ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про відмову у відкритті апеляційного провадження
16 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2492/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Поліщук Л.В., Принцевської Н.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.02.2024, прийняту суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 20.02.2024,
у справі №916/2492/23
за заявою боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї"
про відкриття провадження у справі про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 (суддя Гут С.Ф.), зокрема, відкрито провадження у справі №916/2492/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї" та призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї" - арбітражного керуючого Васюка Миколу Миколайовича.
Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23 та винести постанову, якою відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї".
Між тим, з апеляційною скаргою скаржник звернувся з пропуском встановленого процесуальним законом строку на її подання, при цьому ним було заявлено клопотання про поновлення вищенаведеного строку, мотивоване тим, що останній не брав участі у даній справі в місцевому господарському суді, а про існування оскаржуваної ухвали дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 15.07.2025. Поряд з цим, апелянтом безпосередньо в апеляційній скарзі було зазначено іншу дату ознайомлення зі змістом оскаржуваної ухвали, а саме: 16.12.2025.
Враховуючи те, що апелянт, стверджуючи, що він дізнався про оскаржувану ухвалу 15.07.2025 або 16.12.2025 (заява про поновлення процесуального строку та апеляційна скарга містять різні дати ознайомлення зі змістом оскаржуваної ухвали), звернувся до суду апеляційної інстанції лише 19.12.2025, не навівши жодних причин такого зволікання, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження скаржником вищенаведеної ухвали місцевого господарського суду, з огляду на наведені ним доводи, не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення учасника справи та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.
За таких обставин, підстави, вказані скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, були визнані апеляційним господарським судом неповажними, а тому, з огляду також і на відсутність доказів сплати судового збору у передбачених чинним законодавством порядку і розмірі та належних доказів надсилання арбітражному керуючому копії апеляційної скарги і доданих до неї документів, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків його апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення даної ухвали та, зокрема, запропоновано вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23 з наданням доказів, що їх підтверджують.
В межах встановленого судом апеляційної інстанції строку ОСОБА_1 надав до апеляційного господарського суду супровідний лист б/н від 30.01.2026 (вх.№5259/25/Д2 від 09.02.2026), до якої, зокрема, додано копію квитанції №7710-3933-0678-6464 від 01.02.2026 про сплату 3028 грн судового збору за подання вказаної апеляційної скарги, а також фіскальний чек №0100101410042 від 02.02.2026, поштову накладну №0100101410042 від 02.02.2026 та опис вкладення у цінний лист №0100101410042 від 02.02.2026, які підтверджують направлення розпоряднику майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Державні лотереї" - арбітражному керуючому Васюку Миколі Миколайовичу копії апеляційної скарги з додатками за належною адресою.
Крім того, до вищенаведеного супровідного листа додано заяву б/н від 30.01.2026 (вх.№528/26 від 09.02.2026) про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якої апелянт вказує, що про існування оскаржуваної ухвали він дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень 16.12.2025, у той час як зазначення у попередній заяві про поновлення строку іншої дати (15.07.2025) є технічною опискою. Поряд з цим, за твердженням скаржника, останній не був обізнаний та не міг бути обізнаний про існування справи №916/2492/23 раніше 16.12.2025, оскільки він не є її учасником та не отримував у ній жодних процесуальних документів, а про наявність даної справи дізнався випадково через сайт "Судова влада України".
Розглянувши заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження б/н від 30.01.2026 (вх.№528/26 від 09.02.2026), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За умовами пункту 2 частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно з частиною третьою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вона постановлена 15.02.2024, а повний текст останньої складено та підписано 20.02.2024.
Отже, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23 є 01.03.2024.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23 скаржник звернувся засобами поштового зв'язку з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження, а саме: 19.12.2025.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.
У розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк.
Відповідно до частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Зазначений у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України річний строк є присічним і не застосовується лише у двох випадках, вказаних у даній нормі права.
Слід зауважити, що у постановах від 14.08.2019 у справі №62/112 та від 16.01.2020 у справі №925/1600/16 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.
Однак з приписів частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається із системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і у разі, коли відповідну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 у справі №904/1875/19, від 23.04.2023 у справі №9/41.
Отже, норми Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню до всіх без винятку учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб, які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень.
Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі №909/117/17, від 08.10.2019 у справі №5011-46/18261-2012, від 03.04.2023 у справі №906/1357/20.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі №916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
За сталою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, сформованою в рішеннях "Стаббінгс на інші проти Сполученого Королівства" та "Девеер проти Бельгії", право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. При цьому слід зауважити, що норми Господарського процесуального кодексу України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та довести ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Як зазначалося вище, оскаржувана ухвала постановлена 15.02.2024, проте з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся 19.12.2025, тобто зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження, обмежившись посиланням на те, що він лише 16.12.2025 дізнався про існування зазначеної ухвали з Єдиного державного реєстру судових рішень. Жодних пояснень щодо неможливості раніше дізнатись про існування даної справи заява про поновлення строку на апеляційне оскарження не містить, натомість апелянт наголошує на випадковому виявленні ним відомостей про наявність цієї справи.
Більше того, посилання скаржника на те, що він дізнався про оскаржувану ухвалу лише 16.12.2025, не відповідає юридичному змісту поважної причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження, оскільки необізнаність не позбавляє особу процесуальної дієздатності, не створює фізичних чи правових бар'єрів для звернення до суду та не є обставиною, яка не може бути подолана за допомогою належної процесуальної уважності. Інакше будь-яка особа могла б довільно визначати момент початку строку апеляційного оскарження, посилаючись на суб'єктивну дату отримання інформації, що нівелювало б саму ідею процесуального строку.
Визнання поважною причиною виключно суб'єктивної дати, з якої особа стверджує, що дізналася про судове рішення, без доведення неможливості дізнатися про нього раніше, фактично означало б надання учасникам цивільного обороту права самостійно визначати момент початку перебігу процесуального строку. Такий підхід суперечив би імперативній природі процесуальних строків і створював би правову невизначеність щодо моменту остаточності судових актів.
Колегія суддів наголошує, що у заяві б/н від 30.01.2026 (вх.№528/26 від 09.02.2026), поданій на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, апелянт не навів нових обставин, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23, натомість, уточнивши стверджувану ним дату ознайомлення з оскаржуваною ухвалою в Єдиному державному реєстрі судових рішень, знову послався на ті самі обставини, що були зазначені у попередній заяві та визнані колегією суддів неповажними, внаслідок чого не усунув відповідний недолік апеляційної скарги.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.12.2025 у цій справі, в якій досліджувалося питання пропуску строку на апеляційне оскарження на цю саму ухвалу особою, яка не брала участі у справі і заявила при цьому клопотання про поновлення відповідного процесуального строку з підстав, аналогічних тим, які наведені ОСОБА_1 .
Процесуальний закон і практика Верховного Суду виходять з того, що навіть за наявності об'єктивної перешкоди особа зобов'язана негайно вчинити процесуальну дію після її усунення. У цьому випадку скаржник не навів жодних причин зволікання зі зверненням з апеляційною скаргою. Відтак навіть за власною версією подій скаржник не виявив належної процесуальної сумлінності, що саме по собі виключає можливість поновлення строку.
Доктрина процесуального права виходить із того, що особа, яка вважає, що її права можуть бути порушені судовим рішенням, зобов'язана діяти активно та своєчасно, а не очікувати на випадкове виявлення інформації про судовий акт. Пасивна поведінка не може отримувати судового заохочення шляхом поновлення строку, оскільки це суперечило б засаді змагальності та принципу процесуальної рівності сторін.
Факт неучасті у справі не створює процесуальної заборони на подання апеляційної скарги, не обмежує доступ до суду та не перешкоджає реалізації процесуальних прав. Це юридичний статус, який законодавець врахував шляхом надання права на апеляційне оскарження (стаття 254 Господарського процесуального кодексу України), але не трансформував у презумпцію поважності пропуску строку. Надання такої презумпції означало б, що строк апеляційного оскарження для осіб, які не брали участі у справі, фактично не існує, що є неприпустимим.
Право на доступ до суду не може тлумачитися як право на перегляд судового рішення у будь-який час та без дотримання встановлених законом умов прийнятності скарги. Законодавець, встановлюючи строки апеляційного оскарження, здійснив нормативне зважування між інтересом особи у судовому перегляді та суспільним інтересом у стабільності правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження ОСОБА_1 ухвали Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23, з огляду на наведені скаржником доводи, які не підтверджені належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.
Процесуальні строки у господарському судочинстві мають не лише технічний, а й гарантійний характер. Вони є елементом механізму забезпечення принципу правової визначеності та стабільності судових актів, що випливає з верховенства права. Наявність чітко окреслених строків апеляційного оскарження покликана забезпечити баланс між правом особи на доступ до суду та правом інших учасників процесу на остаточність судового рішення. Без дотримання такого балансу судовий акт втрачає властивість остаточності, а правовідносини - стабільності.
Поновлення строку після значного часу без доведення об'єктивних та непереборних перешкод фактично означало б нівелювання функції процесуальних строків як інструменту забезпечення правової визначеності.
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, проте апелянт, звертаючись з даною апеляційною скаргою з істотним пропуском строку на апеляційне оскарження, не надав жодних переконливих доказів реальної наявності у нього перешкод для реалізації права на апеляційний перегляд ухвали Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 29.10.2010 у справі "Устименко проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".
Європейський суд з прав людини в рішенні від 13.03.2018 у справі "Кузнєцов та інші проти Росії" підкреслив, що поновлення строків на оскарження означає відступ від принципу res judicata, а тому особи, які оскаржують рішення за межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.
При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні стосовно випадків пана Беззубко та пана Трубіцина визначає, що вказані заявники подали заяви про поновлення строку на оскарження після спливу чотирьох місяців з дня визнання неприйнятними їх апеляційних скарг, а тому, за даних обставин, такі заявника діяли без належної старанності та задоволення їх клопотання за таких умов означало б глумитися над принципом правової певності.
З цих підстав Європейський суд з прав людини визнав скарги пана Беззубко та пана Трубіцина неприйнятними.
Відповідно до частини четвертої статті 260 Господарського процесуального кодексу України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
В силу пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23, зазначені у заяві б/н від 30.01.2026 (вх.№528/26 від 09.02.2026), поданій апелянтом на виконання вимог ухвали від 19.01.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, визнані Південно-західним апеляційним господарським судом неповажними, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід відмовити.
Станом на 16.02.2026 будь-яких інших документів на виконання вимог ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 про залишення апеляційної скарги без руху у справі №916/2492/23 від скаржника до суду апеляційної інстанції не надходило.
Згідно з частиною четвертою статті 261 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 242 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 232-235, 256, 258, 261 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі №916/2492/23.
Справу №916/2492/23 повернути Господарському суду Одеської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.В. Поліщук
Суддя Н.М. Принцевська