильника знімались показники.
Відповідач не отримував від позивача на свою адресу жодного рахунку за використану електричну енергію.
Звертає увагу суду на те, що позивач жодного разу не виставив відповідачу ні рахунок, ні рахунок-фактуру до 10 числа щомісячно, а Акт обстеження який є додатком до Договору №6 не вівся.
Просить рішення Господарського суду Вінницької області від 12.11.2025 у справі № 902/1155/25 залишити без змін, а скаргу позивача - відхилити.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 30.11.2022 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Володимир-Волинський (на теперішній час - Квартирно-експлуатаційним відділ м. Володимир) (далі - Сторона 1, позивач) та Товариством з обмежено відповідальністю "Будспец Монтаж" (надалі - Сторона 2, відповідач) укладено договір про відшкодування вартості спожитої електричної енергії №6 (далі - Договір; а. с. 6).
За умовами п.1.1. Договору за використану електричну енергію Сторона 2 відшкодовує Стороні 1 вартість спожитої електричної енергії за адресою: м. Луцьк, військове містечко 54, капітальний ремонт будівлі № 54/12 (казарма) в процесі виконання умов Договору згідно показників лічильника та наданого рахунку за тарифом, затвердженим НКРЄ згідно наданих щомісячно рахунків постачальної організації (надалі за текстом Тариф). Розмір прийнятих Стороною 2 фактичного споживання електричної енергії визначається щомісячно відповідно до Тарифу та показників приладів обліку електричної енергії ___ (початковий показник 78831 коеф. 1).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що щомісячно, до 10 числа Сторона 1 надає Стороні 2 рахунок-фактуру (додаток до договору), який складений на підставі розрахунку, які є підставою для проведення оплати по даному Договору.
В підпункті 3.2.1. пункту 3.2. Договору визначено, що Сторона 2 зобов'язується відшкодовувати вартість спожитої електричної енергії згідно фактичного споживання та тарифів на підставі укладених договорів про постачання і розподіл електричної енергії з врахуванням інших платежів передбачених чинним законодавством.
У п. 4.3. Договору визначено, що за порушення термінів відшкодування вартості спожитої електричної енергії Сторона 2 сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, а також 3 % річних та інфляційні.
Відповідно до п. 5.2. Договору Додатком до цього договору є Акт обстеження.
Договір вчинено (підписано) 30.11.2022. Термін дії договору до 31.12.2022. (пункт 6.1. Договору).
Матеріали справи містять рахунок №495 про оплату за електроенергію грудень 2022 року від 23.12.2022 на суму 26 135 грн 07 коп., рахунок №62 про відшкодування вартості електроенергії за січень 2023 року від 27.02.2023 на суму 26 254 грн 40 коп., рахунок № 104 про відшкодування вартості електроенергії за лютий 2023 від 24.03.2023 на суму 30 678 грн 76 коп. (а.с. 47-49).
Як вказує позивач, у процесі виконання Договору станом на 01.11.2023 за відповідачем виникла прострочена заборгованість за спожиту електричну енергію.
З метою врегулювання спору 15.11.2023 КЕВ м. Володимир надіслав на адресу відповідача претензію вих. №21/2445 на суму 83 068 грн 23 коп. (а.с. 10)
У вказаній претензії позивач просить відповідача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію відповідно до Договору в розмірі 83 068 грн 23 коп.
На підтвердження отримання вказаної претензії відповідачем позивач надав копію фіскального чеку оператора поштового зв'язку АТ “Укрпошта» від 15.11.2023 (а.с. 10 на звороті) та копію виписки з рахунку позивача за 24.11.2023 (а.с.14, 15).
Враховуючи подальшу наявність простроченої заборгованості 28.05.2024 позивач надіслав відповідачу претензію за вих. № 21/1226 від 27.05.2024 (а.с.16).
У вказаній претензії позивач просить відповідача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію відповідно до Договору в розмірі 63 068 грн 23 коп.
На підтвердження отримання вказаної претензії відповідачем позивач надав копію накладної № 4470102018282 оператора поштового зв'язку АТ “Укрпошта» від 28.05.2024, опис вкладення, копію виписки з рахунку позивача за 07.06.2024 та копію виписки з рахунку позивача за 04.07.2024 (а.с.17, 19, 20, 21).
У зв'язку з непогашення в повному обсязі заборгованості 04.02.2025 позивач надіслав відповідачу претензію за вих. № 21/275 від 03.02.2025 на суму 30 068 грн 23 коп. (а.с.22).
У вказаній претензії позивач просить відповідача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію відповідно до Договору в розмірі 30 068 грн 23 коп.
На підтвердження отримання відповідачем вказаної претензії позивач надав копію накладної № 4470100051053 оператора поштового зв'язку АТ “Укрпошта» від 04.02.2025, опис вкладення, копію трекінгу поштового відправлення № 4470100051053 (а.с. 23, 24).
