79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" лютого 2026 р. Справа № 914/1647/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Кравчук Н.М.,
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Б.М.В.»
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2025 (суддя Горецька З.В.)
у справі № 914/1647/25
за позовом Приватного підприємства «Б.М.В.»,
до відповідача 1 Головного управління ДПС у Львівській області,
відповідача 2 Державної казначейської служби України,
про стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 674 200,00 грн
За участю представників:
від позивача - Федейко А.Ю.
від відповідача 1 - Ферин О.І.
від відповідача 2 - не з'явився
Господарський суд Львівської області в рішенні від 11.11.2025 у справі № 914/1647/25 ухвалив відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Б.М.В.» про стягнення 674 200,00 моральної та матеріальної шкоди з відповідачів.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2025 у справі № 914/1647/25 за позовом Приватного підприємства «Б. М. В.» до Головного управління ДПС У Львівській області та Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 674 200, 00 грн та постановити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правову допомогу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, склад колегії по розгляду справи № 914/1647/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н. А., Кравчук Н.М.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Б.М.В.», поданою на рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2025 у цій справі.
11.12.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд виходив із того, що відшкодування збитків можливе лише за наявності протиправних дій відповідача, заподіяння збитків, причинно-наслідкового зв'язку між діями та збитками, а також вини. Суд зазначив, що позивачем не доведено факт заподіяння збитків, їх розмір та причинний зв'язок із діями Головного управління ДПС у Львівській області, а надані документи не підтверджують заявлені суми доходу та ступінь зношення обладнання. Крім того, позивачем не надано належних доказів щодо заподіяння моральної шкоди, матеріальних збитків, причинно-наслідкового зв'язку та конкретного розміру шкоди. У своїх доводах він посилався на загальні твердження без обґрунтованих доказів, що не відповідає вимогам ст. 74 ГПК України щодо доказування обставин, що мають значення для вирішення справи.
Щодо відповідача 2 місцевий суд зазначив, що Державна казначейська служба України не була учасником спірних правовідносин, діяла виключно в межах наданих повноважень і не порушувала прав позивача, виконуючи функції казначейського обслуговування бюджетних коштів та виконання судових рішень. Враховуючи, що позивачем не доведено факту та розміру моральної шкоди чи матеріальних збитків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:
- суд першої інстанції не врахував, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024, позов щодо визнання протиправним розпорядження ГУ ДПС у Львівській області № 409-РЛ від 28.06.2022 було задоволено повністю;
- неправомірне анулювання ліцензії спричинило матеріальну шкоду у вигляді дострокового розірвання договорів, конфіскації обладнання та втрати доходів, що підтверджено відповідними договорами та додатковими угодами;
- протиправні дії Головного управління ДПС у Львівській області завдали позивачу моральну шкоду у вигляді приниження ділової репутації, втрати довіри клієнтів та партнерів та негативного впливу на фінансовий стан підприємства;
- суд не надав оцінки доказам щодо упущеної вигоди та не встановив причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.
Враховуючи наведене, скаржник вважає, що відшкодування моральної та матеріальної шкоди у розмірі 674 200,00 грн відповідає вимогам розумності та справедливості, передбаченим законодавством та підлягає стягненню.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, Головним управлінням ДПС у Львівській області, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке:
- анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним Приватного підприємства «Б.М.В.» відбулося розпорядженням Головного управління ДПС у Львівській області № 409-рл від 28.06.2022 у зв'язку зі зміною місцезнаходження підприємства;
- рішення Львівського окружного адміністративного суду, яким скасовано розпорядження ГУ ДПС та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду не спростовують того факту, що ПП «Б.М.В.» могло здійснювати діяльність у період після анулювання ліцензії. Водночас, продаж пального директором підприємства відбувся без дозвільних документів, що підтверджено постановою Львівського апеляційного суду про притягнення директора до адміністративної відповідальності;
- доводи позивача про розірвання договорів через анулювання ліцензії не підтверджуються документально; більшість додаткових угод містять виправлення та не відповідають дійсності, а строки розірвання договорів - грудень 2022 року - не збігаються з датою продажу пального у лютому 2023 року. Таким чином, претензії про недоотриманий дохід у сумі 224 200 грн є безпідставними, оскільки позивачем не доведено факту законного здійснення діяльності у вказаний період;
- твердження про моральну шкоду та псування обладнання не підтверджені експертними висновками та доказами причинно-наслідкового зв'язку з діями ГУ ДПС. Відповідно до ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, наявність шкоди, протиправного діяння та причинного зв'язку має доводити позивач. Відсутність одного з цих елементів є підставою для відмови у задоволенні позову.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача 1, які підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила наступне:
У листопаді 2019 року Приватному підприємству «Б.М.В.» (позивач) було видано ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі пальним № 131 803 14201900371 строком дії з 29.11.2019 по 29.11.2024.
