Справа № 686/32447/25
Провадження № 2-а/686/2/26
05 лютого 2026року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Палінчака О.М.,
при секретарі судового засідання Цибульській Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
07 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,в якому зазначив, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2025 року № 13253 (далі - Постанова) позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У Постанові зазначено, що громадянин ОСОБА_1 у період проведення мобілізації та протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, які визначені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» порушив вимоги частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП під час дії особливого періоду.
Копію Постанови ОСОБА_1 було надано ІНФОРМАЦІЯ_2 31.10.2025 року, що підтверджується відповідною відміткою про отримання на копії самої Постанови.
Позивач вважає, що зазначена Постанова є протиправною та необґрунтованою з наступних підстав. Так, ОСОБА_1 згідно військово-облікового документу сформованого 22.10.2025 року в застосунку «Резерв+», перебуває на військовому обліку, в нього відсутній статус про порушення правил військового обліку, він вчасно уточив свої військово-облікові дані про що є відповідна відмітка, визнаний 26.09.2024 року комісією ВЛК придатним до військової служби, що свідчить що дані про ступень придатності внесена до реєстру. Також ОСОБА_1 є особою яка на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та має відстрочку від мобілізації до 05.11.2025 року.
Однак у Постанові зазначається що ОСОБА_1 порушив вимоги частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме не надав відомостей про результати медичних оглядів. Із зазначеного не зрозуміло ані які саме відомості мав надати ОСОБА_1 та за який період мають бути ці відомості з урахуванням дати проходження ним ВЛК.
Згідно закону, органи ТЦК та СП можуть за потреби самостійно отримати відомості про результати медичних оглядів, особи військовозобов'язаного шляхом електронної взаємодії.
Тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ст. 210-1 КУпАП є абсолютно безпідставним, та враховуючи примітку ст. ст. 210, 210-1 КУпАП, не може бути застосовано в конкретній ситуації.
Зазначені обставини свідчать про відсутність в діях військовозобов'язаного ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд поновити 10 денний строк оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.10.2025 року № 13253 та обраховувати його з моменту отримання її копії ОСОБА_1 , а саме з 31.10.2025 року; скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2025 року № 13253, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу.
Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
27 листопада 2025 року представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 05 лютого 2026 року подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши й дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, доходить наступного висновку.
Частина перша статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У копії постанови № 13253 від 23.10.2025 року, винесеній т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , що міститься в матеріалах справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зазначено, що громадянин ОСОБА_1 у період проведення мобілізації та протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, які визначені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» порушив вимоги частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП під час дії особливого періоду.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Так, оскаржувану постанову відповідачем було винесено 23.10 2025 року, а позов до суду ОСОБА_1 подав 07.11.2025 року, тобто з пропуском встановленого законом 10-денного строку.
Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Оскільки позивачем надано суду докази отримання ним копії оскаржуваної постанови 31.10.2025 року, тому суд вважає, що строк оскарження постанови № 13253 від 23.10.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 позивачем пропущено з поважних причин, а саме, у зв'язку з її невчасним врученням.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, в рішенні «Іліан проти Туреччини», що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У зв'язку з наведеним, суд висновує про задоволення клопотання позивача щодо поновлення строку на оскарження постанови № 13253 від 23.10.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно з матеріалами справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 4393 від 16.10.2025 року та оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення № 13253 від 23.10.2025 року, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП, тобто порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період у вигляді: не повідомив особисто персональні дані, передбачені п. 17-1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» - відомості про результати медичних оглядів, що проводиться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
При цьому оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.
Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 3ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.
Згідно з частиною 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують відповідну інформації наведено у абзацах 3-12 частини 3статті 14 Закону № 1951-VIII.
Органи ведення Реєстру одержують, серед іншого, в електронному вигляді від:
6) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - відомості,зазначені у пункті 17-1 частини першої статті 7цього Закону (доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4497-IX від 17.06.2025 року,набрав чинності з 09.07.2025 року);
Таким чином, згідно з вищевказаними нормами Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», інформацію, яку, як зазначено в оскаржуваній постанові, не оновив позивач, відповідач отримує від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону № 1951-VIII).
Однак, незважаючи на вищевикладені вимоги законодавства України відповідач в особі т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 при винесені оскаржуваної постанови № 13253 від 23.10.2025 року жодним чином не перевірив та не довів неможливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи .Жодних доказів неможливості отримання інформації з державних реєстрів відповідачем до справи не долучено, суду не надані.
Також суд звертає увагу на такий доказ - Військово-обліковий документ сформований в електронному застосунку «Резерв+» №141020249326602800018, із датою проходження ВЛК - 26.09.2024 року, згідно якого ОСОБА_1 є придатний до військової служби та з статусом відстрочки до 05 листопада 2025 року.
Отже про відомості щодо результатів медичного огляду позивача, що проводився з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку 26.09.2024 року, відповідач мав отримати від експертної команди, яка проводила такий огляд.
У ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У свою чергу, стаття 247 КУпАП визначає обставини за яких провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин.
Так, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч. 6 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Частиною 2 ст.77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)
Оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Отже, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення та, як наслідок, про неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 13253 від 23.10.2025 року має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 13253 від 23.10.2025 року.
Скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 13253 від 23.10.2025 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері військового обліку, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повне рішення суду складено 05 лютого 2026 року.
Суддя: О.М. Палінчак