вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" лютого 2026 р. Справа №910/10776/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025
у справі №910/10776/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж"
до Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни
про стягнення 160 504,47 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокбрідж" (далі - ТОВ "Брокбрідж") звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни заборгованості у розмірі 160 504,47 грн, з яких: 148 007,00 грн - основний боргу, 12 497,47 грн - пеня та договірна неустойка у розмірі 15% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору транспортного експедирування від 01.03.2023 №10096, в частині оплати наданих позивачем послуг транспортно-експедиторського обслуговування, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 148 007,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8 422,21 грн та 15% річних в сумі 4 075,26 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з ФОП Бурлюк І.В. на користь ТОВ "Брокбрідж" 148 007,00 грн основного боргу, 8 296,50 грн пені, 4 014,44 грн 15% річних та судовий збір у розмірі 3 024,48 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд встановивши, шо відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто, не виконав свої зобов'язання належним чином, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 148 007,00 грн основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, перевіривши розрахунок пені в розмірі 8 422,21 грн та 15% річних в сумі 4 075,26 грн за період з 20.06.2025 до 25.08.2025, місцевим господарським судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано ту обставину, що нарахування здійснюється з наступного дня після виникнення зобов'язання з оплати заявки - замовлення, в даному випадку - з 21.06.2025. Здійснивши власний розрахунок пені та 15% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, до стягнення з відповідача підлягають 8 296,50 грн пені та 4 014,44 грн 15% річних за період з 21.06.2025 до 25.08.2025.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись рішенням місцевого господарського суду, ФОП Бурлюк І.В. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП Бурлюк І.В. на користь ТОВ "Брокбрідж" 148 007,00 грн основного боргу, 8 296,50 грн пені, 4 014,44 грн 15% річних, а також розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 160 317,94 грн на 6 місяців, 26 719,96 грн у перший місяць і по 26 719,65 грн кожний наступний місяць.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги врахував лише ту обставину, що відповідач проти заборгованості не заперечує та залишив поза увагою клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховані обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення у даній справі та, як наслідок, наявність обґрунтованих підстав для надання розстрочки його виконання.
Крім того, до апеляційної інстанції долучено новий доказ - довідку Акціонерного товариства "Банк Альянс" від 14.11.2025 №21-131.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 апеляційну скаргу ФОП Бурлюк І.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
15.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Бурлюк І.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10776/25. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 07.01.2026.
08.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10776/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
31.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ФОП Бурлюк І.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 - без змін.
Так, позивач у відзиві зазначає, що вимога про прийняття довідки Акціонерного товариства "Банк Альянс" від 14.11.2025 №21-131 є процесуальним зловживанням, а відповідний доказ не підлягає прийняттю, відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Також, позивач вказує, що всі обставини, на які посилається відповідач, вже існували на момент укладення договору та заявки, і останній усвідомлював як умови оплати, так і власний фінансовий стан. Посилання на такі обставини після виникнення прострочення є юридично неспроможним та не може вважатися підставою для розстрочення виконання рішення суду.
Крім того, позивач зауважує, що відсутність у резолютивній частині рішення суду першої інстанції положень про розстрочення виконання рішення не є порушенням вимоги статті 238 ГПК України, оскільки: відповідач не довів наявність підстав, передбачених статтею 331 ГПК України; питання розстрочення не є обов'язковим елементом резолютивної частини рішення; суд першої інстанції правомірно не застосував відповідні положення.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
Щодо наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції, разом з апеляційною скаргою, доказу - довідки Акціонерного товариства "Банк Альянс" від 14.11.2025 №21-131, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У силу статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Так, з аналізу наведених вище норм слідує, що суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об'єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції.
З наданої ФОП Бурлюк І.В. довідки Акціонерного товариства "Банк Альянс" №21-131 вбачається, що вона датована 14.11.2025, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції 10.11.2025 оскаржуваного рішення у даній справі.
Наведене свідчить, що вказаний доказ, наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції, взагалі не існував на момент ухвалення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом.
На переконання колегії суддів, така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення спірного рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції як додаткових доказів, у порядку статті 269 ГПК України.
Навпаки, допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме своїм наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Враховуючи викладене та виходячи з положень статей 80, 269 ГПК України, у колегії суддів відсутні підстави приймати до розгляду поданий відповідачем до суду апеляційної інстанції додатковий доказ.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
01.03.2023 між ТОВ "Брокбрідж" (експедитор) та ФОП Бурлюк І.В. (клієнт) укладено договір транспортного експедирування №10096, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування, пов'язане з організацією перевезень вантажів клієнта морським, повітряним та автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, а також організацію митного оформлення вантажу клієнта, відповідно до узгоджених сторонами заявок.
