Справа № 752/29264/25
Провадження №: 1-кп/752/1564/26
06 лютого 2026 року м. Київ
Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100010002485 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189 , ч.2 ст. 289, ч.2 ст. 353 , ч. 3 ст. 357 , ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
На розгляді Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12025100010002485 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 357 КК України.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , мотивуючи наступним.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що водій 1-го мінометного взводу 2 мінометної батареї 1-ого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників), без поважних причин, в умовах воєнного стану, 27.05.2025 у невстановлений досудовим розслідуванням час самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби до 31.10.2025, тобто коли був затриманий на території Голосіївського району м. Києва.
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у самовільному залишенні військової частини без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше о 02 год. 00 хв. 06.08.2025, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено перебуваючи на території Голосіївського району міста Києва, а саме по просп. Науки, ОСОБА_3 , звернув свою увагу на транспортний засіб, а саме на автомобіль марки «Nissan», модель «Maxima», сірого кольору, 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 158 820 гривень, що становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 09.05.2025, належить ОСОБА_6 та перебував у фактичному володінні ОСОБА_7 .
В подальшому, у ОСОБА_3 виник умисел, направлений на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом.
Усвідомлюючи необхідність зупинки транспортного засобу, для полегшення вчинення незаконного заволодіння ним, у ОСОБА_3 виник умисел, направлений на самовільне присвоєння владних повноважень службової особи, поєднаний із вчиненням суспільно небезпечних діянь, пов'язаних з використанням службового посвідчення працівника правоохоронного органу, а саме службового посвідчення серії НОМЕР_5 поліцейського ППОП «Спеціальних дій» ГУНП в Київській області на ім'я ОСОБА_3 , яке останній не здав після звільнення з лав Національної поліції України.
У подальшому, ОСОБА_3 , будучи обізнаним про правові засади та методи службової діяльності співробітників поліції, тобто правоохоронного органу, самовільно присвоюючи собі владні повноваження службової особи, а саме повноваження співробітника поліції, передбачене ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», здійснив зупинку транспортного засобу марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_7 , після чого, самовільно присвоюючи собі владні повноваження службової особи, з використанням службового посвідчення працівника правоохоронного органу, а саме повноваження передбачені ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», висловив ОСОБА_7 вимогу пред'явити документи для перевірки, пред'явивши на підтвердження своїх повноважень, службове посвідчення працівника правоохоронного органу, а саме службове посвідчення серії КОП №027080 поліцейського ППОП «Спеціальних дій» ГУНП в Київській області на ім'я ОСОБА_3 .
Своїми діями, ОСОБА_3 самовільно присвоїв владні повноваження службової особи, поєднані із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, а саме під час вчинення дій, направлених на незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , пов'язане з використанням службового посвідчення працівника правоохоронного органу, а саме службового посвідчення серії НОМЕР_5 поліцейського ППОП «Спеціальних дій» ГУНП в Київській області на ім'я ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у самовільному присвоєнні владних повноважень службової особи, поєднаному із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, пов'язане з використанням службового посвідчення працівника правоохоронного органу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 353 КК України.
Окрім того, 06.08.2025 приблизно о 02 год. 00 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_3 на вимогу пред'явити документи для перевірки, отримав від потерпілого ОСОБА_7 документи, серед яких був паспорт громадянина України № НОМЕР_6 виданий на ім'я ОСОБА_7 .
В подальшому, ОСОБА_3 взяв у потерпілого ОСОБА_7 його документи, серед яких був паспорт громадянина України № НОМЕР_6 виданий на ім'я ОСОБА_7 та присвоїв їх собі, з метою подальшого вимагання грошових коштів у останнього, за їх повернення.
Своїми діями, які виразились у незаконному заволодінні документами ОСОБА_7 , ОСОБА_3 заволодів паспортом громадянина України № НОМЕР_6 виданого на ім'я ОСОБА_7 .
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у заволодінні будь-яким способом паспортом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.
Крім того, продовжуючи свої дії, направлені на незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 здійснював психологічний та моральний тиск на ОСОБА_7 , заявляючи про порушення норм чинного законодавства України останнім та можливі наслідки цього.
В ході розмови, будучи впевненим у повному підкоренні собі волі ОСОБА_7 , шляхом введення останнього в оману про дійсність своїх службових повноважень, як працівника правоохоронного органу, а саме поліції, ОСОБА_3 повідомив про вилучення транспортного засобу марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у зв'язку з перебуванням ОСОБА_7 начебто в стані алкогольного сп'яніння.