Розпорядженням Головного управління Державної податкової служби у Львівській області № 409-рл від 28.06.2022 зазначену ліцензію, видану Приватному підприємству «Б.М.В.» на право роздрібної торгівлі пальним за реєстраційним номером № 13180314201900371, було анульовано.
У листі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 24.01.2023 № 190/6/13-01-09-04-12 зазначено, зокрема, що відповідно до реєстраційних даних інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» зміна відомостей щодо Приватного підприємства «Б.М.В.» (ідентифікаційний код 25238725) відбулася 28.05.2020, а саме підприємством змінено місцезнаходження (податкову адресу) з: Львівська область, Жидачівський район, місто Жидачів, площа Свободи, будинок 5, квартира 10, на: Львівська область, Жидачівський район, місто Жидачів, вулиця Промислова, будинок 4.
На підтвердження нанесення матеріальної шкоди анулюванням ліцензії, до позовної заяви позивачем долучено ряд договорів, з аналізу яких вбачається, що до основних покупців продукції, яку реалізовував позивач, належали шість суб'єктів господарювання, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (ідентифікаційний код 03580920), Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Крафт Ресурс» (ідентифікаційний код 38869325), Жидачівське міське виробниче управління комунального господарства (ідентифікаційний код 13814891), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вудіндастріс» (ідентифікаційний код 38729123), Акціонерне товариство «Кохавинська ПФ» (ідентифікаційний код 22351935), Товариство з обмеженою відповідальністю «Жидачівське ЗУЦЗ» (ідентифікаційний код 22351881).
Відповідно до умов договору № 3 від 02.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Б.М.В.» (за договором - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхбудсервіс-Д» (за договором - покупець), продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити відповідно до умов зазначеного договору газ пропан-бутан, надалі - товар, у кількості згідно з виставленими рахунками. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік у разі, якщо жодна зі сторін не заявить про намір його розірвати за два місяці до закінчення строку його дії (п.4.5).
На підтвердження виконання умов договору № 3 від 02.01.2019 до матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій, датованих періодом з березня 2021 року по квітень 2022 року.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до договору поставки № 3 від 02.01.2019, у зв'язку з анулюванням контролюючим органом продавцю ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, продавець та покупець дійшли згоди про розірвання договору поставки № 3 від 02.01.2019.
У матеріалах справи наявна додаткова угода від 22.12.2022 до договору поставки № 8 від 10.08.2022, укладеного між ПП «Б.М.В» (за договором - продавець) та ТзОВ «Захід Крафт Ресурс» (за договором - покупець), відповідно до якої сторони у зв'язку з анулюванням контролюючим органом ліцензії продавця на право роздрібної торгівлі пальним дійшли згоди про розірвання зазначеного договору. Водночас, сам примірник договору поставки № 8 від 10.08.2022 у матеріалах справи відсутній.
На підтвердження здійснення розрахунків у межах правовідносин за договором поставки № 8 від 10.08.2022, подано платіжні інструкції за період з січня 2021 року по травень 2022 року.
Згідно з договором постачання товарів № 98 від 04.05.2022, укладеним між Жидачівським міським виробничим управлінням комунального господарства (за договором - покупець) та ПП «Б.М.В.» (за договором - продавець), на продавця покладено обов'язок передати у власність покупця товар у строки та в порядку, визначені договором, тоді як покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити його оплату відповідно до накладних і умов договору. Предметом закупівлі визначено товар за кодом ДК 021:2015: 09120000-6 «Пропан-бутан» (газ пропан-бутан) у кількості 600 літрів. Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022 або до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. За відсутності письмової заяви будь-якої зі сторін про зміну умов або припинення договору, поданої не пізніше ніж за 30 днів до спливу строку його дії, договір вважається пролонгованим на один календарний рік, починаючи з 01 січня наступного року (п.9.1).
