вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/211/26
381/4901/25
12 лютого 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Ковалевської Л.М.,
за участі секретарів Омельчук С.А., Беленчука Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільнені одноразової матеріальної допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
28 серпня 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільнені одноразової матеріальної допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 533 017,00 гривень.
За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що позивач працював у Фастівському моторвагонному депо філії «Приміська пасажирська компанія», що є підрозділом АТ «Українська залізниця» та був звільнений 22 серпня 2024 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком наказом №97/ос від 16.08.2024.
При звільнені позивачу не була виплаченою одноразова матеріальна допомога в розмірі п'яти середньомісячних заробітків в сумі 169 136,50 грн., додаткова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 101 481,90 грн., матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49 158,00 грн., виплата яких передбачена у пунктах 3.11, 3.19 колективного договору.
З урахуванням невиплати зазначених вище сум, позивач вважає, що має право на стягнення і середнього заробітну за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а. с. 25, зворот).
11 вересня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 з використанням системи «Електронний суд» був поданий відзив на позовну заяву, в якому товариство просило відмовити у позові в повному обсязі. Свої заперечення мотивує тим, що у наказі № 66/ОС від 16.08.2024 про звільнення позивача зазначено про виплату заявленої в позові одноразової, додаткової матеріальної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Зазначає, що відповідно до п.1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Починаючи з 24.02.2022 року російська федерація здійснює обстріли всієї території України, здійснюючи руйнування та знищуючи об'єкти інфраструктури, у тому числі АТ «Укрзалізниця». Працівники АТ «Укрзалізниця» в найкоротші терміни здійснюють відновлення та ремонт об'єктів інфраструктури та техніки, витрачаючи матеріали та кошти. З перших днів повномасштабного вторгнення працівники АТ «Укрзалізниця» здійснюють перевезення гуманітарних вантажів, військової техніки та озброєння, забезпечуючи вагомий внесок у спільну перемогу над ворогом. Оскільки на даний час відсутнє повітряне сполучення, автомобільні перевезення є обмеженими, залізниця стала головним, а в деяких регіонах чи не єдиним перевізником. Відновлення інфраструктури, гуманітарні перевезення потребували значних коштів і здійснювались АТ «Укрзалізниця» на безоплатній основі. Тому правлінням АТ «Укрзалізниця» на засіданні 14 березня 2022 року прийнято рішення, яке відображено в протоколі № Ц-54/31, яким призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану в Україні, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання. З листопада 2022 року виплата матеріальної допомоги, заявленої у позові здійснюється в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, згідно з графіком погашення. Крім того, вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України.
У судовому засіданні позивач позов підтримав і просив його задовольнити з підстав, викладених у позові. Суду зазначив, що звернувся з позовом до суду у серпні 2025 року, оскільки повірив керівництву та з моменту звільнення чекав на виплату.
Представник позивача, ОСОБА_3 , позов підтримав. Просив суд врахувати постанову Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Саме на це рішення посилається відповідач у відзиві на позов.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 пояснив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та передчасними. АТ «Укрзалізниця» не заперечує право позивача на отримання зазначених у позовній заяві виплат, однак товариство на законних підставах зупинило здійснення виплат, передбачених колективним договором, у зв'язку з воєнним станом. Відповідач мав намір виплатити належні позивачу кошти згідно складеного у товаристві графіку. Проте фінансовий стан товариства наразі значно погіршився, що не дає можливості здійснити всі виплати, що передбачені колективним договором. При цьому зауважив, що позивачем при зверненні до суду порушено строки, що визначені ст.233 КЗпП України і не заявлено клопотання про поновлення такого строку, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши заяви по суті спору та письмові матеріали справи, суд закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.
У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 12 лютого 2026 року до 10 години 45 хвилин.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
За наслідками дослідження матеріалів справи судом встановлені наступні обставини.
Наказом № 66/ос від 16.08.2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому передбачені Колективним договором зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р.: частина 1 п.3.11 - 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів); частина 2 п.3.11 - 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів). 6 прожиткових мінімумів, передбачені п.3.19 Колективного договору зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р. за 2022 рік, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи на залізниці - 32 роки 11 місяців (а.с. 13).
Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 54-55).
Згідно витягу з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 ухвалено здійснювати, починаючи з 01.07.2024 нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укралізниця», в тому числі за 2022 рік, планується розпочати у 2025 році за графіком в порядку черговості. А також ухвалено здійснювати, починаючи з 01.07.2024 нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, а саме у розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 50-53).
Відповідно до листа АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25 (копія якого з двома додатками додана до відзиву на позовну заяву) у зв'язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 47).
Відповідно довідок виробничого структурного підрозділу моторвагонне депо Фастів-1 регіональної філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» середньомісячна заробітна плата за серпень-липень 2023-2024 року становить 33827,30 грн. (а.с. 10), а середньоденна заробітна плата становить 1184,67 грн. (а.с. 11).
Норми права
Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.2 ст. 233 КЗпП).
Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Оцінка суду
Суд вислухавши сторони, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а саме згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, грошової допомоги з нагоди ювілею (а.с. 54-55).
Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).
Суд дійшов висновку, що позивач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні, одноразову та додаткову матеріальні допомоги, матеріальну допомогу на оздоровлення, що зазначені в наказі відповідача від 16.08.2024 (а.с. 13).
Щодо строків позовної давності
Щодо доводів представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд звертає увагу на наступне.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Крім того, за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що тривав протягом всього спірного періоду, строки визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. За таких обставин позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.
Крім того, Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тому, посилання представника відповідача на те, що визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду із даним позовом повинен обраховуватися з дня отримання працівником ОСОБА_4 письмового повідомлення про суми, нараховані йому при звільненні, враховуючи, що з повідомленням позивача було ознайомлено - 25.09.2024, то перебіг строку звернення до суду розпочався 26.09.2024, у цій частині є безпідставними з урахуванням вищевикладеного.
Таким чином, з врахуванням вимог ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.
На час розгляду справи представником відповідача не надано до суду будь-яких доказів, щодо належного виконання зобов'язань з виплати заробітної плати позивачу, спростування суми заборгованості чи будь-яких інших заперечень щодо задоволення позову. Надані позивачем докази підтверджують наявність заборгованості з виплати заробітної плати при його звільненні.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, що становить 169136,50 гривень, невиплачену додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 101491,90 гривень, невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в розмірі 49158,00 гривень.
Тобто загальний розмір не виплаченої позивачу при звільненні заробітної плати становить 319 776,40 грн.
А також з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд не погоджується із позицією позивача про виплату такої суми, станом на день ухвалення рішення у справі, як зазначено ним у п.6 прохальної частини позову.
Як зазначалось вище, згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у терміни, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Таким чином законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, період стягнення середнього заробітку у цій справі слід рахувати у межах шести місяців, визначених у редакції статті 117 КЗпП України.
Отже, середній заробіток за весь час затримки слід обрахувати з дня, наступного за днем звільнення ОСОБА_1 , тобто з дня, коли мали виплатити розрахунок, в даному випадку з 23.08.2024 р., враховуючи дату його звільнення 22.08.2024 р., але не більше шести місяців, тобто до 22.02.2025р., з урахуванням розміру його середньоденної заробітної плати 1184,67 грн., що становить за 184 дні - 217 979,28 грн., що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, яка становить 319 776,40 грн, тобто є пропорційним.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення заробітної плати.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 378,56 гривень на користь державного бюджету України.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільнені одноразової матеріальної допомоги в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ):
- одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків у сумі 169 136 (сто шістдесят дев'ять тисяч сто тридцять шість) гривень 50 копійок;
- додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 101 491 (сто одна тисяча чотириста дев'яносто одна) гривня 90 копійок;
- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49 158 (сорок дев'ять тисяч сто п'ятдесят вісім) гривень 00 копійок;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 217 979 (двісті сімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 28 копійок,
а всього 537 765 (п'ятсот тридцять сім тисяч сімсот шістьдесят п'ять) гривень 68 копійок (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх стягненні).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 5378 (п'ять тисяч триста сімдесят сім) гривень 56 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М.Ковалевська