ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/297/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Поліщук Л.В.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса-Бондаренко М.С. на підставі ордеру;
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», с.Фонтанка Одеської-Портний М.І., на підставі ордеру.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року, суддя першої інстанції Смелянець Г.Є., повний текст складено та підписано 18.07.2025 року.
у справі № 916/297/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», с.Фонтанка Одеської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса
про стягнення 545 080 грн 73 коп.
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», с.Фонтанка Одеської області звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м. Одеса про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 545 080 грн 73 коп., понесеного унаслідок додаткових витрат за простій.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» 05 січня 2018 року було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування №77-7/2018, предметом якого є надання послуг з транспортного-експедиторського обслуговування експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі, з організації перевезення різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами інших супутніх послуг, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» зобов'язалось надати послуги Товариству з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія».
Позивач зазначає, що в межах виконання зазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» організацію перевезення вантажу з перевалкою у порту м. Гданськ (Польща) та подальшим транспортуванням на територію України.
Відповідно до умов договору клієнт зобов'язаний не пізніше ніж за три доби до початку перевезення надати експедитору повну та достовірну інформацію, необхідну для належного виконання договору, зокрема, відомості щодо вантажу, строків та інших істотних умов перевезення, а також своєчасно надавати необхідну документацію.
Позивач вказує, що морське перевезення вантажу здійснювалось компанією MAERSK у контейнерах № FCIU4268590 та № SUDU7642887. Після прибуття контейнерів до порту перевалки позивач організував їх подальше транспортування наземним транспортом на територію України.
Разом із тим, за твердженням позивача, відповідачем було несвоєчасно повідомлено про фактичні дати прибуття контейнерів до порту Гданськ та несвоєчасно надано необхідну документацію, що призвело до перевищення встановлених строків перебування контейнерів у порту призначення.
У зв'язку із перевищенням строків перебування контейнерів у порту компанією MAERSK було виставлено рахунки за понаднормове зберігання контейнерів, а саме: на суму 8 575,77 доларів США за контейнер № FCIU4268590 та на суму 4 671,64 доларів США за контейнер № SUDU7642887.
На підставі зазначених рахунків перевізника позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 3043 та № 3042 на загальну суму 545 080 грн 73 коп., що є еквівалентом 13 247,41 доларів США станом на дату виставлення рахунків.
Позивач, посилаючись на положення пунктів 3.2.9, 3.2.10 договору та частину другу статті 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність», зазначає, шо клієнт зобов'язаний своєчасно оплачувати рахунки експедитора та відшкодовувати додаткові витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта при виконанні договору. Однак, відповідачем обов'язок з відшкодування понесених додаткових витрат виконано не було, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у вказаному розмірі, яку позивач просить суд стягнути у примусовому порядку.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м. Одеса, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», с. Фонтанка Одеської області, суму основного боргу у розмірі 543 718 грн 75 коп., понесеного у зв'язку з нарахуванням демереджу, а також 8 155 грн 78 коп. судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт понесення додаткових витрат у вигляді демереджу, які відповідно до умов договору підлягають відшкодуванню відповідачем.
Водночас, суд першої інстанції зазначив, що рахунки компанії MAERSK виставлені в доларах США, у зв'язку з чим перерахунок суми додаткових витрат підлягає здійсненню за офіційним курсом НБУ станом на дату виставлення позивачем рахунків - 15.07.2024, який становив 41,0434 грн за 1 долар США. З урахуванням зазначеного суд визначив, що правильний розмір витрат складає 543 718 грн 75 коп., у зв'язку з чим позов задоволено частково.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 543 718 грн 75 коп., відмовивши в решті позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю в частині визначення розміру заборгованості.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м. Одеса, з рішенням суду не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/297/25 скасувати повністю і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт наголосив на тому, що:
суд першої інстанції вийшов за межі підстав позовних вимог, надав власне тлумачення умов договору, зазначених у п. 3.2.10 та п. 3.2.15, прийшовши до висновку щодо наявності обов'язку сплати відповідачем додаткових витрат у виді демереджу виключно на підставі рахунків позивача;
оскільки договір транспортного-експедиторського обслуговування №77-7/2018 від 05.01.2018 року не містить визначення поняття «демередж», складові додаткових витрат експедитора, а також порядок їх відшкодування, суд при вирішенні спірних правовідносин при здійсненні тлумачення договору мав керуватися законодавчо встановленими рівнями тлумачення у їх послідовності;
застосування першого рівня тлумачення умов договору поза розумним сумнівом дає можливість дійти висновку про те, що предметом позовної вимоги позивача у спірних правовідносинах могло бути виключно стягнення в судовому порядку контейнерного демереджу, а не демереджу/детейшт, як помилково зазначив суд першої інстанції;
у спірних правовідносинах за дійсними намірами сторін договору, позивач здійснював транспортно-експедиторське обслуговування вантажу відповідача - транспортування вантажу за зазначеними контейнерами з території порту перевалки на територію України. Вантажоодержувачем вантажу на території України так само був відповідач по справі, що, на переконання апелянта, унеможливлює застосування до спірних правовідносин п. 3.2.15 договору, як помилково самостійно визначив суд першої інстанції;
спірні правовідносини регулюються законодавчо встановленим порядком відшкодування додаткових витрат експедитора, визначеного Законом України «Про транспортно-експедиторські послуги», а також його особливостями, узгодженими сторонами п. 4.2. та пп. 3.2.9 та 3.2.10 договору;
судом першої інстанції, в порушення ст. 213 та ст. 637 Цивільного кодексу України, проігноровано перший рівень тлумачення договору, обмежившись лише порівнянням різних частин договору, а саме положень пп. 3.2.10 та пп.3.2.15 договору, без врахування загальноприйнятих термінів у сфері морських перевезень, дійсних намірів сторін, які вони виражали при вчиненні правочину;
за законодавчо встановленими приписами та узгодженими сторонами умовами договору обов'язковими умовами для відшкодування відповідачем позивачу додаткових витрат, в тому числі контейнерного демереджу, є реальність та обґрунтованість витрат; попереднє погодження таких витрат відповідачем шляхом надання гарантійного листа; здійснення витрат позивачем в інтересах відповідача;
саме відсутність у спірних правовідносинах законодавчо встановлених умов відшкодування додаткових витрат, в тому числі, контейнерного демереджу, є правовою підставою для несплати апелянтом таких витрат позивача, та відповідно безпідставності позовних вимог, а не наявність або відсутність неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, як помилково вважає суд першої інстанції;
висновок суду першої інстанції про обов'язок сплати відповідачем додаткових витрат у виді контейнерного демереджу лише на підставі рахунків позивача за п. 3.2.15 договору суперечить нормам чинного законодавства, умовам договору та дійсної волі сторін договору;
матеріали справи не містять належних та допустимих доказів понесення позивачем додаткових витрат за договором щодо оплати рахунків компанії MAERSK, а саме, інвойсу 5653366794 від 30.05.2024 на загальну суму 4 671,64 дол США та інвойсу 5653376460 від 27.06.2024 на загальну суму 8 575,77 дол. США. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в обґрунтування заявленого контейнерного демереджу, якими є Інвойс, калькуляція демереджу (таймшит), нотіс про готовність судна та звіт про навантаження;
факт понесення позивачем додаткових витрат щодо сплати контейнерного демереджу не може підтверджуватись зазначеними інвойсами компанії MAERSK, у зв'язку із чим висновок суду першої інстанції є безпідставним, оскільки чинне законодавство та погоджені сторонами умови договору чітко визначають право позивача на відшкодування додаткових витрат виключно у випадку їх «здійснення» «понесення» позивачем під час виконання обов'язків за договором, тобто, їх реальності на момент виставлення відповідних рахунків апелянту;
враховуючи відсутність документального підтвердження понесення позивачем додаткових витрат з сплати компанії МAERSK контейнерного демереджу за відповідними інвойсами відсутній факт порушення відповідачем права позивача на відшкодування додаткових витрат, а отже, такі позовні вимоги є безпідставними;
матеріали справи не містять належні та допустимі докази щодо попереднього погодження відповідачем контейнерного демереджу в розумінні Закону України «Про транспортно-експедиторські послуги», а також вимог договору.
суд першої інстанції не зазначив, які саме повідомлення сторін свідчать про сповіщення позивачем відповідача про наявність контейнерного демереджу та його калькуляції за фактичних обставин надання позивачем послуг ТЕО, а також про відмову відповідача від альтернативного способу транспортування;
наявне в матеріалах справи електронне листування представників сторін підтверджує факт порушення позивачем інтересів відповідача, шляхом ігнорування запитів останнього на протязі 2-х місяців про надання необхідної інформації, свідоме зволікання виконання обов'язків щодо здійснення ТЕО, що в свою чергу призвело до нарахування компанією MAERSK контейнерного демереджу більш як за 2 місяці перебування вантажу відповідача на зберіганні;
саме від волі позивача безпосередньо залежав розмір додаткових витрат у вигляді контейнерного демереджу;
суд першої інстанції надав помилкову оцінку листа відповідача від 25.06. 2024 року № 1/25 як визнання з боку останнього додаткових витрат та погодження його оплатити;
позивач не виконав зазначеної ухвали суду у визначений судом спосіб, а саме, не надав на огляд суду оригінали письмових доказів та оригінали відповідних електронних доказів, що за приписами ст. 81 та ст. 96 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює прийняття до уваги таких доказів;
суд першої інстанції в порушення процедури доказування порушив право відповідача на захист, не встановив під час розгляду справи обставини, які підлягали з'ясуванню та відповідно прийшов до попередньо помилкових висновки на підставі неналежних та недопустимих доказах;
у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права суд першої інстанції помилково здійснив самостійне визначення судом курсу НБУ та проведення конвертації інвойсів компанії MAERSK;
судом першої інстанції проігноровані доводи відповідача та самостійно змінено виклад позовних вимог в оскаржуваному рішенні;
в порушення вищезазначеного суд першої інстанції не тільки здійснив розгляд таких змінених доводів та тверджень позивача, але й самостійно визначив їх підставами позовних вимог позивача всупереч дійсного змісту позовної заяви;
в порушення зазначених вимог ч. 10 ст. 80 Господарського процесуального України позивач подав нові докази без надання обґрунтованого належним чином клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи;
системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою;
при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції надав свої висновки, виходячи з аналізу паперових копій електронних документів, які не є письмовими доказами, а саме, інвойси компанії MAERSK, залізнична накладна та листування сторін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі № 916/297/25, призначено розгляд справи на 23.10.2025 року.
Судове засідання, яке було призначене на 23.10.2025 року по справі №916/297/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі №916/297/25, не відбулось у зв'язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Принцевська Н.М., відповідно до наказу в.о. голови суду від 15.10.2025 року №290-в перебувала у відрядженні з 23.10.2025 по 26.10.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2025 року розгляд справи №916/297/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі № 916/297/25, призначено на 22.01.2026 року.
Судове засідання, яке було призначене на 22.01.2026 року у справі №916/297/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року, не відбулося у зв'язку з проведенням ремонтних робіт з усунення наслідків розгерметизації системи опалення та зі знеструмленням серверного обладнання.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 року розгляд справи №916/297/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року призначено на 12.02.2026 року.
