11 лютого 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 678/167/26
Провадження № 11-сс/820/90/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026243300000039 за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року про відмову у накладенні арешту на майно,
Ухвалою слідчого судді Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року у задоволенні клопотання прокурора Летичівської окружної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2026 року за № 12026243300000039, відмовлено.
Ухвала обґрунтована тим, що автомобіль, на який прокурор просить накласти арешт у даному кримінальному провадженні, не відповідає ознакам речового доказу, передбаченим ст. 98 КПК України. Крім того, власником транспортного засобу є інша особа, яка ним не керувала, а тому арешт вказаного авто може призвести до порушення прав останнього.
Не погоджуючись з такою ухвалою, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на тимчасово вилучений у ОСОБА_6 транспортний засіб марки «ВАЗ 2107», д.н.з. НОМЕР_1 , коричневого кольору, який на праві власності належить ОСОБА_7 , з забороною користування, розпоряджання та відчуження.
Посилається на те, що вказаний транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та є речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Вважає, що у разі ненакладення арешту на вказаний автомобіль існують обґрунтовані ризики щодо повного знищення інформації та неможливості здобуття стороною обвинувачення доказів у кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Виходячи з вимог ст. 370 КПК України ухвала слідчого судді має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону в повній мірі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 вересня 1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно із ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України засобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна, який полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, а також спеціальної конфіскації.
Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи, за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації.
Згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен урахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (стаття 171 КПК).
Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно із частиною першою статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, слідчими СВ ВП № 3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026243300000039 від 29 січня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 29 січня 2026 року близько 17 год 20 хв в селищі Летичів по вулиці Юрія Савіцького, Хмельницького району Хмельницької області, нарядом СРПП ВП № 3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, зупинено автомобіль, марки марки «ВАЗ», моделі «2107», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який будучи позбавлений права керування транспортними засобами, умисно не виконує судове рішення.
За вказаним фактом відомості було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026243300000039 від 29 січня 2026 року за ч. 1 ст. 382 КК України та розпочато досудове розслідування.
29 січня 2026 року в період часу з 18 год 49 хв до 19 год 29 хв проведено огляд місця події по вулиці Юрія Савіцького, 10/12, в селищі Летичів Хмельницького району Хмельницької області, в ході якого вилучено автомобіль марки «ВАЗ» моделі «2107», коричневого кольору, д.н.з. НОМЕР_2
Після проведення огляду вказаного автомобіля, його було поміщено на автомобільну стоянку ВП № 3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, що знаходиться за адресою: вул. Івана Франка, 10, селище Летичів, Хмельницького району Хмельницької області.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля марки «ВАЗ», моделі «2107», коричневого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_7 .
Постановою слідчого від 29 січня 2026 року транспортний засіб марки «ВАЗ». моделі «2107», коричневого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12026243300000039, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2026 року.
Розглядаючи клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про те, що клопотання не містить відомостей, які б давали розумні підстави вважати, що транспортний засіб, який є предметом арешту, відповідає критеріям ст. 98 КПК України, зокрема, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, або набутий кримінально протиправним шляхом, з яким погоджується колегія суддів.
Крім того, правильно враховано й те, що власником вказаного транспортного засобу є ОСОБА_7 , тобто особа, яка не керувала транспортним засобом. У даному випадку арешт автомобіля майна може призвести до порушення прав власника на законне володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Посилання прокурора на те, що вказаний транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та є речовим доказом у даному кримінальному провадженні, апеляційний суд до уваги не бере, враховуючи наступне.
Так, частиною 1 статті 382 КК України передбачено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб'єкт був зобов'язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов'язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає державного виконавця, направляє документ не за адресою тощо).
Отже, невиконання судового рішення проявляється саме у поведінці винної особи, яка усвідомлюючи встановлену судом заборону умисно її ігнорує.
Разом з тим, у даному випадку протиправна поведінка особи була реалізована шляхом керування транспортним засобом. Однак, склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає не у факті керування як такому, а в умисному невиконанні судового рішення про позбавлення права керування.
Тобто, автомобіль не був засобом досягнення злочинного результату, а лише середовищем, у якому проявилася протиправна поведінка особи.
Колегія суддів також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
У рішенні по справі «Волохи проти України» Суд наголошував на тому, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль надає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не вбачає підстав для накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб.
Що ж стосується тверджень апелянта про те, що ненакладення арешту на автомобіль може призвести до повного знищення інформації та неможливості здобуття стороною обвинувачення доказів у кримінальному провадженні, то апеляційний суд зауважує, що прокурором не наведено обставин, які б свідчили про необхідність накладення арешту на транспортний засіб, зокрема не вказано, які саме процесуальні дії планується проводити із ним та яким чином ненакладення арешту може негативно вплинути на кримінальне провадження. Натомість, останній лише формально наводить лише загальні посилання на ризик знищення, пошкодження чи відчуження автомобіля.
Враховуючи викладені обставини, слідчий суддя правильно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
А тому, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та вмотивованою, порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 170, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року про відмову у накладенні арешту на автомобіль у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026243300000039, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3