Пунктом 1.2 договору визначено, що заявкою є форма доручення клієнта, а саме завдання та/або вказівки клієнта експедитору щодо організації транспортно-експедиційного обслуговування, викладені в письмовому вигляді, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), а саме: вид, найменування, розміри, вага вантажу; сума, що підлягає сплаті експедитору; пункти відправлення та призначення вантажу; найменування вантажовідправника та вантажоодержувача; дата завантаження та розвантаження або термін перевезення; тип, кількість, державні номери транспортних засобів; умови перевезення; особливі вказівки клієнта; інші умови, узгоджені сторонами.
Згідно з пунктом 2.2.2 договору експедитор зобов'язується надати клієнту за фактом виконання доручення, рахунок на оплату суми доручення, акт виконаних робіт, товарно-транспортну накладну з відміткою про доставку вантажу (у випадку перевезення з пунктом призначення в Києві) та подати на реєстрацію податкову накладну, відповідно до норм чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 3.1 договору платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконуються, відповідно до виставленого експедитором рахунку. Сторони погодили, що рахунки передані за допомогою електронного зв'язку підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання клієнтом всіх документів, відповідно до пункту 2.2.2 договору.
За умовами пункту 3.2 договору рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 3 календарних днів з дати виставленого рахунку, якщо інше не узгоджено сторонами в заявці. Згідно з пунктом 16 заявки умова оплати - безготівкова, оплата в день виставлення рахунку.
Згідно з пунктами 3.3.1-3.3.3 договору вартість послуг по договору визначаються у грошовій одиниці України - гривні. Проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті при погоджені заявки. У разі вказівки у заявці еквівалента в іноземній валюті, вартість послуги (робіт) визначається в українських гривнях на дату виставлення рахунку експедитором, шляхом множення обмінного курсу на суму фрахту у доларах CHIA (USD) та/або Євро (EUR). Під обмінним курсом сторони розуміють курс продажу долара США (USD) та/або Євро (EUR) (залежно від вказаної іноземної валюти) стосовно гривні, станом на відповідну дату, згідно з курсом Міжбанківської валютної біржі (відповідно до даних з сайту: http://minrin.com.ua/currency/mb/) на момент відкриття торгів.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що у випадку направлення експедитором клієнту документів, вказаних в пункті 2.2.2 договору, засобами поштового зв'язку, вони вважаються отриманими клієнтом на 10 день з дня їх відправлення.
Відповідно до пунктів 3.5, 3.6 договору клієнт у 5-ти денний строк, з дня отримання акта виконаних робіт, повинен підписати та направити експедитору акт виконаних робіт або направити йому мотивовані письмові зауваження щодо не підписання у зв'язку з неналежним виконанням послуг (робіт). У випадку якщо протягом 5-денного строку, клієнт не направить експедитору підписаний акт виконаних робіт або зауваження щодо його підписання, буде вважатись, що послуги (роботи) надані експедитором належним чином та прийняті клієнтом без зауважень. Для цілей договору такий акт виконаних робіт буде вважатись підписаним та погодженим сторонами.
Між позивачем та відповідачем укладена заявка (замовлення) від 28.05.2025 №253937 до договору.
Як зазначає позивач, факт надання ним послуг підтверджується наступними підписаними документами з посередниками надання послуг:
- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.06.2025 №35 між ТОВ "Брокбрідж" та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем;
- замовленням від 19.06.2025 №253937 між ТОВ "Брокбрідж" та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем на перевезення вантажу автомобілем в міжнародному сполученні по маршруту м. Варшава (Польща) - м. Київ (Україна);
- CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна) від 20.06.2025 №253937 з відміткою про отримання вантажу від 24.06.2025 у м. Київ;
- довідкою про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи від 20.06.2025 №1;
- актом виконаних робіт від 24.06.2025 №253937 між ТОВ "Брокбрідж" та Brokbridge LTD. на транспортне експедирування вантажу по маршруту Huntington Beach, California,USA - Warsaw (Poland);
- авіаційною накладною (Air Waybill) від 27.05.2025 (маршрут LOS ANGELES - WARSAW).
Позивач стверджує, що паперові оригінали акта надання послуг від 24.06.2025 №253937 та заявки-замовлення від 28.05.2025 №253937 в гривневому еквіваленті в двох екземплярах, в тому числі рахунку на оплату від 20.06.2025 №253937, який надісланий відповідачу попередньо в електронному вигляді 20.06.2025, вперше надіслані відповідачу засобом поштового зв'язку ТОВ "Нова Пошта" 27.06.2025 (ТТН 20451194538412), а отримано відповідачем 30.06.2025, що підтверджується експрес-накладною ТОВ "Нова Пошта" від 27.06.2025 №20451194538412. Відповідач не повернув зі свого боку підписані оригінали документів.
