Справа № 464/8939/24
"11" лютого 2026 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
Перемишлянський районний суд Львівської області у складі:
головуючого: судді Борняк Р.О.,
секретаря: Вовк О.С.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Сенс Банк» про захист прав споживачів,-
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання Акціонерного товариства “Сенс Банк» зменшити відсоткову ставку та здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором №501402141 від 06.12.2021 року. Свої вимоги аргументує тим, що 06.12.2021 р. між ним та Акціонерним товариством «Альфа банк» було укладено Угоду про надання споживчого кредиту №501402141. Відповідно до зазначеного договору відповідач надав позивачеві кредитні кошти у розмірі 216 000 гри. на строк 60 місяців, процентна ставка 35.00% річних. Позивач належним чином виконував умови кредитного договору, що підтверджується випискою по рахунку. Проте реальна процентна ставка за користуванням кредиту становить 41,19 % річних, що на його думку є непомірним тягарем, він сплачує відсотки у розмірі, що значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, сума кредиту є непропорційною до суми заборгованості та не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позовній заяві, просив їх задоволити.
Представник АТ «Сенс Банк» у судове засідання не з'явився, при матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Судом встановлено, що 06.12.2021 року ОСОБА_1 та АТ “Альфа Банк» укладено Договір про споживчий кредит, згідно якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у сумі 216 000,00 грн., строком на 60 місяців, з процентною ставкою 35,00 %.
Реальною річна процентна ставка становить 41,19 % річних, реальні витрати за кредитом становить 243 953,91 грн. та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 459953,91 грн., згідно паспорту споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальними витратами за споживчим кредитом, є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженні Постановою Правління Національної банку України від 08.06.2017 № 49, набрали чинності 10.06.2017 та були чинні на момент укладення кредитного договору.
Згідно з Методикою розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, що є додатком №1 до зазначених Правил, банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі за такою формулою: ЗВК = ЗРК+ЗВСК, де ЗВК - загальна вартість кредиту; ЗРК - загальний розмір кредиту, тобто сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно чинне на момент укладення кредитного договору № 501402141 від 06.12.2021 року законодавство України передбачало можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості.
Таким чином, перед укладенням кредитного договору від 06.12.2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з його умовами, було роз'яснено йому реальні витрати за кредитом та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, що підтверджується паспортом кредиту, який надав позивач. Відтак, засвідчивши власним підписом кредитний договір, ОСОБА_1 підтвердив про його ознайомлення з усіма умовами такого договору, їх погодження та прийняття.
На основі наведеного суд, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 351 - 355 ЦПК України, ст.ст.525-530, 629 та 1049 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Сенс Банк» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне Товариство “Сенс Банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПУ: 23494714.
Суддя Р. О. Борняк