05.09.2025 через підсистему “Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», с.Фонтанка Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса, в якому Товариство просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у даній справі без змін. Відзив долучено до матеріалів справи.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголосив на тому, що:
на момент початку здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю “ФЬОРСТ ВЕЙ» зобов'язань з організації перевезення контейнерів №FCIU4268590, №SUDU76428 в рамках договору транспортного-експедиторського обслуговування №ПП77-7/2018 Компанією морських вантажних перевезень та обслуговування портових терміналів MAERSK вже було почато нарахування сум за простій контейнерів №FCIU4268590, №SUDU76428;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей», на виконання домовленостей між сторонами, одразу після отримання замовлення на виконання робіт експедитора та необхідні для цього документи було організовано та надалі здійснено перевезення наземним (залізничним) транспортом контейнерів Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» на територію України шляхом, обумовленим сторонами, та навіть здійснив перемовини з Компанією MAERSK з питання надання персональної знижки;
через бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», яка полягала у несвоєчасному наданні інформації та документів які є необхідними для початку виконання з боку Товариство з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей»зобов'язань призвело до початку формування демереджу та отриманням Товариством з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» на початку виконання своїх зобов'язань за договором контейнерів FCIU4268590 та SUDU7642887 з вже нарахованим демереджем за простій;
дії відповідача фактично призвели до ситуації, в якій він самостійно обрав використання вільного (безкоштовного) часу встановленого Компанією MAERSK для простою контейнерів FCIU4268590 та SUDU7642887 на терміналі порту без здійснення жодних дій щодо їх подальшого руху;
відсутність реакції з боку відповідача на пропозицію позивача щодо зміни способу поставки призвело до продовження нарахування санкцій за додаткові дні простою під час очікування черги на залізничному терміналі;
узгодження витрат за демередж не лише не є необхідним, а і є неможливим з боку позивача так як останній був позбавлений можливості передбачення факту виникнення та розміру таких штрафних санкцій;
необґрунтованим та безпідставним є посилання відповідача на неповідомлення та неузгодження сторонами додаткових витрат, оскільки такі витрати виникли через затримки та
бездіяльність з боку відповідача;
судом першої інстанції вірно було зроблено висновок щодо виникнення додаткових витрат з вини відповідача. В свою чергу, останній не заперечує та не спростовує належними та допустимими доказами зазначені вище факти;
сам по собі факт нарахування витрат, підтверджений офіційним документом від Компанії MAERSK, є достатнім доказом у рамках цієї справи, оскільки інвойси містять всі необхідні дані щодо дат, обсягу та причин виникнення демереджу;
технічне оформлення не змінює сутності зобов'язання, оскільки зобов'язання зі сплати демереджу покладається саме на вантажоодержувача за коносаментом;
твердження відповідача щодо відсутності належних та достатніх доказів обґрунтування та реальності сум демереджу є необґрунтованими та таким, що не відповідають дійсності, оскільки позивачем було надано, а судом першої інстанції належним чином досліджено докази, що підтверджують не лише факт виникнення додаткових витрат, але й їх обґрунтований розрахунок;
судом першої інстанції було належним чином досліджено усі необхідні належні та допустимі докази, що належним чином підтверджують факт виникнення додаткових витрат та
обов'язок відповідача з їх відшкодування;
судом першої інстанції було вірно встановлено усі обставини справи. Застосовані судом першої інстанції норми матеріального права повністю узгоджуються з предметом спору та фактичними обставинами справи, а висновки суду ґрунтуються на законі та підтверджуються належними й допустимими доказами;
відповідачем не було надано належних доказів які б підтверджували викладені ним обставини, не було спростовувано факт виникнення додаткових витрат та не доведено відсутність причинно-наслідкового зв'язку між власною бездіяльністю та виникненням зазначених витрат. Відповідно, факт обов'язку у відповідача щодо сплати таких витрат залишається встановленим та належним чином не спростованим у ході розгляду справи.
судом першої інстанції у межах наданих законом повноважень було всебічно, повно та об'єктивно досліджено усі необхідні, належним чином долучені докази, які мали вагоме значення для справедливого вирішення справи по суті. Кожному доказу надано належну правову оцінку з дотриманням вимог ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, а висновки суду ґрунтуються на їх сукупності, що відповідає принципам змагальності та рівності сторін. Таким чином, розгляд справи здійснено у відповідності до вимог процесуального закону, що забезпечує законність та обґрунтованість ухваленого рішення.
Також, до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса надійшла відповідь на відзив. Судова колегія не приймає та залишає без розгляду відповідь на відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса, по-перше, оскільки вона подана з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 року строку для надання заяв та клопотань, що відповідно до норм ст.207 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення таких клопотань без розгляду, по-друге, в суді апеляційної інстанції не передбачена можливість подання саме такого процесуального документа.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, що викладені письмово.
Представник позивача, виклавши свою позицію по справі, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі № 916/1885/25, є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» (клієнт) укладений договір транспортно-експедиторського обслуговування №77-7/2018, предметом якого є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами інших супутніх послуг.
Послуги надаються на підставі заяви на орієнтацію транспортно-експедиторських послуг (додаток № 1) або додаткової угоди до договору (надалі - заявка), в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови або необхідні для виконання заявки (замовлення) клієнта.
Заявка, підписана/передана з використанням засобів електронного/факсимільного зв'язку прирівнюється до оригіналу.
У випадку відсутності письмової заявки клієнта довіреність клієнта є належним доказом доручення клієнта експедитору приступати до надання послуг за договором.
У п.2.1 договору встановлено, що в межах цього договору експедитор має право:
- пп.2.1.1. обирати та змінювати вид транспорту і маршрут перевезення, діючи в інтересах клієнта за попереднім узгодженням з клієнтом;
- пп.2.1.2. обирати та змінювати порядок виконання ТЕО діючи в інтересах клієнта;
- пп.2.1.3. укладати від свого імені або від імені клієнта та за рахунок клієнта договори з портами, перевізниками та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та додаткові роботи та послуги, передбачені заявкою, в т.ч. перепакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію, страхування вантажів і контейнерів.
У п.2.2 договору встановлено, що в межах цього договору експедитор зобов'язується:
- пп.2.2.1. організовувати на підставі заявки клієнта ТЕО вантажів та надавати інші узгоджені сторонами послуги;
- пп.2.2.2 представляти інтереси клієнта у взаємовідносинах з державними органами, юридичними та фізичними особами з питань транспортного експедирування вантажів;
- пп.2.2.6 проводити розрахунки з портами, транспортними та іншими організаціями;
- пп.2.2.9 інформувати клієнта про відвантаження, рух та прибуття вантажів узгодженим способом;
- пп.2.2.10 надавати на запити клієнта інформацію щодо ставок на перевезення вантажів, розмір державних та інших зборів та іншу інформацію;
- пп.2.2.11 в строк не більше 7 робочих днів надавати відповіді на письмові запити клієнта щодо можливості зміни маршруту, виду транспорту та інших вказівок клієнта.
У п.3.2 договору встановлено, що в межах цього договору клієнт зобов'язаний:
- пп.3.2.1 не пізніше ніж за три доби до початку перевезення надавати експедитору всю необхідну для виконання цього договору інформацію, включаючи відомості про характер та властивості вантажу, у тому числі - класифікацію небезпечних вантажів;
- пп.3.2.4. своєчасно видавати експедитору довіреність та необхідні інструкції з перевезень, перевалки, зберігання вантажів, оформлення та розсилання вантажної документації;
- пп.3.2.5 повідомити експедитору не пізніше ніж протягом 12 годин з моменту відправлення вантажу (або партії вантажу) номери вантажів/контейнерів, а також об'єми відправки. У разі невчасного надання необхідної інформації штраф та/або додаткове понаднормативне використання транспортних засобів /контейнерного обладнання сплачує клієнт;
- пп.3.2.8 компенсувати експедитору суму стягненого з нього при здійсненні ТЕО вантажу клієнта документально підтвердженого штрафу або збору у зв'язку з відсутності необхідних документів;
- пп.3.2.9 оплатити рахунки експедитора у строк, передбачений у договорі;
- пп.3.2.10 відшкодувати експедитору всі інші додаткові витрати, які виникли при виконанні експедитором обов'язків в межах цього договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта. Всі додаткові витрати, виникнення яких залежить від волі або бажання клієнта, можуть бути здійснені експедитором лише за попереднім узгодженням з клієнтом. Всі інші витрати не потребують узгодження, але про них експедитор зобов'язаний невідкладно повідомляти клієнта;
- пп.3.2.11 надати експедитору гарантійний лист відповідно до зразку (додаток 2) щодо строку оплати рахунків на одержані послуги від експедитора, який є невід'ємною частиною цього договору;
- пп.3.2.15 клієнт оплачує всі витрати з оплати простою транспортних засобів, демередж/детеншн суднохідної контейнерної лінії - власника контейнерного обладнання, зберігання тощо, що виникають в порту призначення, у випадку якщо вантажоотримувач не сплачує їх, в тому числі у зв'язку з його відмовою від вантажу. Також клієнт зобов'язується оплатити всі затрати, необхідні для повернення вантажу вантажовідправнику /клієнту та/чи утилізації або продажу вантажу.
Відповідно до п.4.1 договору оплата за цим договором здійснюється клієнтом на умовах 100% передоплати, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні.
Згідно з п.4.2 договору у випадку виникнення у експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах клієнта та пов'язаних з виконанням цього договору, узгоджених з клієнтом відповідно до п.3.2.11 договору, експедитор виставляє клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті.
Відповідно до п.8.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менш ніж за 30 днів до дати розірвання договору.
Відповідно до умов п.8.4 договору сторони домовились, що інформація (в тому числі щодо умов заявки) та документи, які надійшли з електронної адреси клієнта та/або на електронну адресу експедитора, що вказані в розділі 9 цього договору, є достовірними та достатнім підтвердженням погодження клієнтом суттєвих умов договору ТЕО.
07.12.2023 уповноважені представники відповідача звернулись до позивача щодо надання послуги з транспортно-експедиторського обслуговування щодо перевезення вантажу із наданням усіх необхідних документів та інформації:
- за контейнером SUDU7642887 (необоротний коносамент №609700394, вантажоодержувачем вантажу у контейнері є Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія»);
- за контейнером FCIU4268590 (необоротний коносамент №609700400, вантажоодержувачем вантажу у контейнері є Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія»).
Вищезазначені контейнери станом на час замовлення відповідачем позивачу послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вже прибули до порту Гданськ, а саме: контейнер FCIU4268590 прибув до порту 22.11.2023, контейнер SUDU7642887 - 06.12.2023.
Перевезення зазначеного вантажу станом на момент замовлення послуг з ТЕО у позивача, вже здійснювалось із залученням компанії MAERSK.
Надані позивачем послуги з ТЕО вантажу у спірних контейнерах відповідачем прийняті та оплачені, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 та №2 від 28.02.2024 та платіжні інструкції №14434 від 23.02.2024 на суму 112 527 грн 90 коп. та №14433 від 23.02.2024 на суму 112 527 грн 90 коп.
Окрім того, позивачем направлені відповідачу рахунки компанії MAERSK 5653366792 від 30.05.2024 (коносамент №609700400) на оплату демереджу 10 028,38 дол США та 5653376794 від 30.05.2024 (коносамент №609700394) на оплату демереджу 8 186,74 дол. США
У листі від 25.06.2024 №1/25 відповідач повідомив позивача про наступне:
- «Визнавши затримку з боку нашого підприємства щодо своєчасного надання всієї, необхідної для здійснення перевезення вантажу у контейнерах FCIU4268590, інформації, а саме, з моменту їх прибуття та територію порту у м. Гданськ; контейнер FCIU4268590 дата прибуття 22.11.2023 контейнер SUDU7642887 дата прибуття 04.12.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» готове компенсувати пов'язані з цим, додаткові витрати Експедитора.
Оскільки всі необхідні для здійснення перевезення вантажу у контейнерах FCIU4268590, SUDU7642887 відомості були надані Товариству з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» лише 07.12.2023 року, то в світлі нашого зобов'язання за п. 3.2.1. договору не пізніше ніж за три доби до початку перевезення, надавати експедитору всю необхідну для виконання цього договору інформацію, вважаємо справедливим наступний розрахунок розміру відповідальності підприємства:
1 ) За контейнером FCIU4268590:
з 22.11.2023 по 25.11.2023: 0 днів/ 0 EUR за кожний день, що складне 0 EUR: з 26.11.2023 по 05.12.2023: 10 днів/ 95 EUR за кожний день, що складає 950,0 EUR;
з 06.12.2023 по 10.12.2023: 5 днів/ 135 EUR за кожний день, що складає 675,0 EUR;
2) За контейнером SUDU7642887:
з 06.12.2023 по 10.12.2023: 4 днів/ 0 EUR за кожний день, що складає 0 EUR.
