12 лютого 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/11572/23
Провадження № 22-ц/4815/71/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач-відповідач: ОСОБА_1
відповідач-позивач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Суржук Л.М. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Панас О.В., повний текст рішення складено 28.07.2025, у справі №569/11572/23,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
Позов обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 28.08.2021 року. За його умовами, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 28.01.2021 4500 доларів США позики, які зобов'язалася повернути до 01.12.2021 року.
Свої зобов'язання відповідач не виконала. Коштів не повернула. Відтак станом на дату подання позову розмір заборгованості становить 4500 доларів США.
Просив суд про задоволення позову.
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору позики.
Зустрічний позов мотивований тим, що 28.08.2021р. ОСОБА_1 зателефонував їй і запропонував зустрітися, при зустрічі повідомив, що втратив розписку від 05.07.2024р. і попросив її написати розписку з аналогічним змістом. Таким чином він повідомив, що себе підстраховує і хоче мати доказ що передавав їй 05.07.2021р. гроші за автомобіль. Під його диктовку вона написала розписку, копія у неї не збереглася. Зміст її не пам'ятає точно, але вона повинна була бути із аналогічним змістом, така як написана ОСОБА_1 05.07.2021р. Тобто, 28.08.2021 року гроші в сумі 4 500 доларів США у ОСОБА_1 в дійсності не отримувала, і в т.ч. не позичала, а він їй їх не надавав у позику та не передавав, взагалі в той день вони не вели розмову про передачу грошей.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) доларів США.
Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору позики.
Вирішено питання про судовий збір.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову, відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені первісних позовних вимог та задовольнити її зустрічний позов повністю.
Вказує, що фактичної передачі коштів 28.08.2021 не було, тому між нею та позивачем будь яких правовідносин не виникло. Окрім того, вказує, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання не містить умов отримання позичальником коштів у борг із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів. Покликається на правові позиції Верховного Суду у аналогічних справах.
Відзив до апеляційного суду не подано.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в оскаржуваній частині відповідає в повній мірі.
Установлено, що 28.08.2021 року ОСОБА_1 надана у позику ОСОБА_2 в розмірі 4500,00 доларів США. Дана обставина підтверджується дослідженою у судовому засіданні копією розписки від 28.08.2021 року, написаною та підписаною власноручно відповідачем.
Згідно вказаної розписки від 28.08.2021 року підтверджується, що відповідачка отримала грошові кошти в сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) доларів США, які зобов'язувалася повернути до 01.12.2021 р., у випадку невиконання вищевказаного зобов'язання на відповідача буде накладена пеня в розмірі 1 відсоток від с вищевказаного боргу за кожен день невиконання зобов'язання.
На час розгляду справи відповідач свій обов'язок щодо повернення суми боргу перед позивачем у розмірі 4500 доларів США не виконала.
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.
Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику . За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (див.: постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76, частиною першою статті 77, частиною другою статті 78 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Установивши, що між сторонами існують боргові зобов'язання, які підтверджуються розпискою від 28.08.2021 року, відповідно до якої між ОСОБА_2 зазначила, що вона бере кошти саме у позику, а не на інші цілі, зокрема як плату (аванс) за проданий нею автомобіль, тому досліджуючи цю боргову розписку суд дійшов правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики.
Також в розписці відповідач зазначила, що грошові кошти зобов'язується повернути до 01.12.2021, але ці боргові зобов'язання не було виконано.
Наявність боргової розписки у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).
Встановивши, що відповідач не виконала свого зобов'язання за договором позики, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості у розмірі 4500 долари США.
Доводи апеляційної скарги про те, що кошти нею фактично отримані не були, а дійсною підставою для укладення договору була купівля належного їй автомобіля, відповідачем не були доведені під час розгляду справи, що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Окрім того, відповідач не оспорювала договір позики, у судовому порядку не просила визнати його недійсним (удаваним) правочином, відповідно до положень статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).
Будь-яких належних та достатніх доказів безгрошовості даної позики відповідач суду не надала і судом їх не здобуто.
Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Суржук Л.М. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.