Справа № 289/2180/25
Номер провадження 2/289/435/26
16.02.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Кириленка О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №3199860 від 15.11.2020 та договором надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0972140570 від 19.11.2020, а також судові витрати. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань та не погашає заборгованість за вказаними договором, що є підставою для позивача звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 19.12.2025 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 133). Також даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.
29 грудня 2025 року представником відповідача подано відзив, у якому він просив відмовити у задоволенні позову. Звернув увагу на те, що позивач не надав суду вказаний договір №0972140570 від 19.11.2020, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем. Зазначає, що на підтвердження укладення цього договору позивач надав документи під назвою «Пропозиція укласти договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0972140570/1 від 19.11.2020 (оферта) та надання кредиту згідно Заявки - анкети №3345643 від 19 листопада 2020 року» та «Акцепт оферти від 19.11.2020 на укладання Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0972140570/1 від 19 листопада 2020 року». На думку представника відповідача вказані документи не являються кредитним договором №0972140570, на який позивач посилається у позові. До того ж, представник позивача звертає увагу на те, що номери вищезгаданих документів не збігаються, а відсутність оригінального договору робить позовні вимоги необґрунтованими, оскільки суд не може перевірити зміст зобов'язань, що свідчить про недоведеність правових підстав для стягнення заборгованості у сумі 32534,45 грн. Одночасно, представник відповідача заперечує факт набуття позивачем права вимоги заборгованості, яка виникла на підставі договору фінансового кредиту №3199860 від 15.11.2020, укладеного між відповідачем та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», оскільки позивачем не доведено належними доказами факт відступлення права вимоги від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», так як до матеріалів справи долучено фрагмент договору факторингу №30062021 від 30.06.2021, укладеного між вказаними товариствами, що не дає можливості встановити всі істотні умови цього договору, а долучений витяг з реєстру боржників підписаний виключно представником Фактора, без підпису Клієнта. Окрім того, не надано доказів здійснення Фактором фінансування Клієнта за вказаними договором факторингу. Також представник відповідача зазначив, що у розрахунках заборгованості позивач безпідставно нарахував відсотки за користування кредитами у періоди, які виходять за межі строків кредитування. Представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу або зменшити суму до мінімальної. І навпаки представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у сумі 20000 грн (а.с. 139-146).
Згідно відповіді на відзив від 05.01.2026 представник позивача просить задовольнити позов у повному обсязі, зазначивши, що 19.11.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір №0972140570. Натомість звертає увагу на те, що пропозиція (оферта) на отримання траншу згідно Заявки-анкети №3345643 від 19.11.2020 в рамках договору про надання позики №0972140570/1 від 19.11.2020 підписана позичальником 19.11.2020 його електронним цифровим підписам (одноразовим ідентифікатором в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений позичальником в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Одночасно зазначає, що договір №0972140570/1 від 19.11.2020 укладено шляхом направлення первісним кредитором оферти на укладення угоди та прийняття відповідачем пропозиції (акцепту). Представник позивача зауважує, що так як ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не являється стороною договору факторингу №30062021 від 30.06.2021, позивач не може надати додаткові докази на підтвердження переходу прав вимоги за цим договором. Відповідачем не було надано свого контррозрахунку, а також доказів виконання зобов'язань, у тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам. Щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу представник позивача вважає їх неспівмірними з обсягом послуг наданих відповідачу та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною, а також типовою для представника відповідача. Матеріали справи не містять акту прийому-передачі послуг та доказів оплати за надані послуги. Представник позивача вважає вимогу відповідача про стягнення цих судових витрат безпідставною. Натомість представник позивача вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу доведено належними доказами, а відповідачем не наведено обґрунтування неспівмірності цих витрат. Зауважує, що згідно правових висновків Верховного Суду витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (а.с. 147-154).
12 січня 2026 року представник відповідача подав заперечення, в яких звернув увагу суду на те, що представник позивача, як до позову, так і до відповіді на відзив не долучив жодних доказів на підтвердження оплати ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за відступлені права вимоги на користь первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», хоча згідно ст. 1077 ЦК України договір факторингу є дійсним лише за умови надання фактором клієнту коштів в обмін на право вимоги. Представник відповідача вважає безпідставними доводи відповідача про автопролонгацію договору №3199860 від 15.11.2020 згідно пункту 4.3.1 цього договору, оскільки вказаний договір не містить ані такого пункту, ані положення такого змісту. У відповіді на відзив представник позивача, посилаючись на договір №0972140570, до матеріалів справи його не долучає. Щодо співмірності витрат відповідача на правничу допомогу у сумі 20000 грн представник відповідача зазначає, що являється самозайнятою особою, платником ЄСВ, ПДФО та військового збору, які загалом від вказаної суми витрат на правничу допомогу становлять 9000 грн, а тому залишок чистого прибутку від отриманого гонорару становить 11000 грн. Розмір вказаної суми гонорару представником відповідача визначено з врахуванням необхідності глибокого вивчення законодавства, аналізу договорів, підготовки відзив та заперечень (а.с. 157-162).
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги, правонаступництва).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач указує на те, що він отримав право вимоги за зобов'язаннями відповідача, уклавши відповідні договори факторингу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики №0972140570 від 19.11.2020, право вимоги за яким позивач набув на підставі договорів факторингу (а.с. 38-41, 64-75 85-98), цей кредитний договір до позовної заяви не долучив.
Наявний же в матеріалах справи акцепт оферти від 19 листопада 2020 року на укладення договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0972140570/1 від 19 листопада 2020 та отримання кредиту згідно та заявки-анкети №3345643 від 19 листопада 2020 року (а.с. 8, 113) є підтвердженням факту укладення іншого договору позики №0972140570/1, а не договору №0972140570. Будь-яких письмових доказів, які б підтверджували факт внесення змін до договору №0972140570/1 за спільної домовленістю між позикодавцем та позичальником в частині зміни його номера з № НОМЕР_1 на № НОМЕР_2 , матеріали справи не містять.
Також суд звертає увагу позивача на те, що ним не доведено належними доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором №3199860 від 15.11.2020, який укладено між відповідачем та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (а.с. 31-33).
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що набув право вимоги за кредитним договором №3199860 від 15.11.2020 відповідно до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024, укладеного між ним та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (а.с. 47-63), яке в свою чергу раніше набуло право такої вимоги на підставі договору факторингу №30062021 від 30.06.2021, укладеного з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (а.с. 29-30, 34-37).
Натомість, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивач не довів обґрунтованість своїх позовних вимог, долучивши до позову лише три сторінки договору факторингу №30062021 від 30.06.2021, позбавивши таким чином суд можливості перевірити всі істотні умови цього договору. До того ж, долучений до справи витяг з реєстру боржників (а.с. 35-37) містить підпис виключно представника ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», що свідчить про недоведеність домовленості щодо передачі права вимоги саме за кредитним договором №3199860 від 15.11.2020. Також слушними є зауваження представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів здійснення фактором фінансування клієнта за вказаним договором факторингу №30062021, що згідно ст. 1077 ЦК України свідчить про недоведеність переходу права вимоги.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №916/2040/20).
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не довело порушення його прав з боку відповідача за договором позики №0972140570 від 19.11.2020 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №3199860 від 15.11.2020, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ст 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача на його користь понесених судових витрат у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу.
Водночас, заявлена у відзиві представником відповідача вимога про стягнення з позивача на користь відповідача витрат професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина третя статті 137 ЦПК України)
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).
До матеріалів справи додано ордер на надання правничої допомоги від 22.12.2025, договір про надання правничої допомоги №1/9 від 22.12.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Приведьоном В.М., детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) до вказаного договору №1/9, згідно якого загальна вартість послуги становить 20000 грн. (а.с. 143-145).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною четвертою, п'ятою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, визначаючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже вказаний розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 44237,11 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Крім того, суд звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів витрат відповідача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн шляхом їх стягнення з позивача.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах вказаної суми є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: вул. Єжи Гедройця, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 04108, код ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за договорами - відмовити.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Олег КИРИЛЕНКО