Виходячи із запропонованого розрахунку витрат по демереджу у загальному розмірі 1625,0 EUR, зумовлених несвоєчасним наданням Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРІНЛАЙП ХІМІЯ» всієї, необхідної для здійснення перевезення вантажу у контейнерах FCIU4268590, SUDU7642887, інформації, зобов'язуємося оплатити такі у повному обсязі, з приводу чого просимо Вашого погодження шляхом виставлення відповідного рахунку.
Стосовно нарахованого вашому підприємству демереджу у наступному періоді вважаємо, що у зв'язку з обставинами непереборної сили, які скались на той момент через страйки польських перевізників як на в'їзді до Польщі, так і на виїзд, експедитор не може бути відповідальними в мірі, заявленій суднохідною лінією.
З метою можливого сприяння переговорному процесу щодо наведеного з суднохідною лінією, вважаємо за необхідне з даним зазначити, що акції протесту польських перевізників та блокування проїзду вантажних транспортних засобів в пунктах пропуску, які почалися з 06 листопада 2023 року є загальновідомими форс-мажорними обставинами.
Таким чином, для розгляду питання неспіврозмірності заявлених суднохідною лінією сум демереджу, експедитор, як сторона яку було обтяжено такими надмірними витратами, виправдано має можливість звернутися до компетентного органу на території Республіки Польща для засвідчення форс-мажорних обставин, до переліку яких відносяться, зокрема, блокада, страйк, тощо. Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» зі свого боку готове всебічно сприяти у вирішення наявного питання, вживаючи усіх можливих заходів.»
В подальшому позивачем виставлені відповідачу рахунки на оплату додаткових витрат:
- №3043 від 15.07.2024 за використання контейнерів по дату повернення контейнера FCIU4268590 на суму 352 889 грн 46 коп.;
- №3042 від 15.07.2024 за використання контейнерів по дату повернення контейнера SUDU7642887 на суму 192 191 грн 27 коп.
На підтвердження понесення позивачем додаткових витрат по вищевказаним рахункам до матеріалів справи позивачем також надано:
- рахунки компанії : рахунок-фактура за зберігання в порту 5653366794 від 30.05.2024 (коносамент №609700394) на оплату демереджу 4 671,64 дол США та рахунок-фактура за зберігання в порту 5653376460 від 27.06.2024 (коносамент №609700400) на оплату демереджу 8 575,77 дол. США.;
- залізничні накладні з відміткою дати укладення договору перевезення 05.02.2024;
-необоротні транспортні накладні - коносамент №609700394 та коносамент №609700400;
- електронне листування між сторонами, наявність якого не заперечується відповідачем та з якого, серед іншого вбачається, що позивач відразу після замовлення відповідачем послуг з ТЕО повідомив про наявність демереджу за спірними контейнерами, повідомив про можливість перевезення вантажу автомобільним транспортом, на яке відповідач не погодився, а також просив позивача звернутись до компанії MAERSK для отримання знижки по нарахованому демереджу;
Крім того, в матеріалах справи містяться наступні докази: довіреність №11122023 від 11.12.2023; гарантійний лист щодо вантажних відправлень в Україну; лист ТОВ “Західний Контейнерний термінал» від 03.04.2025 №ЗКТ - 03-04/25/С1, яким підтверджується, що 13.12.2023 ТОВ “Західний Контейнерний термінал» було прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» заявку на залізничне перевезення контейнерів № FCIU4268590, SUDU7642887.
За твердженням позивача, заборгованість з оплати додаткових витрат за простій у вказаній загальній сумі 545 080 грн 73 коп. відповідачем не погашена й досі, а тому є предметом даного спору.
Інших належних та допустимих доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є встановлення обставин, що підтверджують або спростовують наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 545 080 грн 73 коп. додаткових витрат, понесених у зв'язку з простоєм при виконанні договору транспортно-експедиторського обслуговування № 77-7/2018 від 05 січня 2018 року.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У цій справі правовідносини сторін виникли з договору транспортно-експедиторського №777/2018 від 05.01.2018, який є належною, у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України і статей 173, 174 Господарського кодексу України (втратив чинність та підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а також вирішення спору в суді першої інстанції) підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом (стаття 931 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку (частина перша статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).
Відповідно до приписів статей 525, 526, 615, 929 Цивільного кодексу України, статей 1, 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» двосторонній характер договору транспортного експедирування зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору експедитор бере на себе обов'язок за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник набуває право вимагати виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
У статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що обов'язок клієнта у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
У справі, що розглядається, спірним є питання компенсації додаткових витрат, понесених позивачем під час виконання договору транспортно-експедиторського обслуговування № 77-7/2018 від 05.01.2018, які є витратами експедитора, здійсненими в інтересах клієнта з метою належного виконання договору транспортного експедирування, а саме: витрат за простій та зберігання контейнерів № SUDU7642887 на суму 4 671,64 дол. США (за періоди з 06.12.2023 по 19.12.2023 - 14 днів; з 20.12.2023 по 05.02.2024 - 48 днів) та № FCIU4268590 на суму 8 575,77 дол. США (за періоди з 22.11.2023 по 25.11.2023 - 4 дні; з 26.11.2023 по 05.02.2024 - 72 дні).
Як зазначалося вище, за договором транспортного експедирування сторони, користуючись свободою договору, можуть на власний розсуд визначити розмір плати експедитора за виконання або організацію виконання визначених договором послуг, а також передбачити надання додаткових послуг, необхідних для виконання такого договору, з погодженням порядку та умов їх оплати.
Визначений нормами статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» обов'язок клієнта (замовника) відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження в договорі, що саме такі витрати (з конкретним визначенням за які саме послуги) як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора. Необхідним для їх відшкодування експедитору, в силу цієї норми, є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.
Зазначені законодавчі норми не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора, можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, в тому числі, але не виключно, щодо складової плати експедитора.
У постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, предметом розгляду якої були подібні правовідносини, викладені такі висновки:
«Визначений нормами статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» обов'язок клієнта (замовника) відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта (замовника) в цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження в договорі, що саме такі витрати (з конкретним визначенням за які саме послуги) як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора. Необхідним для їх відшкодування експедитору, в силу цієї норми, є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.
