ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 лютого 2026 року Справа № 906/959/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Дика А.І.
позивач - Кугитко Ю.М.
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саксоніка Михайла Марковича на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025, повний текст судового рішення складено 04.11.2025 у справі №906/959/25 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Фізичної особи - підприємця Саксоніка Михайла Марковича
про стягнення 391 611,30 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025 у справі №906/959/25 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Саксоніка М.М. на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України " 376450,16 грн основного боргу, 12149,54грн пені; 3011,60 грн інфляційних втрат та 4699,34 грн судового збору.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ФОП Саксоніка М.М. до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення з урахуванням позиції апелянта.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду № 906/959/25/6197/25 від 26 листопада 2025 р витребувано матеріали справи у Господарського суду Житомирської області. 09.12.25 від суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 апеляційну скаргу ФОП Саксоніка М.М. на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025 у справі № 906/959/25 залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.
29.12.2025 через підсистему "Електронний Суд" від ФОП Саксоніка М.М. надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 15.12.2025.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Саксоніка М.М. на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025 у справі № 906/959/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2026 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.
15.01.25 через підсистему "Електронний Суд" від ДСГП "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
04.02.26 через підсистему "Електронний Суд" від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Кугитко Ю.М. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №906/959/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.26 клопотання представника ДСГП "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Кугитко Ю.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №906/959/25 задоволено.
10.02.26 у судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів з'явився представник позивача Кугитко Ю.М.. Апелянт не з'явився у судове засідання, про дату та час проведення належним чином повідомлений.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
07.11.2024 між Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (продавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Саксоніком Михайлом Марковичем (покупець, відповідач) укладено форвард №UUD-17685-2 (далі - форвард) (а.с.11-15).
Згідно з п.1.1. форварду, за результатами аукціону продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти базовий актив, яким є необроблена деревина, що реалізована під час аукціону та відповідає умовам цього форварду (далі - товар), і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в розділі 4 цього форварду.
Як зазначено у п.4.1. форварду, загальна вартість товару становить 4 582 980,00 грн.
У матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні про поставку товару відповідачу в загальній сумі 1 036 127,81грн (за період з 13.01.2025 по 13.06.2025) (а.с.87-117, 149).
Також у матеріалах справи містяться копії банківських виписок, що підтверджують часткову оплату відповідачем поставленого товару на суму 659 677,65грн (а.с.118-148).
Розмір неоплаченої лісопродукції склав 376 450,16грн (1 036 127,81грн - 659 677,65грн).
Позивач звертався до відповідача з претензією від 30.06.2025 про сплату заборгованості (а.с.59 -60).
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Так як відповідач не здійснив розрахунки за отриманий товар на загальну суму 376 450,16грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Крім суми основного боргу, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 011,60 грн інфляційних втрат та 12 149,54 грн пені.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025 у справі №906/959/25 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Саксоніка М.М. на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України " 376450,16 грн основного боргу, 12149,54 грн пені; 3011,60 грн, інфляційних втрат та 4699,34 грн судового збору.
Мотивуючи судове рішення місцевий господарський суд зазначив, що докази, які містяться в матеріалах справи підтверджують факт не здійснення розрахунку відповідачем за отриманий товар на суму 376 450, 16 грн. Також здійснивши арифметичний підрахунок пені у розмірі 12 149, 54 грн та інфляційних втрат у розмірі 3011, 60 грн суд першої інстанції дійшов висновку про правильність їх нарахування.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ФОП Саксоніка М.М. до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга.
Доводи апелянта зводяться до наступного:
- 04.08.2025 відповідачем було сплачено на рахунок позивача заборгованість у розмірі 166 050 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1857009214860. Таким чином сума вимог позивача підлягає відповідному коригуванню судом, а розгляд спору має здійснюватися з урахуванням фактичних обставин та проведених відповідачем платежів;
- неустойка не є каральною санкцією, а має компенсаційний характер. Відповідач має скрутне фінансове становище, що підтверджується доказами, які ним долучаються до матеріалів справи. Із урахуванням зазначеного апелянт просить зменшити розмір нарахованих відповідачу сум штрафних санкцій, оскільки таке зменшення буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що апелянт помилково ототожнює сплату коштів на користь позивача згідно платіжної інструкції № 1857009214860 із частковим виконанням грошового зобов'язання за договором. Дані кошти не є оплатою товару, не є виконанням грошового зобов'язання за договором, не здійснювались боржником (ФОП Саксоніком М.М.) та мають штрафний, компенсаційний характер. Також позивач звертає увагу на безпідставності доводів апелянта щодо наявних правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, а також відсутності правових підстав для прийняття усіх доказів, які долучені до апеляційної скарги без зазначення жодних поважних причин неподання відповідного доказу під час розгляду справи судом першої інстанції.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що станом на момент виникнення правовідносин між сторонами даного спору діяли положення Господарського кодексу України (надалі - ГК України), який втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України №4196-ІХ від 09.01.2025. Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції виснує про можливість застосування норм матеріального права, які були визначені в ГК України станом на момент виникнення правовідносин, під час вирішення даного спору по суті.
Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч.ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст.ст. 525, 526 ЦК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк. встановлений договором або законом.
Щодо незгоди ФОП Саксоніка М.М. із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів справи апелянт не брав участі у судових засіданнях в суді першої інстанції. Водночас розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження із повідомленням учасників справи про проведення судових засідань.
До апеляційної скарги ФОП Саксонік М.М. долучив в якості додатків: копію платіжної інструкції № 1857009214860 від 04.08.2025, копію претензії № 25/09/44 від 04.09.2025 (оригінал знаходиться у відповідача), копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 79168057 від 23.09.2025.
Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена учасником справи та належним чином обґрунтована. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Відповідні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19.
Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 918/237/20).
Разом із тим надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.
Наведені положення ГПК України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібні висновки викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №873/228/23, від 05.07.2023 у справі №910/19369/15, від 18.07.2023 у справі №914/3143/21, від 11.05.2023 у справі №910/17285/21.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20).
Колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що відповідач не навів жодних аргументів, котрі б підтвердили об'єктивну неможливість подати докази, які входять в предмет доказування до суду першої інстанції.
Ураховуючи зазначене колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що апелянт самостійно, на власний розсуд не вчинив відповідні дії та як наслідок не надавав належні та допустимі докази, які входять до предмету доказування в даній справі до суду першої інстанції. Апеляційна скарга не містить клопотань процесуального характеру із обґрунтуванням поважності причин не подання таких доказів до суду першої інстанції. Ураховуючи зазначене суд апеляційної інстанції вважає, що прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції порушуватиме вищенаведені приписи Господарського процесуального кодексу України та сталу практику Верховного Суду.
Разом із тим колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи, що положення форвардного договору №UUB-17685-2 від 07.11.2024 визначають наступне: - 4.2. Сума гарантійного внеску (за вирахуванням суми біржового збору біржі), перерахована покупцем на рахунок біржі для участі в аукціоні (аукціонах) як засіб забезпечення укладання форварду, перераховується біржею продавцю в рахунок часткової оплати за придбаний на аукціоні (аукціонах) товар в строки та в порядку, що встановлені регламентом; - 4.2.1. Сума гарантійного внеску, перерахована покупцем на рахунок біржі як засіб забезпечення виконання зобов'язань за форвардом, перераховуються біржею продавцю в рахунок часткової оплати за придбаний на аукціоні товар в строки та в порядку, що встановлені регламентом.
На переконання суду апеляційної інстанції перерахунок коштів гарантійного внеску ТОВ "Український кліринговий дім" є заходами з управління ризиками до учасника клірингу - учасника торгів покупця ФОП Саксоніка М.М., що в свою чергу не може вважатися сумою оплати основного зобов'язання.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Таким чином 3011, 60 грн інфляційних нарахувань не є штрафною санкцією, а відтак і не може бути зменшена господарським судом.
Щодо правових підстав для зменшення 15 161, 14 грн пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов'язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.06.2025 у справі №925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.
У постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №914/2711/22 висвітлено наступну правову позицію:
"Судова практика щодо застосування ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними".
При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст.86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що апелянт не звертався до місцевого господарського суду із клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій. Не долучав до матеріалів справи докази, які б могли слугувати підставою для застосування місцевим господарським судом дискреційних повноважень на зменшення розміру пені. До того ж колегія суддів апеляційної інстанції враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що розмір неустойки, який підлягає до стягнення не має бути способом надмірного збагачення.
Колегією суддів встановлено, що розмір основного зобов'язання, який підлягає до стягнення з відповідача становить 376 450, 16 грн, а розмір пені - 12 149, 54 грн, що є 3, 22 % від суми основного зобов'язання. На переконання суду апеляційної інстанції розмір штрафної санкції не є надмірним, непропорційним або несправедливим. При цьому надання нових доказів (щодо скрутного фінансового становища апелянта) до суду апеляційної інстанції, без належного обґрунтування причин їх неподання до суду першої інстанції не можуть підмінити правильність встановлених судом першої інстанції обставин та як наслідок свідчити про неправильне застосування норм матеріального та/або процесуального права, адже згідно ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин Північно-західний апеляційний господарський суд виснує, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.25 у справі № 906/959/25 без змін.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Саксоніка Михайла Марковича на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.10.2025 у справі № 906/959/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу №906/959/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "12" лютого 2026 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.