На підтвердження виконання зобов'язань за договором № 98 від 04.05.2022, до матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій, датованих періодом з січня 2021 року по травень 2022 року.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до договору поставки № 98 від 04.05.2022 сторони, з огляду на анулювання контролюючим органом ліцензії продавця на право роздрібної торгівлі пальним, погодили припинення дії договору.
Договором № 4 від 02.01.2022, укладеним між ПП «Б.М.В.» (за договором - продавець) та ТзОВ «Вуд Індастріс» (за договором - покупець), передбачено обов'язок продавця передати у власність покупця газ пропан-бутан (далі - товар), а обов'язок покупця - прийняти його та оплатити відповідно до умов договору в обсягах, визначених поданими рахунками. Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2022, із можливістю автоматичного продовження на наступний рік за умови, що жодна зі сторін не заявить про намір його розірвати не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії (п.4.5).
Факт здійснення розрахунків за договором № 4 від 02.01.2022 підтверджується платіжними інструкціями № 103 від 21.01.2022 та № 3255 від 30.03.2021.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до договору поставки № 4 від 02.01.2022 сторони, у зв'язку з анулюванням ліцензії продавця на право роздрібної торгівлі пальним, домовилися про його розірвання.
Відповідно до умов договору № 5 від 25.02.2022, укладеного між ПП «Б.М.В.» (за договором - продавець) та АТ «Кохавинська ПФ» (за договором - покупець), продавець зобов'язався у 2022 році передати у власність покупця газ пропан-бутан (далі - товар) у кількості, визначеній рахунками, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах договору. Договір діє до 31.12.2022 з можливістю пролонгації на наступний рік за відсутності заяви однієї зі сторін про розірвання договору, поданої за два місяці до спливу строку його дії. (п.4.5).
На підтвердження виконання зобов'язань за договором № 5 від 25.02.2022 до матеріалів справи долучено платіжні інструкції, датовані періодом з 25.02.2022 по 08.03.2022.
Додатковою угодою від 22.12.2022 до договору поставки № 5 від 25.02.2022 сторони, з огляду на анулювання ліцензії продавця на право роздрібної торгівлі пальним, погодили припинення договірних відносин.
18.02.2020 між ПП «Б.М.В.» (за договором - продавець) та ТзОВ «Жидачівське ЗУЦЗ» (за договором - покупець) укладено договір № 5, відповідно до якого продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити газ пропан-бутан (далі - товар) у кількості згідно з рахунками. Строк дії договору - до 31.12.2020 з можливістю продовження на наступний рік у разі, якщо жодна зі сторін не заявить про намір розірвати договір за два місяці до закінчення строку його дії (п.4.5).
На підтвердження виконання зобов'язань за вказаним договором, до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію № 163 від 15.04.2021.
Додатковою угодою до договору поставки від 08.02.2020 сторони, у зв'язку з анулюванням ліцензії продавця на право роздрібної торгівлі пальним, погодили його розірвання.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 у справі № 380/11108/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024, позов ПП «Б.М.В.» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління ДПС у Львівській області № 409-РЛ від 28.06.2022 про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер 13180314201900371, виданої приватному підприємству «Б.М.В.»; зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області видалити з Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер 13180314201900371, виданої приватному підприємству «Б.М.В.».
Як зазначає позивач, у разі своєчасного перерахування грошових коштів на банківський рахунок ПП «Б.М.В.» та подальшого здійснення господарських відносин із відповідними контрагентами, він мав можливість отримати дохід за період з 28.06.2022 у розмірі 224 200,00 грн, який, за твердженням позивача, отриманий не був. Крім того, заявник вказує, що внаслідок зазначених обставин належне йому обладнання не використовувалося у господарській діяльності та перебувало у стані простою, що призвело до його фізичного зношення, зокрема корозії металевих частин та втрати експлуатаційних властивостей гумових елементів, а саме: стаціонарного заправника газу СЗГ LPO 10Н, заводський № 131, 2017 року випуску, виробництва Україна, та колонки паливороздавальної для відпуску скрапленого газу пропан-бутан Primus LPG 01, заводський № 052, 2018 року випуску, виробництва Україна. Вартість зазначеного обладнання з врахуванням зношення внаслідок простою позивач визначає у сумі 250 000,00 грн. Також ПП «Б.М.В.» заявляє про заподіяння йому моральної шкоди та оцінює її розмір у 200 000,00 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Зміст цієї норми полягає в тому, що суб'єкт владних повноважень може вчиняти дії лише на виконання закону, за умов і обставин, прямо визначених ним, не виходячи за межі наданої компетенції та дотримуючись установленої процедури і форми реалізації повноважень.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що Державна казначейська служба України, залучена до участі у справі як відповідач, не була стороною спірних матеріальних правовідносин, не приймала оскаржуваного рішення та не здійснювала дій, які позивач вважає протиправними. Відповідно до своїх функцій Казначейство не формує спірні правовідносини та не володіє фактичними даними щодо обставин їх виникнення, а здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Повноваження Казначейства визначені, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215.
Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 вказав, що державні органи як юридичні особи несуть відповідальність за власними зобов'язаннями; держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій - юридичних осіб, а такі організації не відповідають за зобов'язаннями держави.
Таким чином, Державна казначейська служба України не відповідає за протиправні рішення чи дії інших суб'єктів владних повноважень.
Функція Казначейства у спорах цієї категорії полягає у виконанні судового рішення шляхом перерахування коштів, а не у формуванні чи реалізації спірних управлінських рішень. Саме по собі здійснення казначейського обслуговування не свідчить про участь цього органу у правопорушенні та не створює підстав для покладення на нього деліктної відповідальності.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові до Державної казначейської служби України як до неналежного відповідача є обґрунтованим, і колегія суддів із ним погоджується.
Щодо позовних вимог до Головного управління ДПС у Львівській області, апеляційний суд зазначає таке:
Відповідно до частин 1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2024 у справі № 910/155/23).
Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого ст. 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Факт завдання збитків у вигляді упущеної вигоди та зношення майна має бути доведений і підтверджений належними, допустимими та достовірними доказами відповідно до вимог статей 76- 78 ГПК України.
Тобто, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК України).
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (ст.16 цього ж Кодексу).
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
За змістом ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст.1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення ст. ст.1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1173 ЦК України.
Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що позивачем не доведено факт настання збитків, їх розмір та причинно-наслідковий зв'язок із діями Головного управління ДПС у Львівській області. Заявлені вимоги щодо доходу у розмірі 224 200,00 грн не супроводжуються жодними обґрунтованими розрахунками або документами, які підтверджували б реальність втрат або визначали конкретний період нарахування доходу. Долучені до справи договори та платіжні інструкції не дозволяють встановити, яким чином і в який період позивач міг отримати зазначений дохід, а отже, не дають можливості обґрунтувати розмір упущеної вигоди.
Щодо заявлених матеріальних збитків у вигляді зношення обладнання апеляційний суд встановив відсутність належних доказів стану цього майна на момент зупинення діяльності підприємства та факту його невикористання. Позивачем не доведено дійсної вартості обладнання з врахуванням фізичного зносу, не надано доказів виходу його з ладу з підстав відсутності експлуатації. Відповідно, причинно-наслідкового зв'язку між діяльністю органу ДПС та заявленими збитками не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факту настання майнової шкоди та її розмір, а твердження про моральну шкоду не доведені відповідними доказами. Відсутність належних доказів порушує можливість встановлення будь-яких елементів цивільного правопорушення, у тому числі зв'язку між діями відповідача та заподіяними збитками, що є необхідною умовою для задоволення позову.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність прийнятого рішення.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом повно і всебічно досліджено обставини справи, надано оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених обставин і не містять належного обґрунтування підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «Б.М.В.» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2025 у справі № 914/1647/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 16.02.2026.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя Н.М. Кравчук