Зазначені законодавчі норми не містять чіткого визначення додаткових послуг експедитора, необхідних для виконання договору, та їх вичерпного переліку, а також додаткових витрат, які відшкодовуються окремо від плати експедитора, а тому визначити чи відповідні витрати (у цьому випадку витрати за понаднормове використання вагонів, орендованих у іншої особи з метою надання відповідачу послуг за цим договором, як заявляє позивач) є додатковими витратами, тобто витратами, які не включені в погоджену сторонами плату експедитора (у цьому випадку в плату за користування рухомим складом, як вказує скаржник), можливо лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, в тому числі, але не виключно, щодо складової плати експедитора (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23)».
Так, як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» (клієнт) укладений договір транспортно-експедиторського обслуговування №77-7/2018, предметом якого є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами інших супутніх послуг.
Послуги надаються на підставі заяви на орієнтацію транспортно-експедиторських послуг (додаток № 1) або додаткової угоди до договору (надалі - заявка), в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови або необхідні для виконання заявки (замовлення) клієнта.
Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що не пізніше ніж за три доби до початку перевезення надавати експедитору всю необхідну для виконання цього договору інформацію, включаючи відомості про характер та властивості вантажу, у тому числі - класифікацію небезпечних вантажів.
Відповідно до пунктів 3.2.9, 3.2.10, 3.2.15 договору клієнт зобов'язаний оплатити рахунки експедитора у строк, передбачений у договорі; відшкодувати експедитору всі інші додаткові витрати, які виникли при виконанні експедитором обов'язків в межах цього договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта. Всі додаткові витрати, виникнення яких залежить від волі або бажання клієнта, можуть бути здійснені експедитором лише за попереднім узгодженням з клієнтом. Всі інші витрати не потребують узгодження, але про них експедитор зобов'язаний невідкладно повідомляти клієнта; оплатити всі витрати з оплати простою транспортних засобів, демередж/детеншн суднохідної контейнерної лінії - власника контейнерного обладнання, зберігання тощо, що виникають в порту призначення, у випадку якщо вантажоотримувач не сплачує їх, в тому числі у зв'язку з його відмовою від вантажу. Також клієнт зобов'язується оплатити всі затрати, необхідні для повернення вантажу вантажовідправнику /клієнту та/чи утилізації або продажу вантажу.
Згідно з п.4.2 договору у випадку виникнення у експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах клієнта та пов'язаних з виконанням цього договору, узгоджених з клієнтом відповідно до п.3.2.11 договору, експедитор виставляє клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті.
Так, відповідно до умов договору, Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» взяло та себе зобов'язання з надання своєчасно (не пізніше ніж за три доби до початку перевезення) інформації, яка є необхідною для здійснення перевезення.
Однак, незважаючи на покладені на Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» зобов?язання, останнім було несвоєчасно повідомлено Товариства з обмеженою відповідальністю “Фьорст Вей» про прибуття контейнерів FCTU4268590 та SUDU7642887 до порту перевалки та несвоєчасно надано необхідну документацію. Така бездіяльність з боку відповідача призвела до затримок у подальшому здійсненні перевезення, а також до додаткових витрат, які експедитор не міг заздалегідь передбачити.
Так, через ситуацію що склалась, було перевищено термін перебування контейнерів в терміналі порту призначення, у зв'язку з чим з боку Компанії морських вантажних перевезень та обслуговування портових терміналів MAERSK було виставлено рахунки на витрати за понаднормове зберігання в порту.
Витрати за вказаними рахунками документально підтверджуються наявними у справі рахунками Компанії MAERSK:
рахунок-фактура за зберігання в порту 5653366794 від 30.05.2024 (коносамент №609700394) на суму 4 671,64 дол. США (за періоди з 06.12.2023 по 19.12.2023 - 14 днів; з 20.12.2023 по 05.02.2024 - 48 днів); рахунок-фактура за зберігання в порту 5653376460 від 27.06.2024 (коносамент №609700400) на суму 8 575,77 дол. США, (за періоди з 22.11.2023 по 25.11.2023 - 4 дні; з 26.11.2023 по 05.02.2024 - 72 дні), які свідчать, що відповідні суми є демереджем.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не оплачені виставлені позивачем рахунки №3043 від 15.07.2024 за використання контейнерів по дату повернення контейнера FCIU4268590 на суму 352 889 грн 46 коп. та №3042 від 15.07.2024 за використання контейнерів по дату повернення контейнера SUDU7642887 на суму 192 191 грн 27 коп.
Отже, сукупність умов укладеного між сторонами договору свідчить, що такі додаткові витрати, як демередж, оплачуються відповідачем позивачу після повідомлення позивача про їх наявність та у випадку їх несплати вантажоодержувачем. Більш того, укладений між сторонами договір не містить умов, які надають можливість відповідачу не сплачувати позивачу додаткові витрати у виді демереджу у випадку їх виникнення внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Наявне у справі листування сторін свідчить, що позивач відразу після замовлення відповідачем послуг з ТЕО вантажів у спірних контейнерах повідомив про наявність демереджу за спірними контейнерами, та про можливість перевезення вантажу автомобільним транспортом, на яке відповідач не погодився.
Наявні у справі необоротні транспортні накладні - коносаменти свідчать, що вантажоодержувачем вантажу у спірних контейнерах є сам відповідач.
Компанію було залучено до спірного перевезення до моменту замовлення відповідачем послуг позивача з ТЕО за спірними контейнерами, та вартість послуг Компанії за понаднормативне зберігання вантажів в порту встановлюється самою Компанією та жодним чином не залежить від волі позивача.