Вдруге паперові оригінали акта надання послуг, заявки, рахунку надіслані у вигляді додатків до вимоги про виконання грошового зобов'язання від 04.08.2025 №04/08-25 на юридичну адресу відповідача засобом поштового зв'язку AT "Укрпошта", що підтверджується накладною №0420900149530 та описом вкладення від 04.08.2025, згідно з результатом онлайн-трекінгу AT "Укрпошта" 21.08.2025. Лист з документами (відправлення №0420900149530) повернений на відділення позивача 21.08.2025 за закінченням строку зберігання на поштовому відділенні відповідача.
Позивач направив відповідачу вимогу про виконання грошового зобов'язання від 04.08.2025 №04/08-25, в якій вказав на порушення відповідачем умов договору та прострочення оплати рахунку на оплату від 20.06.2025 №253937. Згідно з онлайн-трекінгом АТ "Укрпошта" по накладній №0420900149530 лист повернений на відділення позивача 21.08.2025 за закінченням строку зберігання на поштовому відділенні відповідача.
Також, позивачем відправлена вимога про виконання грошового зобов'язання від 12.08.2025 №12/08-25. Копія даної вимоги також надіслана позивачем на електронну пошту відповідача.
Позивач стверджує, що відповідачем не здійснено оплату наданих послуг, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 148 007,00 грн основного боргу, що і стало підставою для звернення до суду. Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано до стягнення з 8 422,21 грн пені та 15% річних у розмірі 4 075,26 грн.
Відповідач не заперечував факту наявності заборгованості, проте просив суд розстрочити виконання рішення у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не установлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 525, 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначалось вище, позивач надав послуги транспортно-експедиторського обслуговування, а відповідач отримав свій вантаж 24.06.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема:
- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.06.2025 №35 між ТОВ "Брокбрідж" та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем;
- замовленням від 19.06.2025 №253937 між ТОВ "Брокбрідж" та Фізичною особою-підприємцем Савлуком Дмитром Анатолійовичем на перевезення вантажу автомобілем в міжнародному сполученні по маршруту м. Варшава (Польща) - м. Київ (Україна);
- CMR (міжнародна товарно-транспортна накладна) від 20.06.2025 №253937 з відміткою про отримання вантажу від 24.06.2025 у м. Київ;
- довідкою про транспортні витрати для пред'явлення в митні органи від 20.06.2025 №1;
- актом виконаних робіт від 24.06.2025 №253937 між ТОВ "Брокбрідж" та Brokbridge LTD. на транспортне експедирування вантажу по маршруту Huntington Beach, California,USA - Warsaw (Poland);
- авіаційною накладною (Air Waybill) від 27.05.2025 (маршрут LOS ANGELES - WARSAW).
Також в матеріалах справи наявна довідка в митні органи від 20.06.2025 №253937, яка надана для відображення витрат на перевезення вантажу відповідачем для визначення повної митної вартості товару.
Разом із тим, відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг у встановлений договором строк не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 148 007,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти наявності заборгованості не заперечував.
Отже, з огляду на викладене, відповідач мав виконати зобов'язання за заявкою по сплаті послуг з перевезення вантажу 20.06.2025, згідно з пунктом 16 заявки.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 148 007,00 грн.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач, в порушення норм ЦК України та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, з огляду на що позовні вимоги про стягнення 148 007,00 грн основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 422,21 грн пені та 15% річних у розмірі 4 075,26 грн.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №902/959/19.
За умовами пункту 4.2.4 договору, у випадку затримки розрахунків клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше ніж 10 календарних днів, клієнт сплачує прострочену суму з урахуванням 15%річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості.
Перевіривши розрахунок пені та 15% річних, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 8 296,50 грн пені та 4 014,44 грн 15% річних, нарахованих за період з 21.06.2025 до 25.08.2025.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів погоджується з доводом апелянта, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні не розглянув клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення. Однак, відповідно до частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У той же час ненадання оцінки поданому клопотанню про розстрочення виконання рішення не призвело до ухвалення неправильного рішення.
Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення у справі №910/10776/25 колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
За приписами частин 1-5 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Таким чином, розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об'єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 Конституційного Суду України у справі №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 Конституційного Суду України у справі №11-рп/2012). Аналогічна позиція наведена в рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013.
Виходячи з того, що згідно зі статтею 1 Конституції України, Україна є правовою державою, то обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, в обґрунтування вищенаведеного клопотання відповідач зазначив про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, посилаючись на воєнний стан та соціально-економічну ситуацію в Україні.
У той же час, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено обставину можливості виконання судового рішення за графіком, заявленим у відповідному клопотанні.
Задоволення клопотання відповідача не гарантує належне виконання судового рішення та може призвести до необґрунтованого відтермінування поновлення прав позивача.
Процесуальний інструмент, у вигляді розстрочення виконання судового рішення, повинен застосовуватися лише у випадках його реального виконання.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Бурлюк І.В. задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ФОП Бурлюк І.В.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бурлюк Ірини Василівни на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 у справі №910/10776/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Бурлюк Ірину Василівну.
4. Матеріали справи №910/10776/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран