вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2026 р. Справа№ 910/11247/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
представників сторін:
від позивача: не з'явились,
від відповідача: Спасібухов Н.І. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспресо Трейд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 (повний текст складено 17.11.2025)
у справі № 910/11247/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолідер"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспресо Трейд"
про стягнення 601 889,37 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолідер» (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еспресо Трейд» 601 889,37 грн безпідставно утриманих грошових коштів.
На обгрунтування заявлених вимог Товариство зазначає про сплату ним на виконання договору №1-11/24 від 19.11.2024 оренди нежитлового приміщення гарантійного платежу, визначеного як попередня оплата орендної плати за останній місяць користування приміщенням. Позивач вважає, що оскільки у зв'язку із достроковим припиненням договору, зумовленим знищенням об'єкта оренди внаслідок обставин непереборної сили (воєнні дії), місяць оренди фактично не настав, правова підстава для утримання сплаченого платежу відпала, а сплачені ним кошти мають бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України.
Позиції учасників справи.
Підприємство надало відзив на позовну заяву, у якому проти заявлених Товариством вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні.
Підприємство зазначає, що договір не містить умов, які передбачали би обов'язок відповідача повернути гарантійний платіж у випадку дострокового розірвання договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства грошові кошти у розмірі 601 889,37 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 028,34 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог; стягнути з Товариства на користь Підприємства судові витрати.
На думку скаржника, з умов договору вбачається, що гарантійний платіж, сплачений Товариством, є не авансом, а видом забезпечення виконання зобов'язань. Посилаючись на ч. 1 ст. 546 та ч. 2 ст. 546 ЦК України, Підприємство вважає, що сторони у п. 3.3.1 договору встановили інший вид забезпечення виконання зобов'язання у вигляді гарантійного платежу. На думку апелянта, на забезпечувальний характер гарантійного платежу вказують і п. 8.4 та 8.4.1 договору. Функція гарантійного платежу як виду забезпечення виконання зобов'язання полягає у забезпеченні належного виконання Товариством як орендарем своїх зобов'язань за договором.
Апелянт зазначає, що ані законом, ані умовами договору не встановлений обов'язок Підприємства повернути гарантійний платіж у разі дострокового припинення дії договору; зобов'язання Підприємства з повернення гарантійного платежу відсутнє, з огляду на що у Товариства відсутнє порушене право, а його вимоги є безпідставними.
Підприємство також зауважує, що Товариство сплатило орендну плату тільки за період по 06.06.2025 і у червні Товариство таку, в порушення п. 3.4 договору, не сплачувало.
Підприємство вважає, що оскільки об'єкт оренди був пошкоджений, а дія договору припинена 10.06.2025, Товариство має непогашену заборгованість за 3 дні оренди за період з 06.06.2025 по 09.06.2025 включно, що становить 80 708,00 грн з ПДВ. Крім того, Товариство не відшкодувало комунальні послуги та має заборгованість у розмірі 14 209,16 грн з ПДВ.
Скаржник робить висновок, що у разі правильності кваліфікації судом першої інстанції гарантійного платежу як авансу до стягнення з Підприємства підлягала би сума у розмірі 601 889,37 - 80 708,00 - 14 209,16 = 506 972,21 грн. Тому, оскаржуване рішення не ґрунтується на належній оцінці доказів, а стягнута з Підприємства сума є необґрунтованою.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обгрунтоване.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11247/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 до надходження матеріалів справи №910/11247/25.
18.12.2025 матеріали справи №910/11247/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/11247/25. Розгляд справи призначено на 09.02.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026 справа №910/11247/25 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданової С.О., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Демидової А.М.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 прийнято апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/11247/25 до провадження у визначеному складі суду.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Розгляд клопотань.
В апеляційній скарзі Підприємство просило долучити до матеріалів справи нові докази: рахунок на оплату оренди нежитлового приміщення №100 від 06.06.2025 на суму 80 708,00 грн; рахунок на оплату комунальних послуг №122 від 01.08.2025 на суму 14 209,16 грн; акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2025 - 26.11.2025, який фіксує кінцеве сальдо у розмірі 506 972,21 грн.
Скаржник зазначає, що у матеріалах справи наявний поданий Товариством акт звірки, з якого чітко вбачається, що сума коштів, стягнута судом першої інстанції з Підприємства, не враховує заборгованість зі сплати орендної плати та комунальних послуг, яку має Товариство. Разом з цим, акт звірки беззаперечно підтверджує наявність у Товариства такої заборгованості. Оскільки суд першої інстанції кваліфікував гарантійний платіж як аванс, а не як вид забезпечення виконання зобов'язань, на думку заявника, постає об'єктивна необхідність у поданні нових доказів, які ставлять під сумнів розмір стягнутої заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.
Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Підприємство не довело наявності винятковості випадку неподання ним зазначених вище доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також не надало відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Крім того, у відзиві на позовну заяву Підприємство не наводило доводів, які наводить у апеляційній скарзі і на підтвердження яких надає нові докази, що їх просить долучити до матеріалів справи.
Щодо акта звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2025 - 26.11.2025 колегія суддів окремо відзначає, що оскаржуване рішення було ухвалене 17.11.2025, тобто до 26.11.2025.
Така обставина як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вище наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
19.11.2024 Товариство (орендар) та Підприємство (орендодавець) уклали договір оренди №1-11/24 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 2017,7 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 21, група нежитлових приміщень будівлі складу літ. «Х», «Ї», позначену на плані-схемі (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 3.1 договору орендна плата за користування приміщенням починає нараховуватися з підписання сторонами акта приймання-передавання приміщення з урахуванням п. 3.2 (пільгового періоду) та сплачується орендарем до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю згідно з актом приймання-передавання (повернення).
Розмір орендної плати за 1 кв.м становить 300,00 грн. Загальна вартість оренди складає 605 310,00 грн з ПДВ (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3.1 договору орендар протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору сплачує гарантійний платіж за останній місяць оренди.
У разі дострокового розірвання договору орендарем гарантійний платіж не повертається, а також орендар компенсує вартість комунальних послуг до моменту складання акта приймання-передачі, але не більше ніж за 30 днів (п. 8.4 договору).
У випадку знищення об'єкта оренди дія договору припиняється (п. 10.4 договору).
21.11.2024 платіжною інструкцією №24020 Товариство сплатило Підприємству 605 310,00 грн з призначенням платежу «оренда нежитлового приміщення за останній місяць користування зг.рах.№198 від 20.11.2024 по договору №1-11/24 від 19.11.2024 в т.ч. ПДВ 20% 100885,00 грн».
10.06.2025 внаслідок повітряної атаки на м. Київ орендоване Товариством за договором приміщення було повністю знищене.
10.06.2025 сторони підписали додаткову угоду про розірвання договору, у якій домовилися розірвати договір оренди №1-11/24 від 19.11.2024 з 10.06.2025 у зв'язку з форс-мажорними обставинами. Акт повернення об'єкта оренди не складається у зв'язку з значним пошкодженням об'єкта в результаті дії форс-мажорних обставин.
31.07.2025 сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2024 по 31.07.2025, відповідно до якого Підприємство має заборгованість перед Товариством у розмірі 601 889,37 грн.
Ані в додатковій угоді, ані в акті звірки від 31.07.2025, ані у відзиві на позов Підприємство не зазначало про наявність у Товариства будь-якої заборгованості чи-то з орендної плати за період 01.06-09.06.2025, чи то з компенсації вартості комунальних послуг за червень 2025 року.
Товариство надало до матеріалів справи лист (вих. №615) від 22.08.2025, у якому посилаючись на припинення зобов'язань за договором та відсутністю правових підстав для утримання сплаченого на виконання п. 3.3.1 договору гарантійного платежу, просило Підприємство повернути 605 310,00 грн.
Докази направлення цього листа Товариство до матеріалів справи не надало.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За змістом ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у ч. 1 ст. 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч. 2 та 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України.
Суд встановив, що сторони уклали договір, який за своєю правовою природою є договором оренди.
За визначенням ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (п. 1, 4 ст. 286 ГК України).
Суд встановив, що орендна плата за користування приміщенням починає нараховуватися з підписання сторонами акта приймання-передавання приміщення та сплачується орендарем до дня фактичного повернення приміщення орендодавцю згідно з актом приймання-передавання (повернення). Розмір орендної плати становить 300,00 грн за 1 кв.м. Загальна вартість оренди складає 605 310,00 грн з ПДВ.
Крім того, умовами п. 3.3.1 договору сторони визначили, що орендар протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору сплачує гарантійний платіж за останній місяць оренди.
Такий платіж у розмірі 605 310,00 грн Товариство сплатило 21.11.2024 платіжною інструкцією №24020.
Колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції кваліфікацією платежу, обумовленому сторонами у п. 3.3.1 договору, та зазначає таке.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (зазначене кореспондує ст. 193 ГК України, який був чинним на час спірних правовідносин).
З огляду на доводи Підприємства щодо природи платежу, визначеного п. 3.3.1 договору, який Підприємства вважає гарантійним платежем (забезпечувальним платежем) колегія суддів зазначає, що за умовами договору цей платіж, фактично, є гарантованою оплатою останнього місяця оренди приміщення. У договорі відсутні умови, які свідчили би про те, що спірним гарантійним платежем забезпечено щось інше, ніж оплата останнього місяця оренди. Інші цілі, на які може бути використаний такий платіж, у договорі не визначені.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що умови договору не передбачили повернення гарантійного платежу, колегія суддів зазначає, що у договорі відсутні також і умови, які передбачали би право Підприємства на набуття у власність коштів гарантійного платежу, які залишаються після припинення договору оренди та проведення остаточних розрахунків.
Отже, грошова сума, яка не забезпечує виконання умов договору, є сумою, яка перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані, є авансом (попередньою оплатою). При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновки Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
На відміну від завдатку аванс - це лише спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання стороною, яка його отримала. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц).
Суд встановив, що 10.06.2025 приміщення (об'єкт оренди) було знищено. У зв'язку з цим сторони не складали акт повернення об'єкта оренди, про що свідчить підписана ними додаткова угода про розірвання.
Частиною 6 ст. 762 ЦК України визначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Для застосування норми ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. При цьому у ч. 6 ст. 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження.
А отже, обов'язок зі сплати орендної плати припинився з моменту знищення об'єкта внаслідок обстрілу м. Києва.
Крім того, останній (оплачений наперед в порядку п. 3.3.1 договору) місяць оренди фактично не настав, тому правова підстава для використання гарантійного платежу зникла.
Докази повернення Підприємством Товариству гарантійного платежу у матеріалах справи відсутні.
Суд встановив, що сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків від 31.07.2025, відповідно до якого Підприємство має заборгованість перед позивачем у сумі 601 889,37 грн.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення Підприємством Товариству коштів гарантійного платежу. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Щодо доводів Підприємства у апеляційній скарзі про наявність у Товариства заборгованості з орендної плати та за комунальні послуги колегія суддів зазначає, що у відзиві на позовну заяву Підприємство таких доводів не наводило і доказів наявності такої заборгованості не надавало.
Колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи наведене у цій постанові колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспресо Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/11247/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/11247/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.02.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова