Справа № 452/2338/25 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/3841/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
13 лютого 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в липні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд з позовом доОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказували, що 07 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір №07.08.2024-100000730, на підставі якого товариство надало особі кредит в сумі 20 000, 00 грн на 210 днів із зобов'язанням повернути його разом із відсотками у строк до 04.03.2025. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором. ОСОБА_1 не повернув своєчасно товариству грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за кредитом. Ураховуючи вказані порушення зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 04.03.2025 має заборгованість в сумі 65 692, 74 грн, враховуючи суми прострочених платежів по тілу кредиту, по процентах, комісії та неустойці. Відтак просили стягнути вказану суму в користь товариства та понесені судові витрати.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Вирішено:
стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; ЄДРПОУ-37356833), суму коштів 55 000, 00 грн за Кредитним договором №07.08.2024-100000730 від 07.08.2024 та 2 034, 80 грн сплаченого судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскарживОСОБА_1 , подавши в листопаді 2025 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання про скасування рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про .
Заявник в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що не погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що не відповідає нормам права, фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
Аналіз змісту апеляційної скарги зводиться до того, що на думку заявника, судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не враховано часткове погашення ним суми заборгованості за кредитним договором, зокрема на суму 10 307 грн 26 коп.
Вважає, що сума заборгованості перед позивачем, з урахуванням відсотків за кредитом складає 44 692 грн 74 коп., а не 55 000 грн 00 коп., як це вважав суд першої інстанції.
Від товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується заявником лише в частині неврахування позивачем і судом погашеної заборгованості, то в іншій частині судове рішення колегією суддів не перевіряється.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом встановлено, що 07 серпня 2024 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 07.08.2024-100000730, згідно з умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 20 000, 00 грн строком на 210 днів, а він, у свою чергу, зобов'язувався повернути кошти із відсотками за користування.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин третьої - шотої, восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.
Як вбачається з матеріалів справи та доводів скарги, відповідачем не заперечується той факт, що між ним та позивачем укладено кредитний договір, відповідно до якого йому надано кредитні кошти в розмірі 20 000 грн 00 коп.
Таким чином, між сторонами укладено кредитний договір № 07.08.2024-100000730 від 07.08.2024 у формі електронного документу, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та не заперечується відповідачем.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором убачається, що ОСОБА_1 станом на день подачі позову заборгував позивачу 65 692, 74 грн, з яких 20 000, 00 грн - тіло кредиту, 35 00, 00 грн - проценти, 1 492, 74 грн - комісія, 9 200 грн - неустойка.
Встановлено й те, що відповідач частково сплачував кошти на погашення кредиту, а саме 10 вересня 2024 року в розмірі 5 000 грн та 14 вересня 2024 року в розмірі 5 307 грн 26 коп. Такі кошти позивачем враховано при обчисленні заборгованості за кредитним договором, що підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунком.
Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» суми позики у розмірі 20 000, 00 гривень, суд першої інстанції, відмовивши у стягнення комісії та неустойки, і рішення суду у цій частині позивачем та відповідачем не оспорюється, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000 гривень та 35 000 гривень - процентів за користування кредитом, такі узгоджується із розрахунком, проведеним відповідно до умов кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги в повній мірі спростовані вище встановленими обставинами справи, колегія суддів не вбачає підстав для доповнення висновків суду першої інстанції, які є достаньо обгрунтованими.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом норм матеріального права є безпідставними.
Отже, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, і дослідивши наявні у справі докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог позивача та задовольнив позов.
Наведені відповідачами в апеляційній скарзі доводи по суті спору не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2026 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич