Дата документу 04.02.2026 Справа № 335/8540/25
Єдиний унікальний № 335/8540/25 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б.
Провадження № 22-ц/807/364/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
04 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 в особі адвоката Кардаш В.А. звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що мати позивача - ОСОБА_2 померла у м. Шахтарськ, який Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» визначений, як населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
07.08.2025 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якому просив виплатити позивачу суму заборгованості по невиплаченої пенсії його матері ОСОБА_2 з моменту не виплати пенсії, а саме з 01.08.2023 року по 19.12.2024 року (по день смерті), однак відповідач 15.08.2025 року повідомив, що виплату пенсію було припинено з 01.08.2023 року, оскільки померла ОСОБА_2 не пройшла ідентифікацію, а недоотримана пенсія була нарахована лише з 01.07.2018 року по 30.09.2018 року.
Посилаючись на положення ст.ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 1216-1218 ЦК України, вказує, що суми недоотриманої за життя пенсії спадкодавця увійшли до складу спадщини та підлягають виплаті спадкоємцю у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. В свою чергу, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат.
З огляду на викладені обставини, вважає дії ГУ ПФУ в Запорізькій області протиправними та такими, що обмежують право позивача як спадкоємця на отримання всього належного спадкового майна.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відмові в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01 серпня 2023 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01 серпня 2023 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриманні за життя пенсійні виплати за період з 01.08.2023 по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позов залишено без задоволення.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку, що позивач має право на отримання пенсії у порядку спадкування, з огляду на наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Згідно даних пенсійної справи ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. Виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.08.2023 року було призупинено у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації. За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, не зверталася.
На запит державного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 20 124,19 грн.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 з 01.08.2023 по день смерті нарахування пенсії призупинено, та вона не нараховувалась, отже, відсутні правові підстави для виплати недоотриманої пенсії з 01.08.2023 по 19.12.2024. Відповідно до статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані зі смертю ОСОБА_2 . Отже, проводити виплату недоотриманої пенсії немає законних підстав.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися.
Від ОСОБА_1 в особі адвоката Кардаш В.А. та від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. надійшли заяви про розгляд справи без участі сторін, їх представників.
Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
За положеннями ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шахтерськ Донецької області, про що 28 січня 2025 року складено відповідний актовий запис № 35, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.03.2025 року.
З копії спадкової справи № 306/2025 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 убачається, що 21.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 .
Перевіряючи склад спадкового майна, завідувач Першої київської державної нотаріальної контори направила до ГУ ПФУ у Запорізькій області запит від 21.03.2025 № 1479/02-14 стосовно недоодержаної спадкодавцем ОСОБА_2 суми пенсії.
Листом від 06.06.2025 № 0800-0401-8/56185 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Залишилась недоотримана пенсія у сумі 20 124,19 грн.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04.08.2025, виданим державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В., зареєстрованим в реєстрі № 17-478, спадкоємцем майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії в сумі 20 124,19 грн., що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка належала померлій, що підтверджується довідкою, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 06 червня 2025 за № 0800-0401-8/56185.
На звернення представника позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано відповідь від 15.08.2025 № 0800-0401-8/81457, з якої вбачається, що згідно інформації, яка міститься в електронній пенсійній справі померлої ОСОБА_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Виплата пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призупинена з 01.08.2023 року у зв'язку з не проходженням фізичної ідентифікації. За життя отримувачка пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплат не зверталась, тому поновити пенсію після її призупинення немає законних підстав. На запит державного нотаріуса була надана довідка від 06.06.2025 на суму недоодержаної ОСОБА_2 пенсії за період з 01.07.2018 по 30.09.2018 в загальному розмірі 20 124,19 грн.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом, виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена з 01.08.2023 у зв'язку з непроходженням фізичної ідентифікації відповідно до п. 4-1 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV.
Разом із тим, частину першу статті 49 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 3674-IX від 25.04.2024, який набув чинності 23.06.2024 року.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.
Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат, і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Таким чином, призначена пенсія померлому, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась, не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, як спадкоємець за законом, який в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері, має право на отримання пенсійних виплат ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції правильно виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01 серпня 2023 року (дня припинення нарахування й виплати пенсії) по день смерті останньої, підлягають задоволенню. Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови і нарахуванні та виплатити позивачеві суму невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , як такої, що належала пенсіонерові і залишалася недоотриманою у зв'язку із смертю останньої, суд дійшов вірного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права, оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача не призведе до поновлення його прав, у зв'язку із чим, позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги провідсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримані за життя пенсійні виплати за період з 01.08.2023 по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Докази та обставини, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 13 лютого 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
Е.А. Онищенко