Більш того, колегія суддів зазначає, що у листі від 25.06.2024 №1/25 відповідач визнав затримку зі свого боку своєчасності надання всієї необхідної для здійснення перевезення вантажу у контейнерах FCIU4268590, інформації, не заперечував наявність додаткових витрат у виді демереджу за певний період до 10.12.2023 та погоджувався його оплатити, а також вважав, що після 10.12.2023 демередж нараховано відповідачу у зв'язку з обставинами непереборної сили, які склалися на той момент через страйки польських перевізників, як на в'їзд до Польщі, так і на виїзд
Водночас, наявні у справі рахунки -фактури за зберігання в порту, які виставлені позивачу Компанією MAERSK на суму 10028,38 дол. США та 8186,74 дол США та рахунки-фактури за зберігання в порту, які в подальшому виставлені позивачу Компанією MAERSK 27.06.2024 на суму 8575,77 дол. США та 4671,64 дол. США свідчать, що позивачем було вжито заходів щодо зменшення нарахованого Компанією MAERSK демереджу за спірними контейнерами.
У зв'язку із вищезазначеним колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи договір транспортно-експедиторського обслуговування №77-7/2018 від 05.01.20218 року, рахунок-фактура за зберігання в порту 5653366794 від 30.05.2024 (коносамент №609700394) на суму 4 671,64 дол США (за періоди з 06.12.2023 по 19.12.2023 - 14 днів; з 20.12.2023 по 05.02.2024 - 48 днів); рахунок-фактура за зберігання в порту 5653376460 від 27.06.2024 (коносамент №609700400) на суму 8 575,77 дол США, (за періоди з 22.11.2023 по 25.11.2023 - 4 дні; з 26.11.2023 по 05.02.2024 - 72 дні), які свідчать, що відповідні суми є демереджем, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 та №2 від 28.02.2024 та платіжні інструкції №14434 від 23.02.2024 на суму 112 527 грн 90 коп. та №14433 від 23.02.2024 на суму 112 527 грн 90 коп., електронне листування між сторонами, наявність якого не заперечується відповідачем та з якого, серед іншого, вбачається, що позивач відразу після замовлення відповідачем послуг з ТЕО повідомив про наявність демереджу за спірними контейнерами, повідомив про можливість перевезення вантажу автомобільним транспортом, на яке відповідач не погодився, а також просив позивача звернутись до Компанії MAERSK для отримання знижки по нарахованому демереджу у своїй сукупності, виходячи з норм процесуального права, які викладені нижче, підтверджують факт витрат за простій, які пов'язані із зберіганням контейнерів.
Таким чином, колегія суддів, дослідивши наведені вище докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія» (м. Одеса) неналежно виконало свої грошові зобов'язання щодо оплати додаткових витрат, пов'язаних із простоєм та зберіганням контейнерів. У зв'язку з цим наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати відповідні витрати, при цьому, суд першої інстанції, застосувавши положення статті 533 Цивільного кодексу України, обґрунтовано здійснив перерахунок суми грошового зобов'язання у гривневий еквівалент за офіційним курсом Національного банку України та визначив до стягнення 543 718 грн 75 коп., що свідчить про правильність проведених розрахунків і законність ухваленого рішення в цій частині.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
З огляду на викладене, у даній справі суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом першої інстанції для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі або зроблена їх невірна оцінка.
Надаючи оцінку всім доказам та доводам апелянта у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини того, що є наявні підстави для стягнення з відповідача додаткових витрат за простій по зберіганню контейнерів на загальну суму 543 718 грн 75 коп. за договором транспортного експедирування №77-7/2018 від 05.01.2018 є такими, що відповідають таким стандартам, і відповідачем у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі не доведено наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позовних вимог та надав власне тлумачення умов договору, зокрема, пунктів 3.2.10 та 3.2.15, дійшовши висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити додаткові витрати у виді демереджу виключно на підставі рахунків позивача, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення з відповідача додаткових витрат, понесених експедитором у зв'язку з понаднормативним перебуванням контейнерів у порту призначення, що прямо передбачено умовами договору транспортно-експедиторського обслуговування № 77-7/2018 від 05.01.2018. Отже, висновки суду першої інстанції зроблено в межах заявлених позовних вимог та правової підстави позову.
Посилання апелянта на нібито самостійне тлумачення судом умов договору є також безпідставними, оскільки суд першої інстанції не змінював змісту договірних положень і не виходив за межі їх буквального змісту, а лише надав їм правову оцінку з урахуванням встановлених обставин справи. Зокрема, пунктами 3.2.10 та 3.2.15 договору прямо передбачено обов'язок клієнта відшкодувати експедитору додаткові витрати, пов'язані з виконанням договору, у тому числі витрати з оплати простою контейнерів (демереджу), що виникають у порту призначення.
При цьому, обов'язок відповідача зі сплати відповідних сум підтверджується не лише рахунками, виставленими позивачем, а й первинними документами компанії перевізника, актами надання послуг, платіжними інструкціями, а також листуванням сторін, яке свідчить про обізнаність відповідача щодо нарахування демереджу та часткове визнання таких витрат.
Таким чином, суд першої інстанції діяв у межах заявлених позовних вимог, належним чином застосував умови договору та надав їм правову оцінку відповідно до встановлених фактичних обставин, у зв'язку з чим наведені доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що у зв'язку з відсутністю у договорі транспортно-експедиторського обслуговування № 77-7/2018 від 05.01.2018 визначення поняття «демередж», складу додаткових витрат експедитора та порядку їх відшкодування суд при вирішенні спору повинен був застосовувати законодавчо встановлені рівні тлумачення договору у їх послідовності, з огляду на таке.
Сам по собі факт відсутності у договорі окремого визначення терміна «демередж» не свідчить про невизначеність або неоднозначність змісту відповідних договірних положень. Пунктами 3.2.10 та 3.2.15 договору прямо передбачено обов'язок клієнта відшкодувати експедитору всі додаткові витрати, понесені при виконанні договору, у тому числі витрати, пов'язані з простоєм контейнерного обладнання та зберіганням вантажу в порту призначення.
Отже, зміст прав та обов'язків сторін у спірній частині є чітким, узгодженим та не допускає подвійного тлумачення, а тому підстав для застосування спеціальних правил тлумачення правочину як способу усунення неясності його умов у суду першої інстанції не було.
Крім того, поняття «демередж» є загальновживаним у сфері міжнародних перевезень та транспортно-експедиторської діяльності та означає плату за понаднормативне використання контейнерного обладнання або його перебування у порту понад встановлений безоплатний строк, що узгоджується із суттю додаткових витрат, передбачених договором сторін.
