Справа № 309/1999/25
11.02.2026 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року накладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі - 605 грн. 60 коп.
Відповідно до постанови суду, - 29 травня 2025 року близько 18 години 07 хвилин у м. Хуст по вул. І.Франка, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Пежо», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації руху, почервоніння очей). Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною у зв'язку із грубим порушенням процесуального законодавства поліцейськими під час документування та оформлення матеріалів правопорушення, що виразилось у прийняті судом першої інстанції незаконного та упередженого рішення на стадії припущення без достатніх допустимих доказів, яке суперечить положенням кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначає, що йому не було належно роз'яснено наслідки передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП. Звертає увагу на те, що для встановлення факту відмови від проходження обстеження на стан сп'яніння та складанні акту огляду не було залучено двох свідків. Щодо відеофіксації зазначає, що відповідно до ч.2 ст.266 відеофіксація може бути використана лише під час самого огляду, оскільки огляд не проводився, то відеозапис є недостатнім доказом. Зазначає, що поліцейські не відсторонили його від керування автомобілем, що свідчить про те, що у працівників поліції не було підстав для відсторонення його від керування.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Гаврилець М.Б. не з'явилися, проте адвокат направив заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що приймає участь у проведенні слідчих дій в ГУ НП в Закарпатській області.
Апеляційним судом відхилене заявлена заява адвоката Гаврилець М.Б., оскільки судовий розгляд справи за його заявою уже відкладався. Крім того, враховуючи, що зазначена заява не підтверджена належними доказами, а також тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, тому з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, за відсутності учасників судового провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №345349 від 29.05.2025 року вбачається, що 29 травня 2025 року близько 18 години 07 хвилин у м. Хуст по вул. І.Франка, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Пежо», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації руху, почервоніння очей). Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підпису про ознайомлення з протоколом та від дачі пояснення ОСОБА_1 відмовився.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення, у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду; направленням водія на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 29.05.2025, згідно якого ОСОБА_1 відмовився від огляду; довідками сектору адміністративної практики Хустського РУП в Закарпатській області від 25.05.2025 з яких вбачається, що ОСОБА_1 раніше до адмінвідповідальності за ст.130 КУпАП не притягався та про отримання ним посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 06.05.2011; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4845646 від 29.05.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП; дослідженим відеозаписом, з котрого вбачається, що ОСОБА_1 на неодноразову пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу чи в медичному закладі чітко відмовився. При цьому визнав, що пив, та іншими матеріалами справи.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Твердження апелянта щодо незаконності та упередженості судового рішення, яке винесено на стадії припущення без достатніх допустимих доказів, яке суперечить положенням КУпАП- є необґрунтованими, оскільки факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння є правовою підставою адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведений належними та допустимими доказами, які зібрані у встановленому законом порядку, а також досліджені та оцінені судом в порядку, визначеному ст.ст. 251, 252 КУпАП.
З приводу доводів ОСОБА_1 про те, що йому не було належно роз'яснено наслідки передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, то такі доводи є необґрунтованими, оскільки як вбачається з відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, ОСОБА_1 було роз'яснено його права, а також наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що відповідно до ч. 2 ст. 266 відеофіксація може бути використана лише під час самого огляду, оскільки огляд не проводився, то відеозапис є недостатнім доказом, апеляційним судом відхиляються, та вважає, що вказаний відеозапис суд обґрунтовано визнав належним та допустимим доказом у справі, оскільки він відображає обставини, які мали місце під час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , зокрема вимогу про проходження огляду у встановленому законом порядку та відмову останнього від проходження такого огляду.
Оскільки ОСОБА_1 , як особа, яка керувала транспортним засобом, в порушення п.2.5 ПДР України на вимогу працівників поліції відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, суд першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах притягнув його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП.
Отже, апеляційний суд визнає даний відеозапис достатнім для того, щоб разом з протоколом про адміністративне правопорушення зробити висновок про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме, зафіксовано факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 також стверджує, що для встановлення факту відмови від проходження обстеження на стан сп'яніння та складанні акту огляду не було залучено двох свідків, апеляційний суд зазначає, що такі доводи апелянта не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки працівники поліції не мали обов'язку залучати двох свідків під час відмови від проходження обстеження на стан сп'яніння та складанні акту огляду при тому, що з моменту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 велась безперервна відеофіксація, а тому складання протоколу повністю відображене на відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції.
Згідно з ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
До протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 долучено відеозапис, отже, відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП присутність двох свідків при складанні протоколу була не обов'язковою.
Суд апеляційної інстанції не вбачає в діях працівників поліції порушень вимог закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б свідчили про його недійсність.
Крім цього, ОСОБА_1 та його захисник мали можливість у встановлені законом строки оскаржити дії працівників поліції, які на їх думку, були незаконними, проте матеріали справи не містять даних на підтвердження того, що дії працівників поліції під час зупинки керованого ОСОБА_1 транспортного засобу, проведення огляду водія на стан сп'яніння та складання протоколу про адміністративне правопорушення були незаконними.
Доводи ОСОБА_1 про те, що поліцейські не відсторонили його від керування автомобілем, що свідчить про те, що у працівників поліції не було підстав для відсторонення його від керування, - не є слушними та спростовуються проколом про адміністративне правопорушення та відеозаписом місця події, відповідно до якого працівниками поліції було повідомлено ОСОБА_1 про те, що його відсторонено від керування транспортним засобом.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п.2.5 ПДР України, що покладають на водія обов'язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 як особи, що керувала транспортним засобом, від проходження огляду був причиною притягнення його до адміністративної відповідальності.
Отже, сам факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
Підстави, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено й під час апеляційного перегляду справи не встановлено.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, суд приходить до висновку, що твердження ОСОБА_1 щодо його невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а тому розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ним від адміністративної відповідальності.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Всі інші доводи, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять.
Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб'єктивними, у зв'язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.
При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Отже, підстав для скасування постанови суду, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено.
Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
При розгляді справи апеляційний суд не встановив порушень законодавства про адміністративні правопорушення суддею суду першої інстанції, які ставили б під сумнів його висновки, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування постанови судді.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 21 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага