Справа № 601/2287/25Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.
Провадження № 22-ц/817/123/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
11 лютого 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
cуддів - Хоми М.В., Храпак Н.М.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №601/2287/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» від імені якого діє Хлопкова Марія Сергіївна на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2025 року (ухвалене суддею Білосевич Г.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал» ) звернулося в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 14.10.2020 року року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №887575710 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 22 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит у визначені договором терміни та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.
Право грошової вимоги за указаним кредитним договором переходило тричі на підставі договорів факторингу: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; від ТОВ «Таліон Плюс до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача - ТОВ «Юніт Капітал».
Згідно останнього договору факторингу від 04.06.2025 року №04/06/25-Ю, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 63 140 грн., з яких: 22 000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 41 140 грн. - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.
З огляду на наведене, просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вищевказаний розмір заборгованості, а також судові витрати, які складаються з 2 422,40 грн. сплаченого судового збору та 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Юніт Капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора, а також підтверджено наявність зобов'язань, що виникли на підставі зазначеного договору.
Крім того, судом встановлено факт укладення договорів факторингу разом із відповідними додатковими угодами.
Вважає, що місцевий суд безпідставно застосував позовну давність, оскільки законодавець зупиняв перебіг позовної давності (під час карантину та воєнного стану), а тому строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позовної заяви не закінчився.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 14 жовтня 2020 укладено кредитний договір № 887575710, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора MNV32YA4.
Відповідно до п.1.1. Товариство зобов'язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 22 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.3., п.1.4. або п.1.5. цього Договору.
Згідно п.1.2. Договору Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту Позичальником.
Відповідно до п.1.3. Договору на період строку, визначеного п.1.2. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,58 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом.
У пункті 1.4. Договору сторони погодили, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2. Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).
Пунктом 1.5. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п.1.2. Договору, включно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більше ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п.1.4. цього Договору.
Згідно інформації АТ КБ «Приват Банк» від 08.10.2025 року та платіжного доручення від 14.10.2020 року, на ОСОБА_1 в банку емітована картка № 4731-21ХХ-ХХХХ-7140 на який, відповідно до наданої виписки 14.10.2020 були перераховані кошти в розмірі 22 000 грн.
28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та TOB «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.3. Договору № 28/1118-01 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до п. 8.2. Договору № 28/1118-01 строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року.
Згідно Додаткових угод № 19, 26, 27, 31, 32 до Договору № 28/1118-01 строк дії цього договору неодноразово продовжувався.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 112 від 15.12.2020 року до Договору № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_2 за Кредитним договором № 887575710 у загальній сумі 45188 грн., з яких: 22000 грн. - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 23 298,84 грн заборгованість по відсоткам.
05.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язався відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди: № 2 від 03.08.2021 та № 3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі умови залишися без змін.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 887575710 від 14.10.2020 на загальну суму 63 140 грн., яка складається з 22 000 грн. - заборгованість по кредиту, 41140 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором
Відповідно до реєстру боржників за Договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал»» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63 140 грн., яка складається з 22 000 грн. - заборгованість по кредиту, 41140 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Із виписки з особового рахунку за кредитним договором № 887575710 від 14.10.2020 та розрахунку заборгованості, наданого позивачем слідує, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 63 140 грн., яка складається з наступного: 22 000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 41 140 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, однак відповідачем під час розгляду справи заявлено клопотання про застосування позовної давності та вирішуючи заявлене клопотання, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено поважності причини пропуску строку звернення з позовом до суду, а відтак вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають саме через пропуск позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк звернення до суду (позовна давність) продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позивач ТОВ «Юніт Капітал», звернувшись з позовом до суду 31 липня 2025 року, не пропустив строків позовної давності.
А відтак, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності та застосування її наслідків є помилковим.
Щодо нарахованих позивачем відсотків суд керується наступним.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається зі змісту п. 1.2 кредитного договору - кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (а.с.23).
Відповідно до п.1.3. Договору на період строку, визначеного п.1.2. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,58 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом.
У пункті 1.4. Договору сторони погодили, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2. Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).
Пунктом 1.5. Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п.1.2. Договору, включно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більше ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п.1.4. цього Договору.
Таким чином, у даному випадку з відповідача на користь позивача, окрім тіла кредиту також слід стягнути відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору - 30 днів та нарахування процентів за Базовою процентною ставкою слід здійснити відповідно до п.1.4. цього Договору.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Так, відповідно до п. 4.3 кредитного договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
В цьому випадку згідно поданих суду розрахунків проценти за користування кредитними коштами нараховано поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов'язання позивач у порядку і розмірі, визначеному ч.2 ст. 625 ЦК України не заявляв, розрахунку заборгованості не надавав.
За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Таким чином, враховуючи наведене, а також факт неповернення відповідачем кредитних коштів та строк дії договору, який сторонами не було продовжено, підлягають стягненню проценти за період з 14.10.2020 по 13.11.2020 в розмірі 11 220 грн (374 грн. (1,7%) х 30).
Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договору, є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу в розмірі 22 000 грн. та відсотків у розмірі 11 220 грн.
Щодо судових витрат.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
В апеляційній скарзі представник позивача - просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, а саме - 7 000 грн. витрат на професійну допомогу, які пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції та 6 056 грн. сплаченого судового збору.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді першої інстанції було надано: копію договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01, копію протоколу погодження вартості послуг до вказаного договору, копію додаткової угоди № 25770512592 до договору про надання правничої допомоги та копію акту-прийому передачі наданих послуг від 25.06.2025 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 7 000 грн. Із копії акту прийому передачі наданих послуг від 17 березня 2025 року вбачається перелік наданих правових та юридичних послуг: 1) складання позовної заяви у даній справі (2 год.) - вартість послуг 5000 грн.; 2) вивчення матеріалів справи (2 год.) - вартість послуг 1000 грн.; 3) підготовка запиту та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування коштів за кредитним договором (2 год.) - вартість послуг 500 грн. Всього 7 000 грн.
Дослідивши вищевказані докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 7 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характер необхідних, неминучих, не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому колегія суддів, приходить до висновку про необхідність стягнення витрат у розмірі 3 000 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції.
Водночас позов задоволено на 52,6% (33220 х 100 /63 140).
Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 578 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції та сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3 185, 45 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юніт Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (вул. Рогнідинська 4-А/10 м. Київ, ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 887575710 від 14.10.2020 року у розмірі 33 220 грн., з яких: 22 000 грн. - заборгованість по кредиту, 11 220 грн. - заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (вул. Рогнідинська 4-А/10 м. Київ, ЄДРПОУ 43541163) 3 185, 45 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також 1 578 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Хома М.В.