Таким чином, суд першої інстанції не здійснював довільного або розширеного тлумачення умов договору, а надав їм правову оцінку відповідно до їх буквального змісту та встановлених обставин справи, у зв'язку з чим наведені доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів понесення позивачем додаткових витрат за договором, зокрема, щодо оплати рахунків Компанії MAERSK - інвойсу № 5653366794 від 30.05.2024 на суму 4 671,64 дол. США та інвойсу № 5653376460 від 27.06.2024 на суму 8 575,77 дол. США, а також про ненадання інвойсу, калькуляції демереджу (таймшиту), нотісу про готовність судна та звіту про навантаження як нібито обов'язкових доказів нарахування контейнерного демереджу, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надано рахунки-фактури Компанії MAERSK із зазначенням періодів понаднормового перебування контейнерів у порту та сум нарахованої плати, акти надання послуг, платіжні інструкції про сплату відповідних сум, а також рахунки, виставлені відповідачу відповідно до умов договору. Зазначені документи у своїй сукупності підтверджують факт нарахування демереджу перевізником та фактичне понесення позивачем відповідних витрат.
Договір транспортно-експедиторського обслуговування не містить вимоги щодо підтвердження додаткових витрат виключно певним переліком документів, на які посилається апелянт. Відтак, доводи про обов'язковість подання таймшиту, нотісу про готовність судна чи звіту про навантаження не ґрунтуються на умовах договору та не підтверджені нормами матеріального права.
Водночас, відповідно до принципу змагальності сторін та розподілу доказового тягаря кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач надав належні докази на підтвердження нарахування та сплати демереджу. Натомість відповідач не подав жодних доказів, які б спростовували факт перебування контейнерів у порту протягом зазначених у рахунках періодів, неправильність розрахунку сум або відсутність підстав для їх нарахування та свого контрозрахунку, зокрема.
Також відхиляються доводи скаржника про те, що наявне в матеріалах справи електронне листування представників сторін нібито підтверджує порушення позивачем інтересів відповідача шляхом ігнорування його запитів протягом двох місяців та свідомого зволікання з виконанням обов'язків щодо здійснення транспортно-експедиторського обслуговування, що, на думку апелянта, призвело до нарахування Компанією MAERSK демереджу за тривалий період перебування контейнерів у порту, з огляду на таке.
Досліджене судом листування сторін, навпаки, свідчить про те, що позивач після замовлення відповідачем послуг повідомляв останнього про наявність нарахованого демереджу, інформував про строки безоплатного перебування контейнерів та пропонував альтернативні способи організації перевезення, зокрема, автомобільним транспортом. Відповідач із запропонованими варіантами не погодився.
Крім того, матеріали справи містять лист відповідача від 25.06.2024 № 1/25, в якому останній визнав затримку зі свого боку щодо своєчасного надання необхідної інформації для організації перевезення та не заперечував нарахування демереджу за певний період. Зазначене свідчить про усвідомлення відповідачем причин виникнення відповідних витрат та спростовує твердження про їх виникнення виключно з вини позивача.
При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме дії або бездіяльність позивача перебували у прямому причинному зв'язку з нарахуванням демереджу за весь заявлений період. Самі по собі посилання на тривалість листування або суб'єктивна оцінка його змісту не підтверджують наявності протиправної поведінки експедитора.
Натомість, встановлені у справі обставини свідчать, що понаднормативне перебування контейнерів у порту було зумовлене несвоєчасним наданням відповідачем необхідної інформації та документів, що прямо передбачено договором як його обов'язок.
Відхиляються також доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, самостійно визначивши курс Національного банку України та здійснивши конвертацію сум, зазначених в інвойсах компанії MAERSK, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» офіційний валютний курс встановлюється Національним банком України як уповноваженим органом держави.
Оскільки рахунки Компанії MAERSK були виставлені в доларах США, а позивач виставив відповідачу рахунки № 3043 та № 3042 від 15.07.2024 із визначенням суми до сплати у гривнях, суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок вартості додаткових витрат за офіційним курсом НБУ, чинним станом на дату виставлення позивачем відповідних рахунків - 15.07.2024, який становив 41,0434 грн за 1 долар США.
Виходячи із зазначеного курсу, вартість витрат за рахунком № 3043 від 15.07.2024 становить 351 978 грн 76 коп. (8 575,77 дол. США Ч 41,0434), а за рахунком № 3042 від 15.07.2024 - 191 739 грн 99 коп. (4 671,64 дол. США Ч 41,0434), що разом становить 543 718 грн 75 коп.
Таким чином, суд першої інстанції не визначав довільний курс та не змінював розмір зобов'язання, а застосував офіційно встановлений Національним банком України валютний курс відповідно до вимог статті 533 Цивільного кодексу України, здійснивши арифметично правильний перерахунок сум, підтверджених матеріалами справи.
Також не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що в порушення вимог частини 10 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач нібито подав нові докази без належного клопотання про їх приєднання до матеріалів справи, а також про те, що системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про обов'язок подання всіх доказів виключно одночасно з поданням позовної заяви, з огляду на таке.
Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані подати докази разом із поданням позовної заяви або відзиву, однак процесуальний закон не встановлює безумовної заборони на подання додаткових доказів у подальшому розгляді справи, якщо суд визнає причини їх несвоєчасного подання поважними або якщо необхідність їх подання зумовлена розвитком процесу.
Із матеріалів справи вбачається, що подані позивачем документи стосуються підтвердження розміру та факту понесення додаткових витрат за договором і не змінюють ні предмета, ні підстав позову, а лише конкретизують та підтверджують заявлені вимоги.
Посилання апелянта на статтю 269 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним, оскільки ця норма регулює межі перегляду справи судом апеляційної інстанції та не встановлює імперативної вимоги про існування всіх доказів виключно на момент звернення з позовом.
З огляду на наведене судова колегія вважає, що доводи відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарги, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі №916/297/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінлайн Хімія», м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі №916/297/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 року у справі №916/297/25 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 12.02.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Л.В. Поліщук