Приймаючи слова та дії ОСОБА_3 за дійсні та законні вимоги працівника правоохоронного органу, а саме працівника поліції, приблизно о 02 год. 30 хв. 06.08.2025, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 залишив припаркований автомобіль марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 на прибудинковій території одного з будинків неподалік просп. Науки у м. Києві, більш точного місця досудовим розслідуванням не встановлено, з ключами, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу до нього та особистими речами в салоні, надаючи згоду ОСОБА_3 на його подальше вилучення.
З метою приховування своїх неправомірних дій від ОСОБА_7 , ОСОБА_3 відвіз останнього на транспортному засобі, а саме бусі марки «Peugeot» модель «Boxer», жовтого кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 до одного з корпусів Національного університету біоресурсів і природокористування України, що по вул. Горіхуватський шлях, буд. 19 у м. Києві, де висадив на вулиці, а сам направився до місця паркування автомобіля марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Прибувши до вказаного автомобіля, приблизно о 03 год. 00 хв. 06.08.2025, більш точного часу досудовим розслідування не встановлено, з метою приховування злочину, ОСОБА_3 замінив номерні знаки автомобіля марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 на номерні знаки від автомобіля марки «Peugeot» модель «Boxer», реєстраційний номер НОМЕР_8 .
Усвідомлюючи реальну можливість доведення свого злочинного умислу до кінця, приблизно о 03 год. 20 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_3 відчинив вищевказаний автомобіль марки «Nissan», модель «Maxima», сів за кермо та за допомогою ключа здійснив запуск двигуна, після чого почав рух на даному автомобілі з місця паркування.
Своїми діями, які виразились у незаконному вилученні з володіння ОСОБА_7 автомобіля марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 158 820 грн. шляхом обману, ОСОБА_3 незаконно заволодів транспортним засобом, вартість якого становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом, предметом якого є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Крім того, встановлено, що 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX на території України введено воєнний стан, який в подальшому був неодноразово продовжений та безперервно триває до цього часу.
Так, незаконно заволодівши та утримуючи в недоступному для потерпілого ОСОБА_7 місці майно останнього, зокрема автомобіль марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 , особисті речі та документи ОСОБА_7 , зокрема паспорт громадянина України № НОМЕР_6 виданого на ім'я ОСОБА_7 , у ОСОБА_3 виник умисел направлений на вимогу передачі чужого майна з погрозою пошкодження чи знищення майна потерпілого або майна, що перебуває в його віданні, вчиненій в умовах воєнного стану.
Бажаючи доведення свого злочинного умислу до кінця з метою власного незаконного збагачення, в період часу з 06.08.2025 по 11.08.2025, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_3 використовуючи мобільний телефон з встановленим месенджером Telegram з акаунтом ОСОБА_9 , під час переписки з потерпілим ОСОБА_7 на прохання останнього повернути належне йому майно та документи, повідомив потерпілому ОСОБА_7 про необхідність передачі ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 31 000 гривень за неіснуючі зобов'язання, даючи зрозуміти, що у випадку відмови, потерпілий ОСОБА_7 буде невідворотно позбавлений свого майна, що в свою чергу потерпілий ОСОБА_7 сприймав як реальну загрозу знищення його майна та документів.
Маючи намір довести свій злочинний умисел до кінця та настання суспільно небезпечних наслідків, переслідуючи мету власного незаконного збагачення, ОСОБА_3 надав потерпілому ОСОБА_7 реквізити банківської карти для здійснення переказу грошових коштів.
Сприймаючи погрози ОСОБА_3 як реальні, ОСОБА_7 переказав на надану ОСОБА_3 банківську карту № НОМЕР_9 грошові кошти в сумі 3 015 гривень 08 копійок.
На підтвердження дійсності своїх намірів, для демонстрації потерпілому ОСОБА_7 реальної можливості вирішувати долю майна останнього та полегшення підкорення собі волі останнього, ОСОБА_3 залишив в місці з GPS координатами: 50.3732081, 30.5407885, частину майна потерпілого ОСОБА_7 , про що повідомив останнього.
В свою чергу потерпілий ОСОБА_7 усвідомлюючи реальність ризику протиправного та невідворотного вибуття з його власності належного йому майна, маючи намір повернути його, продовжив спілкування з ОСОБА_3 на тему повернення свого майна.