У зв'язку з недостатньою результативністю заходів досудового врегулювання спору, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 30 068 грн 23 коп. - основної заборгованості за Договором про відшкодування вартості спожитої електричної енергії №6 від 30.11.2022. Також позивач нарахував та заявив до стягнення: 2 014 грн - 3% річних; 19 147 грн 41 коп. - пені; 6 860 грн 26 коп. інфляційних втрат.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору №6 від 30.11.2022 про відшкодування вартості спожитої електричної енергії. Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Та як стверджує позивач відповідач не виконує належним чином своє грошове зобов'язання згідно Договору № 6 від 30.11.2022 про відшкодування вартості спожитої електричної енергії, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будспец Монтаж" виникла прострочена заборгованість за спожиту електричну енергію.
Суд встановив, що в підпункті 1.1. Договору, сторони визначили, що за використану електричну енергію Сторона 2 відшкодовує Стороні 1 вартість спожитої електричної енергії за адресою: м. Луцьк, військове містечко 54, капітальний ремонт будівлі № 54/12 (казарма) в процесі виконання умов Договору згідно показників лічильника та наданого рахунку за тарифом, затвердженим НКРЕ згідно наданих щомісячно рахунків постачальної організації (надалі за текстом Тариф). Розмір прийнятих Стороною 2 фактичного споживання електричної енергії визначається щомісячно відповідно до Тарифу та показників приладів обліку електричної енергії.
Згідно п 2.1. Договору передбачено, що щомісячно, до 10 числа Сторона 1 надає Стороні 2 рахунок-фактуру (додаток до договору), який складений на підставі розрахунку, які є підставою для проведення оплати по даному Договору.
Як зазначено вище, в матеріалах справи наявний рахунок №495 про оплату за електроенергію грудень 2022 року від 23.12.2022 на суму 26 135 грн 07 коп. (а.с. 47)
У вказаному рахунку наявні відомості щодо:
- найменування рахунку;
- одиниці вимірювання;
- кількості;
- ціни;
- суми.
Також в матеріалах справи міститься рахунок №62 про відшкодування вартості електроенергії за січень 2023 року від 27.02.2023 на суму 26 254 грн 40 коп. (а.с.48) та рахунок № 104 про відшкодування вартості електроенергії за лютий 2023 від 24.03.2023 на суму 30 678 грн 76 коп. (а.с.49) які за своєю структурою є аналогічними.
Проте матеріали справи не містять доказів надання позивачем відповідачу рахунків-фактури щомісячно до 10 числа, складених на підставі розрахунку, які є підставою для проведення оплати згідно п. 2.1. Договору.
Як вбачається з Акту обстеження, який є додатком до Договору, він має складатися в присутності Сторони 1 та Сторони 2.
В Акті обстеження міститься розрахунок за спожиту електричну енергію згідно показників лічильника, в якому має бути зазначено: “Номер лічильника», “Попередній/початковий показник», “Поточний показник», “Різниці», “Розрахунковий коефіцієнт» та “Кількість використаної електроенергії».
У вищевказаному Акті обстеження сторони зазначили лише “Попередній/початковий показник» - “78831» та “Розрахунковий коефіцієнт» - “1».
Інші Акти обстеження в матеріалах справи відсутні.
Проте, в матеріалах справи відсутня інформація, щодо лічильника, з використанням якого здійснювався облік спожитої електричної енергії.
Також, в наданих позивачем доказах, відсутня інформація про показники лічильника на підставі яких він здійснював розрахунок обсягу спожитої відповідачем електричної енергії, яка підтверджує обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Крім того, оскільки, відповідно до п 1.1 Договору, вартість спожитої відповідачем електричної енергії розраховується на підставі показників лічильника за тарифом, затвердженим НКРЕКП, а в матеріалах справи відсутня інформація щодо показників приладу обліку спожитої електричної енергії суд дійшов висновку, що позивач не довів вартість спожитої відповідачем електричної енергії.
І хоча як вказано вище позивачем направлялися відповідачу претензії від 15.11.2023 вих. №21/2445 на суму 83 068 грн 23 коп., від 27.05.2024 вих. №21/1226 на суму 63 068 грн 23 коп, від 03.02.2025 вих. №21/275 на суму 30 068 грн 23 коп., це не позбавляло його обов'язків передбачених умовами Договору щомісячно до 10 числа надавати відповідачу рахунок-фактуру (додаток до договору), який мав бути складений на підставі розрахунку, які є підставою для проведення оплати за електричну енергію відповідачем, а також щомісячно визначати розмір фактичного споживання електричної енергії відповідачем згідно Тарифу та показників лічильника, а також обов'язку складати акт обстеження в присутності представника відповідача.
З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції висновує, що позивачем не подано суду доказів що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме доказів надання рахунків відповідачу, складення актів обстеження з належним розрахунком за спожиту електричну енергію згідно показників лічильника, відповідно позов є безпідставним, а суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні основної вимоги щодо стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію то не підлягають до задоволення і похідні вимоги про стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 12.11.2025 у справі № 902/1155/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.11.2025 у справі № 902/1155/25 - без змін.
2. Справу № 902/1155/25 надіслати Господарському суду Вінницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Мельник О.В.