Враховуючи ситуацію яка склалась, а саме те, що у ОСОБА_3 фактично перебувало майно потерпілого ОСОБА_7 та те, що останній мав намір повернути його, ОСОБА_3 продовжив вимагати у потерпілого ОСОБА_7 грошові кошти за вигадані неіснуючі зобов'язання, однак не отримавши бажаної суми грошових коштів від потерпілого, розпорядився майном потерпілого на власний розсуд, зокрема здійснивши передачу автомобілямарки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 третім особам, які здійснили знищення первинного маркування ідентифікаційного номера транспортного засобу з нанесенням кустарним способом підробного ідентифікаційного номера транспортного засобу.
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у вимогі передачі чужого майна з погрозою пошкодження чи знищення майна потерпілого або майна, що перебуває в його віданні, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
В подальшому, 31.10.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.
Також 31.10.2025 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 357 КК України, за які законом передбачено покарання у вигляді: позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна; позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої; обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років; штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.
Обставини, які дають підстави обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 357 КК України, сторона обвинувачення вважає підтвердженими зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме:
1)Заявою про вчинення кримінального правопорушення від 11.08.2025;
2)Допитом потерпілого ОСОБА_7 від 12.08.2025;
3)Пред'явленнями особи для впізнання за фотознімками від 15.08.2025;
4)Оглядом місця події від 12.08.2025;
5)Оглядом компакт-диску та переглядом відеозапису від 10.09.2025;
6)Висновком автотоварознавчої експертизи № СЕ-19/111-25/56760-АВ від 24.09.2025;
7)Обшуками від 03.10.2025;
8)Допитом свідка ОСОБА_10 від 03.10.2025;
9)Оглядом предмету від 03.10.2025;
10)Пред'явленнями особи для впізнання за фотознімками від 03.10.2025;
11)Допитом свідка ОСОБА_11 від 12.08.2025;
12)Допитом свідка ОСОБА_12 від 03.10.2025;
13)Допитом свідка ОСОБА_13 від 03.10.2025;
14)Іншими доказами в сукупності.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.11.2025 відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29.12.2025 з утриманням у ДУ «Київський слідчий ізолятор», який у подальшому продовжено до 16.02.2026.
Прокурор наголошує, що метою продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, а також запобіганням спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків в кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком того, що ОСОБА_3 може переховуватись від суду є те, що усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності.
Крім того, у зв'язку з активними бойовими діями на території України, ОСОБА_3 може перетнути лінію розмежування та укритись на непідконтрольній території.
Разом з тим, 27.05.2025, в умовах воєнного стану, військовослужбовець ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та до його затримання правоохоронними органами на службу не з'явився, що свідчить про наявність в його діях ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та обґрунтування ризику подальшого переховування.
Також під час досудового розслідування 03.10.2025 ОСОБА_3 вручались повістки про виклик на 06.10.2025, 07.10.2025 та 08.10.2025, однак на зазначені повістки ОСОБА_3 не з'явився, про поважні причини неявки не повідомив. 20.10.2025 ОСОБА_3 був виявлений співробітниками ВКП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві в публічному місці та з метою забезпечення явки до слідчого, йому було запропоновано проїхати до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, однак останній з метою ухилення явки до слідчого, а від так перешкоджанню досудовому розслідуванню, усвідомлюючи теперішні суспільні настрої, почав вигукувати, що його забирають до РТЦК та СП, просив допомоги у оточуючих, та в подальшому, користуючись реакцією оточуючих, які намагались втрутитись, втік з місця в невідомому напрямку.
Зазначене, на думку прокурора, прямо свідчить про антисоціальну поведінку та правовий нігілізм ОСОБА_3 , про явне бажання переховуватись від суду, що в свою чергу унеможливить розгляд кримінального провадження у розумні строки.
Ризиком того, що ОСОБА_3 може незаконно впливати на потерпілого та свідків які наразі не допитані у суді, є те, що обвинувачений шляхом погроз та підкупу може схиляти потерпілого та свідків до зміни та дачі неправдивих показів, відмові від участі в кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід судового розгляду. Також ОСОБА_3 є колишнім співробітником правоохоронного органу, тому проінформований про методи роботи та може мати серед знайомих, діючих співробітників, які можуть надавати ОСОБА_3 інформацію службового характеру, у тому числі про потерпілого, свідків тощо, що прямо вказує на те, що він може вплинути на потерпілого та свідків, спонукаючи їх до дачі неправдивих показів, відмові від участі в кримінальному провадженні.
Окрім цього, існують реальні ризики впливу ОСОБА_3 на потерпілого ОСОБА_7 , оскільки потерпілий під час допиту вказав, що після повідомлення ОСОБА_3 про намір звернутись до поліції, останній не відмовився від свого раніше виниклого наміру й продемонстрував, що вважає себе безкарним. Таким чином, є реальна загроза, що ОСОБА_3 , може схилити потерпілого до зміни та дачі неправдивих показів, відмови від участі в кримінальному провадженні.
Крім цього, ОСОБА_3 може іншим способом перешкоджати повному, всебічному судовому розгляду, що може призвести до невиправних наслідків у кримінальному провадженні, а саме в прийнятті процесуальних рішень.
Також, необхідно врахувати обставини, передбачені ст. 178 КК України, вагомість наявних доказів про вчинені кримінальні правопорушення, тяжкість покарання за вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 353, ч. 3 ст. 357 КК України, майновий стан та інше.
Разом з цим, прокурор наголошує, що ОСОБА_3 реалізував транспортний засіб марки «Nissan», модель «Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_3 третім особам, за що міг отримати грошові кошти. Згідно висновку автотоварознавчої експертизи, вартість даного транспортного засобу становить 158 820 гривень, які відповідно ОСОБА_3 міг отримати злочинним шляхом.
Вищевикладене свідчить про неможливість запобіганням наявним ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно положень п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так прокурор вважає, що застава менша ніж в розмірі дві тисячі розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не здатна забезпечити виконання ОСОБА_3 покладених на нього обов'язків.
Захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вважав його необґрунтованим. Вважає, що обвинувачений має постійне місце проживання та реєстрації, є учасником бойових дій, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, з огляду на що до нього можна застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання. Крім того захисник наголошував, що визначений розмір застави є надмірним для обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_3 , підтримав думку свого захисника, пояснив що не має змоги сплатити визначений розмір застави.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За результатами дослідження обвинувального акта, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Оцінка обґрунтованості підозри (обвинувачення) в даному випадку здійснюється не в контексті доведення чи не доведення винуватості обвинувачених. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин». Вимога обґрунтованої підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Судом не розпочато з'ясування фактичних обставин кримінального провадження на даному етапі, та перевірку їх доказами.
Водночас на переконання суду зазначені прокурором у клопотанні ризики є наявними. З огляду на стадію кримінального провадження - початок судового розгляду, ризики незаконного впливу на свідків та потерпілих суд вважає високими.
Ураховуючи можливе покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності винуватості в інкримінованих злочинах, суд дійшов висновку про існування ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
У даному конкретному випадку суд переконаний, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання доведених ризиків, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків. Тримання обвинуваченого під вартою, в даному випадку, виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, що не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи сторони захисту суд вважає непереконливими з огляду на наявність вказаних вище ризиків.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не може бути застосований до обвинуваченого у зв'язку з тим, що останній з наявних не працює та не має постійного джерела доходів, крім того обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Суд ураховує, що на даний час обвинувачений не має постійного місця проживання у Києві, проживав на орендованій квартирі, яка з високою долею ймовірності наразі здана іншому володільцю, що підтвердив сам ОСОБА_3 під час судового засідання, за таких обставин суд не може застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості ще не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих діянь, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленням від суду, а стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_3 на даний час не перешкоджає його перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Водночас відповідно до положень ст. 183 КПК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір застави, яка буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 177, 193-197, 199, 331, 372, 376, 392-395 КПК України, суд
Клопотання прокурора відділу Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на шістдесят днів у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», тобто до 06 квітня 2026 року включно.
Установити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 90 (дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 299 520 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) грн 00 коп., які необхідно внести у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ, отримувач коштів: ДКСУ, м. Київ, код отримувача 26268059, рахунок отримувача: UA128201720355259002001012089 , призначення платежу: застава, № ухвали суду, П.І.Б. платника застави, Код банку отримувача (МФО) 820172.
У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_3 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення ОСОБА_3 з-під варти у зв'язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до суду у вказаному кримінальному провадженні;
- не відлучатися з м. Києва без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд до України.
Вказані обов'язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_3 строком на 2 (два) місяці, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.
У разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовуються у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.
На ухвалу суду першої інстанції до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Суддя ОСОБА_1